14.02.2025 Провадження по справі № 1-кп/940/74/25
Справа № 940/58/25
Іменем України
14 лютого 2025 року Тетіївський районний суд Київської області у складі :
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
потерпілої ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024111300000124 від 13 листопада 2024 року про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Збаржівка Погребищенського району Вінницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, з повною загальною середньою освітою, не депутата, не адвоката, одруженого, військовослужбовця військової служби по мобілізації, старшого стрільця-оператора військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України,
13.02.2024 на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022 ОСОБА_4 призвано на військову службу під час проведення загальної мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .
В подальшому, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.03.2024 № 76 солдата ОСОБА_4 призначено на посаду старшого стрільця-оператора військової частини НОМЕР_1 .
Солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби призваним під час мобілізації, як військовослужбовець Збройних Сил України, повинен керуватися вимогами ст.ст. 9, 11 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, які зобов'язують його свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, бути дисциплінованим, під час перебування поза розташуванням військової частини не допускати негідних вчинків.
Так, ОСОБА_4 , в порушення вимог ст. 28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності, а також Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», умисно, в період часу з 12 листопада 2023 року по 10 листопада 2024 року, перебуваючи по місцю спільного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , систематично вчиняв по відношенню до матері своєї дружини ОСОБА_7 - ОСОБА_5 домашнє насильство, яке виразилось у словесних образах, погрозах, висловлюваннях нецензурною лайкою в її бік, та призвело до психоемоційних змін у вигляді сталої психоемоційної напруги з підвищеною тривожністю, погіршеним настроєм, страхом за здоров'я та безпеку, що призводить до погіршення її соціального функціонування та зниження якості поточного життя.
Зокрема, 12 листопада 2023 року, близько 22 години 00 хвилин, в АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 , за адресою спільного проживання, вчинив сварку з матір'ю своєї дружини ОСОБА_7 - ОСОБА_5 , в ході якої ображав останню нецензурними словами та намагався вчинити бійку, чим вчинив психологічне насильство відносно неї та в подальшому притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Крім того, 02 липня 2024 року о 01 годині 30 хвилин, ОСОБА_4 за адресою спільного проживання, в АДРЕСА_2 , вчинив сварку з матір'ю своєї дружини ОСОБА_7 - ОСОБА_5 , в ході якої ображав останню нецензурними словами, чим вчинив психологічне насильство відносно неї та в подальшому притягнутий до адміністративної відповідальності ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Також, 10 листопада 2024 року, близько 17 години 00 хвилин, ОСОБА_4 перебуваючи по місцю спільного проживання за адресою АДРЕСА_2 , вчинив сварку з матір'ю своєї дружини ОСОБА_7 - ОСОБА_5 , в ході якої кричав та виражався в її адресу нецензурною лайкою, намагався вчинити бійку, чим вчинив психологічне насильство відносно неї.
Внаслідок вчиненого домашнього насильства з боку зятя ОСОБА_4 , ОСОБА_5 спричинені психологічні (моральні) страждання.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1КК України, визнав повністю. Зазначив, що дати та час вчинених ним кримінальних правопорушень, що зазначені в обвинувальному акті відповідають дійсності. Між ним та матір'ю його дружини - ОСОБА_5 , за місцем їх проживання за адресою АДРЕСА_2 , часто виникали сварки та він неодноразово вчиняв правопорушення відносно ОСОБА_5 . Про вчинене шкодує, зазначив, що зробив для себе відповідні висновки, більше такого не повториться, просив у ОСОБА_5 вибачення. На даний час вони примирилися, між ними нормальні стосунки.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
З'ясувавши думки учасників судового провадження про обсяг та порядок дослідження доказів по справі, враховуючи, що ОСОБА_4 повністю визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ніхто з учасників не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, вірно розуміють зміст цих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності позиції учасників процесу, а тому, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд вважає за недоцільне проводити дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише допитом обвинуваченого та матеріалами кримінального провадження, які характеризують його особу й стосуються речових доказів у провадженні. При цьому судом роз'яснено, що у такому випадку учасники судового провадження будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п. 113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у межах кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і в межах висунутого обвинувачення за ст. 126-1 КК України, відповідно до вимог ст. 337 КПК України.
Суд встановив, що своїми діями, які виразились у домашньому насильстві, тобто умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо іншої особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань, погіршення якості життя потерпілої особи, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК України.
При призначенні ОСОБА_4 покарання, суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно із якими особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
Європейський Суд вказує, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
При призначенні виду та розміру покарання ОСОБА_4 суд враховує суспільну небезпеку вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, який є військовослужбовцем, одруженим, має постійне місце реєстрації та проживання, раніше не судимий, незадовільно характеризується за місцем служби.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття.
Обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_4 відсутні.
Враховуючи вказані обставини справи, суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, суд дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства, що відповідає призначеному покаранню у виді обмеження волі в межах санкції статті 126-1 КК України.
В судових дебатах прокурор просив призначити покарання ОСОБА_4 за ст. 126-1 КК України у виді одного року позбавлення волі.
Однак, враховуючи, що обвинувачений, визнав винуватість, щиро розкаявся у вчиненому, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, з потерпілою примирився, суд дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_4 в умовах контролю за його поведінкою уповноваженим органом з питань пробації та вважає за можливе звільнити обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України, з покладанням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Призначення іншого виду покарання, на думку суду, не буде відповідати характеру вчиненого злочину, його суспільній небезпеці, не буде належним чином сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним інших правопорушень.
Призначене покарання буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нових злочинів і не буде становити особистий надмірний тягар для особи. Таке покарання та звільнення від його відбування, на підставі ст. 75 КК України, буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.
Установлено, що підстав для вирішення питань пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Речові докази у справі відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Кримінальним правопорушенням шкоди не завдано.
Керуючись ст. ст. 7, 349, 368, 370, 373, 374, 394 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначити йому покарання за ст.126-1 КК України у виді 2 (двох) років обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановити іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1, п.4 ч.3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Речові докази відсутні.
Запобіжний захід ОСОБА_4 не застосовувати.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляції через Тетіївський районний суд Київської області.
Вирок суду з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, не може бути оскарженим в апеляційному порядку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо його не буде скасовано.
За приписами ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Суддя: ОСОБА_1