14 лютого 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/158/25
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву Миколаївської обласної прокуратури про забезпечення позову (вх. № 2103/25 від 11.02.2025 р.) у справі № 915/158/25 за позовом першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави до Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішень міськради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності, знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості та зобов'язання повернути земельну ділянку, -
Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави до Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» про:
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8, якими затверджено проект відведення та надано в оренду строком на 3 роки Товариству з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» земельну ділянку площею 2252 кв.м для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві;
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконним і скасування пункту 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23, яким Товариству з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» продовжено на 3 роки термін оренди земельної ділянки площею 2252 кв.м для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку №1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві;
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 03.09.2007 № 5176, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 14.02.2020 №35576392);
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 28.12.2011 серії САЕ №359171 на прохідну вул. Бузький бульвар, 5-г, з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи;
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» (код ЄДРПОУ 32093054) знести (демонтувати) огорожу та звільнити ділянку від будівельних матеріалів;
- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» (код ЄДРПОУ 32093054) повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006.
Позовні вимоги прокурором обґрунтовані тим, що надання Товариству з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» земельної ділянки водного фонду, здійснення будівництва об'єкту нерухомості та оформлення права власності на нього здійснено з порушенням вимог земельного, водного та містобудівного законодавства з огляду на наступне.
Так, пунктами 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8 затверджено проект відведення та надано в оренду строком на 3 роки ТОВ “Ірбіс Плюс» земельну ділянку площею 2252 кв.м для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві. На підставі вказаного рішення 09.04.2004 між Миколаївською міською радою та ТОВ “Ірбіс Плюс» укладено договір оренди землі, який зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, про що вчинено запис №2447. За заявою ТОВ “Ірбіс Плюс» від 04.10.2006 №8 пунктом 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23 продовжено на 3 роки термін оренди вказаної ділянки. Між Миколаївською міською радою та ТОВ “Ірбіс Плюс» 03.09.2007 укладено договір оренди землі №5176, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006. Зазначений договір 27.09.2007 зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №040700100491. У подальшому строк оренди вказаної земельної ділянки неодноразово продовжувався, у зв'язку з чим з товариством укладались договори про зміни від 02.07.2008 №1671-08, від 20.11.2009 №1000-09, від 28.12.2011 №305-11, від 10.02.2020 №15/У-20. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.02.2020 за ТОВ “Ірбіс Плюс» зареєстровано право оренди цієї земельної ділянки, про що вчинено запис №35576392. На вказаній земельній ділянці товариством самочинно побудовано нерухоме майно - прохідну площею 5,2 кв.м, право власності на яку визнано рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 у справі №8/46/08. На підставі рішення суду та рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25.07.2008 №1573 вказаній прохідній надано нову адресу - вул. Варварівський спуск, 1/3 та ТОВ “Ірбіс Плюс» 10.09.2008 видано свідоцтво про право власності серії САС №228673. Натомість постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2009 задоволено касаційне подання прокуратури, скасовано рішення господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.12.2009 у справі № 8/46/08-НР позов товариства залишено без розгляду у зв'язку з неявкою позивача. У подальшому пунктом 30 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.12.2011 №1254 змінено адресу вказаній нежитловій будівлі з «вул. Варварівський спуск, 1/3» на «вул. Бузький бульвар, 5-г». Пунктом 1.15 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 21.12.2011 №1256 повторно оформлено за ТОВ “Ірбіс Плюс» право власності на нежитлову будівлю (прохідна) загальною площею 5.2 кв.м за літ. А, яка розташована по вул. Бузький бульвар, 5г. За інформацією управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради від 21.11.2024 №51259/22.01-15/24-2 дозвільні документи щодо забудови земельної ділянки по вул. Варварівський узвіз 1/3 та Бузький бульвар, 5г не видавались. На підставі рішення виконкому міської ради від 21.12.2011 №1256 ТОВ “Ірбіс Плюс» 28.12.2011 видано свідоцтво про право власності серії САЕ №359171, яке було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.01.2012.
Як вказує прокурор, за інформацією виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 15.11.2024 №21220/02.02.01-40/12/7/24 земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 за вказаним Генеральним планом відноситься до території зелених насаджень загального користування проектного стану. При цьому розміщення будинків, споруд та комунікацій на землях зелених зон міста (якщо об'єкти які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства), відповідно до підпункту «б» пункту 10.4 розділу 10 ДБН 360-92** та пункту 3.6 Правил утримання зелених насаджень, забороняється. У свою чергу, будівельні норми відповідно до ст. 1 Закону України «Про будівельні норми» є обов'язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
Отже, за ствердженнями прокурора, діючим на час прийняття рішення 12.12.2003 №17/8 Генеральним планом міста Миколаєва, державними будівельними нормами, стандартами і правилами встановлено, що будівництво комерційного об'єкта - готельного комплексу в межах вказаної території заборонено, а тому і відведення ТОВ “Ірбіс Плюс» земельної ділянки для вказаних цілей суперечить вимогам законодавства. Окрім того, при прийнятті оскаржуваного рішення Миколаївською міською радо безпідставно не враховано входження земельної ділянки у прибережну захисну смугу Бузького лиману.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.02.2025 р. позовну заяву першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/158/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 27.02.2025 р. об 11:30.
11.02.2025 р. від Миколаївської обласної прокуратури до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про забезпечення позову у справі № 915/158/25 (вх. № 2103/25), згідно з якою прокурор просить суд вжити заходи до забезпечення позову та з цією метою:
- заборонити суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно вказаних об'єктів, у тому числі внаслідок їх поділу чи об'єднання;
- заборони ТОВ «Ірбіс Плюс» укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об'єктів нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, а також проведення на ділянці будь-яких будівельних робіт;
- заборонити органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості на земельній ділянці площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, розташованій у місті Миколаїв;
- заборонити Миколаївській міській раді та її виконавчим органам приймати рішення щодо земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, у тому числі щодо надання дозволу на її поділ або об'єднання, зміну цільового призначення, укладати договори оренди, договори про зміни або додаткові угоди щодо неї.
В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову прокурор вказує, що ТОВ «Ірбіс Плюс» є носієм правомочностей володіння, користування і розпорядження самочинно побудованим приміщенням прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г, що може мати свій вираз у вільній реалізації права відчуження останнього іншим особам, що повністю узгоджується з нормативними визначеннями, викладеними у ст. ст. 178, 316, 317, 319 ЦК України, оскільки складовими права власності є право розпорядження, володіння та користування. Прокурор, посилаючись на ст. 182 ЦК України, ч. 4 ст. 3, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», стверджує, що сам факт реєстрації права власності на об'єкт нерухомості вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись нерухомим майном. Відтак, на думку прокурора, наявність у ТОВ «Ірбіс Плюс» правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись об'єктом нерухомості на користь третіх осіб, у тому числі з метою ухилення від виконання рішення суду. Також прокурор вважає, що ТОВ «Ірбіс Плюс» може здійснити будівництво об'єктів нерухомості на спірній земельній ділянці водного фонду, яка перебуває в оренді останнього, що призведе до необхідності звернення до суду з новим позовом, неможливості своєчасного реального поновлення інтересів громади та повернення земельної ділянки належному власнику у придатному для використанні стані, тобто унеможливить або ускладнить виконання рішення суду. За ствердженнями прокурора, викладені обставини свідчать про існування очевидної небезпеки відчуження об'єкту нерухомості та забудови земельної ділянки, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів громади та повернення земельної ділянки водного фонду належному власнику - територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради, тобто унеможливить або ускладнить виконання рішення суду. Як вказує прокурор, землі водного фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для будівництва та обслуговування комерційних об'єктів - готельного комплексу з рестораном, житловими боксами, адміністративно-господарським приміщенням, паркувальним майданчиком для автомобілів, пірсом та терасою. Початок на спірній земельній ділянці будівництва об'єктів нерухомості призведе до невідворотної втрати водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних, естетичних та інших функції лісів України. Будівництво будь-яких об'єктів та оформлення права власності на них, з урахуванням принципу єдності юридичної долі об'єктів нерухомості та ділянки, вочевидь призведе до неможливості повернення земельної ділянки громаді. Окрім того, будучи орендарем спірної земельної ділянки, товариство може вжити заходів до її поділу або об'єднання з іншими ділянками (подати клопотання до міської ради, виготовити проект землеустрою, привласнити кадастрові номери новосформованим земельним ділянками), або передати її в суборенду іншим фізичним або юридичним особами. Вказане призведе до необхідності звернення до суду з новим позовом та, відповідно, неможливості своєчасного реального поновлення інтересів громади та повернення земельної ділянки. На думку прокурора, невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах територіальної громади міста Миколаєва, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.
Розглянувши вказану заяву Миколаївської обласної прокуратури про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 320/3560/18).
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Зі змісту наведеного вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Суд зазначає, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача (заявника).
Суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Більше того, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним в ухвалі від 20.08.2018 р. у справі № 917/1390/17.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначив, що у разі звернення позивача до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку немає взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Так, предметом позову по даній справі є вимоги як немайнового характеру, так і майнового, зокрема, усунення перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8 та пункту 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 №7/23, якими затверджено проект відведення та надано в оренду строком на 3 роки Товариству з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» земельну ділянку площею 2252 кв.м для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку № 1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві та продовжено на 3 роки термін оренди вказаної земельної ділянки; визнання недійсним договору оренди землі від 03.09.2007 № 5176, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 14.02.2020 №35576392); визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 28.12.2011 серії САЕ №359171 на прохідну вул. Бузький бульвар, 5-г, з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи; зобов'язання ТОВ “Ірбіс Плюс» знести (демонтувати) огорожу та звільнити ділянку від будівельних матеріалів та повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006.
Оскільки у цій справі прокурор звернувся до суду як з вимогою майнового характеру (про зобов'язання відповідача звільнити і повернути спірну земельну ділянку), так і з вимогами немайнового характеру (про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним свідоцтва про право власності з одночасним припиненням права власності, визнання недійсним договору оренди землі), то в цьому випадку має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, та водночас має досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (схожий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 19.05.2021 у справі № 916/3638/20, від 14.05.2024 у справі № 911/2732/23).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 висловлено позицію щодо застосування заходів забезпечення за позовом немайнового характеру. Так, чинне законодавство не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. У статті 137 ГПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору господарське процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Слід зазначити, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі N 910/11678/22).
За змістом позову заявлені прокурором позовні вимоги у даній справі спрямовані на захист порушених прав держави щодо земельної ділянки, оскільки, за ствердженнями прокурора, саме в результаті прийняття Миколаївською міською радою оспорюваного рішення і його реалізації спірну земельну ділянку комунальної власності, яка розташована в межах зеленої зони загального користування та прибережної захисної смуги Бузького лиману, протиправно надано в оренду для забудови комерційними об'єктами.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27.01.2025, право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за Миколаївською міською радою, а право оренди - за ТОВ “Ірбіс Плюс». Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 409861289 від 27.01.2025 за ТОВ “Ірбіс Плюс» 19.01.2012 р. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю - прохідну площею 5,2 кв.м, розташовану за адресою м. Миколаїв, бульвар Бузький, буд. 5г (реєстраційний номер 35703616) .
Наразі з наданою прокурором до позову інформацією управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради в листі від 21.11.2024 №51259/22.01-15/24-2 вбачається, що дозвільні документи щодо забудови земельної ділянки по вул. Варварівський узвіз 1/3 та Бузький бульвар, 5-г не видавались. Також з матеріалів позову вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 незабудована об'єктами, які передбачались для будівництва.
Зі змісту заяви вбачається, що прокурор припускає можливість ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду з даного спору у разі задоволення позову з підстав наявності у Товариства як власника нежитлової будівлі - прохідної та орендаря спірної земельної ділянки реальної можливості на розпорядження вказаним нерухомим майном, а також здійснення будівництва об'єктів нерухомості на спірній земельній ділянці водного фонду, що свідчить про існування очевидної небезпеки відчуження об'єкту нерухомості та забудови земельної ділянки, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів громади та повернення земельної ділянки водного фонду належному власнику - територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради, тобто унеможливить або ускладнить виконання рішення суду.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та Касаційного Господарського Суду від 25.09.2020 у справі №921/40/20).
Відповідно, підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову є не тільки запобігання ускладненню чи унеможливленню виконання рішення суду, але й забезпечення можливості ефективного та реального поновлення порушеного права.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15.09.2020 по справі № 753/22860/17, невжиття власником об'єкту нерухомого майна активних дій, які могли би підтвердити його намір відчужити такий об'єкт не спростовують висновки про наявність у особи, яка є одноособовим власником, можливості вільно розпорядитись об'єктом нерухомості, якщо не вжити заходи забезпечення позову.
Так, в даному випадку заходи забезпечення позову мають на меті гарантувати виконання у майбутньому рішення суду. При цьому сам факт наявності права власності на спірний об'єкт нерухомості - прохідну вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись належним йому нерухомим майном.
При цьому, у п.п. 5.17, 5.18, 5.19 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №917/805/23 висловлено позицію щодо відсутності обов'язку у позивача доводити належними та допустимими доказами наявність обставин, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Так, Верховний Суд зазначає, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим необмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Так, суд погоджується з доводами прокурора про те, що з огляду на те, що ТОВ “Ірбіс Плюс» є власником спірного об'єкту - нежитлової будівлі-прохідної, то цілком очевидним є те, що вказане Товариство може у будь-який момент розпорядитись вказаним об'єктом на власний розсуд, зокрема здійснити його відчуження на користь третіх осіб. В свою чергу вказане свідчить про вільну можливість у будь-який час вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомості, що може призвести до необхідності заміни відповідачів у справі, зміни виду судочинства та затягування вирішення спору по суті. Адже у разі відчуження Товариством об'єкту нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м на користь третіх осіб, ухвалення судом у цій справі можливого рішення про задоволення позову прокурора не матиме наслідком захист порушеного права територіальної громади.
Також у разі забудови цієї земельної ділянки дії відповідача-2 призведуть до неможливості реального поновлення інтересів держави, повернення земельної ділянки у придатному для використання стані, а також унеможливлять або ускладнять виконання рішення суду. Більш того, здійснення будівництва відповідачем-2 об'єктів, внесення запису про реєстрацію права власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у випадку задоволення позову зумовить необхідність звернення заявника до суду з іншими позовами.
Відтак, на думку суду, невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням дійсно може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду.
Виходячи з системного аналізу матеріалів справи та доводів заяви прокурора про забезпечення позову, суд вважає цілком обґрунтованою заборону ТОВ “Ірбіс Плюс» укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об'єктів нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, а також проведення на вказаній ділянці будь-яких будівельних робіт. Заборона укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно об'єкту нерухомого майна прохідної площею 5,2 кв.м як вид забезпечення надасть змогу уникнути переходу права власності на нього до інших осіб та забезпечить можливість ефективного захисту в судовому порядку порушених прав держави у спірних правовідносинах. У цьому випадку необхідним буде звернення з новим позовом до нового власника нерухомого майна, а розгляд даної справи взагалі може втратити будь-який сенс, адже порушене право не зможе бути захищене судом.
Також суд вважає цілком обґрунтованими вимоги прокурора про забезпечення позову шляхом заборони суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України проводити реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві, або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав відносно вказаного об'єкту.
При цьому суд вважає, що вказані заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими прокурором позовними вимогами.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для вжиття запропонованих прокурором заходів забезпечення позову у вигляді встановлення вищенаведеної заборони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status-quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
Разом з тим господарський суд зазначає, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу-2 не порушують та не обмежують права будь-яких осіб, в тому числі відповідача, а лише встановлюють певні обмеження до вирішення спору по суті, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав та інтересів держави в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.
Щодо заяви прокурора про забезпечення позову в іншій частині, зокрема, про заборону суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно вказаного об'єкту, у тому числі внаслідок її поділу чи об'єднання, заборону органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості на земельній ділянці площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, та заборону Миколаївській міській раді та її виконавчим органам приймати рішення щодо земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, у тому числі щодо надання дозволу на її поділ або об'єднання, зміну цільового призначення, укладати договори оренди, договори про зміни або додаткові угоди щодо неї, суд доходить висновку про необґрунтованість у вказаній частині заяви прокурора про забезпечення позову з огляду на наступне.
Щодо заборони вказаним суб'єктам здійснювати будь-які дії із земельною ділянкою площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, що спрямовані на її поділ, об'єднання чи відчуження, суд зауважує, що на можливість повернення спірної орендованої земельної ділянки відповідачем-2 не впливає її поділ та/або об'єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі N 359/3373/16-ц).
Стосовно заборони Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та іншим органам державного архітектурно-будівельного контролю і нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію будівель та споруд, які розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, слід зазначити, що предметом спору є саме нежитлове приміщення прохідна, загальною площею 5,2 кв.м, право власності на яке вже зареєстровано за відповідачем, водночас про наявність інших будівель та споруд на спірній земельній ділянці спір відсутній, та прокурором у позовній заяві не вказано.
Крім того, прокурор у заяві про забезпечення позову не навів належних доводів, які б свідчили про наявність зв'язку між запропонованим ним заходом забезпечення позову щодо заборони вчинення відповідних дій органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду і Миколаївській міській раді та її виконавчим органам та предметом позовних вимог, також прокурор не обґрунтував доцільність вжиття таких заходів і адекватність обраного виду забезпечення позову вимогам його позовної заяви, оскільки предметом позову у цій справі є вимоги про скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності відповідача-2 на нежитлову будівлю, визнання недійсним договору оренди землі, укладеного відповідачами, та повернення земельної ділянки, у той час як заходи забезпечення позову у вигляді вищевказаної заборони стосуються взагалі будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості невизначеного кола осіб, укладення нових договорів оренди землі, а не виконання оспорюваного договору оренди. Тобто, на думку суду, відсутній правовий зв'язок між конкретним вказаними заходами забезпечення позову у вигляді наведеної заборони і предметом позовної вимоги, а заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих посилань на докази, на підставі яких можна було б дійти висновку про доцільність та необхідність забезпечення позову у визначений прокурором спосіб. Також прокурор не обґрунтував, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до неможливості ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави, за захистом яких він звернувся до суду в межах даного судового провадження.
До того ж в даному випадку за наявності зареєстрованого у відповідача-2 права оренди спірної земельної ділянки остання залишається у розпорядженні міської ради як органу місцевого самоврядування, що виступає від імені власника землі - територіальної громади міста Миколаєва, натомість обґрунтовані підстави для обмеження прав міської ради відсутні. Водночас немає підстав вважати, що невжиття такого заходу забезпечення позову як заборона міській раді та її виконавчим органам приймати рішення щодо земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, у тому числі щодо надання дозволу на її поділ або об'єднання, зміну цільового призначення, укладати договори оренди, договори про зміни або додаткові угоди щодо неї, призведе до неможливості ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду в межах даного судового провадження у спорі з ТОВ «Ірбіс Плюс».
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Миколаївської обласної прокуратури про забезпечення позову та вжиття до вирішення справи по суті заходів забезпечення позову шляхом заборони суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв. м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві (реєстраційний номер 35703616), або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав відносно вказаного об'єкту, а також заборони ТОВ «Ірбіс Плюс» укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об'єктів нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві, та земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, а також проведення на вказаній ділянці будь-яких будівельних робіт.
Водночас суд зазначає, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.
Щодо зустрічного забезпечення слід зауважити, що за частинами 1 та 4 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Так, ст. 141 ГПК передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до ст. 146 ГПК.
Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.
На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі №911/2797/22.
З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків відповідачів та їх розміру у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Водночас суд зауважує, що у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, останній не позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застосування зустрічного забезпечення шляхом подачі до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановленихстаттею 141 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів. Зокрема, відповідач може спростувати наведене позивачем обґрунтоване припущення про наявність обставин утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову, подавши докази неспівмірності заходів забезпечення чи їх безпідставність в порядку статті 145 ГПК України.
З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків відповідача у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, вказана особа не позбавлена права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву Миколаївської обласної прокуратури про забезпечення позову у справі № 915/158/25 (вх. № 2103/25 від 11.02.2025) задовольнити частково.
2. До вирішення справи по суті вжити наступні заходи забезпечення позову:
- заборонити суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві (реєстраційний номер 35703616), або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав відносно вказаного об'єкту;
- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» (54017, м. Миколаїв, вул. Дунаєва (Панаса Саксаганського), 34/7, каб. 517; код ЄДРПОУ 32093054) укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об'єктів нерухомого майна - прохідної площею 5,2 кв.м по вул. Бузький бульвар, 5-г у місті Миколаєві, та земельної ділянки площею 2252 кв.м з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006, а також проведення на вказаній ділянці будь-яких будівельних робіт.
3. Стягувачем за цією ухвалою є Миколаївська обласна прокуратура (54006, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; e-mail: orgpredstavn@myk.gp.gov.ua; код ЄДРПОУ 02910048).
4. Боржником за цією ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю “Ірбіс Плюс» (54017, м. Миколаїв, вул. Дунаєва (Панаса Саксаганського), 34/7, каб. 517; код ЄДРПОУ 32093054).
Ухвала набирає чинності з дня її постановлення.
Ухвалу дійсна для пред'явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України "Про виконавче провадження".
Ухвалу може бути оскаржено у 10-денний термін з дня її постановлення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя Людмила Михайлівна Ільєва