Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 лютого 2025 року Справа№200/7399/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
за участю:
секретаря судового засідання - Столяренко Я.С.
позивача - ОСОБА_1
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної, та додаткових відпусток як учаснику бойових дій, а саме 275 діб, та 213 діб, з урахуванням вже виплаченої суми грошової компенсації;
зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток як учаснику бойових дій, а саме 275 діб та 213 діб, з урахуванням вже виплаченої суми грошової компенсації;
визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби згідно до розділу ХХХІІ наказу Міністра оборони України № 260 «Про затвердження «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України» та деяким іншим особам військовослужбовцям», яка встановлена пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
зобов'язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби згідно до розділу ХХХІІ наказу Міністра оборони України № 260 «Про затвердження «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України» та деяким іншим особам військовослужбовцям», яка встановлена пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати в день звільнення зі служби відповідно до ст. 116 КЗпП одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток як учаснику бойових дій;
зобов'язати нарахувати та виплатити відповідно до ст. 117 КЗпП України його середній заробіток за весь час затримки, по день фактичного розрахунку всіх належних йому на момент звільнення виплат.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що відповідач при звільненні позивача зі служби виплатив йому грошову компенсацію за невикористану відпустку не у повному обсязі згідно зі ст. 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», якою встановлено її обчислення із помноженням невикористаних днів відпустки на 3,8, а також не виплатив передбачену розділом ХХХІІ вказаного наказу Міністра оборони України № 260 та п. 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше. Позивач також вимагає виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку у відповідності до ст.ст. 116, 117 КЗпП України. За змістом позову, розрахунок із позивачем при звільненні проведено із затримкою, 12.10.2024, під час розрахунку відповідач неправильно визначив суму компенсації та не нарахував в повному обсязі одноразову допомогу, під час розрахунку позивачу виплачено 142 848,25 грн, що є меншим за нараховані відповідачем суми на 2175,35 грн (нараховано 145 023,60 грн).
У наданому відповідачем відзиві на позов зазначено про відсутність підстав для виплати позивачу додатково сум грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, оскільки про нарахування компенсації зазначено в наказі від 19.09.2024 № 277, в якому також надано вказівку посадовим особам військової частини щодо виплати грошової компенсації позивачеві. Відповідач у позові визнав неправомірність нездійснення нарахування одноразової грошової допомоги та зазначив, що командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 357 від 02.12.2024, яким внесено зміни у пункт 4 наказу від 19.09.2024 № 277 щодо виплати цієї допомоги, на підставі якого в подальшому буде здійснено доплату одноразової грошової допомоги. Відповідач зауважив, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється, отже посилання позивача на ст.ст. 116, 117 КЗпП України є безпідставними.
У ході розгляду справи позивач заперечив факт виплати відповідачем одноразової грошової допомоги при звільненні, зауважив, що під час її нарахування відповідач врахував лише період з 29.09.2021 по 19.09.2024, в той час як календарна вислуга років позивача становить 25 років 6 місяців 16 днів, відтак, допомога мала бути нарахована у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років служби, про що ним також зазначено у відповіді на відзив та письмових поясненнях.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін. Ухвалою від 09.01.2025 судом витребувано додаткові докази у справі, її призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні, призначеному на 15.01.2025, в якому оголошено перерву до 20.01.2025, яке в подальшому відкладено до 23.01.2025, в якому також оголошено перерву до 04.02.2025. Ухвалами від 14.01.2025, 17.01.2025, 22.01.2025, 03.02.2025 забезпечено участь сторін у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що є відповідачем у справі.
Згідно з наказом Військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2021 № 287 позивача, призначеного на посаду наказом від 23.09.2021 № 151-РС, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 23.09.2021. Посаду прийняв 23.09.2021.
Наказом відповідача від 19.09.2024 № 227 позивача, звільненого наказом від 24.08.2024 № 237-РС відповідно до пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - перебування на утриманні військовослужбовця 3 і більше дітей віком до 18 років), виключено з 19.09.2024 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У наказі вказано, що календарна вислуга років у ЗСУ становить 25 років 6 місяців 16 днів, загальна з урахуванням пільгової - 36 років 11 місяців 19 днів.
Також у наказі зазначено, що щорічна основна відпустка за 2021 рік, передбачена в кількості 11 діб, не надавалась; за 2022 рік - передбачена в кількості 45 діб, використана в кількості 29 діб; за 2023 рік - передбачена в кількості 45 діб, не надавалась; за 2024 рік - передбачена в кількості 30 діб, використана в кількості 29 діб. Вказано виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки: за 11 діб за 2021 рік, за 16 діб за 2022 рік, за 45 діб за 2023 рік, за 1 добу за 2024 рік.
Також в наказі вказано, що додаткові відпустки учасникам бойових дій за 2021-2024 рік не використані позивачем, грошова компенсація не виплачена, вказано її виплатити за невикористані дні додаткової відпустки: за 14 діб за 2021 рік, за 14 діб за 2022 рік, за 14 діб за 2023 рік, за 14 діб за 2024 рік.
Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, позивачу при звільненні нараховано грошове забезпечення за вересень 2024 року у сумі 18 689,77 грн та компенсацію за 73 дні невикористаної щорічної основної відпуски у сумі 71 491,24 і за 56 днів невикористаної додаткової відпуски (УБД) у сумі 54 842,59 грн (тобто, загалом 145 023,60 грн).
12.10.2024 позивачу надійшли кошти в розмірі 142 848,25 грн.
Наказом відповідача від 02.12.2024 № 357 внесено зміни до наказу від 19.09.2024 № 227, наказ від 19.09.2024 доповнено абзацом про виплату позивачу одноразовїої грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період з 29.09.2021 по 19.09.2024. В частині визначення компенсації за невикористану відпустку та кількості її днів наказ від 02.12.2024 № 357 дублює наказ від 19.09.2024 № 227.
17.01.2025 позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 28 939,26 грн.
Відповідно до відомостей трудової книжки позивача з 30.11.1998 по 20.04.2000 він проходив службу в лавах Збройних сил, після чого з 20.12.2000 по 06.11.2015 - в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 - в лавах Національної поліції України, звідки звільнений 21.09.2024. Таким чином, проходячи військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 з 23.09.2021 по 19.09.2024, позивач перебував на посаді в Національній поліції України, з якої звільнений з 21.09.2024 після звільнення з військової служби з 19.09.2024.
Згідно з військовим квитком позивача серії НОМЕР_2 військову службу окрім як в періоди з 30.11.1998 по 20.04.2000 (строкову) та з 23.09.2021 по 19.09.2024 позивач не проходив.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальним законом, що здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України “Про військовий обов'язок та військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (надалі - Закон № 2232-XII).
У відповідності до частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статей 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законам.
Частиною першою та другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з п.п. 1, 8 ст. 10-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до ст. 16-2 ЗУ “Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 02.10.1993 учасники бойових дій мають пільгу у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Не є спірним між сторонами кількість днів невикористаних відпусток позивача: невикористані дні щорічної основної відпустки - 11 діб за 2021 рік, 16 діб за 2022 рік, 45 діб за 2023 рік, 1 доба за 2024 рік; невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 14 діб за 2021 рік, 14 діб за 2022 рік, 14 діб за 2023 рік, 14 діб за 2024 рік.
Така кількість днів невикористаної відпустки позивачем не заперечується, вона визначена в наказах відповідача від 19.09.2024 № 227 та від 02.12.2024 № 357, яким внесено зміни до наказу від 19.09.2024 № 227, цими наказами також вказано сплатити компенсацію за ці невикористані дні відпусток, право позивача не таку компенсацію за зазначені дні відповідачем визнається.
Водночас, позивач наполягає, що визначені дні не використаної відпустки мають бути помножені на 3,8 відповідно до п. 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до п. 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:
тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня;
тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.
Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.
Аналіз наведеного пункту при співставленні його з обставинами цієї справи свідчить про те, що розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки у рік звільнення позивача (2024) мав бути обчислений із помноженням днів невикористаних відпусток у рік звільнення на 3,8.
Як встановлено судом, у рік звільнення позивача ним не використано 1 день щорічної основної відпустки за 2024 рік та 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік. Відтак, ці дні невикористаних відпусток за 2024 рік мають бути помножені на 3,8 та округлені в бік збільшення до повного дня. Отже, компенсація за невикористану позивачем щорічну основну відпустку за 2024 рік має бути нарахована за 4 днів, а за додаткову відпустку як учаснику бойових дій - за 54 дні.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про неповну сплату нарахованої відповідачем компенсації за невикористані відпустки за 2021-2024 рік (за 11 діб за 2021 рік, за 16 діб за 2022 рік, за 45 діб за 2023 рік, за 1 добу за 2024 рік щорічної основної відпустки та по 14 днів на рік за 2021-2024 роки додаткової відпустки як учаснику бойових дій), що полягала у надходженні позивачу на рахунок лише 142 848,25 грн з нарахованих відповідачем сум розрахунку при звільненні у розмірі 145 023,60 грн, (з яких 18 689,77 грн грошове забезпечення за вересень 2024 року; компенсація за 73 дні невикористаної щорічної основної відпуски у сумі 71 491,24 і за 56 днів невикористаної додаткової відпуски (УБД) у сумі 54 842,59 грн).
Так, позивачем не оскаржується проведення відповідачем певних відрахувань із грошового забезпечення позивача (зокрема, військового збору тощо), а крім цього, позивач не довів, що, як він стверджує, недоотримав 2175,35 грн саме компенсації за невикористану відпустку.
Отже, вказані доводи позивача не заслуговують на увагу.
Зважаючи на сплату позивачу відповідачем компенсації за невикористану відпустку за 2021-2024, проте, без помноження днів невикористаних відпусток за 2024 рік на 3,8, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 дні та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 54 дні у рік звільнення, обчислені з застосуванням коефіцієнту 3,8, з урахуванням виплаченої суми грошової компенсації та зобов'язати провести такі нарахування і виплату.
Пунктом 1 розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Підпунктом 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", під час дії особливого періоду та воєнного стану.
Пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі під час дії воєнного стану, зокрема, перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
У наказі від 19.09.2024 № 227 відповідачем зазначено, що позивача звільнено наказом від 24.08.2024 № 237-РС відповідно до пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - перебування на утриманні військовослужбовця 3 і більше дітей віком до 18 років).
Відповідно до пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відтак, при звільненні позивача відповідач мав застосувати підпункт 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідачем відповідно до наказу від 02.12.2024 № 357, яким внесено зміни у наказ від 19.09.2024 № 227, вказано виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період з 29.09.2021 по 19.09.2024.
Підпункт 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» крім іншого визначає, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Згідно з військовим квитком позивача серії НОМЕР_2 , до проходження військової служби з 29.09.2021 по 19.09.2024, він проходив строкову військову службу з 30.11.1998 по 20.04.2000.
Пункт 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, чинній станом на 20.04.2000, також як і на станом на тепер встановлював, що грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік службу при звільненні не виплачується військовослужбовцям строкової служби.
Доказів того, що позивач у будь-який час до 29.09.2021 проходив військову службу, під час несення якої набув право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідач суду не надав.
Календарна вислуга позивача відповідно до наказів від 02.12.2024 № 357, від 19.09.2024 № 227 складає повних 25 років.
Відтак, позивачу при звільненні з військової служби з 19.09.2024 мала бути нарахована одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби.
Відповідач при цьому не обґрунтував, з яких підстав при нарахуванні вказаної допомоги відповідно до наказу від 02.12.2024 № 357 нарахував її тільки за період військової служби з 29.09.2021 по 19.09.2024. Станом на час звільнення з військової служби позивач продовжував проходити службу в поліції, з якої був звільнений з 21.09.2024.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби згідно з розділом ХХХІІ наказу Міністра оборони України № 260 «Про затвердження «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України» та деяким іншим особам військовослужбовцям» та пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби, з урахуванням виплаченої суми одноразової грошової допомоги та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити її у вказаному розмірі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи статей 116 та 117 КЗпП України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що застосовувався за сталою судовою практикою, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19.07.2022 підлягала застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. При цьому, з 19.07.2022 до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 18.04.2024 у справі № 380/4205/23.
Так, у справі, що розглядається, судом вирішено на користь ОСОБА_1 спір про необхідність перерахунку та виплати йому відповідачем компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Разом із цим, зважаючи, що з 19.09.2024 по день прийняття рішення у справі (04.02.2025) минуло менше 6 місяців, в той час як суд захищає порушені права, а не ті, які можуть бути порушені у майбутньому, то відповідач має сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20.09.2024 по 04.02.2025 (по день прийняття рішення у справі).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що нарахування середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Позивача звільнено зі служби 19.09.2024. Згідно з довідкою відповідача від 23.01.2025 № 231/ФС грошове забезпечення позивача за липень 2024 року становило 29 379,96 грн, за серпень 2024 року - 29 510,16 грн.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за ці місяці становить (29 379,96 грн+29 510,16 грн)/62 дні=949,84 грн. Період прострочення розрахунку з 20.09.2024 по 04.02.2025 становить 138 днів. Отже, за час затримки розрахунку відповідач має сплатити позивачу 131 077,92 грн.
При цьому, бездіяльність щодо виплати цієї суми відповідачем станом на тепер допущена не була, оскільки згідно зі ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку виплачується після вирішення вказаного спору. У межах цієї справи вирішувався саме такий спір.
З огляду на таке, вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача в цій частині задоволенню не підлягають, а підлягають задоволенню вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до ст. 117 Кодекс законів про працю України середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2024 по 04.02.2025 у сумі 131 077,92 грн.
Враховуючи наведене, заявлений позов підлягає задоволенню частково.
Підстави для розподілу судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.
З огляду на викладене вище, на підставі положень Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Кодексу законів про працю України та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 241-243, 245, 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 дні та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 54 дні у рік звільнення, обчислені з застосуванням коефіцієнту 3,8, з урахуванням виплаченої суми грошової компенсації.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 дні та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 54 дні у рік звільнення, обчислені з застосуванням коефіцієнту 3,8, з урахуванням вже виплаченої суми грошової компенсації.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби згідно з розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, та пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби, з урахуванням виплаченої суми одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби згідно з розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, та пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби, з урахуванням виплаченої суми одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до ст. 117 Кодекс законів про працю України середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2024 по 04.02.2025 у сумі 131 077,92 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 14.02.2025.
Суддя А.С. Михайлик