про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову
14 лютого 2025 рокум. Ужгород№ ЗП/260/14/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову, -
13.02.2025 до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про забезпечення адміністративного позову, в якій просить: задоволити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони посадовим/службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та його переміщення для проходження військової служби до військової частини (навчального центру) - до набрання законної сили судовим рішенням в цій адміністративній справі.
В обґрунтування заяви зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання відстрочки на підставі п.4 ч.3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або зникли безвісти за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Однак, 29 січня 2025 року заявником було отримано повідомлення про відмову у наданні йому відстрочки на підставі п.4 ч.3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку із відсутністю рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин, а тому ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Так, ОСОБА_1 , вважає таке рішення комісії незаконним, та має намір оскаржити його в судовому порядку протягом 10 днів з дня постановлення судом відповідної ухвали про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову. Вказує, що у зв'язку із тим, що під час розгляду даної справи позивач не має юридично оформленої відстрочки, то відповідно є великий ризик його мобілізації. Також, даний факт підтверджується самим повідомленням про відмову у наданні відстрочки, в якому зазначається, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Крім того, навіть при винесенні позитивного рішення судом щодо задоволення позову позивача, дане рішення вже не буде мати ніякого значення для ОСОБА_1 , адже у випадку його мобілізації він втратить право на відстрочку у зв'язку із зміною статусу «військовозобов'язаного» на статус «військовослужбовця».
Заява про забезпечення позову відповідно до ч.1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, виходячи з меж заявленого клопотання, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд при вирішенні питання про забезпечення позову враховує наступне.
Приписами ч.1 ст.150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 вказаної норми забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із ч.4 ст.150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Таким чином, ст.150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити її.
Положеннями ч.1 ст.151 КАС України встановлено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п.5 ч.3 ст.151 КАС України).
Необхідно зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Водночас, при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, покликаним забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19, від 13.03.2020 у справі № 1740/2484/18, від 30.09.2020 у справі № 640/1305/20, від 22.10.2020 у справі № 640/1304/20, від 24.11.2020 у справі № 640/9636/20, від 11.03.2021 у справі № 260/1168/19, що в силу ч.5 ст.242 КАС України має бути врахована судом при застосуванні норм права у спірних правовідносинах.
Так, заявник вказує, що має намір протягом 10 днів з дня постановлення судом відповідної ухвали про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову відмову оскаржити в судовому порядку протокол комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 №04 від 28.01.2025 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.4 ч.3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з відсутністю рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони посадовим/службовим особам ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання судовим рішенням законної сили, вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та його переміщення для проходження військової служби до військової частини, заявник вказує на те, що згідно повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах, а тому існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам, а саме: вчинення мобілізаційних дій щодо нього, а також зміною статусу «військовозобов'язаного» на статус «військовослужбовця», що унеможливить виконання рішення суду.
Суд вказує, що вказані обґрунтування застосування заходів забезпечення позову з підстав того, що відповідач може вчинити дії мобілізаційного характеру щодо призову на військову службу, у зв'язку з чим можливе присвоєння нового статусу, не є належним доводом та обґрунтуванням підстав подання заяви про забезпечення позову враховуючи положення діючого законодавства щодо дій чи бездіяльності ТЦК під час оголошеного в країні воєнного стану, які відповідно підлягають перевірці судом в межах поданого особою адміністративного позову до суду.
Суд зауважує, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно.
Проте, в силу приписів ст.150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Суд критично оцінює посилання заявника на обсяг прав, які, на його думку, порушуються оскаржуваним рішенням, адже це є підставою для звернення до суду за захистом своїх прав, а не безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, та на які він посилається у заяві про забезпечення позову.
Крім того, за змістом п. 56 Положення про підготовку та проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 21.03.2002 №352, оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
З наведеного слідує, що повістка є засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування.
Натомість, позивач не надав суду доказів щодо вручення йому повістки, якою визначено обов'язкову явку до призовної дільниці з метою його мобілізації чи будь-яких інших дій для призову заявника на військову службу за мобілізацією, а тому твердження заявника про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення за його позовом є нічим не підтвердженими та базуються на припущеннях.
В контексті наведеного, суд звертає увагу, що заявник не підтвердив, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Вжиття заходів забезпечення позову з наведених заявником підстав не відповідає меті інституту забезпечення позову. Також суд враховує, що забезпечення позову у спосіб, про який просить заявник, за своїми правовими наслідками по суті є задоволенням позову, який можливо буде подано в майбутньому, без розгляду справи по суті, що є неприпустимим. В даному випадку застосування заходів забезпечення позову, про які просить заявник, не забезпечить збереження балансу інтересів сторін та не узгоджується з критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.150-157, 243, 248 КАС України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвалу суду може бути оскаржено в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя М.М. Луцович