Справа № 761/39368/24
Провадження № 2/761/3371/2025
17 лютого 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Притула Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -
22.10.2024 року на адресу суду надійшла вказана позовна заява.
В своїх вимогах позивач просить:
- визнати виконавчий напис №4252 вчинений 03.03.2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною таким, що не підлягає виконанню;
- стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти у розмірі 8 540,04 грн.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 03.03.2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною було вчинено виконавчий напис, який зареєстрований в реєстрі за №4252, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Авентус Україна» заборгованості в сумі 30 264,98 грн.
На підставі даного виконавчого напису, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Романом Васильовичем було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 та здійснювались виконавчі дії.
Як зазначає позивач, під час примусового виконання виконавчого напису з неї було стягнуто на користь ТОВ «Авентус Україна» грошові кошти в сумі 8 540,04 грн.
Позивач вказує, що вчиняючи спірний виконавчий напис, нотаріусом було порушено вимоги Закону України «Про нотаріат» та Постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, відсутні докази безспірності заборгованості; не передбачено вчинення виконавчого напису на договорі, який не є нотаріально посвідченим, а тому є законом передбачені підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Також позивач зазначає, що після визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача 8 540,04 грн. як безпідставно отримані.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.11.2024 року відкрито спрощене провадження у даній справі без виклику сторін.
13.12.2024 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому представник просить відмовити позивачу у задоволенні його вимог, оскільки відповідачем було надано всі необхідні документи нотаріусу для вчинення виконавчого напису, що встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Таким чином, твердження позивача про те, що виконавчий напис вчинено з порушенням норм законодавства не відповідає дійсності, є необґрунтованим та безпідставним, а оскаржуваний виконавчий напис вчинено у відповідності до вимог чинного законодавства. Окрім того відповідач зазначив, що від приватного виконавця він отримав лише 7 155,49 грн. А тому відсутні підстави для стягнення з відповідача 1 384,55 грн.
16.12.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача просила задовольнити позов з підстав викладених у ньому.
Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.
Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частина 1 статті 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як встановлено в судовому засіданні, 19.06.2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_3 на " ОСОБА_4 ", а в подальшому, післля реєстрації шлюбу 26.02.2022 року змінила прізвище на " ОСОБА_1 був укладений договір №2539187 про надання споживчого кредиту за умовами якого позивач отримала кредит.
Вказаний договір, як вбачається, вчинений в простій письмовій формі, він не є нотаріально посвідченим.
В той же час, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна 03.03.2021 року вчинила виконавчий напис за яким запропонувала стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Авентус Україна» заборгованість за кредитним договором №2539187 від 19.06.2020 року, який укладений ОСОБА_2 з ТОВ «Авентус Україна» в загальній сумі 30 264,98 грн. за період з 07.09.2020 року по 14.12.2020 року.
Виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №4252.
Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Романом Васильовичем 15.04.2021 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису №4252 виданого 03.03.2021 року.
Відповідно ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 19 частини 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
У відповідності до ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Главою 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно п. 1.1 даної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Згідно п. 1.2 Інструкції, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. №1172, для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися:
дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис;
найменування та адреса стягувача;
найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);
строк, за який провадиться стягнення;
суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення;
розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;
номер, за яким виконавчий напис зареєстровано;
дата набрання юридичної сили;
строк пред'явлення виконавчого напису до виконання.
Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.
Пунктом 3.1 Інструкції визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи:
якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;
за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Крім того, пункт 3.3 Інструкції передбачає, що якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку.
Пунктом 3.5 Інструкції передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
Як передбачено ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Приватний нотаріус не надала матеріалів на підставі яких вона вчинила виконавчий напис, а тому суд позбавлений можливості встановити, що нотаріусу для вчинення виконавчого напису було надано виписку по рахунку позивача та вона могла встановити безспірність заборгованості.
Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішення справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.
На думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Крім того, вказані висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).
Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.
Суду не було надано доказів що для вчинення виконавчого напису надавались первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 310/9293/15 (ЄДРСР № 71825964).
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Крім того, Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постанова набрала законної сили з моменту проголошення.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Оскаржений виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом 03.03.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14.
Як вбачається з матеріалів справи, договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису не був посвідчений нотаріально, а тому суд вважає, що з врахуванням встановлених в судовому засіданні обставин наявні правові підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису та подання стягувачем неналежних документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Зазначена позиція підтверджується зокрема Постановою ВС КЦС від 15.04.2020 р. по справі № 158/2157/17.
Згідно ст.12 та ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів необхідно зазначити наступне.
Судом встановлено, що 03.03.2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною вчинено виконавчий напис, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Авентус Україна» заборгованість в сумі 30 264,98 грн.
Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Романом Васильовичем 15.04.2021 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання зазначеного виконавчого напису.
Крім того, постановою від 05.03.2024 року приватний виконавець звернув стягнення на доходи позивача, які вона отримує в ТОВ "Техноком".
Як вбачається з матеріалів справи, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Р.В. 16.10.2024 року надав відповідь на звернення позивача та зазначив, що в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 з ОСОБА_1 стягнуто грошові кошти у розмірі 8 540,98 грн., з яких: 669,00 грн. - витрати виконавчого провадження; 715,55 грн. - основна винагорода приватного виконавця; 7 155,49 грн. - перераховано стягувачу в рахунок погашення заборгованості за виконавчим документом.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Отже, визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.
Такі висновки були викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України, тому суд вважає, що відпали правові підстави для набуття ТОВ «Авентус Україна» коштів в розмірі 7 155,49 грн., примусово стягнутих за виконавчим написом, оскільки останній визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Інші кошти, а саме: 669,00 грн - витрати виконавчого провадження; 715,55 грн - основна винагорода приватного виконавця, що в сумі складає 1 384,55 грн, дійсно не були отримані відповідачем. Однак позивач, як особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, на підставі ст. 22 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Отже, враховуючи те, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, які стягнені з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, суд дійшов висновку, що отримані ТОВ «Авентус Україна» кошти на підставі вказаного виконавчого напису, підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України, а саме в сумі 7 155,49 грн. Інші кошти в сумі 1 384,55 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку відшкодування збитків, на підставі ст. 22 ЦК України.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. необхідно зазначити наступне.
У відповідності до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Також, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 р. в справі № 648/1102/19 вказано, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.11.2022 року, справа № 922/1964/21.
На підтвердження вимог про стягнення судових витрат понесених ОСОБА_1 у зв'язку з розглядом в суді цієї справи, було надано до суду: копію Договору про надання правничої допомоги №24/09/2024-ЦС від 24.09.2024 року; копію Додаткової угоди №1 до Договору №24/09/2024-ЦС від 24.09.2024 року; копію акту №24/09/2024-ЦС від 24.09.2024 року приймання-передачі виконаних робіт на суму 5 000,00 грн.
13.12.2024 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача, також, просить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не надано жодного належного документу який би підтверджував понесення останнім таких витрат. Крім того, розмір заявлених позивачем витрат не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності і співмірності з урахуванням складності позовних вимог.
Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
За умовами ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/19098/21 від 01 лютого 2023 року).
Враховуючи викладене, а також з урахуванням заперечень сторони відповідача щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок ТОВ «Авентус Україна», є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому суд приходить до висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції, який підлягає відшкодуванню в сумі 4 000,00 грн.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача та держави підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 11, 1212 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 280-282, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (код ЄДРПОУ 41078230, адреса: м. Київ, просп. Берестейський, 90-а), треті особи: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих грошових коштів - задовольнити в повному обсязі.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною 03.03.2021 року та зареєстрований в реєстрі за №4252.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 8 540 (вісім тисяч п'ятсот сорок) гривень 04 копійки, витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. та судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у сумі 605,80 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Г. Притула