12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 810/3405/18
касаційне провадження № К/9901/10195/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Салві Груп" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2018 (суддя Аверкова В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 (головуючий суддя - Сорочко Є.О., судді - Коротких А.Ю., Федотов І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Салві Груп" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Салві Груп» (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.06.2018 №00007561402, №00007571402.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов'язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ПП «Інтера Актив», ПП «Фінтер Груп», ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав», ТОВ «Будівельна компанія «Вільнос», які фактично відбулись та належним чином відображені у податковому і бухгалтерському обліках платника на підставі відповідних первинних документів, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 24.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку про правомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень. Суди виходили з того, що сукупність наданих доказів не підтверджує факт реальності здійснення господарських операцій позивача з ПП «Інтера Актив», ПП «Фінтер Груп», ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав», ТОВ «Будівельна компанія «Вільнос», а спірні господарські операції позивача з наведеними контрагентами не мають реального характеру, оформлені лише документально без мети реального настання правових наслідків, а тому за їх результатами позивач не мав права формувати відповідні суми витрат та податкового кредиту.
Позивач, не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неправильність, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Скаржник наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і його контрагентами, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, наявними у платника. Зауважує про залишення судами поза увагою, що придбані у зазначених вище контрагентів товарно-матеріальні цінності у подальшому були використані у господарській діяльності платника та реалізовані іншим суб'єктам господарської діяльності. Вважає, що суди не дослідили первинні документи, надані позивачем в підтвердження його господарської діяльності із цими контрагентами, у сукупності і не надали їм відповідну правову оцінку. Скаржник зауважує, що окремі недоліки у документах, підтверджуючих транспортування товарно-матеріальних цінностей не можуть бути безумовним твердженням нереальності господарських операцій. Вважає необґрунтованими висновки судів про нереальність господарських операцій з підстав наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагента позивача.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.05.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою 11.02.2025 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 12.02.2025.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2017, сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 27.12.2012 по 30.09.2017, за результатами якої складено акт від 27.03.2018 №173/26-15-14-02-05/38526993 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником, зокрема, вимог:
пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1, підпункту 139.2.2 пункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (далі - П(С)БО 15 «Дохід»), пунктів 6, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (далі - П(С)БО 16 «Витрати»), внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 128968,00 грн, у тому числі за 2015 рік в сумі 25024,00 грн, 2016 - 37537,00 грн, 3 квартали 2017 - 66407 грн;
підпункту «б» пункту 198.1, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 392563,00 грн, в тому числі за березень 2015 року в сумі 21232,00 грн, вересень 2015 - 34445,00 грн, жовтень 2015 - 38290,00 грн, листопад 2015 - 21600,00 грн, березень 2016 - 63358,00 грн, квітень 2016 - 24613,00 грн, травень 2017 - 33168,00 грн, червень 2017 - 39817,00 грн, липень 2017 - 40300,00 грн, серпень 2017 - 73838,00 грн, вересень 2017 - 1902,00 грн
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.04.2018 №00004461402, №00004471402.
За наслідками адміністративного оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень, рішенням Держаної фіскальної служби України від 15.06.2018 №20418/6/99-99-11-01-01-25 скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.04.2018 №00004461402, №00004471402 в частині донарахування податку на додану вартість та податку на прибуток в результаті невизнання операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Монтаж-Спецпроект», ТОВ «Будівельна компанія «Будтранс», ТОВ «Кепітал Альянс Груп», ПП «Грін-А Компані», ТОВ «БТК Промбудпостачання» і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
За результатами проведеної перевірки та з урахуванням адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.06.2018:
№00007561402, яким позивачу за порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1, підпункту 139.2.2 пункту 139.2 статті 139 ПК України, статті 9 Закону №996-XIV, пункту 5 П(С)БО 15 «Дохід», пунктів 6, 7 П(С)БО 16 «Витрати», збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 117470,00 грн, у тому числі: за основним платежем в сумі 93976,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 23494,00 грн;
№00007571402, яким позивачу за порушення підпункту «б» пункту 198.1, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 320354,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 249883,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 62471,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об'єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.
Частиною другою статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.
Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з абзацом першим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Відповідно до визначень, наведених статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб'єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб'єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою для отримання платником податків податкової вигоди, як то податковий кредит та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, не здійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності у зв'язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних податкового обліку.
Такі висновки зроблені Верховним Судом, зокрема (але на виключно), у постановах від 24.01.2018 (справа №2а-19379/11/2670), від 28.10.2019 (справа №280/5058/18), від 26.02.2020 (справа №826/1308/18), від 06.05.2020 (справа №640/4687/19), від 28.05.2020 у справі №826/15364/17, від 28.05.2020 у справі №820/379/16, від 15.06.2020 у справі №1440/2276/18.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Велика Палата звернула увагу, що відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з'ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Визнаючи доведеними доводи контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій Товариства з ПП «Інтера Актив», ПП «Фінтер Груп», ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав», ТОВ «Будівельна компанія «Вільнос», суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи, які складені на ці операції, не підтверджують факт господарських операцій.
Таку оцінку документів суди попередніх інстанцій зробили з врахуванням обставин щодо видів діяльності, які здійснюють ПП «Інтера Актив», ПП «Фінтер Груп», ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав», ТОВ «Будівельна компанія «Вільнос», серед яких відсутній такий вид діяльності як вантажні перевезення; відсутності у вказаних контрагентів позивача необхідної кількості трудових та матеріальних ресурсів для здійснення відповідних видів діяльності; провадження досудових розслідувань у кримінальних провадженнях щодо функціонування конвертаційно-транзитних груп підприємств, серед яких фігурують зазначені контрагенти позивача; згідно наданих позивачем товаро-транспортних накладних, послуги з транспортування ПП «Фінтер Груп», ТОВ «Будівельна компанія «Вільнос», ПП «Інтера Актив» надавалися одними і тими ж самими водіями - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також за допомогою одних і тих же транспортних засобів - Газель АА 5435 ІО та ISUZU АА 6340 НХ, з урахуванням того, що вказані контрагенти зареєстровані в різних областях України, а також зважаючи на те, що доказів укладення договорів оренди (або іншого користування) саме цими двома автомобілями і наявності трудових відносин (або ж відносин на підставі цивільно-правових угод) саме з цими двома водіями усіма контрагентами Товариства позивачем також надано не було.
На користь висновку про нереальний характер господарських операцій Товариства з вказаними контрагентами суди також оцінили ті обставини, що за змістом наданих позивачем копій податкових, видаткових та товарно-транспортних накладних номенклатура товарів (послуг) зазначена загальними фразами, як-то: транспортні послуги, навантажувально-розвантажувальні роботи, товари народного споживання, та не надано інших документів, які б дали суду можливість дослідити зміст фактично наданих робіт (послуг) та придбаних товарів, їх оприбуткування і, відповідно, підтвердити реалізацію позивачем таких товарів (робіт, послуг) на користь інших суб'єктів господарювання чи їх використання у власній господарській діяльності.
Будь-яких доводів на спростування вказаних вище обставин позивач у касаційній скарзі не навів.
З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ПК України, а отже, відсутні підстави для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами попередніх інстанцій. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві, та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивача не містить.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Салві Груп" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова