13 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 160/9719/22
адміністративне провадження № К/990/10527/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року (суддя Царікова О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року (колегія у складі суддів Кругового О.О., Шлай А.В., Прокопчук Т.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС України у Дніпропетровській області) про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням від 29 червня 2022 року стосовно ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ГУ ДМС у Дніпропетровській області направити інформацію до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію Державної прикордонної служби України про протиправність і скасування рішення ГУ ДМС у Дніпропетровській області про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням від 29 червня 2022 року стосовно ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ГУ ДМС у Дніпропетровській області направити інформацію до територіальних органів Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), у відомчу базу даних ДМС України для видалення інформації про недійсність паспорта громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , дійсного до 20 грудня 2022 року, на ім'я ОСОБА_1 .
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що при оформленні громадянства України він не надавав неправдивих відомостей. Доводив, що невиконання зобов'язання повернути паспорт громадянина Ізраїлю не є підставою для прийняття оскарженого рішення, оскільки була незалежна від нього причина неотримання документа про припинення громадянства іншої держави. Зрештою указував, що відповідач прийняв таке рішення безпідставно.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року позов задоволено у повному обсязі: (1) визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 29 червня 2022 року про скасування рішення від 30 вересня 2019 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відносно ОСОБА_1 ; (2) зобов'язано ГУ ДМС у Дніпропетровській області направити відомості до територіальних органів ДМС України та Адміністрації Державної прикордонної служби України про скасування рішення ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 29 червня 2022 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відносно ОСОБА_1 ; (3) зобов'язано ГУ ДМС у Дніпропетровській області направити відомості до територіальних органів ДМС України з метою видалення з баз даних ДМС України інформації про недійсність паспорта громадянина України ОСОБА_1 у формі ID-картки № НОМЕР_1 , дійсного до 20 грудня 2029 року.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 07 грудня 2022 року скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року, та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року скасовано постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового розгляду Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 14 лютого 2024 року залишив апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції підтримав висновки місцевого адміністративного суду про те, що у діях ОСОБА_1 відсутні ознаки, які б свідчили про отримання ним громадянства України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого він не може набути громадянство України.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі, поданій з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідач просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року в цій справі та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На переконання скаржника, суди обох попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 21 Закону України від 18 січня 2001 року №2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон №2235-III), пункти 88, 96 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (далі - Порядок №215), а також статей 2, 9, 72, 90, 94, 242 КАС України.
Свої доводи за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник мотивує відсутністю висновку Верховного Суду з питань застосування у подібних правовідносинах положень статті 21 Закону №2235-III) у редакції, чинній на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а також частини восьмої статті 8 цього Закону у редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням.
Відповідач стверджує, що після того як 10 грудня 2019 року позивач декларував відмову від громадянства держави Ізраїль, попри взяті на себе зобов'язання він продовжив користуватись правами громадянина держави Ізраїль та навіть отримав паспорт громадянина цієї держави від 01 березня 2020 року. Орган ДМС доводить, що указане є безумовною підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, що прямо передбачено статтею 21 Закону №2235-III. При цьому, представник ОСОБА_1 під час судового розгляду не заперечував наявності у нього паспорта громадянина Ізраїлю.
Скаржник зауважив, що Законом України від 14 грудня 2021 року № 1941-IX «Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб» (далі - Закон №1941-ІХ) внесено суттєві зміни до Закону №2235-III, зокрема до статті 21, де законодавець розширив і конкретизував підстави для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, чітко установивши, що однією з беззаперечних підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України є невиконання зобов'язання, взятого особою в декларації про відмову від іноземного громадянства.
Стаття 21 Закону №2235-III в означеній редакції була чинною на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, однак суди обох попередніх інстанцій її положень не врахували, а висновок Верховного Суду з питань її застосування у подібних правовідносинах відсутній.
Окрім того, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 8 Закону №2235-III (в редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства за територіальним походженням). З погляду відповідача, подавши 10 грудня 2019 року декларацію про відмову від іноземного громадянства та надавши зобов'язання повернути паспорт громадянина Ізраїлю до уповноважених органів цієї держави і не користуватися правами громадянина названої держави, позивач повинен був не користуватися правами громадянина Ізраїлю саме з указаної дати, проте цього не зробив.
У цьому контексті скаржник зауважив на ігноруванні судом апеляційної інстанції висновків суду касаційної інстанції, викладених в цій же справі в постанові, якою справу було направлено на новий судовий розгляд до апеляційного суду, оскільки цей суд підтвердив факт користування позивачем правами громадянина держави Ізраїль в січні 2020 року, після подання декларації про відмову від іноземного громадянства та надання зобов'язання повернути паспорт громадянина вказаної держави, проте не встановив часових рамок строку, протягом якого позивач все ж таки повинен був виконати зобов'язання викладене в декларації про відмову від іноземного громадянства і, відповідно, з якого часу це зобов'язання слід вважати невиконаним.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. На його переконання, суди першої та апеляційної інстанції надали правильну правову оцінку обставинам справи та застосували відповідні норми права до спірних правовідносин, зокрема й статтю 21 Закону №2235-III.
Зокрема, позивач доводить, що Порядок №215 передбачає процедуру збору документів центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства в межах його компетенції, передбачених підпунктом "б" пункту 88 цього Порядку, на підставі яких готується подання про скасування рішення про набуття громадянства. Цей Порядок є чинним та не зазнавав змін у зв'язку з внесенням змін до статті 21 Закону №2235-III, на які посилається скаржник у поданій касаційній скарзі.
Відповідач поклав в основу свого рішення єдиний документ - лист Офісу Генерального прокурора від 13 червня 2022 року №19/1/2-29911-22, де не наведено доказів того чи виконав насправді позивач зобов'язання припинити іноземне громадянство та повернення паспорту Ізраїлю яким він був документований до набуття громадянства України. Наявність згаданого листа Офісу Генерального прокурора, на думку позивача, не є безумовною підставою для скасування відповідачем рішення про оформлення набуття громадянства України без її підтвердження належними та допустимими доказами, які не були додані відповідачем до відповідного подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, в порушення вимог, встановлених пунктом 88 Порядку №215.
Позивач наполягає на тому, що відповідач мав у встановленому законом порядку перевірити чи підтверджуються обставини, зазначені у листі Офісу Генерального прокурора від 13 червня 2022 року № 19/1/2-29911-22, однак цього не зробив.
Стосовно посилання у зазначеному листі на те, що позивач набув громадянство Ізраїлю та отримав паспорт 01 березня 2020 року, то, беручи до уваги застереження держави Ізраїль щодо використання отриманої відносно позивача інформації та її незаконне передання офісом Генерального прокурора відповідачеві, оскаржуване рішення, на думку позивача, не має правових підстав.
Отже, за результатами здійсненої відповідачем перевірки жодних документів, отриманих законим шляхом, які підтверджують наявність передбачених статтею 21 Закону підстав для прийняття відповідачем оспорюваного рішення, отримано не було.
Позивач доводить, що має право на правомірне очікування, що дії державних органів будуть вчинятися відповідно до встановленої правової процедури, яка визначає чітку послідовність дій щодо провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень із дотриманням способів та методів його здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності та в межах своїх владних повноважень.
В решті наведені у відзиві мотиви загалом відтворюють висновки судів попередніх інстанцій, якими вони керувалися, задовольняючи позов.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року касаційну скаргу ГУ ДМС України у Дніпропетровській області залишено без руху. Надано заявнику десятиденний строк для усунення недоліків шляхом надання документу про сплату судового збору та уточнення підстав касаційного оскарження з урахуванням мотивів, викладених в ухвалі.
22 квітня 2024 року ГУ ДМС України у Дніпропетровській області подало заяву про усунення недоліків касаційної скарги до якої долучено документ про сплату судового збору та уточнену касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДМС України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року в цій справі.
Касаційне провадження відкрито у зв'язку з потребою перевірити доводи скаржника щодо стверджуваної ним наявності підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2025 року справу призначено до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
21 березня 2019 року (30 серпня 2019 року після доопрацювання) громадянин Держави Ізраїль ОСОБА_1 , уродженець міста Вінниця, Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Центрального районного відділу у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону №2235-III.
20 серпня 2019 року ОСОБА_1 подав письмове зобов'язання протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України припинити громадянство Держави Ізраїль і подати до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства Держави Ізраїль.
Одночасно із цим, ОСОБА_1 зобов'язався у разі неотримання з незалежних причин документа про припинення громадянства Держави Ізраїль подати декларацію про відмову від громадянства Держави Ізраїль і повернути національний паспорт громадянина Держави Ізраїль до уповноваженого органу цієї держави.
На момент подачі цієї заяви ОСОБА_1 був документований паспортом громадянина Держави Ізраїль № НОМЕР_2 , виданим 22 серпня 2018 року в Єрусалимі, строком дії до 21 серпня 2023 року.
30 вересня 2019 року на підставі рішення ГУ ДМС в Дніпропетровській області ОСОБА_1 оформлено набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону №2235-III.
09 жовтня 2019 року ОСОБА_1 видана довідка про реєстрацію особи громадянином України №1531/19.
10 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав декларацію про відмову від іноземного громадянства у зв'язку з тим, що існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства Держави Ізраїль, а саме: вартість оформлення виходу з громадянства Держави Ізраїль становить: 2590,00 грн, що перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянства України. Станом на 30 вересня 2019 року розмір мінімальної плати в Україні становив: 4173,00 грн.
У цій декларації ОСОБА_1 надав зобов'язання повернути паспорт громадянина Держави Ізраїль до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина Держави Ізраїль і не виконувати обов'язків, передбачених законодавством для громадян Держави Ізраїль.
Водночас ОСОБА_1 також було повідомлено, що у разі невиконання цього зобов'язання стосовно нього буде прийняте рішення про скасування громадянства України на підставі статті 21 Закону №2235-III.
03 жовтня 2021 року під час обшуку вилучено паспорт громадянина Ізраїлю на ім'я ОСОБА_1 номер № НОМЕР_3 , дата видачі якого 01 березня 2020 року.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2022 року у справі №757/53921/21-к було відмовлено у задоволенні клопотання слідчого слідчої групи Головного слідчого управління Національної поліції України про арешт майна у кримінальному провадженні №62020100000000583. У цій ухвалі наведено перелік документів, вилучених у ОСОБА_1 , серед яких закордонний паспорт на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 та паспорт громадянина Ізраїлю на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 . Цей паспорт позивачу не повернуто.
Офіс Генерального прокурора листом від 04 лютого 2022 року №19/1/2-29911-22 поінформував ДМС України про наявні обґрунтовані підстави для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням щодо громадянина України ОСОБА_1 з тих підстав, що він набув громадянство Держави Ізраїль згідно з паспортом № НОМЕР_3 , виданим 01 березня 2020 року у місті Єрусалим, строком дії до 28 лютого 2025 року.
ГУ ДМС у Дніпропетровській області листом від 16 лютого 2022 року №1201.4.4-1720/12.3-22 "Про надання інформації" зазначило, що 10 лютого 2022 року до ГУ ДМС у Дніпропетровській області надійшла інформація з Офісу Генерального прокурора стосовно того, що ОСОБА_1 не виконав зобов'язання щодо повернення паспорта громадянина Держави Ізраїль та 01 березня 2020 року документований паспортом громадянина Держави Ізраїль, місце видачі: Єрусалим, строком дії до 28 лютого 2025 року. На цій підставі, для вирішення питання щодо можливого скасування рішення про оформлення набуття громадянства України вказаній особі, ГУ ДМС у Дніпропетровській області просило Посольство Держави Ізраїль в Україні перевірити зазначену інформацію та повідомити про документування зазначеним паспортом громадянина Держави Ізраїль.
16 лютого 2022 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області листом №1201.4.4-1719/12.3-22 "Про надання інформації" звернулося до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України з проханням надати інформацію про перетин ОСОБА_1 державного кордону України з 10 грудня 2019 року до дати складання листа.
У відповідь Головний центр обробки спеціальної інформації листом від 03 травня 2022 року №91-8719/0/15-22-вих повідомив ГУ ДМС у Дніпропетровській області, що не має правових підстав для надання запитуваної інформації, оскільки така інформація є інформацією з обмеженим доступом та стосується приватного життя особи, а тому може поширюватися лише за згодою особи або в інших, передбачених законом, випадках.
17 лютого 2022 року від Посольства Держави Ізраїль в Україні до ГУ ДМС у Дніпропетровській області надійшов лист (від 22 лютого 2022 року вх. №2488/1/1201-22), у якому зазначено, що громадянин ОСОБА_1 має з'явитися у посольство Держави Ізраїль і особисто замовити документ, що підтверджує чи спростовує його належність до громадянства Держави Ізраїль.
Листом від 19 квітня 2022 року №6.4-1780/6-22 ДМС України повідомила Офіс Генерального прокурора, що не має документально підтвердженої інформації про оформлення ОСОБА_1 паспорта громадянина Держави Ізраїль після подання ним у 2019 році декларації про відмову від громадянства Держави Ізраїль. Водночас цим листом ДМС України поінформувала, що у разі надання Офісом Генерального прокурора документального підтвердження інформації щодо документування ОСОБА_1 паспортом громадянина Держави Ізраїль після 2019 року, отриманої від ізраїльської сторони, будуть вжиті заходи у рамках статті 21 Закону №2235-III.
27 квітня 2022 року Офіс Генерального прокурора надіслав до Директорату судів Держави Ізраїль запит про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні №1202100000000608 з проханням підтвердити чи спростувати факт наявності громадянства Держави Ізраїль у ОСОБА_1 , а також щодо необхідності у проведенні процесуальних дій на території Держави Ізраїль у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №1202100000000608.
13 червня 2022 року до Офісу Генерального прокурора від Підрозділу правової допомоги секції міжнародної координації та операцій відділу координації та операцій департаменту розслідувань та розвідки Національної поліції Ізраїлю надійшли матеріали виконання згаданого запиту, датовані 08 червня 2022 року. Із цих матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 є громадянином Ізраїлю, який має номер паспорта громадянина Ізраїлю: НОМЕР_3 , дата видачі: 01 березня 2020 року, строк дії 28 лютого 2025 року. Щодо запитуваних документів, наданих суб'єктом запиту, під час його натуралізації в Ізраїлі щодо захисту особистого життя надання таких документів може вважатися порушенням його прав на недоторканність особистого життя. Крім того, у відповіді зазначено, що відповідно до статті 10 Закону Ізраїлю про міжнародну правову допомогу №758-1998, докази та/або інформація, надані в рамках правової допомоги у зв'язку з кримінальною справою, використовуються лише в тій кримінальній справі, у якій вони були запитані. Якщо необхідно використовувати ці матеріали (повністю або частково) з будь-якою іншою метою, Національна поліція Ізраїлю просила звернутися в їхній офіс, щоб з'ясувати, чи можна отримати дозвіл або схвалення.
16 червня 2022 року до ДМС України надійшов лист Офісу Генерального прокурора від 13 червня 2022 року №19/1/2-29911-22 з додатками, а саме: листом Національної поліції Ізраїлю від 08 червня 2022 року, у якому зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ізраїлю, який має номер паспорта громадянина Ізраїлю: НОМЕР_3 , дата видачі: 1 березня 2020 року, строк дії: 28 лютого 2025 року.
24 червня 2022 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області отримало лист Державної міграційної служби України, до якого долучено копію листа Офісу Генерального прокурора від 13 червня 2022 року, з проханням про вжиття заходів, передбачених законодавством України про громадянство, щодо ОСОБА_1
29 червня 2022 року головний спеціаліст Центрального відділу у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області Володимир Дмитрієв підготував подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відносно ОСОБА_1 .
29 червня 2022 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийняло рішення про скасування рішення ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 30 вересня 2019 року про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей, у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто, але подану декларацію про відмову від громадянства Держави Ізраїль не виконано, а саме: не повернуто паспорт громадянина Держави Ізраїль до уповноважених органів Держави Ізраїль та користування правами громадянина Держави Ізраїль.
Центральний відділ у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області листом від 06 липня 2022 року №1214-380/1214-22 проінформував ОСОБА_1 про прийняте відносно нього рішення про скасування рішення про оформлення громадянства України за територіальним походженням на підставі неповернення паспорта громадянина Держави Ізраїль до уповноважених органів цієї держави, згідно з поданням від 29 червня 2022 року.
Разом із цим листом ОСОБА_1 отримав довідку від 30 червня 2022 року №1201.4.4-6522/12.2-22 про наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, видану ГУ ДМС у Дніпропетровській області.
У довідці зазначено, що громадянин України ОСОБА_1 набув громадянство України за територіальним походженням на підставі статті 8 Закону №2235-III шляхом обману, унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, а саме: 1) не виконав подане відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2235-III зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом 2 років з моменту набуття громадянства України, а не залежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства немає; 2) не повернув паспорт Держави Ізраїль до уповноважених органів цієї держави; 3) інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України, або приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України відповідно до статті 8 Закону №2235-III.
Підставою для прийняття оскарженого рішення слугував лист Офісу Генерального прокурора від 13 червня 2022 року №19/1/2-29911-22 до ДМС України. У листі зазначено, що Офіс здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням кримінального провадження №1202100000000608 від 24 грудня 2021 року (виділене з кримінального провадження №62020100000000583 від 13 березня 2020 року) за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 28, частиною четвертою статті 190; частиною четвертою статті 28, частиною третьою статті 209; частиною першою статті 255 Кримінального кодексу України. Указаний лист складено на підставі листа Офісу Генерального прокурора від 27 квітня 2022 року №19/1/2-31906-20, адресованого Директорату судів Держави Ізраїль.
06 липня 2022 року ОСОБА_1 був затриманий співробітником Святошинського управління поліції ГУ НП у місті Києві з метою подальшої видачі іноземній державі (екстрадиції).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 липня 2022 року у справі №11-сс/824/2838/2022 задоволено апеляційну скаргу захисника, який діє в інтересах ОСОБА_1 , скасовано ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 08 липня 2022 року, якою задоволено клопотання керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва про застосування тимчасового арешту та застосовано до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Держави Ізраїль, тимчасовий арешт строком на 40 діб до надходження запиту про його видачу від компетентних органів Федеративної Республіки Німеччина. Постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання та звільнено ОСОБА_1 з-під варти.
У цьому судовому рішенні вказано, що в матеріалах справи наявні документи, у яких стверджується, що ОСОБА_1 є громадянином України, зокрема, це повідомлення про підозру, ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2022 року. У судовому засіданні стороною захисту подано оригінал паспорту громадянина України, виданого на ім'я ОСОБА_1 . Будь-які належні документи, які б свідчили, що ОСОБА_1 позбавлений громадянства України в матеріалах справи відсутні.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 липня 2022 року у справі №757/18206/22-к, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 22 серпня 2022 року, задоволено скаргу адвоката в інтересах ОСОБА_1 на постанову виконувача обов'язків Генерального прокурора Говди Р.М. від 13 липня 2022 року про видачу особи (екстрадицію) та скасовано постанову від 13 липня 2022 року про видачу особи (екстрадицію) громадянина держави Ізраїль ОСОБА_1 до Федеративної Республіки Німеччина.
У цьому судовому рішенні вказано, що відповідно до оскарженої постанови, до Офісу Генерального прокурора 06 липня 2022 року надійшов запит Федерального відомства юстиції ФРН про видачу ОСОБА_1 . Згідно із запитом ОСОБА_1 є громадянином Ізраїлю.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 серпня 2022 року у справі №11-сс/824/2838/2022 задоволено апеляційну скаргу захисника в інтересах особи, щодо якої здійснюється екстрадиційна перевірка, ОСОБА_1 . Ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2022 року, якою частково задоволено клопотання начальника відділу екстрадиції та співробітництва Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора Шаповал О.М. про застосування щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) до вирішення питання про його видачу та фактичну передачу до Федеративної Республіки Німеччина, але не більше дванадцяти місяців, та застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) строком на 59 днів, скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання про застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) до вирішення питання про його видачу та фактичну передачу до Федеративної Республіки Німеччина, але не більше дванадцяти місяців, відмовлено.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначені Законом №2235-III.
Згідно з абзацом 2 статті 1 Закону №2235-III громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
Згідно з абзацом 12 статті 1 Закону №2235-III (у редакції Закону №2663-IV від 16 червня 2005 року) зобов'язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.
Відповідно до абзацу 13 статті 1 Закону №2235-III (у редакції Закону №2663-IV від 16 червня 2005 року) незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.
Згідно з абзацом 16 статті 1 Закону №2235-III (у редакції Закону №2663-IV від 16 червня 2005 року) декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №2235-III (у редакції Закону №2663-IV від 16 червня 2005 року; із змінами, внесеними згідно із Законом №2743-VIII від 6 червня 2019 року) особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. Іноземці із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Згідно із частиною п'ятою статті 8 Закону №2235-III (у редакції Закону №2663-IV від 16 червня 2005 року) іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
За правилами частини сьомої статті 8 Закону №2235-III (у її первинній редакції) датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
Відповідно до частини восьмої статті 8 Закону №2235-III (у редакції Закону №2663-IV від 16 червня 2005 року) особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
За правилами статті 17 Закону №2235-III громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Згідно зі статтею 21 Закону №2235-III (у її первинній редакції) рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Відповідно до статті 21 Закону №2235-III у редакції Закону №1941-IX від 14 грудня 2021 року рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Не може бути скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України стосовно особи, яка на момент прийняття такого рішення була неповнолітньою, недієздатною, крім випадків подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Згідно зі статтею 26 Закону №2235-III (зі змінами, внесеними згідно із Законом №5459-VI від 16 жовтня 2012 року) рішення з питань громадянства можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду.
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України, визначає Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215 (далі також - "Порядок №215").
Згідно з пунктом 88 Порядку №215 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента №56/2019 від 06 березня 2019 року), для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону територіальними органами Державної міграційної служби України, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:
а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація територіального органу Державної міграційної служби України про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п'ятої статті 9 Закону; частина п'ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.
Відповідно до пункту 96 Порядку №215 подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону, стосовно особи, яка проживає в Україні, готується територіальним підрозділом Державної міграційної служби України, до якого цією особою подавалися документи щодо оформлення набуття громадянства України.
Подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України разом із документами, передбаченими підпунктом "б" пункту 88 цього Порядку, надсилається до територіального органу Державної міграційної служби України.
Згідно з пунктом 97 Порядку №215 рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується керівником територіального органу Державної міграційної служби України або його заступником.
Повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України у тижневий строк надсилається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, яким було внесено подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.
Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня одержання повідомлення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України повідомляє про це відповідну особу у письмовій формі із зазначенням причин скасування такого рішення.
Згідно з абзацом 1 пункту 117 Порядку №215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 119 Порядку №215 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента №367/2012 від 30 травня 2012 року) особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно з пунктом 121 Порядку №215 (із змінами й доповненнями, унесеними згідно з Указом Президента №367/2012 від 30 травня 2012 року) у разі припинення особою громадянства України або скасування рішення про оформлення набуття особою громадянства України територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України вживають заходів до вилучення у цих осіб документів, які підтверджують громадянство України.
Таким особам територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України видають довідку про припинення громадянства України або скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.
Питання щодо дальшого перебування на території України особи, яка припинила громадянство України або щодо якої скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України, вирішується відповідно до законодавства України.
Згідно з пунктом 122 Порядку №215 загальний строк виконання рішень з питань громадянства не повинен перевищувати одного місяця.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційне провадження у цій справі відкрито у зв'язку з потребою перевірити доводи скаржника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права за наявності, за твердженнями відповідача, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування у подібних правовідносинах статті 21 Закону №2235-III у редакції, чинній на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а також частини восьмої статті 8 цього Закону у редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням.
Відповідаючи на порушені скаржником питання, колегія суддів керується таким.
У справі, яка переглядається, встановлено, що 20 серпня 2019 року позивач подав письмову заяву про те, що протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України він зобов'язується подати до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства Держави Ізраїль.
Одночасно із цим, позивач зобов'язався у разі неотримання з незалежних причин документа про припинення громадянства Держави Ізраїль подати декларацію про відмову від громадянства Держави Ізраїль і повернути національний паспорт громадянина Держави Ізраїль до уповноваженого органу цієї держави.
На момент подачі цієї заяви позивач був документований паспортом громадянина Держави Ізраїль № НОМЕР_2 , виданим 22 серпня 2018 року в Єрусалимі.
30 вересня 2019 року позивач набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" та рішення ГУ ДМС в Дніпропетровській області. Підставою для набуття громадянства був факт народження позивача до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України".
10 грудня 2019 року позивач подав декларацію про відмову від іноземного громадянства у зв'язку з тим, що існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства Держави Ізраїль, а саме: вартість оформлення виходу з громадянства Держави Ізраїль перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України.
У цій декларації позивач надав зобов'язання повернути паспорт громадянина Держави Ізраїль до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина Держави Ізраїль і не виконувати обов'язків, передбачених законодавством для громадян Держави Ізраїль.
29 червня 2022 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області на основі статті 21 Закону №2235-III прийняло рішення про скасування попереднього рішення від 30 вересня 2019 року про оформлення набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням.
В справі встановлено, що підставою для прийняття такого рішення слугувало те, що позивач не повернув паспорт Держави Ізраїль до уповноважених органів цієї держави.
До такого висновку відповідач дійшов на основі інформації, викладеної у листі Офісу Генерального прокурора №19/1/2-29911-22 від 13 червня 2022 року з додатками, а саме: листом Національної поліції Ізраїлю від 08 червня 2022 року, у якому зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ізраїлю, який має номер паспорта громадянина Ізраїлю: НОМЕР_3 , дата видачі: 1 березня 2020 року, строк дії: 28 лютого 2025 року.
У касаційній скарзі відповідач наполягає на тому, що в межах спірних правовідносин суди попередніх інстанцій мали застосувати норму статті 21 Закону №2235-III не в первинній редакції, а у редакції Закону №1941-IX, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення і у якій, на переконання скаржника, розширено і конкретизовано підстави для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, зокрема, прямо вказано, що однією з беззаперечних підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України є невиконання зобов'язання, взятого особою в декларації про відмову від іноземного громадянства.
Згідно зі статтею 21 Закону №2235-III (у її первинній редакції) рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Відповідно ж до статті 21 Закону №2235-III у редакції Закону №1941-IX, рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства (частина перша).
Не може бути скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України стосовно особи, яка на момент прийняття такого рішення була неповнолітньою, недієздатною, крім випадків подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Вирішуючи питання застосування статті 21 Закону №2235-III у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає, що оскільки в основу мотивів прийнятого відповідачем спірного рішення покладено невиконання позивачем взятого на себе обов'язку щодо повернення паспорта громадянина Держави Ізраїль до уповноважених органів цієї держави, який (обов'язок) випливає з поданої ним 10 грудня 2019 року декларації про відмову від громадянства цієї держави, то, ураховуючи Конституційний принцип дії закону в часі, до спірних правовідносин належить застосовувати норму статті 21 Закону №2235-III в тій редакції, яка була чинною на час декларування позивачем його відмови від громадянства Ізраїлю.
Разом із цим, порівняльний аналіз зазначених правових норм дає Верховному Суду підстави для висновку, що положення частини першої статті 21 Закону №2235-III у редакції Закону №1941-IX не встановлює інших (нових, відмінних) підстав для скасування рішення про набуття громадянства порівняно з первинною редакцією цієї статті, як помилково вважає скаржник, натомість конкретизує (уточнює, розкриває) значення, в якому вжито підстави для цього (подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України), а саме, що, крім іншого (у тому числі), одним з таких випадків є невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Частиною другою статті 21 Закону №2235-III у редакції Закону №1941-IX унормовано випадки, коли рішення про оформлення набуття громадянства України не може бути скасовано, а також винятки із цього правила. Втім, у світлі встановлених судами обставин, зазначене положення не є застосовним до спірних правовідносин.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, висловленій в цій же справі в постанові від 07 вересня 2023 року, де суд касаційної інстанції вже надавав відповідь з питання правозастосування щодо підстав для скасування міграційним органом рішення про набуття громадянства України і їх доведеності в аспекті змін, які було внесено до Закону №2235-III.
За вказаною позицією Верховного Суду, аналіз викладених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням внаслідок подання неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, у тому числі невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Скасування рішення про оформлення набуття громадянства потребує наявності достатніх і належних доказів щодо встановлення факту подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування особою будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, чи невиконання узятого зобов'язання.
Верховний Суд урахував, що подібні за змістом висновки Суд неодноразово робив у своїй практиці, зокрема у постановах, на які послався скаржник (від 14 листопада 2018 року у справі №820/1293/16, від 24 квітня 2019 року у справі №2040/5642/18, від 19 грудня 2019 року у справі №815/3575/15, від 28 лютого 2020 року у справі №520/4398/19, від 21 серпня 2020 року у справі №520/2915/19, від 15 грудня 2020 року у справі №640/3004/19, від 27 січня 2021 року у справі №826/15657/16).
Водночас Суд зауважив, що зміни і доповнення, які з того часу були унесені до Закону №2235-III, суттєво не впливають на такі висновки і підходи до правозастосування.
Колегія суддів не вбачає підстав застосовувати положення Закону №2235-III інакше, ніж в постанові від 07 вересня 2023 року в цій же справі.
Отже, суди попередніх інстанцій не допустили порушення у застосуванні названої норми матеріального права в межах розглядуваної справи.
Щодо порушеного скаржником питання про застосування частини восьмої статті 8 Закону №2235-III, колегія суддів зазначає таке.
За правилами цієї правової норми особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (стаття 1 Закону №2235-III).
У цій справі спір виник довкола обставин невиконання зобов'язання, взятого особою у декларації про відмову від іноземного громадянства.
Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2023 року указав на потребу з'ясування ряду (сукупності) обставин, проігнорованих судами, без установлення яких не виникає достатніх підстав для належної оцінки правомірності оскаржуваного рішення відповідача.
Перш за все, суду належало дослідити часові рамки строку, протягом якого позивач повинен був виконати таке зобов'язання і, відповідно, з якого часу це зобов'язання слід вважати невиконаним.
При цьому, Верховний Суд роз'яснив чим зумовлена така потреба з'ясування - це прямо впливає на оцінку факту вилучення у позивача 03 жовтня 2021 року паспорта громадянина Держави Ізраїль № НОМЕР_3 , виданого 01 березня 2020 року.
Позаяк сторони по-різному тлумачили документування позивача вказаним паспортом, зокрема, позивач акцентував на вжитих у листі Офісу Генерального прокурора від 04 лютого 2022 року №19/1/2-29911-22 і листі Національної поліції Ізраїлю від 08 червня 2022 року поняттях набуття громадянства Ізраїлю та натуралізації, а відповідач інтерпретував факт видачі вказаного паспорта як обмін попереднього, то друге, що мав з'ясувати і перевірити суд, стосувалося того, чи це був обмін паспорта або отримання додаткового, чи натуралізація в Ізраїлі.
Третє, на чому акцентував увагу суд касаційної інстанції, стосувалося наслідків, а саме, наявності у Законі №2235-III різних процедур припинення громадянства, тож перевірка судами вказаних вище обставин мала б надати відповідь на питання яка із цих процедур має застосовуватися в розглядуваному випадку та чи існують для цього підстави взагалі.
У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що факт добровільного набуття громадянином України громадянства іншої держави слугує підставою для втрати громадянства України за правилами статті 19 Закону №2235-III на основі видання відповідного указу Президента України. Натомість невиконання зобов'язання, взятого у декларації про відмову від іноземного громадянства, є підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України керівником територіального органу Державної міграційної служби України або його заступником.
Іншими словами, Закон №2235-III встановлює неоднакові процедури для особи, яка набула громадянство України, однак не припинила громадянства (підданства) іноземної держави (держав), порівняно з випадком, коли особа набула громадянство України і після цього набула громадянство (підданство) іноземної держави (держав).
Тут видаються слушними пояснення міграційного органу, що за своєю природою декларація про відмову особи від іноземного громадянства є односторонньою дією з боку особи і не залежить від рішення держави її громадянства (підданства) щодо припинення громадянства. При цьому, саме собою декларування відмови не перериває громадянства (підданства) іноземної держави (держав), натомість у такий спосіб особа, в якої існують незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іноземної держави (держав).
Зрештою суд касаційної інстанції вказав на те, що суду належить надати оцінку наявним у справі доказам на предмет того, чи перетинав позивач державний кордон України на підставі паспорта (паспортів) громадянина Держави Ізраїль після набуття громадянства України, а також дослідити, чи провів відповідач перевірку, встановлення і підтвердження обставин, зазначених у листі Офісу Генерального прокурора від 13 червня 2022 року №19/1/2-29911-22, на предмет того, чи виконав насправді позивач зобов'язання повернути паспорт громадянина Держави Ізраїль, яким він був документований на момент оформлення набуття громадянства України.
Отже, в постанові від 07 вересня 2023 року Верховний Суд указав на потребу з'ясування конкретних обставин, дослідження наявних у справі доказів (щодо перетину позивачем державного кордону України на підставі паспорта (паспортів) громадянина Держави Ізраїль після набуття громадянства України) та досить детально розтлумачив чим зумовлена істотність для цієї справи сукупності таких обставин у їх взаємному зв'язку.
При цьому, указав суд і на потребу надання вмотивованих відповідей на доречні аргументи сторін.
Попри це, під час нового судового розгляду апеляційний суд проігнорував висновки суду касаційної інстанції та замість з'ясування дійсних фактичних обставин у справі, обмежився констатацією недоведеності відповідачем висновків щодо невиконання позивачем зобов'язань за декларацією про відмову від громадянства іноземної держави, застосувавши суто формальний підхід в оцінці доказів, у тому числі (але не виключно), залежно від їх наявності чи відсутності в міграційній справі позивача та відображення (згадки про це) в оскаржуваному рішенні, що вочевидь не сприяє прийняттю обґрунтованого рішення у справі в значенні, вжитому в статті 242 КАС України
Відповідно до частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За обставинами цієї справи, позивач, набувши громадянство України, задекларував (засвідчив) свою відмову від громадянства Ізраїлю та добровільно взяв на себе зобов'язання повернути паспорт громадянина Держави Ізраїль до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина Держави Ізраїль і не виконувати обов'язків, передбачених законодавством для громадян Держави Ізраїль.
Така декларація про відмову від громадянства іноземної держави слугує меті бути громадянином України та має відображати дійсний намір, усвідомлену позицію особи. Зобов'язання, що випливають із цієї декларації, в силу добровільності засвідчення відмови від громадянства іноземної держави, мають бути виконані так само добровільно, будь-яким державним примусом вони не забезпечені.
За цією логікою, покладення на міграційний орган обов'язку доводити те, чи виконала особа добровільно взяті на себе зобов'язання, зумовлене її свідомою відмовою від громадянства іноземної держави, щонайменше суперечить здоровому глузду, оскільки зазначена обставина мала би бути відома саме набувачу громадянства України як особі, якої вона стосується. Іншими словами, якщо надання певних доказів і відомостей, які така особа може надати суду, суперечить її інтересу у межах судового розгляду, то постає питання - яким тоді є її інтерес.
З іншого боку, невиконання згаданих зобов'язань має наслідком скасування рішення про набуття такою особою громадянства України, що зумовлено потребою унеможливлювати неправомірну поведінку, коли особа, подаючи декларацію про відмову від громадянства іноземної держави бажає бути громадянином України та одночасно залишитися громадянином іншої держави, тим самим демонструючи свідоме нехтування Конституцією і законами України, зневажливе ставлення до них. Тоді така декларація в розумінні набувача громадянства зводиться до формальної обіцянки, яка не має жодного змісту, позаяк її суть повністю нівелюється.
Тож, повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів повторює, що визначальна обставина, яку суд (саме суд) має з'ясувати для правильного вирішення цього спору стосується того, чи виконав позивач зобов'язання, добровільно взяті ним за декларацією про відмову від громадянства Ізраїлю.
Попри очевидність того, що оминути з'ясування цих обставин в розглядуваному випадку не можна, адже в цьому полягає суть спірних правовідносин, суди обох попередніх інстанцій за результатами двох судових розглядів, так і не з'ясували, чи повернув позивач після набуття громадянства України паспорт громадянина Держави Ізраїль до її уповноважених органів та чи користувався він після набуття громадянства України правами громадянина Держави Ізраїль, закінчивши судовий розгляд формальною констатацію недоведення цих обставин міграційним органом.
В основі цього лежить помилковий підхід у застосуванні судами положень КАС України щодо обов'язку доказування, який не сприяє всебічному з'ясуванню обставин у справі, оскільки фактично повною мірою покладає обов'язок доказування на суб'єкта владних повноважень, тоді як позивач, отримуючи змогу на пасивну участь у встановленні обставин, не стверджуючи і не заперечуючи обставин, які очевидно мають бути йому відомі, оскільки стосуються саме його, мотивує свою позицію суто покладенням тягаря доказування правомірності прийнятого рішення на суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України, що, тим не менше, не ґрунтується на правильному застосуванні цієї правової норми.
Велика Палата Верховного Суду у своїй судовій практиці неодноразово вказувала на помилковості такого розуміння встановлених КАС України правил доказування в аспекті участі приватної особи в цьому процесі з урахуванням передбаченого частиною другою статті 77 КАС України покладення тягаря доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності на суб'єкта владних повноважень.
Зокрема, про це йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі №990/49/23 (провадження №11-15заі24), де містяться посилання на постанови від 15 вересня 2022 року у справі № 9901/166/21 (провадження №11-18заі22) та від 23 березня 2023 року у справі № 9901/276/21 (провадження №11-4заі23). Суд враховує, що в згаданих справах предмет спору та суб'єктний склад не був тотожним справі, яка переглядається (оскаржувалися укази Президента України про припинення громадянства), що втім не позбавляє можливості послатися mutatis mutandis на сформульований у цих справах загальний підхід у питанні доказування.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб'єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.
За приписами частин першої, третьої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України).
У статтях 73- 76 КАС України врегульовано питання належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими є докази, які одержані в порядку, встановленому законом, та які можуть підтверджувати конкретні обставини справи; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною другою статті 77 КАС України врегульовано, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Водночас потрібно враховувати і вимоги частини першої статті 77 цього Кодексу, згідно із якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Також у частині першій статті 45 КАС України акцентовано увагу на тому, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зокрема, учасник справи має добросовісно реалізовувати свої процесуальні права щодо одержання та подання доказів до суду.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі аналізу наведених норм процесуального права Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як обов'язок із доказування потрібно розуміти закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Потрібно врахувати, що питання громадянства безпосередньо пов'язані із забезпеченням національної безпеки та запобіганням вчиненню правопорушень, тому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що обов'язком суду при розгляді судових справ, є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує як наслідок ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування, тобто спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало і переконливо сторони виконали вимоги щодо розподілу тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у правильності своєї позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду врахувала, що в адміністративних справах тягар доказування правомірності прийнятого рішення в разі його оскарження в суді покладається саме на суб'єкта владних повноважень. Проте наголосила, що покладення такого тягаря доказування на відповідача не звільняє від права та обов'язку позивача - приватної особи - спростувати надані відповідачем докази.
Пасивна процесуальна поведінка позивача, яка проявляється винятково у посиланні на визначений процесуальним законом розподіл тягаря доказування між сторонами, а також в ухиленні від спростування доводів та доказів відповідача, в цьому випадку має тлумачитися саме на користь відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Як підсумок, в згаданій справі Велика Палата Верховного Суду розцінила процесуальну поведінку сторони позивача, який не підтвердив і не спростував факт існування обставини, що мала би бути відомою саме позивачу як особі, стосовно якої вона існувала чи існує та його стосувалася або стосується, як процесуальну поведінку, що полягає в уникненні ствердної відповіді на всі питання, які мають істотне значення для з'ясування обставин справи, а також як таку, що не сприяє у встановленню об'єктивної істини у справі, а спрямованою на перешкоджання здійсненню у ній правосуддя.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 9901/166/21 (провадження № 11-18заі22) зроблено такі висновки:
«…З урахуванням вимоги таких принципів адміністративного судочинства, як змагальність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, позивачу було надано можливість обґрунтовано заперечити проти доводів та доказів відповідача і запропоновано надати свої докази та довести їх переконливість перед судом, зокрема, у частині припинення громадянства Ізраїлю на дату прийняття Указу № 161/2021. Позивач таких доказів не надав, тоді як відповідач свій обов'язок доказування правомірності оскаржуваного Указу належно виконав …
Обов'язок доказування факту припинення громадянства Ізраїлю (тобто спростування доводів відповідача про правомірність його Указу) лежав винятково на позивачеві, але він цей обов'язок не виконав».
Повертаючись до обставин справи, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, досліджуючи питання про те, чи виконав позивач зобов'язання, добровільно взяті ним за декларацією про відмову від громадянства Ізраїлю у значенні, вжитому в частині восьмій статті 8 Закону №2235-III, повинні були б врахувати, що ці обставини мають бути відомі саме позивачу як особі, стосовно якої вони існували чи існують та його стосувалися або стосуються.
Тут важливо зауважити, що наведена позиція щодо можливості тлумачення пасивної процесуальної поведінки позивача на користь суб'єкта владних повноважень відповідатиме розумному розподілу обов?язку доказування між сторонами та не становитиме перекладення тягаря доказування на позивача всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України лише за тієї умови, якщо відповідач спершу доведе, що ухвалене ним рішення відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України (з урахуванням вимог, які ставляться до такого рішення нормами спеціального законодавства).
Таким чином, за результатами касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення судів обох попередніх інстанцій ухвалені поверхово без встановлення дійсних та повних обставин, без проведення комплексного аналізу правового регулювання спірних правовідносин, водночас наведені у касаційній скарзі доводи про порушення судами норм статей 2, 9, 72, 90, 94, 242 КАС України підтвердилися під час касаційного провадження, що зумовлює правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Крім цього, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову від 14 лютого 2024 року, в порушення частини п'ятої статті 353 КАС України проігнорував висновки, викладені у постанові від 07 вересня 2023 року у цій же справі, де Верховний Суд указав на потребу з'ясування конкретних обставин, дослідження наявних у справі доказів та досить детально розтлумачив чим зумовлена істотність для цієї справи сукупності таких обставин у їх взаємному зв'язку.
Під час нового судового розгляду суд має врахувати висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 07 вересня 2023 року, а також у цій постанові та, з урахуванням наведених міркувань, з'ясувати обставини чи виконав позивач зобов'язання, добровільно взяті ним за декларацією про відмову від громадянства Ізраїлю, зокрема, чи повернув після набуття громадянства України паспорт громадянина Держави Ізраїль до її уповноважених органів та чи користувався він після набуття громадянства України правами громадянина Держави Ізраїль.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Ураховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження, Верховний Суд установив порушення судами обох попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що унеможливило з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
В силу положень частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга ГУ ДМС України у Дніпропетровській області підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові, та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного і повного дослідження та вивчення всіх обставин цієї справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.
Висновки щодо судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року скасувати та направити справу №160/9719/22 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на новий судовий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
М.В. Білак
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду