Єдиний унікальний номер: 378/1079/24
Провадження № 2/378/57/25
"14" лютого 2025 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Скороход Т. Н.
за участю секретаря: Соколової О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ставище справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До суду з вказаним позовом звернулося АТ «Універсал Банк» з посиланням на те, що у жовтні 2017 року ПАТ «Універсал Банк» запустив новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank. Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. 25.11.2019 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг про відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 та встановлення кредитного ліміту на суму, вказану в мобільному додатку. Клієнт своїм підписом повністю та безумовно прийняв пропозицію банку та погодився з тим, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Банк свої зобов'язання за договором виконав, відкрив поточний рахунок та встановив ліміт використання кредиту у розмірі 20000 грн.. Відповідач свої зобов'язання за договором не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 22848,90 грн., яка складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (за тілом кредиту) - 22848,90 грн..
Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь АТ «Універсал Банк» вказану суму заборгованості за кредитним договором та на відшкодування витрат по сплаті судового збору 3028 грн.
Ухвалою судді Ставищенського районного суду Київської області від 2 січня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а. с. 62).
Представник позивача в судове засідання не прибув, АТ «Універсал Банк» про розгляд справи повідомлене належним чином (а.с. 65-68,73-74), в позовній заяві просить справу розглядати без участі представника позивача (а.с. 2-11).
Відповідач в судове засідання вдруге не прибув, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подав.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши подані письмові докази, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
АТ «Універсал Банк» запустив проект monobank, в рамках якого клієнтам (фізичним особам) відкриваються поточні рахунки, спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки «Monobank». Після перевірки кредитної історії на платіжних картках «Monobank» за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проекту monobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень.
25.11.2019 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг АТ «Універсал Банк», в результаті чого отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а. с. 16).
У анкеті-заяві зазначено, що анкета-заява разом з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг.
До анкети-заяви банком було долучено витяг з Умов і правил обслуговування АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продукту monobank в редакції, чинній з 08.11.2019, які не містять реквізитів та підпис позичальника (а. с. 22-46), паспорт споживчого кредиту «картка monobank» (а. с. 46зв. - 48) та таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача (а. с. 48), які також не містять реквізитів та підпис позичальника.
Також до позову додано виписку з єдиного державного реєстру юридичних осіб з підтвердження реєстрації позивача як юридичної особи, копії банківської ліцензії, виданої позивачу на право надання позивачем банківських послуг (а.с. 53) та статуту (а.с. 50-51).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 25.11.2019, складеного представником позивача, станом на 25 жовтня 2024 року заборгованість відповідача за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 22848 грн. 90 коп. (а. с. 12-14).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 634, 638 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У позовній заяві АТ «Універсал Банк» вказує на те, що особливістю проекту monobank є укладення договорів в електронній формі відповідно до розміщених на сайті банку Умов обслуговування рахунків фізичної особи та здійснення банківського обслуговування дистанційно без відділень.
З матеріалів справи вбачається і судом встановлено, що АТ «Універсал Банк» запустив проект «monobank», в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки «Monobank». Після перевірки кредитної історії на платіжних картках монобанк за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проекту «monobank» є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга - переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт.
Судом встановлено, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, в зв'язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг.
Як зазначив в позовній заяві позивач, відповідач своїм підписом в анкеті-заяві від 25.11.2019 підтвердив, що повністю та безумовно прийняв пропозицію банку та погоджується з тим, що анкета-заява разом із Умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг.
Проте, суд позбавлений можливості перевірити вказані обставини, оскільки позивачем до матеріалів справи додано копію даної анкети-заяви, яка є нечитабельною (а.с. 16).
Тому, суд дійшов висновку про недоведеність підстав для стягнення заявленої позивачем суми, оскільки розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позові, а отже не є належним доказом наявності заборгованості.
Будь-яких доказів видачі кредитних коштів до матеріалів справи позивачем надано не було, відтак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, матеріали справи не містять.
Посилання позивача в позові на умови анкети-заяви, згідно якої клієнт шляхом підписання анкети-заяви підтвердила, що до укладення договору була ознайомлена в електронній/письмовій формі з інформацією щодо умов кредитування та отримала відповідні документи від банку та погоджується з ними, враховуються судом, однак даних обставин не спростовують.
Розрахунок заборгованості, на який посилався позивач у позові і який досліджений судом, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок із зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає банк.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 333/5483/20 та інших.
У розрахунку заборгованості зазначено, що розмір заборгованості за наданим кредитом складає 22848,90 грн. і вказана сума заявлена банком до стягнення. Проте, будь-яких доказів видачі кредитних коштів, підвищення (збільшення) кредитного ліміту до матеріалів справи позивачем надано не було. Відтак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві, а саме, що заборгованість відповідача за договором від 25 листопада 2019 року становить 22848,90 грн. (відповідно до розрахунку заборгованості), матеріали справи не містять.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Оскільки в матеріалах справи відсутня заява відповідача про визнання позову, і оскільки саме на позивача в силу положень ст. 12, 13 ЦПК України покладається доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву із запереченнями проти викладених позивачем обставин, зустрічних доказів саме по собі не свідчить про визнання ним обставин, на які посилається позивач, або наявність підстав для визнання судом цих обставин встановленими.
Враховуючи, що інших доказів на підтвердження існування заборгованості, зокрема, виписки за картковим рахунком відповідача, відкритим в АТ «Універсал банк», банком суду надано не було, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитних відносин з відповідачем та заборгованості, що заявлена до стягнення, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості належним чином перевірити видачу банком відповідачу кредитних коштів, користування відповідачкою кредитними коштами та внесення відповідачкою грошових коштів на погашення кредитної заборгованості.
Схожі за змістом обставини встановлені Київським апеляційним судом в постановах від 08 січня 2024 року у справі № 754/3192/23., від 05 червня 2024 у справі № 758/12665/23, від 13 вересня 2024 року у справі № 363/6359/23
Згідно із ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.
У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред'явлення будь-якої вимоги.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.
В той же час, звертаючись до суду із вказаним позовом, банк просив суд здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Зазначивши в позовній заяві про розгляд справи без представника позивача (а. с. 2-11), позивач тим самим підтвердив, що подав усі докази на обґрунтування своїх вимог разом із позовною заявою.
Таким чином, не вбачається підстав для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку повернення кредиту будь-яких коштів. З огляду на наведене, позов задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Судовий збір у розмірі 3028 грн. 00 коп. сплачений позивачем, в силу ст. 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою в позові відшкодуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 634, 638, 639, 1054 ЦК України, ст. ст. 3, 11, 12 Закону «Про електронну комерцію», ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 83, 89 ч. 1 ч. 3, 178 ч. 8, 259, 263-265, 268, 273, 279 ч. 5 ЦПК України, суд
Відмовити в задоволенні позову Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: Акціонерне товариство «Універсал Банк» (місцезнаходження: 04082, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19, код ЄДРПОУ: 21133352).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Повне рішення складено 14 лютого 2025 року.
Суддя Т. Н. Скороход