Справа № 201/13045/24
Провадження № 2/201/754/2025
12 лютого 2025 року місто Дніпро
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Куць О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Сідельника Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
До Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська 18 жовтня 2024 року надійшла позовна заява ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 11 лютого 2022 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №676947381, згідно якого останній отримав позику в сумі 22 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом. Договір позики був укладений в електронному виді та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01 (із укладенням додаткових угод щодо продовження дії строку договору до 31 грудня 2024 року), який 30 жовтня 2023 року уклав договір факторингу №30/1023-01 із ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», відповідно до якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступило ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» право грошової вимоги, зокрема, і по вищезазначеному договору із ОСОБА_1 . У подальшому, 04 вересня 2024 року, ТОВ "ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №0409/24 з позивачем ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», відповідно до якого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступило позивачу право грошової вимоги, зокрема, і по вищезазначеному договору із відповідачем ОСОБА_1 . Факт передачі права вимоги за вказаним договором, а також відповідний розмір зобов'язання, що існував на момент передачі, підтверджується реєстром прав вимоги до договору про відступлення права вимоги, випискою та розрахунком заборгованості, розмір якої станом на дату подачі позовної заяви становить 25 104,20 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 22 000 грн., заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 3 104,20 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача та судові витрати: 2422,40 грн. судового збору та 6000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 18 жовтня 2024 року указана позовна заява передана для розгляду судді Куць О.О. (а.с.155).
Ухвалою судді від 20 листопада 2024 року відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено справу для розгляду по суті (а.с.159-160).
Представник позивача просив проводити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти постановлення заочного рішення не заперечував (а.с.14).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
В ст.3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).
Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що 11 лютого 2022 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №676947381 у формі електронного документу з використанням електронного підпису (а.с.76-92).
Відповідно до умов вказаного кредитного договору відповідачу було видано кредит в сумі 22 000 грн. шляхом перерахування коштів на банківську карту.
ОСОБА_2 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним на умовах, передбачених договором.
Виконанням первинним кредитором обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 22 000 грн. відповідачеві підтверджується платіжним дорученням №314c2ba1-c8bf-42f5-b953-7c17c4d0dc40 від 11 лютого 2022 року (а.с. 146).
28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно п.2.1 якого було передбачено, що Клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.22-28).
Згідно термінів, наведених в розділі І зазначеного вище договору:
-кредитний договір - кредитний договір, укладений між Клієнтом та Боржником, права вимоги за яким відступаються;
-право вимоги - означає всі права Клієнта та кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому;
-реєстр прав вимоги - означає перелік прав вимог до боржників, що відступається за цим Договором.
Строк дії вказаного договору згідно п.8.2 було встановлено до 28 листопада 2019 року.
В подальшому додатковими угодами №19 від 28 листопада 2019 року, №26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року та №32 від 31 грудня 2023 року вносились зміни до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 31 грудня 2024 року включно (а.с.33-46).
Позивач зазначив, що первісне відступлення прав вимоги за кредитним договором №676947381 від 11 лютого 2022 року відбулось від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на підставі зазначеного вище договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, підтвердженням чого є витяг з реєстру прав вимоги №175 від 05 травня 2022 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (а.с.47-49).
30 жовтня 2023 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» було укладено договір факторингу №30/1023-01 зі строком дії до 31 грудня 2024 року, відповідно до якого за доводами позовної заяви ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» було відступлено право вимоги за кредитним договором №676947381 від 11 лютого 2022 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №2 від 20 грудня 2023 року (а.с.50-55, 59-62).
В подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» на підставі договору факторингу №0409/24 від 04 вересня 2024 року було відступлено на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», що підтверджується витягом з реєстру боржників від 04 вересня 2024 року (а.с.63-69, 93-95).
Позивач, посилаючись на вказані обставини та положення ст.ст.512, 514 ЦК України, просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №676947381 від 11 лютого 2022 року в розмірі набутої вимоги за договором факторингу №0409/24 від 04 вересня 2024 року в сумі 25 104,20 грн., з яких 22 000 грн. -заборгованість по кредиту, 3 104,20 грн. -заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Відповідно до положень ст.ст.512,514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у с.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
В своєму позові позивач в обґрунтування правових підстав посилався на положення ст.ст.512,514 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Відповідно до приписів ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).
Позивачем зазначено, що право вимоги до відповідача ОСОБА_1 переходило тричі: від первісного кредитора ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» та від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ».
З матеріалів справи вбачається, що договір факторингу №28/1118-01, за яким згідно доводів позовної заяви відбулось первісне відступлення права вимоги за кредитним договором №676947381 від 11 лютого 2022 року, було укладено між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» 28 листопада 2018 року, тобто майже за три роки до укладення кредитного договору між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 .
Вказане свідчить щодо предметом останнього на момент його укладення не могло бути право будь-якої вимоги за неіснуючим на той час кредитним договором №676947381 від 11 лютого 2022 року, що в свою чергу виключає відступлення та набуття відповідного права вимоги за кредитним договором №676947381 від 11 лютого 2022 року, як ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» згідно договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, так і в подальшому ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» згідно договір факторингу №30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» згідно договору факторингу №0409/24 від 04 вересня 2024 року.
Крім того, згідно п.4.1 договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу права вимоги до Боржників в повному обсязі за відповідним Реєстром права вимоги.
Позивачем зазначено, що відступлення права за кредитним договором №676947381 від 11 лютого 2022 року від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» згідно договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №175, який складено 05 травня 2022 року.
Вказані обставини також додатково виключають той факт, що станом на момент укладення договору факторингу №30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС», ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» набуло право вимоги за кредитним договором №676947381 від 11 лютого 2022 року.
Разом з тим, на момент укладення Договору про відступлення права вимоги від 28 листопада 2018 року боргові зобов'язання ОСОБА_1 за Кредитним договором №676947381 від 11 лютого 2022 року ще не існували, відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором.
За таких обставин, оскільки позивачем не було набуто у передбачений законом спосіб право вимоги за кредитним договором №676947381 від 11 лютого 2022 року в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за цим договором з відповідача ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.
На підставі п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору залишаються за останнім.
На підставі викладеного, суд, керуючись ст. ст. 81, 89, 141, 259, 263, 265, 274-279, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Судові витрати, понесені товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» за подання позовної заяви, - залишити за останнім.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літ.А, оф.10.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя О.О.Куць