17 лютого 2025 рокуСправа №160/30827/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
19.11.2024 за допомогою підсистеми Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управляння Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управляння Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами про:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25.06.2024 № 045550023540 про відмову в призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію ОСОБА_1 пенсію за віком на умовах за Списком №1 на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1- р/2020 від 23.01.2020 року, починаючи з 03.02.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1- р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 03.02.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.02.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії. Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.02.2024 №045550023540 було відмовлено у призначенні пенсії з причин відсутності необхідного пільгового стажу роботи. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 по справі №160/5035/24 рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області визнано протиправним та скасовано, зобов'язано повторно розглянути заяву позивача. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25.06.2024 №045550023540 повторно розглянуто та враховано пільговий стаж позивачу, але зазначено що оскільки відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, оскільки станом на 01.04.2015 відсутній пільговий стаж (7 років 6 місяців).
Наведені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
12.12.2024 за допомогою підсистеми Електронний суд до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду, оскільки рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/5035/24 від 29.04.2024 виконано та заява позивача повторно розглянута.
12.12.2024 за допомогою підсистеми Електронний суд до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач 1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог, а відповідачем 1 повторно розглянуто заяву позивача з урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/5035/24 від 29.04.2024 та рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
17.12.2024 за допомогою підсистеми Електронний суд до суду надійшла відповідь на відзив в якій представник наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
10.02.2025 за допомогою підсистеми Електронний суд до суду надійшли додаткові пояснення разом з документами на підтвердження позиції позивача, щодо наявності достатнього пільгового стажу для призначення пільгової пенсії позивачу за Списком №1.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді у період з 03.02.2025 по 07.02.2025 у відпустці, з 10.02.2025 по 14.02.2025 на навчанні, розгляд справи здійснено 17.02.2025.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 03.02.2024 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
За результатами розгляду заяви позивача за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 08.02.2024 №045550023540.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 по справі №160/5035/24 позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.02.2024 №045550023540 та зобов'язано повторно розглянути з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та висновків викладених в рішенні по справі №160/5035/24.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25.06.2024 №045550023540 вдруге відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, в якому зазначено, що позивач матиме право на пенсію лише з 29.10.2025.
Позивач з прийнятим рішенням не погоджується, що й стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII, у редакції, чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII від 02.03.2015) віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали у період з 01.10.1974 по 31.12.1975 набували право на пенсію по досягненню 50 років.
Закон №213-VIII від 02.03.2015 набув чинності з 01.04.2015.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону №1058-IV від 09.07.2003 (станом на 01.04.2015) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Отже, після набуття чинності нормами Закону №1058-IV (в редакції, чинній з 02.03.2015) правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), яким текст Закону №1058-IV від 09.07.2003 доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом №2148-VIII від 03.10.2017 у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV від 09.07.2003, де передбачалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 (у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, як зокрема: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII від 03.10.2017 наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Положення згаданих законів щодо умов призначення пенсії за віком були повністю ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини цього Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини даного Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та пункт 1 частини 2статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи положення частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Критерії законності рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень встановлені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на суб'єкта владних повноважень частиною 2 статті 77 КАС України.
З наведеного слідує, що суб'єкт владних повноважень повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування «баланс вірогідностей».
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, у даному випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області віддало перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняте без повного з'ясування обставин справи та інших документів, наданих позивачем.
В той час, враховуючи правову позицію, викладену в Рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, позивач має право на призначення пенсії при досягненні 45-річного віку у відповідності до п. «а» статті 13 Закону №1788-XII.
Суд зазначає, що матеріалами справи документально підтверджено позивачем право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, також встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 по справі №160/5035/24, яке набрало законної сили.
Згідно довідки від 02.02.2024 №0202/24 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої ТОВ «Екодніпро» ОСОБА_1 працювала повний робочий день на (в) ТОВ «Екодніпро» і за період з 06.11.2019 по 31.01.2024 безпосередньо працювала в зоні дії іонізуючого випромінювання за професією, посадою лікар-рентгенолог відділення променевої діагностики, що передбачена Списком 1 розділ XIX «Охорона здоров'я», лікарі-рентгенологи, код КП 2229.2 підстава: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 за період з 06.11.2019 по 31.01.2024 - 3 роки 8 місяців 15 днів. Підстава для видачі: наказ по відділу кадрів, особова картка ф. П-2. штатний розклад. Додаткові відомості: атестація робочих місць, професій проведена в період: наказ №53 від 23.09.2019; наказ №100 від 31.12.2020.
Разом з тим, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 28.09.1992, копія якої міститься у матеріалах справи, наявний запис №12 щодо спірного періоду роботи позивача: 06.11.2019 - прийнята на посаду лікаря-рентгенолога поліклініки дорослої в зоні іонізуючого випромінювання медичного центру «Medical Plaza» ТОВ «Екодніпро» на підставі наказу №123-П від 05.11.2019.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.
Доказів того, що посада лікаря-рентгенолога, яку займав позивач у спірний період, не належить до Списку №1 та не дає позивачеві права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 матеріали справи не містять, а відповідачами суду не надано.
При цьому, щодо зазначення у спірному рішенні про недоліки пільгової довідки, то судом враховується, що за приписами ч. 1 ст. 50 Закону №1058 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Тобто, саме на підприємство, яке видає пільгові довідки, покладається відповідальність за зазначення у таких довідках недостовірних даних.
За встановлених обставин, суд доходить висновку про безпідставну відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових підставах за Списком №1 з зазначенням , що позивач має право на пенсійну виплату з 29.10.2025.
З огляду на встановлені судом обставини щодо подання позивачем відповідачу разом із заявою всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених пунктом "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" умов для призначення позивачці пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не може бути позбавленою гарантованого пенсійного забезпечення.
Тому, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 25.06.2024 №045550023540 є протиправним та підлягає скасуванню.
Так, у пункті 102 рішення у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є практичними та ефективними. Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі "Броньовський проти Польщі" ("Broniowski v. Poland"), заява №31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Проаналізувавши вищенаведені рішення ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №1, зокрема пункт "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для позивача підхід.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 21.04.2021, ухваленого за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20 (адміністративне провадження № Пз/9901/32/20).
Відтак, суд дійшов висновку, що в даній справі до спірних правовідносин перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні є найбільш сприятливий для позивача, а саме пункт "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними.
Отже, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідачів щодо відсутності у позивача права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Як уже зазначалося судом, відповідач у рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу на пільгових умовах за списком №1, розглянувши подані нею необхідні документи, фактично погодився з тим, що позивачка має пільговий стаж 10 років 10 місяців 25 днів, з чим погоджується суд.
Вказане свідчить про відсутність спору між позивачем та відповідачем щодо неналежного підтвердження позивачем пільгового стажу, оскільки пільговий стаж врахований при повторному розгляді заяви позивача.
Разом з тим, з огляду на викладене, позовні вимоги, звернуті до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, задоволенню не підлягають, оскільки вказаним органом Пенсійного фонду України права позивача порушено не було.
За правилами частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем частково доведено правомірність пред'явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує питання судових витрат.
На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
Матеріали справи містять Додаткову угоду №4 та Рахунок-фактуру №021124 від 02.11.2024, за послуги з написання, оформлення та подання позовної заяви до суду.
У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18 суд зазначає, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Згідно з п.2 ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відтак, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, дослідженню підлягають обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, серед іншого, договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про фактичне надання послуг (виконання робіт).
Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з наданими до суду документами, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, є непропорційним до предмету спору, виходячи з того, що така дія, як складання позовної заяви не потребує від фахівця в області права значного навантаження.
Так, супроводження адміністративної справи у суді в цій справі включало в себе лише одну дію складання позовної, адже ані позивачем, ані його представником інших процесуальних документів по суті справи не надавалося.
Крім того, суд звертає увагу, що вказана адміністративна справа була визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження, що, в свою чергу, свідчить про те, що розмір витрат на правову допомогу, який зазначений представником позивача, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи не може бути визнаний судом співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг позивачу, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг).
Також суд зазначає, що предмет спору в цій справі не є значно складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Зі змісту позовної заяви вбачається, що її написання не потребувало від фахівця у галузі права значних зусиль та знань, так як наслідок сума витрат на її написання є значно завищеною, здебільше наведені норми чинного законодавства, використання яких є типовим для даного виду публічно-правових спорів. При цьому сам адвокат участі у судових засіданнях не приймав, надсилання до суду здійснювалось у електронному вигляді без витрат часу на явку до суду особисто.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення в адміністративній справі задовольнити частково, стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.
Керуючись статтями 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовільнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 25.06.2024 № 045550023540 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію ОСОБА_1 пенсію за віком на умовах за Списком №1 на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1- р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 03.02.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1- р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 03.02.2024.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, 76018, м. Житомір, вул. О. Ольжича, 7) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез