Справа: № 2а-3788/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Літвін О.Т.
Суддя-доповідач: Усенко В.Г.
Іменем України
"25" листопада 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого-судді Усенка В.Г.,
суддів: Зайцева М.П., Собківа Я.М.,
при секретарі Літоміній Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області про стягнення коштів,-
ОСОБА_2 (далі -Позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області (далі -Відповідачів) в якому просив стягнути кошти.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2010 року вимоги адміністративного позову задоволено частково.
Суд першої інстанції стягнув з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 120 544,79грн. недоотриманої заробітної плати та компенсації витрат доходів, що пов'язана із затримкою виплати за період з січня 2006 року по лютий 2010 року.
Зобов'язав Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судій на користь суддів».
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна судова адміністрація України звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні вимог адміністративного позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте судом першої інстанції рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заперечень на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Враховуючи, що? в матеріалах справи достатнь?о письмових доказів для прави?льного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч.1 ст.. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на визнання пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України №1310 від 3 вересня 2005 року протиправним і скасування, Державна судова адміністрація не вживала заходів до погашення заборгованості перед ОСОБА_2, що утворилась, не перераховувала відповідні кошти суду за місцем його роботи, тому недоотриману заробітну плату позивачу слід стягнути з Державної судової адміністрації України і зобов'язати Державне казначейство України провести відповідні видатки з Державного бюджету України.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2.. працює суддею Корольовського районного суду м. Житомира з 2006 року, і, відповідно до Конституції України та Закону України «Про статус суддів», мав право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.
У п. 4-1 постанови КМ України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»№ 865 від 3 вересня 2005 року було встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Вказаний п. 4-1 був внесений до постанови КМ України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»№ 865 від 3 вересня 2005 року постановою КМ України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865»№ 1310 від 31 грудня 2005 року.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, було визнано незаконним п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»№ 865 від 03 вересня 2005 року в частині встановлення розміру посадового окладу суддів.
У зв'язку винесенням постанови окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законами України про державний бюджет на відповідний рік, а не з розміру 332 грн. 00 коп.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року, визнано протиправним та скасовано п. 4-1 Постанови № 865.
Крім того, Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року п. 5 Постано?ви № 865 визнано незаконним та допущено поворот її виконання, визнано що Постанова № 865 підляга?є застосуванню одночасно з По?становами Кабінету Міністрі?в України від 30 червня 2005 року № 513 та № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01 червня 2005 року.
З огляду на те, що заробітна плата з 2006 по 2010 рік виплачувалося позивачу виходячи із 332 грн. 00 коп., колегія суддів вважає, що судом попередньої інстанції вірно встановлено, що відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а отже ОСОБА_2 має право на отримання заробітної плати період з січня 2006 року по лютий 2010 року, що становить 120544,79 грн., з яких 105180,80 грн. недоотримана заробітна плата, 15363,99 грн. компенсація, що пов'язана із затримкою її виплати, що підтверджується висновком аудитора (а.с.65-71), який відповідачі не оспорили, тобто фактично його визнали, які йому були недоплачені з огляду на п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»№ 865 від 03 вересня 2005 року.
Колегією суддів не береться до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що Державна судова адміністрація не є відповідачем у справі, оскільки не є розпорядником коштів, а значить діяла в межах свої повноважень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу -залишити без задоволення, а постанову -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2010 року - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий -суддя В.Г. Усенко
судді: М.П. Зайцев
Я.М. Собків