Справа № 161/11325/24 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/236/25 Доповідач: Бовчалюк З. А.
10 лютого 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Осіпука В.В., Шевчук Л.Я.,
з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,
позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2024 року,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що з відповідачем у справі вона перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.09.2022 року і від якого мають спільного сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що ще до розірвання шлюбу вона звернулась до суду та судовим наказом з відповідача стягуються аліменти на утримання неповнолітнього сина.
Зазначає, що відповідач зловживав алкогольними напоями, внаслідок чого влаштовував скандали, погрожував їй фізичною розправою в присутності малолітнього сина, за що неодноразово притягався до адміністративної відповідальності.
Крім того, відповідач протягом 2023 року взагалі не бачився із дитиною, жодним чином не цікавився життям свого сина, а у 2024 році поцікавився у неї, який садок відвідує син ОСОБА_5 , після чого із малою періодичністю, але з ознаками алкогольного сп'яніння почав приходити до дитини в садок під час денних прогулянок дітей.
Також вказує, що відповідач з червня 2023 року по травень 2024 року не сплачував аліменти на утримання дитини, внаслідок чого станом на червень 2024 року утворилася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 39741,25 грн.
Вважає, що свідоме та тривале нехтування своїми батьківськими обов'язками та небажання займатися вихованням дитини, навіть бачитися із дитиною та якісно проводити з дитиною час є цілком свідомим вибором відповідача, однак така бездіяльність батька дитини суперечить її інтересам та приносить шкоду дитині. Неодноразове вчинення насильства над матір'ю дитини при самій малолітній дитині також дуже шкодить у психологічному плані розвитку дитини, що у майбутньому може мати куди гірші наслідки ніж просто пережитий стрес у ранньому дитячому віці.
Покликаючись на викладені обставини, просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_4 стосовно малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2024 року позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 , покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши позивача та її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргунеобхідно залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 та його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 9).
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.02.2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірваний (а.с. 6).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства в сім'ї (а.с. 10-25).
З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості зі сплати аліментів вбачається не систематичність виконання ОСОБА_4 аліментних зобов'язань та наявність станом на 27.05.2024 року заборгованість в розмірі 2738,16 грн. (а.с. 8-9).
Орган опіки і піклування виконавчого комітету Луцької міської ради у поданому висновку №240 від 09.09.2024 року вважає за доцільне позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 47-49 ).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Апеляційний суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що відповідач з сином не проживає та не спілкується, без поважних причин та свідомо не виконує свої батьківські обов'язки з виховання малолітнього сина та його утримання, не проявляє інтересу до внутрішнього світу дитини та її подальшої долі, дитина не отримує від батька жодної допомоги для морального та фізичного розвитку, окрім того систематично вчиняв домашнє насильство в сім'ї, в присутності дитини, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.
Аргументи апеляційної скарги про те, що станом на момент винесення рішення суду у нього відсутня заборгованість по аліментах, а тому в даному випадку відсутні підстави вважати, що він не допомагає своєму синові не заслуговує на увагу, оскільки заборгованість по аліментах відповідачем була погашена саме через пред'явлення даного позову. Натомість доказів того, що відповідач добровільно чи примусово виконує свій обов'язок з матеріального утримання сина матеріали справи не містять.
Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дитини, відповідач не надав.
Лише той факт, що відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), згідно з якими: «Самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов'язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи».
Також у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (провадження № 61-2861св20) зроблено такий висновок: «[…] Лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. […] Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав».
У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов'язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов'язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин, саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.
При вирішенні спору у цій справі суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, дійшов правильного висновку про те, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками з виховання дитини, а тому наявні виключні обставини для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківські обов'язки - позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.
Так, установлені судом обставини свідчать про те, що відповідач не виявляє батьківського піклування та батьківської турботи до дитини, станом здоров'я дитини не піклується, фізичний та моральний розвиток дитини не підтримує, необхідних умов для проживання дитині не забезпечує, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.
Судом встановлено, що систематичне зловживання відповідачем спиртними напоями, і як наслідок неадекватність його поведінки, вкрай негативно впливала на емоційний стан малолітньої дитини, який був присутній при розпиванні батьком спиртних напоїв, з'ясуванні матір'ю і батьком своїх стосунків.
З пояснень позивача, які не спростовані відповідачем, слідує, що батько неодноразово у нетверезому стані відвідував дитячий садок у якому перебував син ОСОБА_5 та своєю поведінкою впливав на звичний устрій роботи закладу та його працівників.
ОСОБА_4 не спростовано висновок служби у справа дітей Луцької міської ради про доцільність позбавлення його батьківських прав, який прийнятий при заслуховувані як матері так і батька малолітнього ОСОБА_5 .
Стверджуючи про те, що не спілкування з сином пов'язане з перешкоджанням ОСОБА_1 у побаченні з сином, позивач не ініціював питання про визначення порядку побачень з дитиною компетентними органами, а звернувся до служби у справах дітей лише після пред'явлення до нього позову про позбавлення батьківських прав.
Відповідач не спростував, що позбавлення його батьківських прав суперечитиме інтересам дитини ОСОБА_5 , оскільки емоційний зв'язок із дитиною відсутній, ОСОБА_5 називає батьком іншу особу про що повідомила в суді апеляційної інстанції позивач.
Стверджуючи про зміну своєї поведінки в позитивному напрямку та про своє відношення до батьківських обов'язків ОСОБА_4 не подав про це жодних належних та допустимих доказів, при тому, що до суду апеляційної інстанції не з'явився та не надав особистих пояснень, щодо обставин справи. Натомість судом встановлено, що ОСОБА_4 не має офіційного місця роботи, а про його прибутки представник відповідача був не обізнаний. При тому, що в суді апеляційної інстанції представник відповідача вказував про нестабільний психологічний стан довірителя, його перебування на заспокійливих засобах та нез'явлення до суду з підстав небажання зайвих психологічних навантажень.
З рахуванням обставин даної справи, а саме: встановлення факту довготривалого нехтування відповідачем своїх батьківських обов'язків, відсутності будь-яких доказів участі батька у житті дитини, а також не наведення об'єктивних причин, що перешкоджали б ОСОБА_4 особисто спілкуватись із сином та повноцінно брати участь у його вихованні, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанцій про наявність виключних обставини для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківські обов'язки - позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав.
Безпідставними є твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судом у справі, яка переглядається в апеляційному порядку.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Разом з тим, відповідач з врахуванням положень частини першої статті 169 СК України має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у випадку зміни обставин, що слугували підставою для позбавлення його батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги зводяться до суб'єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд першої інстанції надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому у задоволенні скарги необхідно відмовити.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: