Справа № 468/69/25
2-а/468/34/25
17.02.2025 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Муругова В.В, за участю секретаря Серака Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Баштанка справу № 468/69/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 по накладенню на нього адміністративного стягнення у виді штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 210-1 ч.3 КУпАП.
Посилаючись на неправомірність оскарженої ним постанови, позивач вказав, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки він не отримував виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 , натомість такий виклик вважає безпідставним, оскільки він перебуває на військовому обліку, оновив свої персональні дані та проходив медичний огляд в серпні 2024 році та має відстрочку від мобілізації, для продовження якої він сам періодично прибуває до ІНФОРМАЦІЯ_3 . У зв'язку з цим у позивача відсутні підстави для ухилення від явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 , але про вказаний в постанові виклик він не знав, а по відомому ІНФОРМАЦІЯ_3 його номеру телефону його про необхідність явки не повідомляли, тому в його діях відсутня вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 ч.3 КУпАП.
У зв'язку з цим позивач просив скасувати оскаржувану постанову №14 від 08.01.2025 року та закрити провадження у справі, а також стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 484,48 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
Процесуальні дії у справі та заяви сторін:
14.01.2025 року позовна заява надійшла до Баштанського районного суду Миколаївської області (сформована в системі «Електронний суд» 13.01.2025 року).
Ухвалою від 16.01.2025 року відкрите провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, а також до участі у справі в якості співвідповідача був залучений ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також витребувані у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 додаткові докази.
29.01.2025 року від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, оскільки відповідний ІНФОРМАЦІЯ_3 уповноважений законом на розгляд подібних справ. Крім того ІНФОРМАЦІЯ_4 в даній справі є належним відповідачем лише щодо питання розподілу судових витрат як орган державної влади, який має статус юридичної особи. При цьому відповідач не заявляв клопотань про зменшення розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України.
12.02.2025 року від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, оскільки позивач на виклик за повісткою не з'явився. При цьому вважається, що позивач отримав виклик, оскільки був відсутнім за місцем свого проживання.
Відповідач не заявляв клопотань про зменшення розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України.
За загальним правилом, визначеним ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
За такого, оскільки усі учасники даної справи повідомленні відповідно до положень ст. 268 КАС України, до суду не з'явились, їх неявка не перешкоджає розгляду, клопотань про відкладення розгляду справи не повідомляли, то суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін.
Дослідивши матеріали справи (копію військово-облікового документу ОСОБА_2 ; копію довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.12.2024 року; копію договору про надання правничої допомоги від 13.01.2025 року; копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 13.01.2025 року; копію постанови від 08.01.2025 року №14; копію протоколу про адміністративне правопорушення №382 від 20.12.2024 року; розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 13.01.2025 року; копію справи про адміністративне правопорушення №382), суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі
Це означає, що ч.2 ст. 77 КАС України встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.
Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
В судовому засіданні встановлено, що 20.12.2024 року уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 ч.3 КУпАП у зв'язку з його неявкою до ІНФОРМАЦІЯ_3 12.12.2024 року на 09.00 год для уточнення даних в особливий період воєнного стану в порушення абз. 1 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Протокол складений у присутності позивача та в тексті протоколу вказано, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 08.01.2025 року о 14.30 год. В тексті протоколу позивач вказав, що про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 він не знав та повістку не отримував.
08.01.2025 року керівником ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 ч.3 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. за його неявку до ІНФОРМАЦІЯ_3 12.12.2024 року на 09.00 год для уточнення даних в особливий період воєнного стану в порушення абз. 1 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 1, 9 ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до ч. 2-3 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Диспозиція ст. 210-1 КУпАП є бланкетною й тому потребує зазначення певного нормативного акту, вимоги якого порушуються при вчиненні інкримінованого особі за даною статтею порушення.
Також відповідно до ст. 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення повинен містити суть адміністративного правопорушення і нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
Згідно зі ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова повинна містити опис обставин, установлених під час розгляду справи, зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення.
Разом з тим позивач притягнений до адміністративної відповідальності за його неявку до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних в особливий період воєнного стану в порушення абз. 1 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Проте відповідно до абз. 1 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Таким чином вказана норма передбачає обов'язок явки за викликом виключно з певною метою: 1) взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, 2) визначення їх призначення на особливий період, 3) направлення для проходження медичного огляду.
Обов'язок явки на виклик для уточнення даних передбачають інші норми, проте ані протокол про адміністративне правопорушення, ані постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності в супереч вимогам ст. 256, 278 КУпАП на них посилань не містять. Натомість положення власне абз. 1 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачають обов'язку явки для уточнення даних.
Натомість позивач перебуває на військовому обліку, вчасно оновив свої облікові дані, відповідно до пройденого в серпні 2024 року медичного огляду придатний до військової служби та підлягав повторному медичному огляду 02.08.2029 року.
У зв'язку з цим викладені в протоколі та постанові діяння позивача не утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП та не порушують абз. 1 ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того з матеріалів справи слідує, що позивач не отримував особисто відповідного виклику, натомість поштове відправлення з таким викликом було повернуте до ІНФОРМАЦІЯ_3 з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.
Відповідно до абз. 2 пп. 2 п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, належним підтвердженням оповіщення військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних.
Таким чином з травня 2024 року вказана норма передбачила можливість визнання військовозобов'язаного таким, що отримав виклик ІНФОРМАЦІЯ_3 без його фактичного отримання.
Разом з тим будь-які зміни щодо цього до КУпАП, який визначає порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, не були внесені.
Натомість відповідно до ч.1-3 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно з положеннями ст. 9-11 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Отже обов'язковим елементом суб'єктивної сторони будь-якого адміністративного правопорушення є наявність вини у формі умислу чи необережності.
Для визначення вини особи в неявці на виклик і для умисної форми, і для необережної обов'язковим є встановлення того, що така особа фактично знала про те, що їй здійснений такий виклик, як наслідок цього вона усвідомлювала або мала передбачати, що ігноруючи умисно чи з необережності такий виклик - вчиняє відповідне правопорушення.
В протилежному випадку її дії щодо неявки на виклик, про який вона не знає взагалі, не ґрунтуються ні на її умислі, ні на необережності, оскільки вона взагалі не усвідомлює і не може навіть передбачити, що своєю бездіяльністю вчиняє правопорушення, оскільки не знає про виклик, який фактично не отримала. І в такому разі подібна неявка особи на виклик, про який вона в дійсності не знала, сталась не з вини такої особи, а, отже, і притягнення особи до адміністративної відповідальності за відсутності її вини у вчиненні відповідного правопорушення, суперечить ст. 9 КУпАП, тому є незаконним.
Отже, положення абз. 2 пп. 2 п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, в першу чергу, з одного боку, покликане дисциплінувати військовозобов'язаних та унеможливити протиправне ухилення їх від виконання своїх обов'язків щодо належного військового обліку, з іншого боку, дає можливість відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вживати щодо таких осіб подальші передбачені законодавством заходи щодо їх розшуку, доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також для вжиття заходів впливу, передбачених ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», спрямованих на виконання обов'язків військовозобов'язаним.
Проте саме по собі таке положення Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560, з врахуванням вказаного вище, не свідчить про автоматичну вину особи у неявці на виклик, як обов'язковий елемент складу відповідного адміністративного правопорушення.
У зв'язку з цим викладені в протоколі та постанові діяння позивача не утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, у зв'язку з відсутністю його вини у неявці на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , про необхідність якої він в дійсності обізнаним не був.
Комплекс описаного вище свідчить про відсутність в діях позивача складу даного адміністративного правопорушення.
Що стосується наслідків скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності то, відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Також відповідно до ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).
За такого, скасування постанови та направлення справи на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи) можливе лише тоді, коли оскаржена постанова винесена органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу.
В даному ж випадку постанова винесена органом (посадовою особою), правомочним вирішувати цю справу, тому відсутні підстави для направлення справи на новий розгляд.
У зв'язку з цим, постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, відповідно до п. 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки не є юридичними особами та є відокремленими структурними підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Натомість територіальні центри комплектування та соціальної підтримки областей є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
За такого, саме відповідні обласні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до Бюджетного кодексу України є розпорядниками бюджетних коштів, які одержують відповідні бюджетні асигнування.
Саме у зв'язку з цим для можливої подальшої реалізації передбаченого ст. 139 КАС України порядку розподілу судових витрат у разі задоволення адміністративного позову до участі у справі в якості співвідповідача був залучений ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Оскільки позов підлягає задоволенню, тому на користь позивача підлягають стягненню витрати, понесені на сплату судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вирішуючи вимоги позивача про стягнення із відповідача, суб'єкта владних повноважень, судових витрат за надання правничої допомоги, суд приходить до наступного.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3, 5-7 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому позивач надав докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у даній справі в сумі 5000 грн, а відповідачі не заявляли перед судом клопотань про необхідність зменшення їх розміру через неспівмірність, тому такі витрати також мають бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73-77, 90, 242-244, 246, 250-251, 271, 273 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Скасувати постанову №14 від 08.01.2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ст. 210-1 ч.3 КУпАП та справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в сумі 484(чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України:
Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідачі:
ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 ),
ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ).
Повне рішення суду складене 17.02.2025 року.