13 лютого 2025 року
м. Київ
справа №380/26687/23
адміністративне провадження № К/990/46774/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - відповідач, ГУНП у Львівській області), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу ГУНП у Львівській області від 18.10.2023 № 3707 «Про застосування дисциплінарних стягнень до дізнавача ВД ГУНП» в частині застосування до позивача дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП у Львівській області № 478 о/с від 24.10.2023 «Про особовий склад» про звільнення ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України);
- поновити ОСОБА_1 з 25.10.2023 на посаді дізнавача відділу дізнання ГУНП у Львівській області, стягнувши з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Рішенням від 08.08.2024 Львівського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою від 13.11.2024 Восьмого апеляційного адміністративного суду, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
ГУНП у Львівській області, не погоджуючись із прийнятим апеляційним судом рішенням, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 330 КАС України.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 14 січня 2025 року) доставлена в Електронний кабінет ГУНП у Львівській області 15 січня 2025 року о 13 год 01 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
24.01.2025 через систему «Електронний Суд» від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла заява про усунення недоліків шляхом, визначеним вищезазначеною ухвалою Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
В уточненій касаційній скарзі скаржник визначає підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі пункт 1 частини другої статті 353 КАС України.
В обґрунтування підстав за вказаним пунктом скаржник цитує положення пункту 1 другої статті 353 КАС України посилається на те, що судами попередніх інстанцій встановлено обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, а саме за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження доводів заявника стосовно його сумніву у неупередженості або об'єктивності ДПС, які, на думку скаржника, мають суб'єктивний характер.
Водночас в ухвалі Верховного суду від 14.01.2025 про залишення касаційної скарги без руху скаржнику вже вказувалося, що ця справа розглянута судами попередніх інстанцій за правилами загального позовного провадження. Отже, у цьому випадку скаржник має навести обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України. Також в ухвалі від 14.01.2025 скаржнику роз'яснювалися вимоги щодо обов'язкових умов, які мають бути зазначені у касаційній скарзі при викладенні підстав для касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини другої, третьої статті 353 КАС України.
Так, частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема:
- суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу;
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
У касаційній скарзі поряд із питанням неповноти встановлених у справі обставин ставиться питання неправильного застосуванням норм матеріального права, однак, скаржник поряд із посиланням на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 353 КАС України не наводить обґрунтувань щодо підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України.
За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктами 1-3 частини другої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Основні доводи касаційної скарги ґрунтуються на необхідності додатково перевірити та переоцінити докази, і визнати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду саме так, як уважає заявник скарги.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 14.01.2024 про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов А.Г. Загороднюк