Справа № 607/6905/23Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М.
Провадження № 22-ц/817/124/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
17 лютого 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення сторін у м.Тернополі цивільну справу №607/6905/23 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 листопада 2024 року, ухвалене суддею Братасюком В.М., дати складення повного тексту рішення не зазначено, в цивільній справі №607/6905/23 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування коштами,-
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.11.2024 задоволено позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення відсотків за користування коштами.
Стягнуто із ОСОБА_6 в користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 суму відсотків за користування коштами в розмірі 63231 (шістдесят три тисячі двісті тридцять одна) грн. 98 коп. Стягнуто із ОСОБА_6 в користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 858.88 (вісімсот п'ятдесят вісім) грн 88 коп судового збору.
28.11.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_4 , адвоката Гриців О.Я. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, оскільки при вирішенні спору судом не було вирішено питання щодо понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 гривень.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29.11.2024 стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 6000 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із додатковим рішенням суду, представник ОСОБА_4 - адвокат Гриців О.Я. та представник ОСОБА_6 - адвокат Сампара Н.М. подали на нього апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - адвокат Гриців О.Я. просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_6 витрати на правничу допомогу в сумі 20000 грн.
Вважає, що суд першої інстанції неналежним чином надав оцінку виконаній адвокатом роботі, не врахував той факт, що зазначена сума в укладеному між адвокатом Гриців О.Я. та ОСОБА_4 договорі про надання правничої допомоги є гонораром, а також того, що стороною відповідача не заявлялось клопотання про зменшення такої суми, а також не врахував тривалий розгляд справи - 1 рік 7 місяців і 4 дні.
Крім того вказує, що таке затягування розгляду справи відбувалося не з вини позивачів, а судові засідання неодноразово відкладалися без належних на те підстав.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - адвокат Сампара Н.М. просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заяви адвоката Гриців О.Я. про стягнення витрат на правничу допомогу.
Зокрема зазначає, що суд першої інстанції правомірно зменшив розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню. Проте вважає дану суму значно завищеною, яка не відповідає дійсності. Витрати, які вказані представником Білоус Віри Миколаївни в Акті приймання-передачі наданих послуг від 27.11.2024, копія якого міститься в матеріалах справи, є значно перебільшені.
Вважає, що формування ціни на надання правничих послуг представника позивача відбувалось на власний розсуд адвоката та не є чітко визначеними в конкретних нормативно-правових актах. Написання «позовної заяви» за 10000 грн чи «відповіді на відзив» за 6000 грн, а також інших процесуальних документів - не може оцінюватися в такі суми грошових коштів, враховуючи складність справи, а також об'єм здійсненої роботи адвокатом.
Також вказує, що будь-яких документів, які б свідчили про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) до матеріалів судової справи надано не було.
Відзиви на апеляційні скарги до суду не надходили.
Додаткове рішення може бути ухвалене у випадках і за умов, передбачених ст.270 ЦПК України.
Згідно із ч.3 цієї статті суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Гриців О.Я. підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга представника ОСОБА_6 - адвоката Сампари Н.М. до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.11.2024 позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_6 в користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 суму відсотків за користування коштами в розмірі 63231 (шістдесят три тисячі двісті тридцять одна) грн 98 коп, а також судовий збір у розмірі 858.88 (вісімсот п'ятдесят вісім) грн 88 коп.
28.11.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_4 - адвоката Гриців О.Я. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, оскільки при вирішенні спору судом не було вирішено питання щодо понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 гривень.
Сторона позивача надала суду:
- копію ордеру серії ВО №1051199 від 17.04.2023;
- копію договору про надання правової допомоги від 11.04.2023;
- акт приймання-передачі наданих послуг від 27.11.2024.
Як вбачається з договору про надання правничої допомоги від 11.04.2023 та акту надання правничої допомоги від 27.11.2024, в яких визначено перелік робіт (послуг) та вартість за кожну послугу, позивач несе витрати на правничу допомогу, що надані адвокатом Гриців О.Я. на загальну суму 20000 (двадцять тисяч) грн.
Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив із співмірності витрат зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, у зв'язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.
Однак, з таким висновком колегія суддів погоджується не в повній мірі.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Тернопільського апеляційного суду від 10.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.11.2024 - залишено без змін.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в сумі 20000 грн адвокат Гриців О.Я. надала суду копію ордеру серії ВО №1051199 від 17.04.2023, копію договору про надання правової допомоги від 11.04.2023, а також акт приймання-передачі наданих послуг від 27.11.2024 на загальну суму 20000 грн.
Згідно з вказаним Актом, адвокатом було виконано наступні роботи:
1) консультування клієнта, ознайомлення із суттю правового конфлікту, розроблення позиції у справі ОСОБА_4 - 2000 грн;
2) підготовка, складання та подання позовної заяви - 10000 грн;
3) заява про розгляд справи без участі позивача - 1000 грн;
4) відповідь на відзив - 6000 грн;
5) заперечення щодо долучення доказів - 1000 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, вірно виходив з того, що сума 20000 грн є завищеною із врахуванням виконаних адвокатом робіт. Разом з тим, місцевий суд не в повній мірі обґрунтував підстави для зменшення суми саме до 6000 грн, враховуючи тривалість розгляду справи більш як півтора роки, а також її незначну складність, про що у своєму додатковому рішенні зазначив і суд першої інстанції.
Колегія суддів вважає не безпідставними доводи апеляційної скарги адвоката Гриців О.Я. про те, що такий тривалий розгляд справи був викликаний за відсутності вини позивачів, оскільки останні неодноразово заявляли клопотання, в тому числі через три дні після подання позовної заяви, здійснювати розгляд справи за їх відсутності за наявними матеріалами справи, при тому, що ухвалою про відкриття провадження у справі від 18.04.2023 розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, однак розгляд справи неодноразово відкладався через неявку позивачів, в той час як позивачка ОСОБА_4 разом з представником адвокатом Світликом О.М. 04.01.2024 була присутня в судовому засіданні, що підтверджується протоколом судового засідання (а.с.143).
Крім того, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 28.02.2024, яка скасована постановою Тернопільського апеляційного суду від 15.04.2024, було призначено ОСОБА_4 штраф у розмірі 3028 грн через неявку в судове засідання, чия присутність була визнана судом обов'язковою.
Зазначені вище обставини не були враховані судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення.
Також судом першої інстанції не було враховано і того, що відповідачем у справі не було подано заперечень щодо розміру понесених ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, колегія суддів також зазначає, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції один з позивачів, а саме ОСОБА_7 , відмовився від позовних вимог, про що свідчить відповідна заява від 21.02.2024 (а.с.181), а позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовились від позовних вимог в частині стягнення зі ОСОБА_6 пені за несвоєчасне виконання рішення суду.
З огляду на наведені вище обставини справи колегія суддів вважає, що достатньою та справедливою сумою для відшкодування позивачці витрат на правничу допомогу є 10000 грн.
Доводи апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи будь-яких документів, які б свідчили про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо), є безпідставними та необґрунтованими, оскільки витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.01.2021 у справі №925/1137/19, а також в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03.02.2021 у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Зазначена правова позиція є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями п.1 ч.2 ст.137, ч.8 ст.141 ЦПК України.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За вказаних обставин апеляційна скарга представника ОСОБА_6 - адвоката Сампари Н.М. до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Гриців О.Я. підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 червня 2024 року - зміні, зі збільшення розміру стягнутих витрат на правничу допомогу з відповідача на користь позивача ОСОБА_4 з 6000 грн до 10000 грн.
Керуючись ст.ст.141, 367, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 листопада 2024 року - змінити, збільшивши розмір стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 6000 гривень до 10000 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 лютого 2025 року.
Головуючий
Судді