Справа № 349/1993/24
Провадження № 22-ц/4808/315/25
Головуючий у 1 інстанції Могила Р. Г.
Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.
11 лютого 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мальцевої Є.Є.
суддів: Девляшевського В.А, Луганської В.М.,
секретар Кузів А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лущанця Миколи Васильовича на заочне рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення,
13 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування 437,50 грн матеріальної шкоди, 60 000 грн моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, про стягнення судових витрат, понесених на правничу допомогу в кримінальній справі в розмірі 15 250 грн і суми 2437,5 грн витрат, пов'язаних з явкою до правоохоронних органів і до суду .
Позов обгрунтовував тим, що 11 жовтня 2024 року Рогатинський районний суд Івано-Франківської області у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.296 КК України, постановив ухвалу про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження щодо нього.
Цивільний позов у кримінальному провадженні, який був пред'явлений до обвинуваченого ОСОБА_2 , суд залишив без розгляду.
Внаслідок вчинення відповідачем ОСОБА_2 хуліганських дій разом із ще трьома особами та нанесенні позивачу ОСОБА_1 побоїв, він в період з 09 квітня 2018 року по 17 квітня 2018 року перебував на стаціонарному лікуванні в Рогатинській ЦРЛ, де поніс витрати на лікування на загальну суму 1 750,00 грн. Оскільки обвинувачених в кримінальному провадженні було четверо осіб, тому просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 частину понесених ним витрат, що становить 437,50 грн матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.
Також вказував, що йому заподіяна моральна шкода, яку оцінює в розмірі 60000,00 грн. Розмір заподіяної моральної шкоди обґрунтовував душевними стражданнями, яких зазнав у зв'язку протиправними діями відповідача, з перенесенням фізичного болю та іншим ушкодженням здоров'я. Крім цього зазначав, що протягом 6 років він змушений був з'являтися як потерпілий на виклики до слідчого під час досудового розслідування, а в подальшому брати участь в судових засіданнях під час розгляду кримінального провадження, що теж завдало йому душевних страждань, оскільки він мав доводи факт скоєння злочину щодо нього відповідачем.
Також протягом 33 судових засідань він витратив кошти на загальну суму 4 950,00 грн на прибуття до суду. Оскільки злочин щодо нього був скоєний чотирмя особами, просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 частину даної суми, що становить 1237,50 грн як процесуальні витрати, пов'язані із його прибуттям до суду під час розгляду кримінального провадження. Крім того в період з 19.06.2023 року по 11.10.2024 року його ще 8 разів викликали до суду, і він потратив на дорогу 1200 грн. Тому просив відшкодувати витрати, пов'язані з явкою до суду в сумі 2 437,5 грн,
Окрім того позивач понеіс витрати на правничу допомогу в розмірі 15 350 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача заявлену моральну і матеріальну шкоду, суми компенсаціїї витрат, понесених у зв'язку з розглядом кримінальної справи, а також сплачений судовий збіру в розмірі 1 211,20 грн.
Заочним рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 гривень на відшкодування моральної шкоди завданої вчиненням кримінального правопорушення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 302,80 гривень судового збору та 8 000 гривень витрат на правничу допомогу адвоката, всього 8 302,80 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині часткового задоволення розміру відшкодування моральної шкоди та понесених витрат на правову допомогу, представник позивача адвокат Лущанець М.В. подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що не погоджується з сумою моральної шкоди, яка визначена судом в оскарженому рішенні. Адже суд першої інстанції погодився із заявленими вимогами щодо незаперечного факту заподіяння відповідачем моральної шкоди, однак, вирішуючи питання про розмір відшкодування, не дав належної оцінки наявним доказам у справі та ухвалив рішення, яке не повністю відповідає вимогам постанови Верховного Суду від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Судом першої інстанції не дотримано засад розумності, виваженості та справедливості.
Апелянт вказує, що судом неналежно оцінені обставини справи, а саме те, що відповідачем відносно позивача та його сина були вчинен
і хуліганські дії разом з групою осіб, що спричинили тілесні ушкодження з подальшою госпіталізацією. Душевні страждання ОСОБА_1 після виходу з лікарні не закінчились, починаючи з квітня 2018 року на досудовому слідстві та в подальшому до жовтня 2024 року в ході судових слухань у справі, ОСОБА_1 змушений був ще й доводити причетність ОСОБА_2 до вчинення хуліганських дій, тобто протягом більше 6 років часу. За вказаний період часу ОСОБА_2 заперечував свою причетність до вчинення хуліганських дій в групі осіб та навіть своє перебування на місці вчинення хуліганських дій, постійно з різних мотивів зривав судові засідання у справі і тільки в жовтні 2024 року після спливу строку притягнення до кримінальної відповідальності звернувся з заявою до суду про його звільнення від кримінальної відповідальності. Таким чином, ОСОБА_1 більше 6 років часу переносив душевні страждання внаслідок вказаних дій відповідача. Зазначає, що заявлена сума моральної шкоди є досить мізерною в порівнянні з глибиною душевних страждань перенесених потерпілим та цілком відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості. Проте місцевий суд зазначених обставин при постановленні рішення не врахував.
Окрім того стверджує, що суд у постановленому рішенні не вирішив питання щодо відшкодування судових витрат, понесених позивачем в сумі 2 437,50 гривень, розрахунок яких наявний в матеріалах справи.
Також сторона позивача не погоджується і з частковим задоволенням суми витрат, понесених на правову допомогу, адже нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як дійсність, обґрунтованість, розумність, що судом першої інстанції не було враховано.
Апелянт просить скасувати рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року в частині відшкодування моральної шкоди та стягнення судових витрат, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 60 000 грн та стягнення судових витрат в завленому обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Лущанець М.В., відповідач ОСОБА_2 до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.66-68).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди не оскаржується, а тому апеляційним судом відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається.
Як встановлено ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Матеріалами справи встановлено, що ухвалою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 11 жовтня 2024 року, яка набрала законної сили 19 жовтня 2024 року, ОСОБА_2 на підставі п.3 ч.1 та ч.3 ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.296 КК України. Кримінальне провадження, яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018090210000072 щодо нього закрито (а.с.7-9).
Згідно з частиною шостою статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Вказаною ухвалою суду встановлено, що ОСОБА_2 з групою осіб вчинив хуліганство, тобто грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та пов'язане з опором громадянам, які припиняли хуліганські дії, відповідальність передбачена ч.3 ст.296 КК України.
Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з метою з'ясувати відносини з ОСОБА_5 , якого вважали причетним до побиття ОСОБА_3 , що мало місце напередодні, направилися 09 квітня 2018 року приблизно о 09 год 00 хв. транспортним засобом марки «Шкода Філіція» до с.Обельниця Рогатинського району Івано-Франківської області, де проживав ОСОБА_5 . Дорогою до даного населеного пункту до них приєдналися знайомі ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та невстановлений слідством чоловік.Приблизно о 10 год 20 хв. 09 квітня 2018 року вищевказана група осіб зайшла на територію домоволодіння батька ОСОБА_5 - ОСОБА_1 , що розташоване по АДРЕСА_1 . Піднявшись сходами, що ведуть до житлового будинку ОСОБА_3 попросив власника господарства ОСОБА_1 покликати свого сина ОСОБА_5 , що в цей час перебував у приміщенні житлового будинку. ОСОБА_4 у цей час знаходився біля ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували на нижніх сходинах, а невстановлена слідством особа знаходилася біля воріт господарства. Після того як ОСОБА_1 покликав свого сина, ОСОБА_3 на сходах житлового будинку почав з'ясовувати відносини із ним, зокрема щодо причетності останнього до його побиття днем раніше. Однак ОСОБА_5 заперечував свою причетність до побиття ОСОБА_3 . Така поведінка ОСОБА_5 обурила братів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які використовуючи малозначимий привід, діючи умисно групою осіб, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок та загально прийняті норми та правила поведінки, демонструючи явну неповагу до суспільства, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи заподіяти ОСОБА_5 тілесні ушкодження, почергово нанесли по одному удару кулаками рук в ділянку обличчя ОСОБА_5 . Не реагуючи на вимогу ОСОБА_1 припинити протиправні дії, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у присутності бабусі ОСОБА_5 - ОСОБА_8 продовжили на подвір'ї даного домоволодіння наносити ОСОБА_5 удари ногати та руками в ділянки голови та тулуба. До вчинення хуліганських дій братів Британів приєдналися ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , дії яких набули характеру конклюдентних. З метою зупинити дії ОСОБА_1 , що були спрямовані на припинення протиправних дій щодо сина ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , діючи умисно группою осіб, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок та загально прийняті норми та правила поведінки, демонструючи явну неповагу до суспільства, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи заподіяти ОСОБА_1 тілесні ушкодження, в присутності бабусі ОСОБА_5 - ОСОБА_8 , протягом приблизно 2-3 хв. умисно нанесли йому численні удари руками та ногами в різні ділянки тіла. Після того, коли ОСОБА_1 перебував у стані зумовленому сильним фізичним болем, у зв'язку із чим не міг чинити опір ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , останні приєдналися до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та разом, протягом наступних приблизно 5 хв. продовжували наносити ОСОБА_5 численні удари руками та ногами в різні ділянки тіла. Хуліганські дії ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 були припинені лише після втручання ОСОБА_9 , який прибув на місце вчинення протиправних дій, за телефонним викликом ОСОБА_1 .
Внаслідок спільних хуліганських дій ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , потерпілому ОСОБА_1 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, синців в ділянках голови та обличчя, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров'я та потерпілому ОСОБА_5 було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, рани, садна та синця в ділянці верхньої губи зліва, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров'я.
Задовольняючи частково позовні вимоги стосовно стягнення моральної шкоди, суд встановив, що в даному випадку факт заподіяння відповідачем ОСОБА_2 моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 є беззаперечним, а її наслідки у вигляді душевних страждань позивача залежать від особливостей його емоційно-розумового сприйняття, внаслідок неправомірних дій відповідачів та перенесених ним у зв'язку з цим страждань. Визначаючи розмір моральної шкоди, зважаючи на те, що позивачем не надано доказів щодо саме заявленого розміру моральної шкоди, суд враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, та виходячи з засад розумності та справедливості, вважав за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 15 000 грн, оскільки такий розмір на думку суду є достатнім для відновлення порушених прав позивача.
Але такий висновок суду, на думку колегії суддів, не відповідає обставинам справи.
Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання (статті 15, 16 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону (частина перша статті 1177 ЦК України).
Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичнійабо юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою,яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади,органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом,іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання,незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц (провадження N 14-714цс19)).
У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц (провадження № 61-18385св19) зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв'язку між ними та вини заподіювача шкоди».
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2)у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не виходить, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20(провадження № 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Формулювання виключного переліку обставин, які мають істотне значення для визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди, аж ніяк не означатиме збільшення для позивачки такого розміру до заявленого у позові. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Аналіз положень статей 11, 23 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди(див. постанову Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №757/33629/19 (провадження № 61-18237св20), постанову від 01 грудня 2021 року у справі № 308/14232/18 (провадження № 61-10961св20)).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).
Інститут звільнення від кримінальної відповідальності не означає декриміналізації діяння, а звільняє конкретних осіб від відповідальності за злочин, що ними було вчинено.
Отже, звільнення від кримінальної відповідальності не означає виправдання особи чи визнання її невинуватою. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими. У в такому разі потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної злочином шкоди в порядку цивільного судочинства.
Відповідний висновок Верховний Суд виклав у постановах, від 14 лютого 2018 року в справі № 398/571/15 (провадження № 61-2505 св 18),від 17 листопада 2020 року в справі № 333/6733/16-к (провадження № 51-4179км20), від 17 серпня 2022 року в справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21).
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року в справі № 367/6377/17 (провадження № 61-975св23).
Аналогічної позиції дотримується і Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, що відображено в його постановах від 24 травня 2018 року у справі № 531/2332/14-к (провадження № 51-3007км18) та від 16 серпня 2021 року у справі № 644/7193/17 (провадження № 51-2271км21).
Аналогічні висновки щодо подібного правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 185/442/16-к (провадження № 51-7731км18), від 15 травня 2019 року у справі № 617/609/15-к (провадження № 51-9166км18), від 19 листопада 2019 року у справі № 345/2618/16-к (провадження № 51-1491км19), від 10 червня 2021 року у справі № 640/11750/17 (провадження № 51-6089км20), від 11 листопада 2020 року у справі № 455/229/17 (провадження № 51-3298км20), від 27 травня 2021 року у справі № 577/977/19 (провадження № 51 5576км20).
У справі, що переглядається кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 було закрито не з причин відсутності події або складу злочину, а саме у зв'язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючими обставинами. Суд першої інстанції правильно виснував, що звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України не звільняє особу від обов'язку відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду, в тому числі моральну шкоду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що судовим рішенням встановлена вина відповідача, причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди. Але визначаючи розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 15 000 грн, суд першої інстанції не оцінив належно ступінь моральних страждань позивача внаслідок незаконних дій відповідача.
Дійсно, розмір моральної шкоди не може бути надмірним та має кореспондувати глибині та силі страждань.
Колегія суддів не може не погодитися із доводами апеляційної скарги про те, що судом не враховано характер та обсяг страждань позивача, які він зазнав внаслідок протиправної поведінки ОСОБА_2 , оскільки з обставин справи вбачається, що здоров'ю позивача була спричинена шкода внаслідок злочинних дій відповідача, який до того ж звільнений від кримінальної відповідальності. Суд першої інстанції вважав, що сума в розмірі 15 000 грн є достатньою для компенсації моральної шкоди з огляду на критерії розумності і справедливості.
Перевіривши справу, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги позивача стосовно розміру відшкодування моральної шкоди знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду з урахуванням обставин заподіяння позивачу моральної шкоди.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин, враховуючи усталену судову практику в подібних спорах, колегія суддів вважає можливим змінити оскаржене рішення в частині розміру моральної шкоди та задовольнити позов частково - стягнути з відповідача на користь позивача 45 000 грн в рахунок такої компенсації.
Перевіряючи рішення в частині відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач просив стягнути на його користь понесені ним в кримінальному провадженні витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 350 грн.
Визначаючи суму відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди були задоволені частково, справа не є складною, а тому на думку суду такий розмір понесених витрат буде відповідати критерію реальності адвокатських витрат, співмірності та розумності їхнього розміру.
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо можливості вирішення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в кримінальній справі в цивільному процесі в порядку позовного провадження з огляду на таке.
З наявного у матеріалах справи договору про надання правової допомоги вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатом Лущанцем М.В. укладено договір про надання професійної правничої допомоги. Зміст договору визначає, що адвокат зобов'язується надати клієнту таку правову допомогу: бути захисником і представником клієнта в підприємствах, організаціях, правоохоронних органах, прокуратурі, суді першої інстанції, апеляційному суді, Верховному Суді, Європейському Суді з прав людини, державній виконавчій службі з питань представництва(а.с. 13).
05.11.2024 року адвокатом Лущанцем М.В. та ОСОБА_1 складено та підписано Акт прийняття виконаних робіт та отримання коштів, яким передбачено, що адвокат діяв на підставі угоди на надання правової допомоги, укладеної з позивачем у кримінальному провадженні у справі №349/2043/18. У Акті зазначено про надання наступних послуг: ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, подання позовної заяви - 4 600, 00 грн; процесуальні витрати на прибуття в судові засідання захисника в період до 19.06.2023 року - 4 150,00 грн; процесуальні витрати понесені в період з 19.06.2023 року по 11.10.2024 року - 7 200,00 грн. (а.с.12).
Таким чином, з вищевказаних документів вбачається, що правова допомога адвокатом Лущанцем М.В. надавалася ОСОБА_1 в рамках кримінальної справи №349/2043/18.
Статтею 118 КПК України встановлено, що процесуальні витрати складаються із: витрат на правову допомогу; витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
У справі №462/6473/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК. Якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства.
Процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли. Тобто, такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими главою 8 КПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17 (провадження № 13-47кс20) викладено такий висновок щодо застосування норм права. КПК України не обмежує процесуальну форму вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.
Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, оскільки не є істотним порушенням вимог КПК та не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості і призначення покарання.
Вирішення питання про розподіл процесуальних витрат полягає у висновку суду про стягнення або відмову у стягненні певної грошової суми, яка є процесуальними витратами у розумінні КПК. Залишення клопотання учасника провадження про розподіл процесуальних витрат без розгляду не є вирішенням судом питання про розподіл процесуальних витрат. Це питання може вирішити відповідно до положень ч. 5 ст. 534 КПК України суд, який виніс рішення без вирішення питання про розподіл процесуальних витрат».
Тобто, Великою Палатою Верховного Суду вказано на вирішення питання щодо процесуальних витрат у різних за процесуальною формою судових рішеннях, однак не визначено, які саме витрати необхідно стягувати з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв'язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності, а які відносити на рахунок держави.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 02 грудня 2024 року у справі № 686/1699/20 (провадження № 51-2680кмо23) зазначено, що рішення про стягнення витрат приймається одночасно з рішенням про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Таким чином, не можна сказати, що стягнення відбувається після того, як він втратив статус обвинуваченого. Крім того, зміна статусу обвинуваченої особи на інший її статус не завжди перешкоджає стягненню з неї процесуальних витрат, наприклад, коли при залишенні в силі обвинувального вироку апеляційним судом обвинувачений стає засудженим. Аналогічно, зміна обвинуваченим статусу в разі звільнення його від кримінальної відповідальності також не може бути перешкодою для стягнення витрат. Також в розвиток свого висновку в постанові від 12 вересня 2022 року, Об'єднана палата вважає, що крім витрат на залучення експерта стороною захисту, з особи, звільненої від кримінальної відповідальності, можуть бути стягнуті також і витрати, понесені потерпілим у зв'язку з кримінальним провадженням, яке закінчилося звільненням від відповідальності. Оскільки обвинувачена особа, у якої є можливість звільнення від кримінальної відповідальності, має прийняти усвідомлене рішення, чи скористатися таким правом, йому в порядку частин другої та третьої статті 285 КПК має бути роз'яснена, крім іншого, можливість стягнення з нього процесуальних витрат.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що судом неправомірно задоволено вимоги про часткове стягнення суми витрат на правничу допомогу, є безпідставними. Але, як вказував КЦС ВС в постанові від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21, недопустимо погіршувати становище сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівнюючи з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.
Тому, з урахуванням відсутності апеляційного оскарження рішення з боку відповідача, колегія суддів залишає в цій частині рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги про необхідність зміни оскарженого рішення в частині суми стягнутих витрат на правничу допомогу за умови безпідставності таких вимог в цивільному процесі, не можуть бути підставою для скасування рішення в цій частині.
Наведеними вище положеннями законодавства спростовуються також твердження апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в оскарженому рішенні не вирішив питання щодо відшкодування судових витрат в сумі 2 437,50 грн, понесених ОСОБА_1 у зв'язку з прибуттям до суду. З оскарженого судового рішення вбачається, що суд з'сував правову природу таких витрат, які також були понесені понесені позивачем саме у кримінальній справі, і в рішенні обґрунтовано відмовив у стягненні вказаної суми в порядку позовного провадження, зазначивши, в якому порядку вирішується стягнення витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження(а.с.39 зворот).
Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника позивача і вважає, що оскаржене рішення необхідно змінити в частині розміру стягнутої моральної шкоди, судового збору: стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 45 000 грн, в решті оскаржене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому скасуванню або зміні рішення не підлягає.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ЦПК).
Оскільки до часткового задоволення підлягають вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди (45 000 грн становить 75% від суми заявлених вимог), а стосовно інших вимог він звільнений від сплати судового збору, то на користь позивача з відповідача ОСОБА_2 необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2271 грн. ((сума судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції 1211,2:100х75= 908,4 грн) +(судовий збір за апеляційний перегляд справи 1817 грн:100х75= 1362,75 грн)).
Керуючись ст. ст. 374, 376,381, 382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лущанця Миколи Васильовича задовольнити частково.
Рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року змінити в частині розміру стягнутої моральної шкоди, судового збору.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 45 000 (сорок п'ять тисяч) грн., витрати на судовий збір 2271 грн.
В решті залишити рішення без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 17 лютого 2025 року.
Судді Є.Є. Мальцева
В.А. Девляшевський
В.М.Луганська