ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
22 січня 2025 р. м. Ужгород Справа №904/3166/24
За позовом Акціонерного товариства “Криворізька теплоцентраль», м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Павер Енержі Трейд», м. Мукачево Закарпатської області
про стягнення 8 252 968,95 грн, у тому числі 7 303 175,88 грн зайво сплачених грошових коштів, 95 321,49 грн інфляційних нарахувань та 854 471,58 грн процентів за користування чужими грошовими коштами,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Шикітка О.В.
представники:
Позивача (в режимі відеоконференції) -
Відповідача - не з'явився
Акціонерне товариство “Криворізька теплоцентраль», м. Кривий Ріг Дніпропетровської області звернулося до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Павер Енержі Трейд», м. Мукачево Закарпатської області про стягнення 8 252 968,95 грн, у тому числі 7 303 175,88 грн зайво сплачених грошових коштів, 95 321,49 грн інфляційних нарахувань та 854 471,58 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.09.2024 відкрито провадження у справі №904/3166/24 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.10.2024. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов'язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк на надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.
Ухвалою суду від 15.10.2024 підготовче засідання у справі відкладалося з підстав, наведених в ухвалі суду.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.11.2024 закрито підготовче провадження у справі №904/3166/24 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 22.01.2025. Явка уповноважених представників учасників процесу в судове засідання визнана судом на власний розсуд.
Поданим через підсистему “Електронний суд» клопотанням б/н від 22.01.2025 (вх. №02.3.1-02/527/25 від 22.01.2025) позивач просить розглянути справу без участі його уповноваженого представника; заявлені позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні.
Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Ухвалою суду від 26.11.2024 явка учасників справи в судове засідання 22.01.2025 судом була визнана на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Згідно із приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення в даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог у даній справі позивач покликається на те, що ним на виконання умов укладеного з відповідачем Договору про постачання електричної енергії споживачу №703 від 23.08.2023 було здійснено попередню оплату вартості обсягів споживання електричної енергії на загальну суму 98 789 599,69 грн, водночас позивачем спожито електричну енергію згідно з актами приймання-передавання на загальну суму 91 486 423.81 грн.
За твердженням позивача, відповідачем на адресу позивача було надіслано повідомлення №1226/02 від 26.12.2023 про дострокове розірвання Договору про постачання електричної енергії споживачу №703 від 23.08.2023 та припинення постачання електричної енергії споживачу за Договором з 00 годин 00 хвилин 17.01.2024.
У зв'язку з отриманням від відповідача повідомлення про дострокове розірвання Договору, позивачем у порядку п. 5.8. Договору було надіслано на адресу останнього вимогу від 16.02.2024 щодо повернення надлишково сплачених грошових коштів у розмірі 7 303 175,88 грн, проте така ТОВ “Павер Енержі Трейд» залишена без будь-якого реагування.
Наведені обставини, за доводами позивача, і стали підставою для звернення до суду з позовом про примусове стягнення з відповідача зайво сплачених коштів у розмірі 7 303 175,88 грн, а також нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних збитків у розмірі 95 321,49 грн та обчислених у порядку п. 9.15. Договору процентів за користування чужими грошовими коштами на суму 854 471,58 грн.
Відповідач не скористався наданим йому правом на подання суду відзиву на позов у порядку ст. 165 ГПК України, на виклик суду впродовж розгляду справи жодного разу не з'явився. Враховуючи, що про час та місце розгляду справи відповідач повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду були надіслані до його електронного кабінету в підсистемі “Електронний суд»), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Між Акціонерним товариством “Криворізька теплоцентраль» (споживачем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Павер Енержі Трейд» (постачальником, відповідачем у справі) було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №703 від 23.08.2023 (далі - Договір), пунктом 2.1. якого встановлено, що за цим Договором постачальник постачає споживачу електричну енергію (код згідно ДК 021:2015-09310000-5 “Електрична енергія») з метою забезпечення потреб об'єктів споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії згідно з умовами цього Договору.
Предметом продажу за цим Договором є електрична енергія для об'єктів споживача, що живляться від електричних мереж оператора системи розподілу. Загальна вартість Договору на момент його підписання становить: 168 116 740 грн, крім того ПДВ 20%: 33 623 348 грн, всього з ПДВ: 201 740 088 грн (п. 2.2. Договору).
Згідно з п. 2.4. Договору, обсяги закупівлі електричної енергії для об'єктів споживача можуть бути зменшені залежно від зміни ціни (тарифів) на електричну енергію. Очікуваний обсяг постачання електричної енергії - 37 400 000 кВт/год.
Відповідно до п. 3.1. Договору, постачання електричної енергії за даним Договором здійснюється з 01 вересня 2023 року до 30 квітня 2024 року (включно).
За умовами п. 5.1. - 5.3. Договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначені в комерційній пропозиції, яка є Додатком №1 до цього Договору. Ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим Договором. Розрахунковий період за цим Договором встановлюється з першого по останнє число календарного місяця.
Оплата вартості обсягів споживання електроенергії здійснюється споживачем на умовах, зазначених у розділі 3 комерційної пропозиції, яка є Додатком №1 до цього Договору. Рахунки на оплату, виставлені постачальником у відповідності до умов даного Договору, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього Договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки (п. 5.5. Договору).
Відповідно до п. 5.6., 5.7. Договору, обсяг споживання електричної енергії визначається шляхом подання споживачем постачальнику письмової заявки, щодо прогнозованих (заявлених) обсягів споживання електричної енергії на розрахункові періоди. Заявка на перший розрахунковий період подається протягом одного робочого дня з дати укладання цього Договору. Заявка на кожен наступний розрахунковий період повинна бути надана споживачем постачальнику за 22 календарних днів до початку відповідного розрахункового періоду. Заявка, зокрема, має містити дані щодо обсягів споживання електроенергії споживачем у розрахунковому періоді з розподілом за класами напруги. Коригування планових обсягів поставки здійснюється споживачем шляхом направлення постачальнику письмової заяви у строк до 15 числа поточного місяця. Розрахунок за підсумками розрахункового періоду за цим Договором здійснюється па підставі підписаного уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передавання електричної енергії та рахунку, які надаються постачальником споживачу в строк не пізніше 7 (сьомого) робочого дня місяця, наступного за розрахунковим, на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем за розрахунковий період.
Пунктом 5.8. Договору сторонами визначено, що у разі припинення постачання електричної енергії протягом розрахункового періоду постачальником з обставин, що не залежать від виконання споживачем умов даного Договору, сторонами оформлюється акт звірки розрахунків, відповідно до якого здійснюється остаточний розрахунок. Якщо сума фактично сплачених споживачем за електроенергію грошових коштів перевищує вартість електроенергії, спожитої споживачем на момент припинення її постачання, надлишково сплачені грошові кошти підлягають поверненню постачальником споживачу згідно до складеного сторонами акту звірки, за письмовим зверненням споживача протягом 3 (трьох) банківських днів з дня його отримання, але у будь-якому разі не пізніше 30.04.2024. Якщо вартість електроенергії, спожитої споживачем на момент припинення її постачання, перевищує суму сплачених споживачем за електроенергію коштів, споживач здійснює повну оплату за спожиту електроенергію протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання сторонами акту звірки та на підставі виставленого постачальником рахунку.
Згідно з п. 5.9. Договору, у разі розірвання даного Договору, в т.ч. - дострокового, сторони здійснюють остаточний розрахунок за підсумками розрахункового періоду згідно даного Договору.
За умовами п. 9.12. Договору, у разі порушення або невиконання/неналежного виконання споживачем своїх зобов'язань, встановлених п. 5.5. цього Договору, постачальник має право в односторонньому порядку достроково розірвати цей Договір, повідомивши про це споживача не пізніше ніж за 21 календарний день до дати дострокового розірвання Договору. Повідомлення про розірвання Договору має бути надіслане споживачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручено останньому через уповноваженого представника постачальника.
За положеннями п. 9.14. Договору, у разі неможливості виконання постачальником своїх зобов'язань щодо постачання електричної енергії постачальник здійснює повернення передоплати споживачу протягом 3 (трьох) банківських днів від дати настання обставин, що унеможливлюють здійснення постачання електричної енергії, але у будь-якому разі не пізніше 30.04.2024.
Відповідно до п. 9.15. Договору, якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати електричної енергії, через невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором не передав електричну енергію у встановлений строк, споживач на суму попередньої оплати нараховує проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 та частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України, а постачальник зобов'язується сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день користування такими коштами, а саме - за період від дня попередньої оплати до дня фактичної поставки електричної енергії або до дати повернення споживачу суми попередньої оплати.
Даний Договір вступає в силу з моменту підписання обома сторонами та діє до 30 квітня 2024 року (включно), але у будь-якому разі в частині розрахунків - до повного виконання (п. 14.1. Договору).
Додатком №1 до Договору є підписана та скріплена печатками сторін комерційна пропозиція, в якій останніми узгоджено ціну електричної енергії, спосіб та строк оплати її вартості та інші істотні умови виконання договірних зобов'язань.
В Додатку №2 до Договору сторонами погоджено місце поставки електричної енергії (перелік об'єктів споживача, їх адреси та ЕІС-коди).
Додатком №3 до Договору є підписана позивачем заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу, де міститься перелік персоніфікованих даних останнього.
На виконання умов Договору відповідачем (постачальником) протягом вересня - грудня 2023 року було поставлено, а позивачем (споживачем), у свою чергу, прийнято електричну енергію в обсязі 11 879 704 кВт/год сукупною вартістю 71 363 532,05 грн із ПДВ, свідченням чого є наявні в матеріалах справи акти приймання-передавання електричної енергії від 30.09.2023 на суму 633 716,96 грн, від 31.10.2023 на суму 1 381 151,87 грн, від 30.11.2023 на суму 25 804 707,47 грн та від 31.12.2023 на суму 43 543 955,75 грн.
Водночас як вбачається із долучених позивачем копій платіжних інструкцій №3725 від 01.09.2023 на суму 600 000 грн, №3726 від 01.09.2023 на суму 246 329,40 грн, №4464 від 13.10.2023 на суму 694 518 грн, №5010 від 25.10.2023 на суму 42 886 410,84 грн, №5011 від 25.10.2023 на суму 599 811 грн, №5497 від 21.11.2023 на суму 27 193 776,98 грн та №6144 від 15.12.2023 на суму 1 345 911,47 грн, протягом вересня - грудня 2023 року споживачем сплачено на користь постачальника грошові кошти за електричну енергію в сукупному розмірі 73 566 757,69 грн.
Крім того, відповідно до платіжної інструкції №6308 від 22.12.2023 позивачем здійснено передоплату вартості електричної енергії, що підлягала поставці відповідачем у січні 2024 року, на суму 25 222 842 грн.
Згідно акту приймання-передавання електричної енергії від 16.01.2024 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято електричну енергію за період 01.01-16.01.2024 року в обсязі 3 850 490 на загальну суму 20 122 891,76 грн.
В подальшому, листом №1226/02 від 26.12.2023 постачальник (відповідач) повідомив споживача (позивача) про дострокове розірвання Договору про постачання електричної енергії споживачу №703 від 23.08.2023 та припинення електропостачання із 00 год. 00 хв. 17.01.2024.
Із матеріалів справи також вбачається, що позивач звернувся до відповідача з листом №2134/09 від 16.02.2024, яким, серед іншого, просив повернути впродовж 3 банківських днів із дня отримання останнього отримані грошові кошти як передплату за електричну енергію в розмірі 7 303 175,88 грн.
За твердженням позивача, попри отримання вищевказаного листа 04.03.2024, відповідач добровільно не повернув безпідставно набуті ним кошти у згаданому розмірі, що й зумовило подальше звернення АТ “Криворізька теплоцентраль» до суду з вимогою про стягнення 7 303 175,88 грн у примусовому порядку. Крім того, позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано відповідачу інфляційні збитки у розмірі 95 321,49 грн та в порядку п. 9.15. Договору - проценти за користування чужими грошовими коштами на суму 854 471,58 грн.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Закон України “Про ринок електричної енергії» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Пунктом 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
За змістом статті 66 Закону України “Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець, оператори установок зберігання енергії та споживачі. Учасники ринку мають право вільно обирати контрагентів за двосторонніми договорами, укладати ці договори у довільній формі та на умовах, що визначаються за домовленістю сторін з урахуванням обмежень, визначених у вказаній нормі.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормою ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Укладений між позивачем - Акціонерним товариством “Криворізька теплоцентраль» - та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю “Павер Енержі Трейд» - Договір про постачання електричної енергії споживачу №703 від 23.08.2023 за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак, підпадає під правове регулювання параграфу 1 глави 30 розділу VI Господарського кодексу України та параграфу 3 глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України.
Так, частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже за змістом наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть, як ставитись в залежність від вчинення / невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №910/5206/20, від 15.06.2023 у справі №910/17401/21, від 22.08.2023 у справі №918/883/22 та від 16.04.2024 у справі №910/3649/23.
За встановлених судом у даній справі обставин, відповідач скористався своїм правом на дострокове розірвання Договору про постачання електричної енергії споживачу №703 від 23.08.2023 в односторонньому порядку, направивши позивачеві відповідне повідомлення №1226/02 від 26.12.2023.
За таких обставин, із дати, вказаної у вищевказаному повідомленні (17.01.2024), правовідносини сторін за Договором №703 від 23.08.2023, у розумінні його пункту 9.12., є такими, що припинилися.
Частинами 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
За приписами ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частину 4 статті 653 Цивільного кодексу України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто, якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. Якщо ж зобов'язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 Цивільного кодексу України). Правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №916/3904/19, у постанові Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №914/538/23.
Положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України регламентовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз змісту статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить про те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 Цивільного кодексу України.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №607/5422/16-ц, від 19.05.2021 у справі №922/1830/20.
Тлумачення норм ч. 3 ст. 651, ч. 4 ст. 653, п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України свідчить про те, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти), і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №686/1727/20 та від 13.04.2023 у справі №910/13367/19 (910/13951/21).
Таким чином, оскільки грошові кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім за Договором №703 від 23.08.2023, що розірваний в односторонньому порядку, тобто підстава, на якій відповідач набув спірну суму коштів згодом відпала у зв'язку з відмовою відповідача від Договору, відповідна відсутність між сторонами у зв'язку із цим договірного характеру у спірних правовідносинах передбачає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
За встановлених судом у даній справі обставин, після проведення попередньої оплати в загальному розмірі 98 789 599,63 грн позивачем у вигляді зустрічного надання було отримано від відповідача товар - електричну енергію в обсязі 15 730 194 кВт/год, сукупною вартістю 91 486 423,81 грн.
У зв'язку з наведеним, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів у підтвердження факту поставки відповідачем електричної енергії на суму 7 303 175,88 грн, що сплачена позивачем в якості попередньої оплати, та доказів повернення останньої на письмову вимогу АТ “Криворізька теплоцентраль», суд доходить до висновку, що грошові кошти в розмірі 7 303 175,88 грн є такими, що набуті та зберігаються відповідачем без достатньої правової підстави, а відтак, підлягають стягненню з нього в силу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України. Позов у цій частині належить задовольнити.
В порядку п. 9.15. Договору позивачем також нараховано відповідачу суму 854 471,58 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.
За приписами ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України визначено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
У свою чергу, відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
Відповідно до п. 9.15. Договору, якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати електричної енергії, через невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором не передав електричну енергію у встановлений строк, споживач на суму попередньої оплати нараховує проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 та частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України, а постачальник зобов'язується сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день користування такими коштами, а саме - за період від дня попередньої оплати до дня фактичної поставки електричної енергії або до дати повернення споживачу суми попередньої оплати.
Виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.
Положення, закріплені у статті 536 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину.
Враховуючи те, що кількість днів у календарному році є сталою та загальновідомою, визначений у такий погоджений сторонами спосіб (за кожен день прострочення) розмір цих процентів завжди може бути перетворений у річні проценти методом математичного розрахунку.
Отже визначення сторонами у пункті 9.15. Договору обчислення процентів за користування грошовими коштами у спосіб за кожен календарний день, а не за календарний рік, не змінює правову природу таких процентів.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/14180/18.
Як вбачається із долученого до матеріалів справи розрахунку позивача, ним у порядку п. 9.15. Договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму 854 471,58 грн процентів за користування чужими грошовими коштами за період із 07.03.2024 по 01.07.2024.
Водночас як встановлено судом попередньо, пункт 5.8. Договору передбачає, що у разі припинення постачання електричної енергії протягом розрахункового періоду постачальником з обставин, що не залежать від виконання споживачем умов даного Договору, сторонами оформлюється акт звірки розрахунків, відповідно до якого здійснюється остаточний розрахунок. Якщо сума фактично сплачених споживачем за електроенергію грошових коштів перевищує вартість електроенергії, спожитої споживачем на момент припинення її постачання, надлишково сплачені грошові кошти підлягають поверненню постачальником споживачу згідно до складеного сторонами акту звірки, за письмовим зверненням споживача протягом 3 (трьох) банківських днів з дня його отримання, але у будь-якому разі не пізніше 30.04.2024.
За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
З урахуванням викладеного та беручи до уваги наявну в матеріалах справи копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з якої вбачається, що листа-вимогу позивача №2134/09 від 16.02.2024 про повернення надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 7 303 175,88 грн відповідач отримав 04.03.2024, суд зазначає, що строк виконання останнім зобов'язання, передбаченого п. 5.8. Договору, є таким, що настав 07.03.2024. Відтак, правомірним та підставним є нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами, починаючи з наступного календарного дня, - 08.03.2024, а не із 07.03.2024, як вказано в розрахунку позивача.
Таким чином, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в межах відповідного боргового періоду (08.03.2024 - 01.07.2024), суд встановив, що обґрунтованим та підставним є нарахування останніх у розмірі 847 168,40 грн. У стягненні решти процентів за користування чужими грошовими коштами належить відмовити у зв'язку з невірним визначенням позивачем початку строку їх нарахування.
Крім того, покликаючись на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача суму 95 321,49 грн інфляційних нарахувань.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань, судом встановлено, що сума 95 321,49 грн інфляційних нарахувань обрахована вірно та підлягає стягненню з відповідача повністю.
Враховуючи вищевказані обставини, та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 8 245 665,77 грн, у тому числі 7 303 175,88 грн зайво сплачених грошових коштів, 95 321,49 грн інфляційних нарахувань та 847 168,40 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню частково. В решті позовних вимог належить відмовити.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 123 684,98 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Павер Енержі Трейд», вул. Ярослава Мудрого, будинок 4/6, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44563362) на користь Акціонерного товариства “Криворізька теплоцентраль», вул. Електрична, будинок 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50014 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 00130850) суму 8 245 665,77 грн (Вісім мільйонів двісті сорок п'ять тисяч шістсот шістдесят п'ять гривень 77 коп), у тому числі 7 303 175,88 грн (Сім мільйонів триста три тисячі сто сімдесят п'ять гривень 88 коп) зайво сплачених грошових коштів, 95 321,49 грн (Дев'яносто п'ять тисяч триста двадцять одна гривня 49 коп) інфляційних нарахувань та 847 168,40 грн (Вісімсот сорок сім тисяч сто шістдесят вісім гривень 40 коп) процентів за користування чужими грошовими коштами, а також 123 684,98 грн (Сто двадцять три тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 98 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне рішення складено та підписано 17.02.2025.
Суддя Л.І. Пригара