про залишення позовної заяви без руху
м. Вінниця
14 лютого 2025 р. Справа № 120/1711/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Крапівницька Н. Л., розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обгрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.08.2023.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною шостою статті 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
За змістом частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, "дізналася" та "повинна була дізнатись" про порушення права.
Зокрема, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Звернувшись до суду з цим позовом, позивач оспорює протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 22.08.2023.
Водночас факт виплати позивачу пенсії, з яким пов'язується виникнення права на отримання компенсації, мав місце 22.08.2023, про що самостійно вказує позивач в позовній заяві.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з ненарахуванням та невиплатою відповідачем позивачу-військовослужбовцю компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29.01.2020 по 20.08.2023.
Водночас, питання щодо застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ), було предметом розгляду Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.
Так, у справі №560/8194/20 (постанова від 02 квітня 2024 року) Судова палата вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювала такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Саме такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах зазначеної категорії справ, на переконання Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, відповідає принципу верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності, сприяє стабільності правовідносин щодо виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Також, Верховний суд, у постанові від 18.10.2023 р. по справі №380/14605/22 звернув увагу на те, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а ураховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, то строк визначений частиною другою статті 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягав застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діяв до 30 червня 2023 року».
Отже, зважаючи на вказані висновки, у даній справі мав застосовуватись 3-х місячний строк звернення до суду, визначений частиною другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній після 19 липня 2022 року) і підлягав він застосуванню починаючи з 01.07.2023 р. (після завершення карантину) і закінчувався 30.09.2023 р.
Висновки Конституційного суду України від 15.10.2013 р. у справах №8-рп/2013 та №9-рп/2013 не можуть братися до уваги, оскільки суд роз'яснював положення про необмеженість строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати у відповідності до статті 233 КЗпП України, яка діяла в редакції до змін 19.07.2022 р. Про це також вказує Верховний суд у Постанові від 08.11.2023 р. №380/8154/23.
Так, Верховний Суд зазначає: "Твердження касатора про те, що строк звернення до суду з цим позов не обмежується будь-яким строком, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013, колегія суддів Верховного Суду уважає безпідставними, з огляду на те, що вказаним рішенням суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду."
Згідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20, позивач повинен був дізнатись про порушення свого права з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення, тобто починаючи з 01.09.2023 року, а тому саме з цього дня у позивача виникло право на звернення протягом шести місяців до суду з позовом про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Втім, з позовною заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів позивач звернувся до суду лише 10.02.2025, тобто пропустив шестимісячний строк звернення до суду.
Відносно доводів позивача про те, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати є складовою заробітної плати, а тому при вирішенні спорів щодо невиплати такої компенсації строк звернення до суду не обмежується, що визначено статтею 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби, то такі доводи представника позивача, суд вірно оцінив критично, адже його позиція суперечить правовій позиції Верховного Суду у справі №560/8194/20 (постанова від 02 квітня 2024 року).
Зокрема, у постанові від 02 квітня 2024 року по справі №560/8194/20 Судова палата Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформулювали висновки щодо застосування строків звернення до суду саме у справах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати, що врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
При цьому, такі висновки суду касаційної інстанції стосуються усіх справ щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати. Тобто, шестимісячний строк звернення до суду з такими позовами застосовується не залежно від того, який вид доходу (пенсія - як у справі №560/8194/20, чи заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян - як у цій справі) несвоєчасно було виплачено позивачу. Саме з виплатою відповідачем позивачу такого доходу (пенсії, заробітної плати (грошового забезпечення), суми індексації грошових доходів громадян) у нього і виникає право на звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації згідно Закону України №2050-ІІІ та Порядку №159.
Варто також зауважити, що при наявності об'єктивної неможливості вчасного звернення до суду з відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов'язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду, з наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. При цьому незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Позивач зазначає, що звернувся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.08.2023, однак листом від 05.02.2025 отримав відмову.
Разом з тим суд зауважує, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, суд доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі військовою частиною, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, але не додав до матеріалів позовної заяви клопотання про його поновлення та докази поважності причин його пропуску відповідно до приписів ч. 6 ст. 161 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин адміністративний позов належить залишити без руху. Недоліки можуть бути усунені шляхом надання позивачу строку для подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 КАС України, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
2. Запропонувати позивачу у 5 денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, шляхом:
-подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
3. Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Крапівницька Н. Л.