12 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 500/3021/23 пров. № А/857/30237/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року про відмову у задоволенні заяви про надання звіту про виконання рішення суду (головуючий суддя Дерех Н.В., м. Тернопіль, повний текст ухвали складено 11.11.2024) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, в якому просив визнати протиправним рішення щодо повернення без розгляду його декларації про відмову від іноземного громадянства, зобов'язати відповідача прийняти у нього декларацію про відмову від громадянства російської федерації від 01.06.2023 та оформити і надати йому постійний паспорт громадянина України.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2024, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, оформлене листом №О-31/6/6101-23/6101.2.1/5212-23 від 06.06.2023 щодо повернення без розгляду ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства.
Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.06.2023 про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
ОСОБА_1 подав до суду клопотання, в якому просить зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області подати звіт про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №500/3021 протягом 10 днів з дня отримання ухвали.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у задоволенні заяви про подання звіту про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №500/3023 - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідач повинен був врахувати при повторному розгляді декларації висновок суду, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від нього причин, відтак суд вважає, що позивачу кореспондує право звернення з декларацією про відмову від іноземного громадянства, яким, у даному випадку, позивач і скористався.
07 травня 2024 року судом видано виконавчі листи по справі.
Після отримання виконавчих листів ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження, яке було відкрито 14.06.2024.
На виконання судового рішення, відповідач повторно відмовив в прийнятті декларації листом від 17.04.2024, зазначивши про відсутність у позивача законних підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі № 500/3021/23 ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в адміністративній справі № 500/3021/23 скасовано. Прийнято окрему ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби в Тернопільській області щодо виконання не в повному обсязі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2023 року в адміністративній справі № 500/3021/23.
Отже, судом було підтверджено, що рішення суду міграційним органом не виконано в повному обсязі, висновки суду не враховані під час повторного розгляду декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства.
На виконання судового рішення та окремої ухвали відповідач направив ОСОБА_1 лист від 18.09.2024, який, за словами самого відповідача, є додатковим роз'ясненням прийнятого ним 17.04.2024 рішення про повторну відмову прийняти декларацію позивача.
Отже, лист від 18.09.2024 не є новим рішенням про розгляд декларації позивача, а є лише «додатковим роз'ясненням» попереднього рішення відповідача про відмову в прийнятті декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства від 17.04.2024 (яке визнано судом таким, що не свідчить про виконання судового рішення).
Вважає, що міграційний орган повинен був прийняти декларацію ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації та видати йому довідку для оформлення паспорта.
Звертає увагу, що згідно п. 119 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215 особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
На підставі вищезазначеного, паспорт громадянина України видається особам, які набули громадянство України після подання ними або документа про припинення іноземного громадянства, або декларації про відмову від іноземного громадянства.
Натомість міграційний орган ігнорує положення законодавства України.
Наполягає а тому, що рішення суду досі не виконано, декларація ОСОБА_1 не прийнята у встановленому чинним законодавством України порядку.
Відтак, не зважаючи на ухвалення судом апеляційної інстанції окремої ухвали, рішення суду залишається невиконаним. Єдина можливість для позивача добитись виконання судового рішення - встановлення судового контролю судом в порядку ст. 382 КАС України.
Враховуючи зазначене, було подано до суду заяву в порядку ст. 382 КАС України.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції вважає, що для встановлення судового контролю суд повинен оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.
Однак КАС України не містить зазначених вимог для встановлення судового контролю.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Case of Hornsby v. Greece» Суд зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (заява №18357/91).
При цьому аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв'язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема у випадку, якщо:
- рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;
- існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;
- існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що:
- загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату,
- або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов'язку.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2012 року №18- рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Крім цього, у Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Також, Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення.
Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов'язання боржника подати до суду відповідний звіт сприяє забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення (загальновідомо, що «рішення суду не має значення, якщо воно не виконується»), запобігає можливому зловживанню з боку боржника (наприклад, у формі уникнення оперативного та повного виконання рішення), гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так і у діях боржника), а також підвищує довіру громадян до суду та держави, в цілому».
Наполягає, що ОСОБА_1 доведено наявність всіх підстав для застосування судового контролю у цій справі шляхом зобов'язання відповідача як суб'єкта владних повноважень подати до суду звіт про виконання судового рішення.
Крім того, зазначає, що суд першої інстанції стверджує, що рішення УДМС України в Тернопільській області від 18.09.2024 містить резолютивну частину по своїй суті є рішенням про відмову в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства ОСОБА_1 , правомірність чи протиправність якого може встановити лише суд за окремим позовом в порядку адміністративного судочинства.
Вважає, що така позиція суду першої інстанції суперечить матеріалам справи та висновкам суду апеляційної інстанції в окремій ухвалі.
Так, в цьому листі міграційний орган повторно зазначає, що законодавство рф передбачає два окремі порядки виходу з громадянства. У зв'язку з цим УДМС у Тернопільській області знову стверджує, що ОСОБА_1 не має незалежних від нього причин неможливості отримати документ про припинення громадянства рф та права на подачу декларації.
Відповідач посилається на той факт, що процедура припинення громадянства рф існує, тобто передбачена її національним законодавством. При цьому згідно зі ст. 1 Закону України «Про громадянство України» незалежною від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) є:
- невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено,
- або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи
- чи нездійснення такої процедури.
ОСОБА_1 в поданій декларації як незалежну від нього причину неможливості отримати документ про припинення громадянства рф зазначав про нездійснення процедури оформлення припинення громадянства рф.
Натомість УДМС у Тернопільській області ігнорує таку підставу як «нездійснення такої процедури», підміняючи її іншою, окремою підставою - «відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи».
Вважає, що суди при розгляді справи по суті досліджували підставу подачі ОСОБА_1 декларації та аналізували питання «нездійснення процедури». Зокрема, судом першої інстанції було зазначено: «При цьому, позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відмовитись від російського громадянства з 24.02.2022 не може, оскільки, існують незалежні від нього обставини, що перешкоджають отриманню документа про припинення російського громадянства, а саме, нездійснення процедури припинення громадянства консульствами російської федерації внаслідок призупинення прийому громадян в Україні.
З листа Міністерства закордонних справ України від 12.04.2023 №202/36-149-41462 вбачається, що 23.02.2022 Міністерство отримало ноту російської сторони про евакуацію цього ж дня персоналу свого посольства та консульських установ рф на території України у зв'язку із ухваленням відповідного рішення керівництвом російської федерації. Відповідно, 23.02.2022 всі консульські посадові особи та консульські службовці установ рф на території України, які були акредитовані МЗС, виїхали з України.
У зв'язку зі збройною агресією та масованим вторгненням збройних сил російської федерації в Україну 24.02.2022 були офіційно розірвані дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією.
Це означає, що посольства та консульства російської федерації в Україні припинили свою діяльність, що підтверджується також вищевказаним листом Міністерства закордонних справ України від 12.04.2023 №202/36-149 41462, наявного в матеріалах справи.
Крім цього, згідно листа акціонерного товариства «Укрпошта» від 10.04.2023 за №103.003.-2829-23, з 24.02.2022 Укрпошта не здійснює пересилання відправлень до російської федерації, в тому числі шляхом транзиту через інші країни.
Окремо зазначає, що подана ОСОБА_1 відповідачу декларація повністю відповідає формі 45, затвердженій наказом МВС України від 16.08.2012 № 715.
В листі від 18.09.2024 відповідач також посилається на Закон України № 3897-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України». Зазначеним законом продовжено термін для виконання зобов'язання про припинення іноземного громадянства.
Наполягає, що факт «пролонгації» строку для припинення попереднього громадянства жодним чином не впливає на законодавчі норми щодо подачі декларації про відмову від іноземного громадянства.
Право на подачу декларації про відмову від іноземного громадянства зберігається за наявності передбачених законом обставин (ч. 5 ст. 8, ч. 5 ст. 9, ч. 4 ст. 10 Закону України «Про громадянство»).
Позивач має право на подачу декларації про відмову від іноземного громадянства на підставі ч. 5 ст. 8 Закону, що було визнано судом у рішенні по справі № 500/3021/23.
Відповідно до частини 5 статті 8 зазначеного Закону іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Додатково звертає увагу суду, що суб'єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність свої рішень тими нормами права, які не існували на момент прийняття таких рішень.
Відповідач зазначає, що УДМС у Тернопільській області 17.04.2024 прийняло рішення про відмову в прийнятті декларації ОСОБА_1 від 01.06.2023, «оскільки відсутня незалежна причина для її подання - « 4) процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється», що підтверджується законодавством рф».
При цьому, у рішенні суд дійшов до висновку, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від нього причин, відтак позивачу кореспондує право звернення з Декларацією про відмову від іноземного громадянства.
Також вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано стверджує, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження», оскільки не долучено до заяви доказів звернення до державної виконавчої служби із виконавчим листом щодо примусового виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №500/3021/23.
Зазначений аргумент суд першої інстанції вже зазначав в ухвалі, якою було відмовлено у винесенні окремої ухвали. При цьому, Восьмий апеляційний адміністративний суд в постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 500/3021/23 щодо цього чітко зазначив, що покликання на те, що звернення і заявою в порядку статті 383 КАС України є передчасним, позаяк виконавче провадження № 75305662 виконання виконавчого листа від 07 травня 2024 року № 500/3021/23 станом на день звернення до суду цим клопотання не завершене, є помилковими та не ґрунтуються на нормах процесуального права.
Більш того, виконавче провадження № 75305662 було закінчено державним виконавцем з підстави «невиконання боржником судового рішення у справі». До цього згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» на УДМС в Тернопільській області двічі було накладено штраф за невиконання рішення суду. Виконавцем було надіслано до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до частин першої та другої ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах покладено саме на суд, який, в разі неподання такого звіту, ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
У відповідності до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб'єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення.
При цьому, суд першої інстанції слушно зауважив, що вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з'ясувати, чи виконано судове рішення, причини, які призвели до невиконання такого рішення та чи є вони об'єктивними, а також оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.
Згідно з частиною 8 ст. 382 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Статтею 287 КАС України встановлені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З огляду на зазначене вище, суд правильно вказав, що чинним процесуальним Законом встановлено право суду встановити судовий контроль за виконанням судових рішень. Тобто, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд наділений правом, а не обов'язком. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішення нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12 травня 2011 року у справі «Ліпісвіцька проти України» (заява № 11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy), № 36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24- 27 рішення від 13 червня 2006 року у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02).
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15 зазначив, що, зокрема ст. 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Як уже зазначалось вище, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №500/3021/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2024, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, оформлене листом №О-31/6/6101-23/6101.2.1/5212-23 від 06.06.2023 щодо повернення без розгляду ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства, зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.06.2023 про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 536 (п'ятсот тридцять шість) грн 80 коп.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в адміністративній справі № 500/3021/23 скасовано, прийнято окрему ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби в Тернопільській області щодо виконання не в повному обсязі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року в адміністративній справі № 500/3021/23. Також, ухвалено копію окремої ухвали направити керівнику Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області для організації вжиття заходів щодо усунення причин та умов неналежного виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року в адміністративній справі № 500/3021/23; про результати виконання рішення вказаного рішення необхідно повідомити Восьмий апеляційний адміністративний суд протягом 30 днів з дня отримання копії окремої ухвали.
Судом першої інстанції зґясовано, що заявник вважає, що у вказаній вище постанові судом було підтверджено, що рішення суду міграційним органом не виконано в повному обсязі, висновки суду не враховані під час повторного розгляду декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства. Заявник зауважує, що на виконання судового рішення та окремої ухвали відповідач направив ОСОБА_1 лист від 18.09.2024, який, за словами самого відповідача, є додатковим роз'ясненням прийнятого ним 17.04.2024 рішення про повторну відмову прийняти декларацію позивача. Отже, заявник вважає, що лист від 18.09.2024 не є новим рішенням про розгляд декларації позивача, а є лише «додатковим роз'ясненням» попереднього рішення відповідача про відмову в прийнятті декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства від 17.04.2024 (яке визнано судом таким, що не свідчить про виконання судового рішення). Заявник звертає увагу, що в цьому листі міграційний орган повторно зазначає, що законодавство рф передбачає два окремі порядки виходу з громадянства. У зв'язку з цим УДМС у Тернопільській області знову стверджує, що ОСОБА_1 не має незалежних від нього причин неможливості отримати документ про припинення громадянства рф та права на подачу декларації.
До клопотання про подання звіту про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №500/3021/23 заявником долучено лист Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 18.09.2024, у якій орган державної міграційної служби України вказав на те, що прийняте 17.04.2024 УДМС у Тернопільській області рішення потребує додаткового роз'яснення. Зокрема, з даного листа слідує, що УДМС у Тернопільській області 17.04.2024 прийняло рішення про відмову в прийнятті декларації позивача про відмову від іноземного громадянства від 01.06.2023, доданої до заяви від 01.06.2023, оскільки відсутня незалежна причина для її подання - « 4) процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється», що підтверджується законодавством рф.
При цьому слід зауважити, що при поданні позову у справі №500/3021/23 позивач просив врахувати, що відмовитись від громадянства рф з 24.02.2022 не може, оскільки, існують незалежні від нього обставини, що перешкоджають отриманню документа про припинення російського громадянства, а саме: нездійснення процедури припинення громадянства консульствами російської федерації внаслідок призупинення прийому громадян в Україні.
Відтак, правомірність чи протиправність рішення Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 18.09.2024 про відмову в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства ОСОБА_1 , може встановити суд за окремим позовом в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, суд правильно врахував, що вирішуючи заяву заявника про подання звіту про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №500/3021/23, Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 18.09.2024 ухвалено: копію окремої ухвали направити керівнику Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області для організації вжиття заходів щодо усунення причин та умов неналежного виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року в адміністративній справі № 500/3021/23; про результати виконання рішення вказаного рішення необхідно повідомити Восьмий апеляційний адміністративний суд протягом 30 днів з дня отримання копії окремої ухвали.
Також, за змістом постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Судом першої інстанції також слушно зазначено, що заявником (позивачем) не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження», оскільки, не долучено до заяви доказів звернення до державної виконавчої служби із виконавчим листом щодо примусового виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №500/3021/23.
Враховуючи наведене, суд підставно вважав, що відсутня необхідність встановлювати строк для подання звіту про виконання судового рішення та зобов'язувати відповідача подати звіт про виконання судового рішення в порядку ст.382 КАС України, у зв'язку із чим підстави для задоволення заяви відсутні.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а ухвала відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року про відмову у задоволенні заяви про надання звіту про виконання рішення суду по справі №500/3021/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 14.02.25