13 лютого 2025 року ЛуцькСправа № 140/13009/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішень,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2024 № Ф-1224-0320-У та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасне (перерахування) єдиного внеску в сумі 65105,05 грн.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 24.03.2004 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та 26.02.2020 знятий з обліку.
Головне управління ДПС у Волинській області сформувало вимогу від 08.02.2024 №Ф-1224-0320-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) у сумі 29293,44 грн; борг (недоїмка) нарахована йому за період 2017-2020 років як фізичній особі-підприємцю.
Позивач зазначає, що він хоч і був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницькою діяльністю фактично не займався, оскільки перебував у трудових відносинах та ЄСВ сплачували за нього роботодавці.
Вказує на те, що в даному випадку у нього відсутній статус платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 року по 2020 рік, відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Зазначає, що після набуття чинності Законом України від 15.05.2003 №755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон №755-IV) не подавав до державного реєстратора заяв про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця чи про включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 01.07.2004, до Єдиного державного реєстру (далі - ЄДР), у зв'язку з чим у нього відсутній статус фізичної особи-підприємця та, як наслідок, обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску. З наведених підстав, вважає оскаржувану вимогу протиправною.
Також позивач не погоджується із рішенням ГУ ДПС у Волинській області від 29.10.2024 №003036/03-20-24-06/ НОМЕР_1 , вважає його незаконним з тих підстав, що в межах виконавчого провадження ВП № 61521226 борг позивача по ЄСВ було стягнуто в ході примусового виконання вимоги № Ф-12411-55 від 21.02.2020 та перераховано на рахунок в казначействі кошти згідно платіжного дорученням № 3829 від 02.07.2021, на якому проставлено відмітку про оплату 05.07.2021 Державною казначейською службою. Тобто, в даному випадку саме 05.07.2021 є днем перерахування відповідного платежу (боргу по ЄСВ), що виключає можливість нарахування штрафних санкцій після цієї дати.
Тому відповідачем протиправно нараховано штрафні санкції та пеню за несвоєчасну сплату ЄСВ за період з 10.02.2018 по 04.06.2024.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а.с. 30).
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та зазначив, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 24.03.2004 позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. 26.02.2020 внесено запис в ЄДР про припинення підприємницької діяльності.
Крім того позивачем не було надано до податкових органів жодних доказів щодо сплати ЄСВ за будь-який період як ним самим так і роботодавцем. Враховуючи, що в періоді, за який позивачу виставлено вимоги, позивач не був найманим працівником, мав статус фізичної особи-підприємця, він повинен був нараховувати та сплачувати єдиний внесок в мінімальному розмірі.
Також зазначає, що згідно даних ІКС «Податковий блок», які формуються на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру, ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець та адресою проживання відповідно до даних ДРФО є: АДРЕСА_1 .
Згідно бази даних ІКС «Податковий блок» по СГД ОСОБА_1 станом на 01.01.2024 в інтегрованій картці платника податку по коду платежу 71040000 - єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців, обліковувалася заборгованість в сумі 29293,44 грн, яка виникла внаслідок щоквартальних нарахувань за період з 2017 по 2020 роки.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Статтею 6 Закону №2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Контролюючим органом керуючись пунктом 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464 (далі - закон № 2464), по СГД ОСОБА_1 09.04.2024 було сформовано та направлено до ВДВС у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-1224-0320-У на суму 29293,44 грн для подальшого вжиття заходів щодо стягнення заборгованості згідно чинного законодавства.
В межах виконавчого провадження органами ДВС 04.06.2024 заборгованість по єдиному внеску була стягнена в повному обсязі.
Відтак, відповідно до підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції № 449 за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску до платників, які допустили зазначене порушення у період до 1 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10% своєчасно не сплачених сум, а починаючи з 1 січня 2015 року та надалі, - у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум.
Також звертає увагу на те, що згідно з частиною 16 статті 25 Закону №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
З врахуванням наведеного просив у задоволенні позову відмовити повністю (а.с. 33-36).
Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 24.03.2004 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.14-15) та 26.02.2020 внесено до ЄДР запис про припинення підприємницької діяльності позивача за його рішенням.
Відповідно до статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи податкових органів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Волинській області від 21.02.2020 № Ф-12411-55-У, згідно з якою сума боргу позивача по ЄСВ станом на 31.10.2019 становить 26539,26 грн (а.с. 17 зворот).
12.03.2020 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61521226 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 26539,26 грн (а.с. 18) та постановою державного виконавця від 18.03.2021 накладено арешт на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника (а.с. 18 зворот).
Відповідно до платіжного доручення від 02.07.2021 № 3829 ОСОБА_1 сплатив кошти в сумі 26539,26 грн та постановами державного виконавця від 02.07.2021 знято арешт з коштів боржника та від 08.07.2021 закінчено виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку зі сплатою в повному обсязі боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження згідно платіжних доручень № 3829, № 3798, №3797 від 02.07.2021 (а.с. 19, 19 зворот -20).
В подальшому, 08.02.2024 контролюючим органом сформовано податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1224-0320-У, згідно з якою сума боргу ОСОБА_1 по ЄСВ станом на 09.04.2024 становить 29293,44 грн (а.с. 22 зворот) та пред'явлено її до примусового виконання.
19.04.2024 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 74796509 з примусового виконання вказаної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 29293,44 грн (а.с. 24) та постановою державного виконавця від 19.04.2024 накладено арешт на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника (а.с. 24 зворот).
У зв'язку зі сплатою боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в повному обсязі, державним виконавцем винесено постанови про зняття арешту з коштів від 04.06.2024 ВП № 74796509 (а.с. 25) та про закінчення виконавчого провадження від 06.06.2024 ВП № 74796509 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с. 25 зворот).
У зв'язку з несвоєчасною сплатою єдиного внеску за 2017-2019 роки ГУ ДПС у Волинській області 29.10.2024 винесено рішення № 003062/03-20-24-06/ НОМЕР_1 про застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасне (перерахування) єдиного внеску в загальній сумі 65105,05 грн, в тому числі: штраф у розмірі 5858,72 грн (20% з 01.01.2015) та нараховано пеню за період з 10.02.2018 по 04.06.2024 в сумі 59246,33 грн (а.с. 26 зворот).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктами 2 та 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №1774-VIII, зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Згідно з абзацами першим, третім, п'ятим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VІ (в редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин) орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VІ, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449, в редакції, чинній на момент винесення спірних вимог).
Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
За правилами пункту 3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Відповідно до пункту 5 розділу VI Інструкції №449 у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою. Орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності): вносить вимогу про сплату недоїмки до Єдиного державного реєстру виконавчих документів та пред'являє її до виконання в порядку, встановленому законом (після початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів); надсилає її в порядку, встановленому законом, до органу державної виконавчої служби (до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів).
Як вбачається з листа ГУ ДПС у Волинській області від 08.10.2024 №15393/6/03-20-13-04-05 (а.с. 20-22), позивачу як фізичній особі-підприємцю було нараховано єдиний соціальний внесок за період 2017-2019 роки. Вказані обставини також підтверджуються витягом з АІС “Податковий блок» інтегрованої картки платника податків та підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву (а.с.33-46).
Разом з тим, у справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період 2017-2019 роки.
Як встановлено судом, позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом №755-IV.
При цьому відповідачем не доведено та матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в особи, яка набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності до набрання чинності Законом №755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ним реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
При вирішенні даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), та які полягають у такому.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01.07.2004 набрав чинності Закон №755-ІV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-ІV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII “Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-ІV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-ІV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону №755-ІV).
03.03.2011 набрав чинності Закон України від 01.07.2010 №2390-VI “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» (далі - Закон № 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-ІV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 №1155-VII “Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон №1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII “Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 вказала, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 №592-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
Таким чином, у справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як ФОП до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка не звертався, що вказує на відсутність у позивача статусу ФОП в розумінні Закону № 755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач не підтвердив статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, беручи до уваги, що відповідач не подав доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності протягом 2016 - 2019 років та отримання ним доходів, тому правові підстави для формування оскаржуваних вимог у контролюючого органу були відсутні.
Також, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та допустимих доказів в підтвердження обґрунтованості та правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2024 № Ф-1224-0320-У, а тому позов в цій частині слід задовольнити повністю.
Оскільки суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2024 №Ф-1224-0320-У винесена контролюючим органом протиправно, тому і рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 29.10.2024 № 003062/03-20-24-06/ НОМЕР_2 , яке винесене у зв'язку зі сплатою позивачем суми заборгованості, передбаченої вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім цього, суд звертає увагу, що як слідує з розрахунку штрафних санкцій (а.с. 27), контролюючим органом здійснено нарахування позивачу пені та штрафу згідно із оскаржуваним рішенням в періоди дії карантину та з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, до 1 серпня 2023 року, що суперечить вимогам пунктів 9-11.1 та 9-21 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 246.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанціє від 08.11.2024 (а.с. 7).
Натомість відповідно до положень частини 3 статті 4 Закону України “Про судовий збір» позивачу необхідно було сплатити за пред'явлення цього адміністративного позову в електронній формі із застосуванням коефіцієнту пониження 0,8 судовий збір у сумі 968,96 грн.
З урахуванням наведеного на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 968,96 грн. Решта суми судового збору може бути повернута позивачу за його клопотанням відповідно до статті 7 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 08 лютого 2024 року №Ф-1224-0320-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 29293,44 грн.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 29 жовтня 2024 року № 003062/03-20-24-06/2868106457 про застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ 44106679).
Суддя Р.С. Денисюк