Справа № 201/4080/24
Провадження № 2/201/345/2025
15 січня 2025 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого - судді Куць О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Сідельника Є.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав,-
До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 09 квітня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що 21 серпня 2009 року Жовтневим відділом реєстрації актів цивільно стану Дніпропетровського міського управління юстиції між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис 642. При реєстрації шлюбу вона змінила дівоче прізвище « ОСОБА_3 » на прізвище « ОСОБА_3 ». Від шлюбу вони з відповідачем мають доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2012 року у справі № 412/12642/2012 шлюб між ними було розірвано.
27 липня 2013 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , про що був зроблений відповідний актовий запис № 479. Позивач вказувала, що змінила своє прізвище з « ОСОБА_3 » на прізвище « ОСОБА_3 ». Від шлюбу у подружжя народились двоє дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2015 року у справі 201/2078/15-ц ухвалено стягувати з відповідача на її користь аліменти у розмірі 500 грн. щомісячно на утримання доньки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та 17 березня 2015 року Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_4 про стягнення аліментів з відповідача.
Відповідач не надає жодної матеріальної допомоги позивачу на утримання їх спільної дитини- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .Дитина постійно проживає з нею та її чоловіком ОСОБА_7 й перебуває на повному їх матеріальному утриманні.
Між тим, рідний батько дитини не спілкується з нею, не бере участі в її вихованні та її розвитку.Весь цей час відповідач життям доньки не цікавився, ніколи не телефонував, не виявляв бажання спілкуватися та приймати участь у її житті та вихованні, не піклувався про її фізичний та моральний розвиток.
Відповідач має велику заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці.
Між дитиною - ОСОБА_6 та її чоловіком - ОСОБА_7 протягом усіх років спільного проживання доброзичливі та дуже теплі відносини. ОСОБА_7 ставиться до її доньки від першого шлюбу, як до свої рідної дитини. ОСОБА_6 вважає своїм батьком її чоловіка, який дуже часто проводить спільно з усіма дітьми час, піклується про них, грається та допомагає. Чоловік позивача - ОСОБА_7 вважає усіх трьох дітей своїми рідними.Сім'я ОСОБА_3 має посвідчення багатодітної сім'ї (видане Центральним Управлінням соціального захисту населення Дніпропетровської міської ради БС № 285934). Враховуючи вищевикладене, позивач просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 09 квітня 2024 року указана позовна заява передана для розгляду судді ОСОБА_11 (а.с.1).
Ухвалою судді ОСОБА_11 від 05 червня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав (а.с.53-54).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 03 грудня 2024 року суддю ОСОБА_11 звільнено у відставку.
У зв'язку з цим розпорядженням керівника апарату Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Ткаченко Л.М. № 23 від 12 грудня 2024 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебували у провадженні судді ОСОБА_11(а.с.99-100).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 грудня 2024 року зазначену вище цивільну справу розподіллено судді Куць О.О.(а.с.101).
Ухвалою судді Куць О.О. від 13 грудня 2024 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено підготовче засідання (а.с.102).
28 листопада 2024 року від представника Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради - Голик О.І. надійшов висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.94-96).
В підготовчому засіданні 15 січня 2025 року представник позивача та відповідач не заперечувала проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті, суд на місці ухвалив закінчити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті (а.с. 85-88).
В судовому засіданні представник позивача просила позовні вимоги задовольнити
Відповідач не заперечував проти позбавлення його батьківських прав, вказував, що це відповідатиме інтересам дитини.
Представник Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги не підтримала відповідно до висновку №5/6-185 від 28 листопада 2024 року (а.с.92).
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про необхідність задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).
Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстровану шлюбі з 21 серпня 2009 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Жовтневим відділом реєстрації актів цивільно стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис 642. При реєстрації шлюбу позивач змінила дівоче прізвище « ОСОБА_3 » на прізвище « ОСОБА_3 » (а.с.9).
Від цього шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції від 20 жовтня 2009 року, батьками якої вказано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.10).
Рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили 05 листопада 2012 року (цивільна справа № 412/12642/2012), шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.13-14)
27 липня 2013 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 479. Позивач змінила своє прізвище з « ОСОБА_3 » на прізвище « ОСОБА_3 ». (а.с.15)
Від шлюбу подружжя має двох дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження: серії НОМЕР_2 , виданим 22 жовтня 2013 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровської міського управління юстиції (а.с.22) та серії НОМЕР_3 , виданим 01 серпня 2019 року Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.25), батьками яких вказано ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .
Рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2015 року у справі 201/2078/15-ц ухвалено стягувати з відповідача на користь позивача аліменти у розмірі 500 грн. щомісячно на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до повноліття дитини, починаючи стягнення з 09 лютого 2016 року (а.с.29-30)
17 березня 2015 року Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_4 з примусового виконання вищевказаного рішення суду (а.с.31).
Відповідно до довідки №45987/28 від 04 травня 2023 року, виданої Соборним ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеси), ОСОБА_3 не отримувала аліменти в період з 01 жовтня 2018 року по 01 травня 2023 року згідно з виконавчим листом №201/2078/15-ц від 12 березня 2015 року, виданим Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь позивача на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.32).
Відповідач має значну заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці і становить 49000 грн., про що свідчить довідка №3/28 від 04 травня 2023 року виданої в.о. начальника Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуприною В.О.(а.с.33).
28 листопада 2024 року від представника Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради - Голик О.І. надійшов висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.94-96).
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Інтерес дитини складається з двох аспектів.
З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною.
Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю.
З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об'єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. 2 ст. 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини
Відповідно до ч. 1 ст. 152 Сімейного кодексу України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Відповідно до ст. 23-1 ЗУ «Про охорону дитинства» усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання, надання їй та її батькам комплексу необхідних послуг та соціальної допомоги.
Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з полового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Отже, у цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов'язки.
При цьому, судам акцентовано увагу на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходу впливу.
Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Звертаючись із позовною заявою, позивач вказувала, що відповідач не надає жодної матеріальної допомоги на утримання їх спільної дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина постійної проживає з позивачем та її чоловіком - ОСОБА_7 й перебуває на їх повному матеріальному утриманні. Відповідач, будучи рідним батьком дитини, не спілкується з нею, не приймає участі в її вихованні та розвитку. Відповідач життям доньки не цікавиться, не телефонує дитині, не виявляє бажання спілкуватися та приймати участь у її житті та вихованні, не піклується про її фізичний та моральний розвиток.
Оцінюючи висновок органу опіки та піклування №5/6-185 від 28 листопада 2024 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин п'ятої-шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Як вбачається зі змісту висновку Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради від 28 листопада 2024 року, орган опіки та піклування визнав недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.94-96).
Однак вказаний висновок ґрунтується на неможливості з'ясувати позицію відповідача ОСОБА_2 щодо позбавлення його батьківських прав відносно доньки, оскільки за адресою реєстрації відповідач відсутній (а.с.95).
Разом із цим, у судовому засіданні позиція відповідача була з'ясована, ОСОБА_2 визнав позовні вимоги, зазначивши, що не заперечує проти позбавлення його батьківський прав відносно доньки, він не бажає підтримувати з нею стосунки. Крім того, ОСОБА_2 зазначив, що це відповідатиме інтересам дитини.Отже, при ухваленні рішення судом застосовані положення ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Суд вважає, що стороною позивача надано достатні докази, які свідчать про наявність виняткових обставин, з якими закон пов'язує можливість позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини та визнання відповідачем позову.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги встановлені в ході розгляду справи обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав, які б вказували на можливість відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки, наявні у справі докази свідчать про неналежне виконання батьком своїх обов'язків без поважних причин, фактичне ухилення від їх належного виконання, а відтак суд вважає обґрунтованими та доведеними підстави позовних вимог про позбавлення батьківських прав та дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав в повній мірі відповідатиме інтересам ї дитини, в зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 76-78, 81, 141, 263-265,355 ЦПК України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно доньки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О. Куць