Справа № 296/6638/24
2/296/147/25
"13" лютого 2024 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира у складі
головуючої судді - Пилипюк Л. М.,
за участю секретаря судового засідання - Клименко Е. В.,
представника позивача Мельник В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за невиконання простроченого грошового зобов'язання,
23 липня 2024 року представник позивача АТ КБ «Приватбанк» Калашнікова М. О. звернулась до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за невиконання простроченого грошового зобов'язання. Позовна заява сформована в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд».
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська № 2-412/1465/2012 від 28.02.2012 позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № MI-150-07 в розмірі 2 339 415,70 гривень та витрати по сплаті судового збору. Вказане рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.
23 квітня 2012 року Корольовським відділом державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження № 32288918 про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості в сумі 2 339 415,70 гривень за договором № MI-150-07. Однак, 29 січня 2019 року виконавче провадження № 32288918 було завершене -виконавчий документ повернутий стягувачу.
Представник позивача додає, що в період з 28 лютого 2012 року по 19 липня 2024 року за кредитним договором № МІ-150-07 від 17 грудня 2007 року відбулося погашення заборгованості на загальну суму 12 829,52 гривень.
Після ухвалення рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором зобов'язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитом не припинилось та триватиме до повного фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак, позивач має право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Право на стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання та до часу його усунення.
За розрахунками позивача загальна сума трьох відсотків річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2012 року складає 718 325,65 гривень, з яких 209 583,99 гривень - три проценти річних та 508 741,66 гривень - інфляційні нарахування. Період розрахунку - з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року.
На підставі наведеного позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ КБ «Приватбанк» три проценти річних та інфляційні втрати за невиконання простроченого грошового зобов'язання за кредитним договором № МІ-150-07 від 17 грудня 2007 року в розмірі 718 325,65 гривень, а також витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та запропоновано відповідачам подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.
16 жовтня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Кирильчук І. В. до суду надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи вимоги позову, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в іноземній валюті (долари США), а тому інфляційні втрати не підлягають нарахуванню та стягненню. У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Сторона відповідача зазначає, що кредитна угода № МІ-150-07 від 17 грудня 2007, яка укладена між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , а також рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2012 року встановлюють грошове зобов'язання ОСОБА_1 перед АТ КБ «Приватбанк» з визначенням еквіваленту в іноземній валюті - 185 000 доларів США. Щодо стягнення трьох процентів річних представник відповідача Єрофєєва А. М. зазначає, що на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 21 березня 2012 року видано виконавчий лист. 23 квітня 2012 року Корольовським відділом державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження № 32288918 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 2 339 415,70 гривень. Однак, 29 січня 2019 року виконавче провадження № 32288918 було завершене, а виконавчий документ повернуто стягувачу. Повторно виконавчий документ до виконання стягувачем пред'явлено не було. А тому, на переконання представника відповідача, АТ КБ «Приватбанк» пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання. Відповідно, грошове зобов'язання ОСОБА_1 за кредитною угодою № МІ-150-07 від 17 грудня 2007 року перетворилось на натуральне зобов'язання, яке не може бути захищеним шляхом нарахування та стягнення трьох відсотків річних. Крім того, сторона відповідача вважає, що розрахунок трьох відсотків річних АТ КБ «Приватбанк» здійснено з допущенням математичних помилок. Також представник відповідача просить застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності. На підставі наведеного представник відповідача Єрофєєва А. М. просить в задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 24 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» адвокат Мельник В. М., беручи участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, вимоги позову підтримала з підстав, які зазначені в позовній заяві та письмових поясненнях, просила позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Кирильчук І. В. у судове засідання не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. 13 лютого 2025 року представник відповідача Кирильчук І. В. надіслала до суду заяву, в якій просить в зв'язку з непередбачуваними сімейними обставинами судове засідання у цій справі відкласти для надання можливості виступу в судових дебатах. Суд не вбачає поважності причин неявки сторони відповідача в судове засідання, а тому й відсутні підстави для відкладення розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. Установлено, що ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Матеріали справи містять відомості про те, що позивачем належно виконано вимоги ч. 7 ст. 43 ЦПК України та надіслано відповідачу на адресу зареєстрованого місця проживання копію позовної заяви з додатками. Крім того, відповідачу копія ухвали про відкриття провадження, а також судові повістки на кожне підготовче та судове засідання надіслані рекомендованим листом на адресу зареєстрованого місця проживання, що відповідає вимогам п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України. Однак, відповідні поштові відправлення повернулись на адресу суду неврученим відповідачу з відміткою пошти про причину повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою». А тому, відповідно до змісту п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач ОСОБА_2 вважається таким, що отримав судову повістку.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи. Установлено, що місце проживання відповідача ОСОБА_3 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 . Суд з метою належного повідомлення відповідача ОСОБА_3 про розгляд цієї справи здійснено надіслання судових повісток як на адресу, яка вказана в позовній заяві так і на адресу зареєстрованого місця проживання, що підтверджується матеріалами справи. Усі рекомендовані листи, надіслані судом відповідачу ОСОБА_3 , повернулись неврученими адресату. А тому, відповідно до змісту п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач ОСОБА_3 вважається таким, що отримав судову повістку.
Враховуючи, що судом вжито належних заходів для повідомлення відповідачів про дату, час та місце розгляду справи, а також, беручи до уваги строки розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд установив, що 17 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитну угоду № МІ-150-07, відповідно до умов якої ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 185 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 14,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 14 грудня 2012 року.
З метою забезпечення виконання вищевказаної кредитної угоди було укладено договори поруки, а саме: договір поруки № МІ-150-07 від 17 грудня 2007 року з поручителем ОСОБА_2 та договір поруки № МІ-150-07 від 17 грудня 2007 року з поручителем ОСОБА_3 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2012 року (справа № 2-412/1465/2012) позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково, а саме ухвалено: стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитною угодою № МІ-150-07 від 17 грудня 2007 року в розмірі 2 339 415,70 гривень, а також судовий збір у розмірі 3219 гривень.
Установлено, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2012 року в справі № 2-412/1465/2012 набрало законної сили 13 серпня 2012 року.
З метою примусового виконання вищевказаного рішення суду Корольовським відділом ДВС Житомирського міського управління юстиції 23 квітня 2012 року відкрито виконавче провадження № 32288918 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 2 339 415,70 гривень.
Також установлено, що постановою державного виконавця Корольовського відділу ДВС міста Житомир Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Ковальчук І. М. від 29 січня 2019 року виконавчий документ у виконавчому провадженні № 32288918 повернуто стягувачу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у відповідній редакції), оскільки стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року в справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року (справа № 916/190/18) зазначено, що «чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.».
У частині 4 статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Звертаючись до суду з цим позовом, представник позивача вказує, що за період з 28 лютого 2012 року по 19 липня 2024 року відбулось часткове погашення заборгованості за кредитною угодою № МІ-150-07 від 17 грудня 2007 року на загальну суму 12 829,52 гривень. Тож, станом на дату звернення до суду розмір заборгованості відповідачів становить 2 326 586,18 гривень (розрахунок: 2 339 415,70 гривень (сума боргу, визначена рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2012 року) - 12 829,52 гривень (сума погашення) = 2 339 415,70 гривень).
Суд ураховує, що представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Кирильчук І. В. у судовому засіданні не заперечувала вказаний розмір заборгованості та підтвердила, що така заборгованість не погашена, доказів виконання ОСОБА_1 та/або його поручителями ОСОБА_3 , ОСОБА_2 суду не надано. Також в матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості за кредитною угодою № МІ-150-07 від 17 грудня 2007 року на підставі інших судових рішень чи шляхом реалізації заставного майна.
Суд зазначає, що заборгованість відповідачів за кредитною угодою№ МІ-150-07 від 17 грудня 2007 року становить 2 326 586,18 гривень. Грошове зобов'язання відповідачів перед АТ КБ «Приватбанк», яке встановлене рішенням суду, не припинене та продовжує існувати.
Отже, встановивши, що відповідачі мають невиконане грошове зобов'язання перед банком, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» інфляційних втрат та 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України.
Щодо стягнення 3 % річних суд ураховує таке.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Від наведених висновків Велика Палата Верховного Суду не відступала.
Суд установив, що АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з цим позовом 22 липня 2024 року через «Електронний суд».
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який в подальшому відповідними Указами Президента України неодноразово продовжувався та діє до тепер.
Разом з тим, суд ураховує, що відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану строк позовної давності зупиняється, а тому перебіг строку позовної давності під час дії воєнного стану не зараховується при його обчисленні.
Наведене дає підстави для висновку, що АТ КБ «Приватбанк» визначив період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат в межах строку позовної давності та з врахуванням вимог ЦК України.
Суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення передбачених статтею 625 ЦК України 3 % річних за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).
Виходячи з суми простроченого грошового зобов'язання, що становить 2 326 586,18 гривень розмір 3% річних за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року дорівнює 209 583,99 гривень. Такі розрахунки узгоджуються із наведеною нижче формулою, згідно якою розрахунок 3 % річних проводитися за формулою: RPS=S*Q*n>V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V - 3 %, D - кількість днів у році, 100 - 100 %.
Суд відхиляє посилання представника відповідача Єрофєєва А. М. на правові висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц.
У вказаній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов'язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку за спливом позовної давності.
Разом з тим, у цій справі судом встановлені інші фактичні обставини, зокрема, що заборгованість за кредитною угодою № МІ-150-07 від 17 грудня 2007 року була стягнута солідарно з відповідачів на користь кредитора рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2012 року (справа № 2-412/1465/2012), яке набрало законної сили.
Представник відповідача Єрофєєва А. М. не заперечувала, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2012 року (справа № 2-412/1465/2012) не виконано, заборгованість не погашена.
За таких обставин відсутні підстави вважати зобов'язання відповідачів за кредитною угодою натуральним зобов'язанням, оскільки вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитом вже захищена у судовому (примусовому) порядку.
Подібні висновки викладені у постановах (ухвалах) Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №759/4755/19 (провадження № 61-14506св20) та від 05 лютого 2024 року у справі № 643/20483/20 (провадження № 61-1120ск24).
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 759/4755/19 Верховний Суд погодився із судом апеляційної інстанції щодо відсутності підстав вважати зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року натуральним зобов'язанням, оскільки заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2013 року у справі № 759/15639/13-ц стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1210-Ф від 2 червня 2008 року у розмірі 5 086 710,38 грн, тобто вимога ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитом вже захищена у судовому (примусовому) порядку. У такому випадку, обставина пропуску строку для пред'явлення виконавчих листів у справі № 759/15639/13-ц до виконання не має правового значення.
Підсумовуючи, суд зазначає, що позов в частині вимог про стягнення 3 % річних є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Щодо стягнення інфляційний втрат.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
Суд ураховує, що прострочене грошове зобов'язання відповідачів за кредитною угодою № МІ-150/07 визначене рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2012 року (справа № 2-412/1465/2012) у національній валюті - гривні та без визначення еквівалента в іноземній валюті. Отже, в цьому випадку грошове зобов'язання визначене рішенням суду саме в гривнях, а тому кредитор вправі нараховувати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати.
Резолютивна частина рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2012 року (справа № 2-412/1465/2012) свідчить, що АТ КБ «Приватбанк» не вправі здійснювати примусове стягнення з відповідачів на свою користь еквівалент встановленої заборгованості в іноземній валюті.
Здійснивши розрахунок інфляційних втрат за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, виходячи із суми боргу 2 326 586,18 гривень, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат становить 508 741,66 гривень.
Загальна сума заборгованості відповідачів у цій справі - 718 325,65 гривень, з яких 209 583,99 гривень - 3 % річних, 508 741,66 гривень - інфляційні втрати.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи досліджені судом докази та встановлені обставини справи, наявність простроченого грошового зобов'язання відповідачів, яке підтверджене рішенням суду, яке набрало законної сили, суд вважає, що право позивача порушене і підлягає захисту, а тому позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат є обґрунтованим та підлягає до задоволення в повному обсязі.
Частиною 1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ураховуючи висновок суду про задоволення позову, з відповідачів на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 8 619,90 гривень.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, ст.ст. 509, 510, 511, 525, 526, 536, 553, 554, 625, 651, 1048, 1054, 1055 ЦК України, суд
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за невиконання простроченого грошового зобов'язання задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 718 325 (сімсот вісімнадцять тисяч триста двадцять п'ять) гривень 65 копійок, з яких 209 583,99 гривень - 3 % річних, 508 741,66 гривень - інфляційні втрати.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 8 619 (вісім тисяч шістсот дев'ятнадцять) гривень 90 копійок судового збору, тобто по 2 873 (дві тисячі вісімсот сімдесят три) гривні 30 копійок з кожного.
Рішення суду може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», адреса місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, код у ЄДРПОУ 14360570;
Відповідач: ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ;
Дата складення повного рішення - 17 лютого 2025 року.
Суддя Корольовського районного суду
міста Житомира Лілія ПИЛИПЮК