Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 лютого 2025 року Справа№200/9049/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адреса: 69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій щодо невиплати пенсії з 25.06.2024 року; зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії з 25.06.2024 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Задоволено клопотання позивача про розгляд справи у відсутність адвоката та заявника в порядку письмового провадження. Витребувати у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в строк подання відзиву на позовну заяву інформацію про перебування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області; належним чином засвідчену копію рішення органу Пенсійного фонду про припинення (зупинення) виплати пенсії ОСОБА_1 (за наявності); обґрунтовані пояснення щодо підстав припинення виплати пенсії ОСОБА_1 ; інформацію щодо проходження ідентифікації ОСОБА_1 ; інформацію про суму та дату останньої виплати пенсії ОСОБА_1 та довідку про розмір заборгованості по невиплаченій пенсії.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що перебуває на обліку відповідача як отримувач пенсії за віком. Зазначив, що з лютого 2024 року намагалася пройти відеоідентифікацію, проте система не пропускала її заявку. Вважає, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії з 01 січня 2024 року, чим порушив її конституційне право. При цьому, ніяких повідомлень не було щодо зупинення виплати пенсії. Дії відповідача щодо невиплати пенсії з 25.06.2024 року вважає протиправними, просила задовольнити позов.
Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивачка перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа. Посилаючись на абз.5 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 зазначив, що виплату пенсії було призупинено з 01.02.2024, оскільки позивачка не пройшла фізичну ідентифікацію. Крім того, зазначив, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є недіючою. Зазначив, що для подальшого отримання пенсії позивачкою, необхідна ідентифікація в органах Пенсійного фонду України у встановленому законодавством порядку, зокрема шляхом особистого звернення до будь-якого діючого сервісного центру Пенсійного фонду України з паспортом громадянина України, ідентифікаційним кодом та довідкою ВПО, де спеціалістом буде проведено ідентифікацію особи пенсіонера.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Кіровським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області 26 грудня 2000 року), пенсіонером за віком (посвідчення серії НОМЕР_3 від 30.09.1998 року) та є внутрішньо переміщеною особою (довідка від 11.11.2014 року №2322000069).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 13486010) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
18.07.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення про встановлення особи №257938 за заявою ОСОБА_1 за результатами проведеного 21.06.2024 року відеоконференцзв'язку.
Повідомленням від 19.07.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило позивачку, що виплату пенсії було призупинено з 01.02.2024 р. в результаті автоматично проведеної операції призупинення виплати по ЕПС з числа внутрішньо переміщених осіб відповідно до обміну інформацією про застрахованих осіб між РЗО та ЄІБДВПО, причина припинення - довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи недіюча. Відповідно до Порядку 22-1 для поновлення виплати пенсії необхідно особисто звернутись з заявою до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру). При собі мати оригінал паспорту громадянина України та оригінал довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (при наявності), та дійсну довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Враховуючи вищевикладене підстав для поновлення шляхом відеоконференцзв'язку відсутнє.
Судом встановлено на підставі відомостей про нарахування за січень 2024 року, що позивачці за номером особового рахунку НОМЕР_4 проведено нарахування та виплату пенсії за січень 2024 року, дата виплати - 7.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву, спірними питанням у справі є правомірність припинення нарахування та виплати пенсії з 01.02.2024 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Положеннями статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування.
Статтею 7 Закону № 1058-IV визначено, що загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за певними принципами, до яких у тому числі віднесено принципи законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Припинення та поновлення виплати пенсії передбачене статтею 49 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з положеннями частини першої зазначеної статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ця норма визнана неконституційною); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Статтею 46 Закону № 1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Слід зазначити, що законами про пенсійне забезпечення, у тому числі Законом № 1058-IV (на час виникнення спірних правовідносин 01.02.2024), не передбачено такої підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії, як «не проходження фізичної ідентифікації внутрішньо переміщенною особою».
Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (Заява N 10441/06), п. п. 48, 49).
В той же, час, постановою Уряду від 08.08.2023 №837 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.99 №1596 і від 05.11.2014 №637» передбачено, що для отримання виплат у 2024 році особи із числа ВПО мають пройти ідентифікацію в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду.
Крім того, обов'язок періодично (кожні три або шість місяців) проходити фізичну ідентифікацію в АТ «Ощадбанк» було визначено для осіб, які до 24.02.2022 набули статусу внутрішньо переміщеної особи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
До кінця березня 2024 року фізична ідентифікація проводилася для тих українських пенсіонерів, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 та отримують виплати через АТ «Ощадбанк». Отже, у зв'язку з тим, що позивачка не пройшла фізичну ідентифікацію, виплату пенсію з 01.04.2024 припинено.
Проте, посилання відповідача на норми Постанови № 637 як підставу для припинення виплати пенсії позивачу є протиправним і таким, що не відповідає фундаментальним основам існування та розвитку Українського народу, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Пунктом 1 Закону України від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнена частина 1 статті 4 Закону України від 20.10.2014 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Частина 1 статті 12 Закону № 1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла кримінальне правопорушення: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; вчинення кримінального правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку або військового кримінального правопорушення; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Цей перелік є вичерпним
Постановою № 637 встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема ст. 53, встановлено, що «підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплат».
У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Така ж позиція відображена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 263/7763/17, від 06.01.2021 у справі № 120/2914/19-а.
Також вказана справа є типовою відносно зразкової справи про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18 (постанова Верховного Суду від 03.05.2018, яка була залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018), і правові висновки здійснені в цій справі Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду можуть бути застосованими до вказаних правовідносин.
Окрім того, статтею 7 Закону України №1706-VII передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Крім того, Конституційний Суд України послідовно наголошує у своїх рішеннях на зобов'язанні держави забезпечувати конституційні права і свободи, а саме: «держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини» (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року №2-рп/2016).
Слід також зазначити, що п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 1706-VІІ встановлено, що Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Проте положення Закону № 1706-VII нe визначають правила, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення або організацію та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення та не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
Змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Крім того, суд також не погоджується з позицією Пенсійного фонду про те, що для отримання пенсії, позивач повинен пройти фізичну ідентифікацію внутрішньо переміщеної особи, з огляду на наступне.
Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03 грудня 2019 року № 324-IX органам, що здійснюють державні виплати, надано повноваження приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат. Ця норма в частині наданих повноважень кореспондується з приписами п. 9 Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №136.
При цьому прийняття рішення про припинення державних виплат, а також про перегляд розміру або строку їх призначення приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат (ч. 3 ст. 16 Закону №324-IX).
Таким чином, наведена норма статті 16 Закону № 324-IX є бланкетною та в частині визначення наявності підстав для припинення виплати пенсії відсилає до приписів Закону № 1058-IV.
Єдиною такою підставою в статті 49 Закону № 1058-IV у контексті приписів Закону № 324-IX є призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
Встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена з 01.04.2024 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1384 у зв'язку з відсутністю інформації про ідентифікацію.
Оскільки відповідачем не надано доказів, що пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, то підстави для припинення її виплати відсутні.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ним спеціального правового статусу зберігається право власності, інші права на майно.
Стаття 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950) з Протоколами № 1, 4, 6, 7, 12, 13 та 16, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів № 11, 14 та 15, визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями ст. 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки припинення відповідачем виплати пенсії відбулося не у спосіб, що передбачений законом, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції має місце втручання відповідачем у право власності позивача, і таке втручання не є законним.
Також слід зазначити, що у ст. 49 Закону № 1058-IV визначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. Зокрема, у частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Тобто, можливість припинення виплати пенсії без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення діючим законодавством України не передбачена.
В матеріалах справи рішення щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.02.2024 відсутнє. Відповідачем у відзиві на позовну заяву підтверджено, що Пенсійним фондом рішення щодо припинення позивачу виплати пенсії не приймалося.
Враховуючи наведене, відповідачем порушено вимоги ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, оскільки позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №243/6391/17, від 07.02.2019 у справі №408/2686/17, від 30.05.2019 у справі №425/1485/17, від 17.08.2021 у справі №235/1083/17, від 21.10.2021 у справі №759/2038/17, від 22.12.2021 у справі №752/15827/17.
Стосовно строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає, що частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За наслідками судового розгляду, з метою ефективного захисту прав позивачки суд дійшов висновку вийти за межі позовних вимог, задовольнивши їх, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати з 01.02.2024 року пенсії позивачці, зобов'язання поновити з 01.02.2024 року нарахування та виплату пенсії позивачці.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не нарахування та не виплати з 01.02.2024 року ОСОБА_1 пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адреса: 69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) поновити з 01.02.2024 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адреса: 69005, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 13 лютого 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова