Провадження № 22-ц/803/1774/25 Справа № 180/1446/24 Суддя у 1-й інстанції - Нанічкіна Н. М. Доповідач - Макаров М. О.
11 лютого 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Паромовій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - АТ «Марганецький ГЗК») про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що позивач з 18 жовтня 2004 року по 04 червня 2024 року перебував у трудових відносинах із АТ «Марганецький ГЗК». 21 січня 2014 року на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок, що підтверджується Актом №1/1 про нещасний випадок форми Н-1 від 24 січня 2014 року та актом проведення розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 25 січня 2014 року. У Акті форми Н-5 зазначено обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: виконавши наряд з становлення технологічної платформи на рельсовий шлях, ланка о 10 год. 00 хв. почала штовхати вручну по виробленню вузла навантаження платформу, за направленням в сторону з'їзда №2. ОСОБА_1 знаходився з габаритної сторони гірничої вироботки з правого боку штовхаємої платформи, інші члени ланки ззаду. При русі по заокругленню вироботки вузла навантаження технологічної платформи, у зв'язку із надмірним підштовхуванням робітниками ланки, зійшла з рейки та придавила ліву ногу ОСОБА_1 до грунту вироботки. Комісія з розслідування нещасного випадку на виробництві вважає нещасний випадок пов'язаним з виробництвом. Позивачу було встановлено діагноз: перелом середньої треті кістки лівої гомілки.
Згідно довідки МСЕК від 27 жовтня 2014 року позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності та 50% втрати працездатності. Згідно довідки МСЕК від 20 листопада 2023 року, позивачу повторно визначено третю групу інвалідності та 30% втрати працездатності. У зв'язку із вказаною травмою порушено та продовжуються порушуватися нормальні життєві зв'язки позивача, на даний час самопочуття лише погіршується, негативні зміни у його житті є незворотними, що завдає йому душевного болю та страждань.
Просив стягнути з відповідач на його користь 150000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено умови та підстави покладення цивільної відповідальності, а саме, протиправність дій відповідача, причинний зв'язок між цими діями та отриманою травмою. Згідно доданих до позовної заяви документів, нещасний випадок з ОСОБА_1 стався не внаслідок протиправних дій (бездіяльності) відповідача та не з його вини. Отже, відсутні підстави для задоволення позову та стягнення з АТ «Марганецький ГЗК» суми моральної шкоди.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до ч.2 ст.1167 ЦПК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я. Вказує, що відсутність вини підприємства та наявність вини працівника не може бути причиною відмови в задоволенні позову, оскільки нещасний випадок стався під час виконання ним трудових обов'язків.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що згідно трудової книжки, ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» з 18 жовтня 2004 року, зокрема: працював підземним гірником очисного вибою 2 розряду, підземним кріпильником 5 розряду, підземним електрослюсарем черговим та з ремонту обладнання 3,4 розряду (а.с.8-9).
21 січня 2014 року ОСОБА_1 отримав травму на виробництві - перелом середньої третини кісток лівої голені.
Згідно з Актом форми Н-5 від 24 січня 2014 року, проведено розслідування причин нещасного випадку. Встановлено, що 21 січня 2014 року виконавши наряд з становлення технологічної платформи на рельсовий шлях, ланка в 10 год. 00 хв. почала штовхати вручну по виробітку вузла навантаження платформу, за направленням в сторону з'їзда №2. ОСОБА_1 знаходився з габаритної сторони гірничої вироботки з правого боку штовхаємої платформи, інші члени ланки ззаду. При русі по заокругленню вироботки вузла навантаження технологічної платформи, у зв'язку із надмірним підштовхуванням робітниками ланки, зійшла з рейки та придавила ліву ногу ОСОБА_1 до грунту вироботки. Особою, яка допустила порушення законодавства про охорону праці є ОСОБА_1 , підземний електрослюсар черговий та з ремонту обладнання 4 розряду (старший ланки), який при переміщенні великовагових вантажів групою працюючих не дотримувася особливої обережності, попередньо не погодив дії членів бригади, постійно в процесі роботи не перевіряв достатіність заходів безпеки, не навчив та не показав робітникам безпечні прийоми роботи, а також не дотримувався особистої безпеки, чим порушив ст. 14 ЗУ «Про охорону праці» та п.2.2.11, 2.4.2 Інструкції з охорони праці для підземного електрослюсаря чергового та з ремонту обладання ОТ-ОШ-04-13 (а.с.19-20).
Згідно Акту №1/1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, форми Н-1, особою, яка допустила порушення вимог законодавства про охорону праці, є ОСОБА_1 (а.с.17-18).
Первинним оглядом МСЕК 27 жовтня 2014 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності у зв'язку із трудовим каліцтвом та 50% втрати працездатності (а.с.11).
Повторним оглядом МСЕК 20 листопада 2023 року ОСОБА_1 було визначено 30% втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності (а.с.14).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено умови та підстави покладення цивільної відповідальності, а саме, протиправність дій відповідача, причинний зв'язок між цими діями та отриманою травмою. Згідно доданих до позовної заяви документів, нещасний випадок з ОСОБА_1 стався не внаслідок протиправних дій (бездіяльності) відповідача та не з його вини. Отже, відсутні підстави для задоволення позову та стягнення з АТ «Марганецький ГЗК» суми моральної шкоди.
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання, а тому висновки суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні шкоди через те що в акті вказано, що позивач не дотримувався особистої безпеки є помилковими.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок трудового каліцтва, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Колегія суддів наголошує на тому, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
При визначені розміру компенсації позивачу моральної шкоди, спричиненої втратою здоров'я, в результаті нещасного випадку на виробництві, суд апеляційної інстанції враховуючи ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили з врахуванням того, що позивачу висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у загальному розмірі 30% колегія вважає за необхідне стягнути у рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди 60000 грн.
Стосовно оподаткування суми відшкодування моральної шкоди що підлягає до стягнення, колегія суддів зазначає наступне.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом».
Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22).
Отже, беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відшкодування моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоров'я внаслідок трудового каліцтва відповідачем на користь позивача в розмірі 60000 грн підлягає до стягнення без утримання податку та обов'язкових платежів.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновків про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового про часткове задоволення позову.
Відповідно до п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про стягнення з АТ «Марганецький ГЗК» на користь держави судового збору у розмірі 1400 грн..
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Мотуза Олександра Володимировича - задовольнити частково.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2024 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 60 000 грн., без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 1400 грн..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 11 лютого 2025 року в судовому засіданні.
Повний текст судового рішення складено 14 лютого 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова