Іменем України
06 лютого 2025 року м. Кропивницький
справа № 404/6961/22
провадження № 22-ц/4809/101/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,
за участі секретаря - Бойко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 липня 2024 року у складі судді Варакіної Н. Б. і
Короткий зміст позовних заяв
В листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути на свою користь суму позики в розмірі 285 235 грн 08 коп, що в еквіваленті становить 7 800 доларів США, а також судові витрати у вигляді судового збору та витрат за надання правової допомоги.
Позовна заява мотивована тим, що 16.06.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, у відповідності до умов якого позивач позичив грошові кошти в розмірі 7 800 доларів США, а ОСОБА_2 прийняв ці кошти, про що було видано останнім власноручно написану розписку.
В зазначеній розписці не було визначено строк повернення позичених коштів, тому відповідачу було надіслано пропозицію повернути кошти.
Оскільки ОСОБА_2 добровільно борг не повернув, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Крім того, в листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути на свою користь суму позики в розмірі 731 372 грн, що в еквіваленті становить 20 000 доларів США, а також судові витрати у вигляді судового збору та витрат за надання правової допомоги.
Позовна заява мотивована тим, що 16.06.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, у відповідності до умов якого позивач позичив грошові кошти в розмірі 20 000 доларів США, а ОСОБА_2 прийняв ці кошти, про що було видано останнім власноручно написану розписку.
В зазначеній розписці не було визначено строк повернення позичених коштів, тому відповідачу було надіслано пропозицію повернути кошти.
Оскільки ОСОБА_2 добровільно борг не повернув, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 травня 2023 року об'єднано в одне провадження цивільну справу № 404/6961/22 (провадження № 2/404/1663/22) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та цивільну справу № 404/6963/22 (провадження № 2/404/1664/22) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в одне провадження, якому присвоїно номер справи - 404/6961/22 та номер провадження - 2/404/1663/22.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розписками задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 731 372 грн, що в еквіваленті є 20 000 доларів США.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 285 235 грн 08 коп, що в еквіваленті є 7 800 доларів США.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 166 грн 07 коп судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань по договору позики, грошові кошти не повернув, а тому позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Короткий зміст апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення боргу за розписками відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Надані позивачем розписки не містять будь-яких даних щодо позикодавця, а суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні жодним чином не зазначив, на підставі яких саме доказів встановлені обставини справи, при умові відсутності в тексті фотокопій розписок даних, які ідентифікують особу позикодавця.
Зі змісту рішення суду першої інстанції не вбачається, що судом при ухваленні рішення долучено до матеріалів справи оригінали розписок від 16 червня 2016 року та відповідно їх досліджено у даній справі з урахуванням норм чинного законодавства.
За таких обставин, ОСОБА_2 вважає, що позивач не довів факт надання у борг за розписками грошових коштів відповідачу, а суд першої інстанції не надав належним чином оцінку доказам, поданих ОСОБА_1 , як наслідок, дійшов прмилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
В судовому засіданні апеляційного суду, проведеного в режимі відеоконференції, представник відповідача адвокат Браверман В. О. підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача адвокат Данилюк Н. В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 16.06.2016 відповідач склав розписки, в яких зазначив, що взяв в борг у ОСОБА_1 - 7800 доларів США та 20 000 доларів США, та зобов'язався повернути їх.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.
Розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов'язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження № 14-465цс18).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.
Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61?175сво21).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України. Однак заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, в якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставістатті 528 ЦК Українивиконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третійстатті 545 ЦК Українирегулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третястатті 545 ЦК Українине охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих устатті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 596/1123/19.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Матеріалами справи підтверджується, що згідно наданої ОСОБА_1 разом з позовною заявою копії розписки від 16 червня 2016 року, оригінал якої було оглянуто та долучено судом апеляційної інстанції до матеріалів справи, ОСОБА_2 зобов'язався повернути отриману в борг суму в розмірі 7 800 доларів США (а. с. 6).
30 жовтня 2022 року на адресу відповідача ОСОБА_1 направлено вимогу про повернення коштів за зазначеною борговою розпискою протягом 1 місяця від дня пред'явлення цієї вимоги, що підтверджується копією вимоги, поштовою накладною про відправлення № 215600426655 та описом вкладення (а. с. 15-17).
Крім того, згідно наданої ОСОБА_1 разом з позовною заявою копії розписки від 16 червня 2016 року, оригінал якої було оглянуто та долучено судом апеляційної інстанції до матеріалів справи, ОСОБА_2 зобов'язався повернути отриману в борг суму в розмірі 20 000 доларів США (а. с. 46).
30 жовтня 2022 року на адресу відповідача ОСОБА_1 направлено вимогу про повернення коштів за зазначеною борговою розпискою протягом 1 місяця від дня пред'явлення цієї вимоги, що підтверджується копією вимоги, поштовою накладною про відправлення № 215600426655 та описом вкладення (а. с. 53-55).
З наведеного вбачається, що між сторонами в належній формі укладений договір позики, проте ОСОБА_3 порушив свої зобов'язання щодо повернення коштів за першою вимогою.
Дослідивши зміст розписки, врахувуючи, що відповідач факт власноручного написання вказаних розписок не оспорює та не надав належних доказів повернення боргу у повному обсязі, суд першої інстанції правильно встановив природу спірних правовідносин, які виникли між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги про те, що падані позивачем розписки не містять будь-яких даних щодо позикодавця, з огляду на те, що факт наявності у позивача оригіналів розписок згідно з положенням частини третьої статті 545 ЦК України свідчить про неповернення боргу відповідачем позивачу.
Надані ОСОБА_1 розписки містять зобов'язання відповідача повернути борг, таким чином підтверджують боргове зобов'язання.
Зазначене узгоджується із правовими позиціями висловленими в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, від 24 лютого 2016 року № 6-50цс16 та Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 613/919/16-ц (провадження № 61-23288св18).
Суд часткового погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що оригінали розписок від 16 червня 2016 року не були долучені до матеріалів справи та не досліджувались судом першої інстанції.
Вказані недоліки, допущені судом першої інстанції, були усунуті судом апеляційної інстанції при прегляді справи, зокрема, в судовому засідані були оглянуті надані представником позивача оригінали розписок від 16 червня 2016 року та долучені судом до матеріалів справи.
Разом з тим, з огляду на те, що суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вказані процесуальні порушення на правильне по суті вирішення спору не вплинули.
Підсумовуючи, суд дійшов переконання, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив по суті законне й обґрунтоване судове рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 липня 2024 рокубез змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 13.02.2025.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді С. М. Єгорова
О. І. Чельник