14 лютого 2025 року Київ справа №320/10932/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення позивачу сплачений збір на обов?язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 28 831 грн. 00 копійок, відповідно до квитанції Nє Н374-52КР-X733-АЕ06 від 10 червня 2022 р.;
- зобов?язативідповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення позивачу сплачений збір на обов?язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 28 831 грн. 00 копійок, відповідно до квитанції Nє Н374-52КР-Х733-АЕ06 від 10 червня 2022 p.
Позивач наголосив на тому, що він придбав житло вперше, а тому не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, внаслідок чого такий збір підлягає поверненню. Враховуючи, що за результатом розгляду звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування відповідач відмовив у вчиненні необхідних дій, позивач звернувся до суду з вимогою про спонукання органу Пенсійного фонду України вчинити відповідні дії у примусовому порядку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, відзив до суду не подав, з клопотанням та іншими заявами до суду не звертався.
Згідно з вимогами ст. 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляд судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежать від неї.
Із урахуванням наведеного суд зазначає, що за час розгляду справи відповідач правом надання до суду відзиву не скористався, необхідні документи до суду не подав, не зазначив про об'єктивну причину їх ненадання і не надав доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
За таких обставин суд визнає, що відповідач без поважних причин не надав докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, а тому згідно з приписами ст.77 КАС України суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Суд також бере до уваги, що на виконання Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-ІV, ухвала суду від 11 квітня 2023 р. була оприлюднена також і в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
10 червня 2022 р. між Акціонерним товариством «Закритий Недиверсифіковааний венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Ніка» (Продавець) та позивачем (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковтун О.Д.. та зареєстрований в реєстрі за №151.
Судом встановлено, що при придбанні вищевказаної квартири позивачем було сплачено збір з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 28831,00 грн., що підтверджується квитанцією від 10 червня 2022 р. №Н374-52КР-Ч733-АЕ06.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою, у якій просив відповідача повернути сплачений ним збір на обов'язкове пенсійне страхування у сумі 28831,00 грн. у зв'язку з тим, що нерухоме майно придбавалося ним вперше, внаслідок чого він не є платником цього збору.
До вказаної заяви позивачем було додано витяг з Державного реєстру речових прав.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило позивачу у поверненні коштів, сплачених в якості збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, мотивуючи це недостатністю доказів придбання майна вперше.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР (далі - Закон № 400, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини першої статті 2 Закону №400 передбачено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 Закону №400 на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, встановлена ставка збору у розмірі 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №400 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору, визначені у частині другій цієї статті, сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. №1740 (далі Порядок №1740, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.
Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах в і г пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
У свою чергу, пунктом 15-2 Порядку №1740 визначено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо:
б) право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);
г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок №787, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування компенсації здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Відповідно до пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум платежів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 №21-2, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Згідно з частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, виходячи з вищевикладеного, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, придбаного вперше, сплачено позивачем помилково, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж, у зв'язку з чим цей збір, сплачений при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу вперше придбаного житла, підлягає поверненню у законодавчо встановленому порядку.
Оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
При цьому, відсутність в Україні механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, не може бути підставою для відмови у поверненні помилково сплачених коштів.
Так, за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincovd and Pine v. The Czech Republic), Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), Трго проти Хорватії (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу належного урядування, згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Таким чином, посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, є необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 р. у справі № 819/1249/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 72867170), від 20 лютого 2018 р. у справі № 819/1730/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 72365003), від 14 лютого 2018 р. у справі № 826/23087/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 72288763), від 31 січня 2018 р. у справі № 819/1667/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 71979246), від 30 січння 2018 р. у справі № 819/1498/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 71911510), від 14 листопада 2019 р. у справі № 819/442/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 85645767) тощо.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 р. № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 32 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб'єктом права чи за об'єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. №1127 був затверджений Порядок доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який визначає процедуру надання (припинення) доступу посадовим особам державних органів, органів місцевого самоврядування чи інших визначених законом особам, адвокатам та нотаріусам до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, та процедуру отримання інформації з Державного реєстру прав, права та обов'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури (далі - Порядок №1127, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 3 Порядку №1127 доступ користувачів до Державного реєстру прав надається (припиняється) на підставі договору, укладеного з технічним адміністратором Реєстру, крім випадку надання посадовим особам державних органів автоматизованого доступу з використанням програмних засобів ведення інформаційно-телекомунікаційних систем відповідних державних органів за допомогою прикладного програмного інтерфейсу Державного реєстру прав.
Доступ користувача до Державного реєстру прав на підставі договору здійснюється виключно за умови використання таким користувачем кваліфікованого електронного підпису (п.4 Порядку № 1127).
Доступ до Державного реєстру прав за допомогою прикладного програмного інтерфейсу забезпечується технічним адміністратором Реєстру у режимі реального часу в електронному вигляді інформаційно-телекомунікаційними засобами із застосуванням засобів технічного та криптографічного захисту інформації відповідно до Закону України Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах (п.5 Порядку №1127).
Відповідно до пункту 7 Порядку № 1127 надання інформації з Державного реєстру прав в електронній формі з безпосереднім доступом до Реєстру забезпечується за допомогою програмних засобів його ведення шляхом здійснення користувачем пошуку відомостей Державного реєстру прав, завантаження та перегляду в електронній формі для їх подальшого використання, зокрема друку.
Пошук відомостей Державного реєстру прав здійснюється відповідно до Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141.
Формування інформації з Державного реєстру прав в електронній формі здійснюється автоматично програмними засобами ведення Реєстру залежно від зазначених користувачем параметрів пошуку.
Таким чином, відповідач не був позбавлений можливості отримати інформацію про те, чи вперше позивач придбав нерухомість, принаймні шляхом отримання відповідних відомостей у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127.
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, яка, до того ж, була додана позивачем до заяви про повернення помилково сплаченого збору, вбачається, що позивач має право власності лише на вказане вище житло та будь-яка інша житлова нерухомість за ним не зареєстрована.
У відповідності до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним квартири вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у позивача права на звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, відповідачем не надано, суд дійшов висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно не вчинило дій щодо направлення до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому суд вважає непереконливими посилання відповідача на те, що під час звернення із заявою про повернення збору позивач був повинен надати документи, визначені в пункті 15-2 Порядку №1740, оскільки наведеним пунктом лише врегульовано, що за наявності таких документів збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, що свідчить про необхідність надання таких документів під час нотаріального оформлення угоди купівлі-продажу, але не під час звернення до органу Пенсійного фонду України.
Наведений висновок підтверджується також шляхом тлумачення вказаного вище абзацу 4 пункту 15-3 Порядку №1740, яким закріплено, що за наявності документів, зазначених у підпунктах в і г пункту 15-2 цього Порядку, нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Водночас Порядок №787 не вимагає надання відповідних документіворгану Пенсійного фонду України для складання та направлення до органу казначейства подання про повернення збору.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови у складанні та направленні до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві подання про повернення позивачу збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 10 червня 2022 р. у розмірі 28831,00 грн.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві подання про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 28831,00 грн., суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем протиправно не було сформовано та направлено до територіального органу Державної казначейської служби України подання про повернення позивачу сплаченої ним суми збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києі сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві подання про повернення помилково сплаченого позивачем збору у розмірі 28831,00 грн. на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу, сплата якого підтверджується квитанцією, копія якої наявна в матеріалах справи.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, прийняття рішення щодо розрахунку конкретних сум, законодавцем віднесено до виключної компетенції державного органу, на який законами України покладені певні обов'язки та надані повноваження.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанції, доданої до матеріалів справи, позивачкою сплачено судовий збір на загальну суму 1073 грн. 60 коп. Зважаючи на задоволення позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачкою судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1073 грн. 60 коп. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови у складанні та направленні до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 10 червня 2022 р. у розмірі 28831,00 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ: 420983368, адреса: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення помилково сплаченого ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) збору у розмірі 28 831 (двадцять вісім тисяч вісімсот тридцять одна) гривня 00 копійок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу, сплата якого підтверджується квитанцією від 10 червня 2022 р. №Н374-52КР-х733-АЕ06.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ: 420983368, адреса: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Суддя Горобцова Я.В.