Рівненський апеляційний суд
Іменем України
10 лютого 2025 року м. Рівне
Справа № 572/1969/24
Провадження № 11-кп/4815/293/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
законного представника особи, стосовно якої вирішується питання про
застосування примусових заходи медичного характеру ОСОБА_5 ,
особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових
заходи медичного характеру ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката ОСОБА_7 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Березнівського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора та застосовано до ОСОБА_6 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом,
Ухвалою Березнівського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2024 року задоволено клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні №12024181200000119 стосовно ОСОБА_6 за ознаками суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст. 259 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Застосовано щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Зеленопілля, Бахмутського району, Донецької області, примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із посиленим наглядом.
Вирішено питання щодо речових доказів та арештованого майна у кримінальному провадженні.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить змінити оскаржувану ухвалу та застосувати стосовно ОСОБА_6 примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторного лікування.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд задовольняючи клопотання прокурора про застосування відносно ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом грубо порушив норми Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Вказує, що з моменту затримання стан ОСОБА_6 покращився, він постійно лікується, щиро розкаявся та визнав свою вину у вчиненому. Просить врахувати, що ОСОБА_6 є особою з інвалідністю 2 групи, у нього ампутована нога та він пересувається на інвалідному візку, а у разі залишення його на лікуванні в медичному закладі він не матиме змоги на отримання пільг, як учасник бойових дій.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника-адвоката ОСОБА_7 , особи стосовно якої застосовані примусові заходи медичного характеру - ОСОБА_6 та його законного представника ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_4 щодо законності оскаржуваної ухвали та залишення її без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини зазначеного кримінального провадження та дійшовши обґрунтованого висновку щодо необхідності у застосуванні до ОСОБА_6 примусових заходів медичного характеру, обрав вид примусового заходу медичного характеру, який не відповідає тяжкості вчиненого діяння та тяжкості й характеру захворювання.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КПК, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №221/6664/19, статтею 94 КК визначено три критерії, які суд має врахувати при призначенні певного виду примусових заходів медичного характеру: медичний (характер і тяжкість захворювання), юридичний (тяжкість вчиненого діяння) та соціальний (ступінь небезпечності психічно хворого для себе чи інших осіб).
При цьому, ступінь небезпечності психічно хворого містить оцінку: суспільної небезпеки вчиненого діяння, характеру вчиненого, можливих або тих, що настали, суспільно небезпечних наслідків та інших подібних обставин; психічного стану особи на момент розгляду справи судом і небезпечності цього хворого для оточуючих, що випливає з характеру захворювання.
Метою примусових заходів медичного характеру є не тільки обов'язкове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, але й запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (ст. 92 КК). Для досягнення цієї мети суд має визначити конкретний вид примусового заходу, враховуючи всі передбачені ст. 94 КК критерії в їх сукупності.
Як пояснив під час апеляційного засідання медичний директор КП «Обласна психіатрична лікарня с.Орлівка» Рівненської обласної ради ОСОБА_9 , на даний час психічний стан ОСОБА_6 є цілком задовільним, він критично ставиться до скоєного, до своєї поведінки в минулому, яка була обтяжена алкоголізацією. Зазначив, що у цьому медичному закладі ОСОБА_6 перебуває з 29.05.2024, він лікувався у трьох лікарів у трьох відділеннях, за цей час спостерігається позитивна динаміка, не рецидувалась афективна симптоматика, перебуває у ремісійному стані. Вважає, що ОСОБА_6 може в подальшому лікуватись амбулаторно. Також лікар пояснив, що епізоди нестабільної поведінки, про які зазначено у висновку судово-психіатричної експертизи №214/24, були реакцією внаслідок отриманих акубаротравми та мінно-вибухових травм на ситуації, які його не задовольняли, однак на даний час він цілком впорядкований в поведінці, порушень психічних розладів не спостерігається. При цьому, оцінюючи динаміку психічного стану ОСОБА_6 , лікар ствердив, що на даний час таких психопаталогій і станів, як при поступленні у медичний заклад, не спостерігається.
При цьому, колегія суддів враховує характер вчиненого ОСОБА_6 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст. 259 КК, зокрема, відсутність тяжких наслідків для оточуючих чи для нього, а матеріали судового провадження не містять доказів щодо його небезпечності для суспільства. Не було встановлено таких обставин і в ході апеляційного розгляду.
Також в ході судового розгляду ОСОБА_6 виловив щирий жаль стосовно скоєного ним діяння, зазначивши, що на даний час розуміє, що так вчиняти не можна, осуджує свою поведінку в минулому.
Окрім того, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6 є учасником бойових дій, згідно даних посвідчення серія НОМЕР_1 , та наявна інвалідність ІІ групи і право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, терміном до 01 грудня 2024 року. У нього ампутована нога, у зв'язку з чим він потребує протезування, яке не може отримати, оскільки перебуває у психіатричній лікарні.
Також як ОСОБА_6 , так і його законний представник - дружина ОСОБА_5 , вказали на те, що у них є малолітня дитина, яка потребує батьківського піклування.
Колегія суддів враховує прецедентну судову практику ЄСПЛ, викладену, зокрема, в рішенні від 02 травня 2013 року у справі «Загідуліна проти Росії», заява № 11737/06, де Суд зазначив, що для того, щоб відповідати підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, провадження щодо примусової госпіталізації особи до психіатричного закладу повинно обов'язково передбачати чіткі ефективні гарантії від свавілля з огляду на вразливість осіб, які страждають на психічні розлади, та потребу в наведенні дуже вагомих причин для виправдання будь-яких обмежень їхніх прав. ЄСПЛ в своїх рішеннях звертав увагу, що особа не може вважатися «психічно хворою» та позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об'єктивна медична експертиза повинна достовірно показати, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (рішення від 24 жовтня 1979 року у справі «Вінтерверп проти Нідерландів»).
Також колегія суддів приймає до уваги те, що умови утримання ОСОБА_6 в психіатричній лікарні не відповідають його потребам у зв'язку з ампутацією ноги, спричиняють йому значний дискомфорт.
З огляду на викладене, врахувавши усі обставини у сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру слід задовольнити частково, застосувавши до ОСОБА_6 надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу Березнівського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора та застосовано до ОСОБА_6 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою застосувати примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторного лікування стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а запобіжний захід - скасувати.
Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3