17 лютого 2025 року м. Житомир справа № 240/21991/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій позивачка просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 01 жовтня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 796-ХІІ);
- зобов'язати відповідача здійснити з 01 жовтня 2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.
В обґрунтування позову зазначає, що є непрацюючою пенсіонеркою, проживає в селі Тепениця Коростенського району Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вважає, що після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 має право на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позовних вимог стверджуючи про те, що Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 не містить висновків щодо застосування статті 39 Закону № 796-XII. Оскільки предмет регулювання статті 39 Закону № 796-XII в редакції до 01 січня 2015 року та в редакції після 01 січня 2016 року збігається, за темпоральним принципом дії нормативно-правових актів до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 39 Закону № 796-XII в редакції після 01 січня 2016 року, згідно з якою встановлено доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження. Тому вважає, що позивачка не має права на нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, оскільки таке право не передбачено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Також зазначає про відсутність правових підстав для застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для виплат за статтею 39 Закону № 796-XI згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18.
(У період з 18 по 30 грудня 2024 року суддя Приходько О.Г. перебувала у відпустці; у період з 31 грудня 2024 року по 07 січня 2025 року - на лікарняному; з 10 по 14 лютого 2025 року - проходила онлайн-підготовку у Національній школі суддів України).
Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
Суд встановив, що ОСОБА_1 з 11 травня 2024 року перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області (пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 ) як отримувач пенсії за віком, є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується даними трудової книжки серії НОМЕР_2 та даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5).
Згідно з довідкою Олевської міської ради Житомирської області від 03 липня 2024 року № 1249 позивачка з 20 вересня 1988 року по даний час зареєстрована та проживає у селі Тепениця Коростенського (Олевського) Житомирської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 (надалі - Перелік № 106), віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
ОСОБА_1 , має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_3 .
Листом від 03 жовтня 2024 року № 24357-22626/Д-02/8-0600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивачку про те, що частина друга статті 39 Закону № 796-ХІІ не передбачає та не дає права на нарахування і виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. Також повідомило, що за матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 по 28 червня 2024 року була працюючою особою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон № 796-ХІІ.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).
28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
У подальшому Законом № 987-VIII (згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону № 987-VIII він набрав чинності з 01 січня 2016 року) включено до Закону № 796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VIII. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України цим Рішенням відновив дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.
Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що чинна редакція статті 39 Закону № 796-XII (у редакції після 01 січня 2016 року) не передбачає доплату до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.
Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
При цьому Великою Палатою Верховного Суду не здійснено відступ від цієї позиції з огляду на положення частини п'ятої статті 61 Закону України від 24 серпня 2023 року № 3354-IX "Про правотворчу діяльність" (далі - закон № 3354-IX) (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022), згідно з якою визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
Доказами в матеріалах справи підтверджено, що станом на 01 жовтня 2024 року позивачка є непрацюючою пенсіонеркою (пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 , трудова книжка серії НОМЕР_2 , Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5)), та згідно з довідкою Олевської міської ради Житомирської області від 03 липня 2024 року № 1249 позивачка з 20 вересня 1988 року по даний час зареєстрована та проживає у селі Тепениця Коростенського (Олевського) Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення згідно з Переліком № 106, які є належними та достатніми доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
Наведене дає підстави для висновку, що бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачці доплати до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, що передбачена статтею 39 Закону України № 796-ХІІ у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року, є протиправною.
При визначенні розрахункової величини для проведення розрахунку доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні радіоактивного забруднення, слід врахувати, що 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (надалі - Закон № 1774-VІІІ).
Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року № 410-IX).
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року № 2415-VIII).
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.
Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).
Вирішуючи питання чи застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які мають право на таке підвищення відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-XII, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21 зробила правовий висновок, згідно з яким з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Відповідно до встановлених обставин у цій справі за наведеного правозастосування позивачка має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
Такі ж висновки за подібних правовідносин зроблено Верховним Судом у постановах від 07 травня 2024 року у справі № 240/1084/22, від 19 вересня 2024 року у справі № 600/2955/22-а, від 08 жовтня 2024 року у справі № 460/20003/23, які в силу частини п'ятої статті 242 КАС України підлягають урахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, виходячи з обставин цієї справи за результатом розгляду адміністративної справи суд доходить висновку, що порушене право позивачки підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01 жовтня 2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачці як непрацюючій пенсіонерці, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленому на 01 січня відповідного календарного року (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Отже, позовні вимоги в частині застосування мінімальної заробітної плати (як розрахункової величини) для визначення розміру підвищення до пенсії відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-XII задоволенню не підлягають.
Тому позов слід задовольнити частково.
На підставі положень статті 139 КАС України сплачений позивачкою судовий збір згідно із квитанцією від 06 листопада 2024 року, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає частковому відшкодуванню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вулиця О. Ольжича, буд. 7, місто Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) щодо ненарахування та невиплати з 01 жовтня 2024 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату з 01 жовтня 2024 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленому на 01 січня відповідного календарного року (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 коп.) сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
17.02.25