Провадження № 11-кп/803/555/25 Справа № 205/5579/17 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
10 лютого 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_5 та змінену апеляційну скаргу прокурора Західної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні № 12017040690001751, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпро, громадянки України, яка має неповну середню освіту, неодруженої, неповнолітніх та непрацездатних дітей не має, офіційно не працюючої, проживаючої в АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_8
прокурора ОСОБА_9
захисника ОСОБА_5
обвинуваченої ОСОБА_7
За вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2024 року ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено їй покарання у вигляді позбавлення волі на строк вісім років.
Судом вирішено долю речових доказів та судових витрат.
Цим вироком ОСОБА_7 визнана винною за наступних обставин.
При обставинах встановлених місцевим судом, ОСОБА_7 , 09 липня 2017 року перебуваючи за місцем свого постійного проживання в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 спільно з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вживали алкогольні напої.
В той же день, 09 липня 2017 року близько 17 години 00 хвилин (більш точний час в не встановлений) у ОСОБА_7 на ґрунті особистих неприязних відносин раптово виник конфлікт із ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка також постійно мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .
В ході сварки, у ОСОБА_7 виник умисел, спрямований на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а саме ОСОБА_11 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, близько 17 години 10 хвилин 09 липня 2017 року ОСОБА_7 , знаходячись у приміщенні кухні в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання смерті потерпілої, правою рукою взяла ніж побутового призначення, загальною довжиною 225 мм, клинок довжиною 110 мм, що складається з ріжучої частини (леза), обуха та вістря, лезо плавно вигнутої форми з двосторонньою заточкою, обух прямолінійної форми, в поперечному перерізі «П»-подібний, товщиною 1,2 мм з відносно гострими ребрами, вістря крапкове, декілька затуплене та діючи умисно, з метою спричинення смерті іншій людині - ОСОБА_11 , з великою силою нанесла вказаним ножем один удар в область грудної клітини, а саме в ділянку серця потерпілої ОСОБА_11 , тобто в життєво важливі органи. Тілесне ушкодження у вигляді рани на передній поверхні грудної клітини ліворуч на 120 см вгору від підошвенної поверхні стопи, по середньо-юпочиній лінії, у проекті 4 міжреберного проміжку. Від рани відходить раньовий канал, що прямує з переду-назад, справо-наліво, незначно зверху-вниз, довжина його складає не менш як 13 см. Раньовий канал проходить через підшкірно жирову клітковину, м'язи передньої поверхні грудної клітини та 4 міжреберного проміжку, проникає в ліву плевральну порожнину та далі через серцеву сорочку в порожнину правого шлуночка серця, де закінчується. Тілесне ушкодження виникло прижиттєво, незадовго до настання смерті, заподіяне плоским колючо-ріжучим предметом з шириною клинка на рівні поринулої частини не більш 14,5 мм, який мав гостре лезо та обух, товщиною біля 2,0 мм. Від завданих ушкоджень ОСОБА_11 померла на місці.
Смерть ОСОБА_11 настала від проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини з ушкодженням серця, яке ускладнилось тампонадою серцевої сорочки кров'ю.
Дії обвинуваченої ОСОБА_7 кваліфіковані судом першої інстанції за ч. 1 ст. 115 КК України, як вбивство, тобто умисне протиправне заподіянні смерті іншій людині.
В апеляції:
- захисник просить вирок суду скасувати та постановити новий, яким змінити кваліфікацію дій ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України, призначивши покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки або інше більш м'яке покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
В обґрунтування вказує, що згідно показів ОСОБА_7 , саме ОСОБА_11 спровокувала конфлікт, зокрема першою почала бити та дряпати обличчя ОСОБА_7 , що підтверджується висновком судово-медичної експертизи. Після цього ОСОБА_11 взяла кухонний ніж та намагалася вдарити ОСОБА_7 , однак остання вихопила ніж відштовхнула ОСОБА_11 та випадково вдарила останню ножем в груди.
При цьому зазначає, що судово-медичний експерт ОСОБА_12 у своєму висновку підтвердила, що колото-різане поранення ОСОБА_11 могло утворитися за обставинами, зазначеними ОСОБА_7 під час слідчого експерименту.
Захисник також просить врахувати, що ОСОБА_11 були психічно хворою людиною, яка постійно конфліктувала з родичами, а саме вступала в бійку та кидалася в них різними предметами, в тому числі і ножем.
Також захисник вказує, що ОСОБА_7 не намагалася сховатися від поліції, саме за її проханням було викликано швидку медичну допомогу, що свідчить про відсутність в її діях умислу на заподіяння смерті ОСОБА_11 , а її дії мають бути кваліфіковані як вбивство через необережність.
- в зміненій апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду змінити у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та виключити з мотивувальної частини обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , вчинення злочину щодо особи з інвалідністю та яка страждала на психічний розлад, а також вчинення злочину щодо особи, з якою винна перебувала у сімейних відносинах
В обґрунтування вказує, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Згідно обвинувального акту, обставиною, яка обтяжує покарання, визначено “вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння», однак, за вироком, судом визначено такі обтяжуючі покарання обставини, як “вчинення злочину щодо особи з інвалідністю та яка страждала на психічний розлад, а також вчинення злочину щодо особи, з якою винна перебувала у сімейних відносинах», що свідчить про те, що суд вийшов за межі висунутого обвинувачення.
Заслухавши захисника та обвинувачену, які кожен окремо та разом підтримали доводи та вимоги апеляційних скарг як захисника, так і прокурора, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення вимог апеляційної скарги захисника та підтримала доводи та вимоги поданої скарги сторони обвинувачення, обговоривши їх доводи та вимоги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судове рішення відповідно до ст. 370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Наведені вимоги закону при ухваленні оскаржуваного вироку судом першої інстанції дотриманні.
Досліджені судом першої інстанції та покладені в основу вироку докази є належними та допустимими, і в своїй сукупності і достатності беззаперечно вказують на винуватість ОСОБА_7 у вчиненні нею інкримінованого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а саме вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині.
Ствердження захисника в апеляції, що ОСОБА_7 нанесла удар ножем необережно, умислу на вбивство ОСОБА_11 не мала, у зв'язку з чим не згодна з кваліфікацією її дій, є хибним та безпідставним з огляду на наступне.
Такі доводи захисника були предметом ретельного дослідження та перевірки судом першої інстанції, які досить детально обґрунтовані в оскарженому вироку.
Зокрема, місцевий суд дійшов виваженого висновку про спрямованість умислу обвинуваченої ОСОБА_7 саме на заподіяння смерті потерпілій, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізацію удару, який обвинувачена нанесла ножем в область грудної клітини, а саме в ділянку серця потерпілої ОСОБА_11 , тобто в життєво важливий орган.
За таких обставин вважати, що обвинувачена при нанесенні удару ножем в життєво важливі органи потерпілої не мала умислу на вбивство, є неможливим.
Такий висновок узгоджується і з результатами проведеного слідчого експерименту від 11 липня 2020 року, відповідно до якого ОСОБА_7 показала механізм спричинення тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_11 , зокрема показала, як схопила за шию потерпілу лівою рукою, після чого своєю правою рукою викрутила за рукоятку вищезазначений ніж таким чином, що він був направлений лезом на потерпілу. Після чого, продовжуючи утримувати потерпілу лівою рукою за шию із ножем в правій руці з лезом, направленим в бік потерпілої, хотіла своєю правою рукою із ножем штовхнути в ліве плече, але при цьому ніж ввійшов у тіло потерпілої.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1416 від 08 серпня 2017 року, у потерпілої ОСОБА_11 виявлено тілесне ушкодження у вигляді рани на передній поверхні грудної клітини ліворуч на 120 см. вгору від підошвенної поверхні стопи, по середньо-юпочиній лінії, у проекті 4 міжреберного проміжку. Від рани відходить раньовий канал, що прямує з переду-назад, справо-наліво, незначно зверху-вниз, довжина його складає не менш як 13 см. Вказане тілесне ушкодження виникло прижиттєво, незадовго до настання смерті, заподіяне плоским колючо-ріжучим предметом з шириною клинка на рівні поринулої частини не більш 14,5 мм., який мав гостре лезо та обух, товщиною біля 2,0 мм.
В той же час, також враховуються і безпосередньо отримані судом першої інстанції покази експерта ОСОБА_13 в частині сили нанесення удару ножем.
Зокрема, експерт категорично зазначила, що для того, щоб заглибити ніж на 13 см., а такою є глибина раневого каналу на тілі потерпілої ОСОБА_11 , необхідна достатня фізична сила. Також експерт вказала на те, що незважаючи на довжину леза ножа 11 см., яким ймовірно було нанесено поранення, якщо було застосовано значну фізичну силу, довжина раньового каналу може бути більшою на 2-3 см. від довжини леза. Це в свою чергу свідчить про те, що удар ножем було завдано зі значною фізичною силою.
Наведене свідчить про надмірну силу удару, не характерну для особи, яка не бажає та не має умислу на спричинення смерті іншій особі.
Твердження захисника про відсутність у ОСОБА_7 бажання спричинити смерть своїй сестрі, само по собі не виключає наявності умислу на її вбивство.
Навмисне вбивство може бути скоєно як із прямим умислом, так і з неконкретизованим. Так, під час бійки або сварки виключається наявність заздалегідь обдуманого умислу на позбавлення потерпілого життя. При неконкретизованому умислі особа завідомо усвідомлює небезпечний характер своїх дій, передбачає суспільно небезпечні наслідки у вигляді настання смерті іншої особи, та хоча і не бажає, проте свідомо припускає її настання.
Спрямування ножа в область грудної клітки зі сторони серця потерпілої із м'язовим зусиллям не є необережністю, а обвинувачена не могла цього не усвідомлювати у силу свого віку та розвитку, що підтверджується дослідженим в місцевому суді висновком судово-психіатричного експерта № 167 від 23 серпня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_7 в період інкримінованого їй діяння будь-яким хронічним психічним захворюванням чи іншим хворобливим розладом раніше не страждала і на даний час не страждає.
Отже, місцевим судом вмотивовано встановлено та підтверджено належними і допустимими доказами у їх сукупності, що смерть потерпілої ОСОБА_11 була наслідком протиправних дій обвинуваченої, яка хоча заздалегідь і не ставила собі за мету позбавлення потерпілої життя, але байдуже ставилась до такого суспільно небезпечного наслідку, наносячи удар клинком ножа в ділянку серця з великою силою.
При цьому також враховується і той факт, що ОСОБА_7 не намагалася надавати будь-яку медичну допомогу потерпілій, не переймалася її станом здоров'я, одразу не викликала швидку медичну допомогу, а лише через деякий час підійшла до потерпілої і забрала вказаний ніж з її рук, після чого повернулась на кухню де продовжила готувати їжу, не переймаючись станом потерпілої.
Ці обставини також підтвердила і допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_10 , яка хоча і не була безпосереднім свідом розглядуваних подій, оскільки перебувала в іншій кімнаті, однак повідомила, що коли після настання розглядуваних подій до кімнати з кухні зайшла ОСОБА_11 і сіла на ліжко, за нею відразу зайшла ОСОБА_7 і сказала, що нічного не трапилося.
Таким чином, під час розгляду кримінального провадження щодо обвинуваченої судом першої інстанції ознак необережного вбивства не встановлено, у зв'язку з чим доводи захисника про необхідність кваліфікувати дії ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 119 КК України, тобто вбивства через необережність, є безпідставними.
Достовірність решти доказів, наведених у вироку, сумнівів не викликає та їх сукупність у взаємозв'язку є достатньою для висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні нею саме кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про винуватість обвинуваченої у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому, доводи апеляційної скарги захисника в тій частині, що саме ОСОБА_11 спровокувала конфлікт, зокрема першою почала бити та дряпати обличчя ОСОБА_7 , в даному випадку не є вирішальними, оскільки, як було вірно встановлено місцевим судом, після того, як в ході конфлікту ОСОБА_7 відібрала ніж у потерпілої, загроза для її життя перестала існувати та вона мала об'єктивну можливість, припинити протиправні дії відносно себе з боку потерпілої, шляхом заподіяння останній менше безпечної шкоди для здоров'я потерпілої.
Крім того, виявлені у ОСОБА_7 тілесні ушкодженні згідно судово-медичної експертизи № 2266е від 13 липня 2017 року, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, навіть в своїй сукупності не утворюють реальної загрози здоров'ю і життю обвинуваченої під час розглядуваних подій, які безпосередньо передували вбивству ОСОБА_11 .
Тобто, з'ясовані судом першої інстанції обставини, враховуючи знаряддя злочину - ніж, локалізацію поранення потерпілої, поведінку обвинуваченої і потерпілої, що передувала події, їх стосунки, поведінку обвинуваченої після події, об'єктивно вказують на те, що обвинувачена ОСОБА_7 мала умисел саме на вбивство.
Підстав для перекваліфікації дій обвинувачено ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України, за наведених вище обставин, не встановлено.
Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, оцінив докази винуватості ОСОБА_7 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 1 ст. 115 КК України, в їх сукупності та взаємозв'язку і достатності, та дійшов виваженого та вмотивованого висновку про винність обвинуваченої, з наведенням досліджених доказів в їх сукупності в оскарженому вироку.
При розгляді кримінального провадження в місцевому суді були встановлені та досліджені всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи, висновки суду про винність обвинуваченої за ч. 1 ст. 115 КК України у вироку належним чином мотивовані, ґрунтуються на сукупності зібраних та всебічно оцінених доказах, а тому, рішення місцевим судом прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини (рішення «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року).
Щодо доводів апеляції прокурора з приводу необхідності виключити з мотивувальної частини обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , а саме вчинення злочину щодо особи з інвалідністю та яка страждала на психічний розлад, а також вчинення злочину щодо особи, з якою винна перебувала у сімейних відносинах, то вони є слушними, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
У даному кримінальному провадженні, згідно обвинувального акту, відповідно до ст. 67 КК України, органом досудового розслідування визначена єдина обставина, що обтяжує покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Однак, при ухваленні вироку, суд першої інстанції не дотримався наведених вище вимог закону та вийшов за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті та визначив додаткові обставини, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , а саме: вчинення злочину щодо особи з інвалідністю та яка страждала на психічний розлад, а також вчинення злочину щодо особи, з якою винна перебувала у сімейних відносинах.
Тобто, суд вийшов за межі висунутого обвинувачення та погіршив становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, що свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою зміну судового рішення, а тому, апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити та виключити з мотивувальної частини вироку посилання на вказані вище, додатково визначені судом обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_7 .
При цьому, само по собі виключення з мотивувальної частини вироку наведених вище обтяжуючих покарання обставин, не є підставою для пом'якшення покарання обвинуваченої ОСОБА_7 , призначеного судом першої інстанції, оскільки суд при призначенні покарання обвинуваченій врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, ступінь негативних наслідків, характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченої, яка раніше не судима, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, за місцем мешкання характеризується посередньо, у зв'язку з чим дійшов вмотивованого висновку про те, що виправлення обвинуваченої можливе лише при призначенні реального покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції інкримінованої статті Особливої частини КК України.
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченої, судом першої інстанції не встановлено. Обставиною, яка обтяжує покарання, визнається вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Таким чином, при призначенні покарання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_7 і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, буде покарання у виді 8 років позбавлення волі.
Такий вид і розмір покарання є достатнім для досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України, щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженою, так і іншими особами.
За загалом вище наведеного, підстав для застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 положень ст. 69, 75 КК України, колегія суддів не знаходить.
Також зважається на дотримання судом першої інстанції при призначенні покарання практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
З огляду на вище разом наведене, апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, змінену апеляційну скаргу прокурора задовольнити, а вирок суду першої інстанції змінити.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , - залишити без задоволення.
Змінену апеляційну скаргу прокурора Західної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_6 , - задовольнити.
Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні № 12017040690001751, щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, - змінити.
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , - вчинення злочину щодо особи з інвалідністю та яка страждала на психічний розлад, а також вчинення злочину щодо особи, з якою винна перебувала у сімейних відносинах.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - у той же строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4