Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
17 лютого 2025 року Справа №200/1004/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою, в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування наказу, протоколу в частині
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №132/5 від 16.01.2025 року «Про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, припинення діяльності арбітражного керуючого та дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)»; визнання протиправним та скасування індивідуальний акт - пункт 7 протоколу Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих №1/25 від 09.01.2025 року щодо застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та направлення матеріалів перевірки до органів Національної поліції.
Крім того, разом з позовною заявою позивачем подана заяву про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою, в якій останній просить зупинити дію наказу Міністерства юстиції України №132/5 від 16.01.2025 року та пункту 7 протоколу Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих від 09.01.2025 року №1/25 щодо застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та направлення матеріалів перевірки до органів Національної поліції.
Зазначену заяву передано на розгляд судді Трояновій О.В. 14 лютого 2025 року відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями Донецького окружного адміністративного суду.
В обґрунтування поданої заяви заявник зазначив, що наразі у провадженні перебуває 30 судових справ, в яких його призначено арбітражним керуючим. Прийняття відповідачами спірних індивідуальних актів призведе до відсторонення арбітражного керуючого по всіх судових справах згідно з пунктом 5 частини 4 статті 28 Кодексу України з процедур банкрутства, що матиме наслідком затягування судового процесу та фактичного зупинення проваджень по цих справах, а також до того, що позивач зможе поновити свій статус арбітражного керуючого по судових справах, в яких відбулось або відсторонення, або заміна арбітражного керуючого, адже це не передбачено Кодексом України з процедур банкрутства. Крім того, вважає, що після отримання органами Національної поліції матеріалів перевірки від відповідача правоохоронні органи розпочнуть відповідне розслідування відносно позивача, внаслідок якого позивач може зазнавати різних видів психологічного, емоційного та юридичного тиску з боку правоохоронних органів.
Міністерством юстиції України подано до суду заперечення на заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що позивачем не доведено обставини, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Зазначили, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Крім того, зазначив, що навіть у разі задоволення позовних вимог щодо скасування наказу, таке рішення не потребує особливого виконання, а відповідно і в застосуванні заходів щодо забезпечення такого позову не має необхідності.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи приписи ст. 154 КАС України, суд вважає за можливе розглянути клопотання про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали адміністративного позову, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 цієї статті Кодексу забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч. 4 ст. 150 КАС України).
Відповідно до положення ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав та законних інтересів позивачів (фізичних та юридичних осіб) в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, предметом оскарження по даній справі є правомірність прийнятого Дисциплінарною комісією арбітражних керуючих рішення, оформленого протоколом від 09.01.2025, в частині застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та направлення матеріалів перевірки до органів Національної поліції, виявленого під час перевірки діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_1 , яке містить ознаки кримінального правопорушення, а також прийнятого на підставі зазначеного протоколу Наказу Міністерства юстиції України від №132/5 від 16.01.2025 року, яким застосовано до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого,припинено діяльність арбітражного керуючого ОСОБА_1 ,та припинено дію свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого.
Суд звертає увагу, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних рішень суб'єктів владних повноважень, оскільки встановлення ознак його протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які, на думку позивача, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких вони поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Враховуючи позовні вимоги, з якими звернувся позивач, суд зазначає, що в цьому випадку наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення може бути вставновлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.11.2020 року по справі № 640/9636/20.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справ № 800/521/17 зазначила: «позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжує правовідносини публічної служби для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин».
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 року по справі № 826/10936/18.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18 та від 30 вересня 2020 року у справі № 640/1305/20.
Таким чином, суд враховує, що саме суб'єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Крім того, судом встановлено, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року по справі №200/778/25 судом відмовлено у забезпеченні позову заявнику. Підставою звернення до суду із заявою про забезпечення позову були вимоги про вжити заходи забезпечення позову за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу №132/5 від 16.01.2025 року та пункту 7 протоколу Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих від 09.01.2025 року щодо застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та направлення матеріалів перевірки до органів Національної поліції; забезпечити позов шляхом зупинення дії індивідуального акту - наказу Міністерства юстиції України №132/5 від 16.01.2025 року; забезпечити позов шляхом зупинення дії індивідуального акту - пункту 7 протоколу Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих від 09.01.2025 року щодо застосування до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та направлення матеріалів перевірки до органів Національної поліції, які є аналогічними викладеним підставам при звернення із даною заявою.
Вказана ухвала заявником на час прийняття даної ухвали не оскаржена.
Крім того, суд вважає за потрібне звернути увагу, що статтею 26 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що підставою припинення діяльності арбітражного керуючого є застосування дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Припинення діяльності арбітражного керуючого здійснюється шляхом припинення дії його свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого.
Стаття 27 вказаного кодексу передбачає, що за наявності підстав, визначених статтею 26 цього Кодексу, державний орган з питань банкрутства приймає рішення про припинення діяльності арбітражного керуючого та вносить до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України запис про припинення дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Діяльність арбітражного керуючого припиняється з дня внесення до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України запису про припинення дії його свідоцтва.
Як вже зазначалось раніше заявник просить зупинити дію наказу Міністерства юстиції України №132/5 від 16.01.2025 року та пункту 7 протоколу Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих від 09.01.2025 року №1/25 щодо застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та направлення матеріалів перевірки до органів Національної поліції, обґрунтовуючи наслідки тим, що прийняття відповідачами спірних індивідуальних актів призведе до відсторонення арбітражного керуючого по всіх судових справах згідно з пунктом 5 частини 4 статті 28 Кодексу України з процедур банкрутства, що матиме наслідком затягування судового процесу та фактичного зупинення проваджень по цих справах.
Суд звертає увагу, що законодавцем чітко визначено дії державного органу з питань банкрутства і порядок припинення діяльності арбітражного керуючого, а отже позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом та, відповідно підмінює собою судове рішення у справі.
Крім того, суд звертає увагу, що вимога про забезпечення позову та позовні вимоги позивача, викладені в позовній заяві є тотожними та їм буде надана оцінка при вирішені спору по суті.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 242, 248, 294, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою, в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування наказу, протоколу в частині - відмовити.
Ухвала відповідно до вимог частини першої статті 256 КАС України набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя О.В. Троянова