11 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 524/2878/21
провадження № 51-5327км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
представника потерпілого ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
засудженого ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 лютого 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12020170090003002, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кременчука Полтавської області, який проживає та зареєстрований у
АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Вступ
11 листопада 2020 року приблизно о 09:40 ОСОБА_9 , перебуваючи в
м. Кременчуці Полтавської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин здійснив наїзд на потерпілого, який перешкоджав виїзду керованого засудженим автомобіля з гаражного приміщення. Унаслідок наїзду потерпілий отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалого розладу здоров'я.
Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 122 КК України та засудив його до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з подальшим звільненням від відбування покарання з випробуванням з установленим іспитовим строком.
Також суд вирішив заявлений потерпілим цивільний позов, залишив
без розгляду заяву потерпілого про збільшення позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, і визначив долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд після розгляду скарг захисника засудженого та представника потерпілого залишив вирок районного суду без змін.
Не погодившись із рішенням судів попередніх інстанцій, представник потерпілого подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 лютого
2024 року засуджено ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Прийнято рішення стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_7 :
- 1626,74 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди;
- 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- 8700 грн витрат на правничу допомогу.
Також прийнято рішення залишити без розгляду заяву потерпілого про збільшення позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином.
До того ж цим вироком вирішено долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він 11 листопада 2020 року приблизно о 09:40, перебуваючи в гаражному кооперативі у
м. Кременчуці Полтавської області, під час перевірки виконання ремонту автомобіля «Fiat Tempra», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким займався потерпілий ОСОБА_7 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, керуючи вказаним вище автомобілем, здійснив наїзд на потерпілого, який намагався перешкодити виїзду з гаражного кооперативу.
Своїми діями ОСОБА_9 спричинив потерпілому ОСОБА_7 тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалого розладу здоров'я.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 09 вересня 2024 року вирок районного суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м'якість і неправильного вирішення судами заявленого потерпілим цивільного позову зі зміненими позовними вимогами, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Свої доводи мотивує тим, що суди не врахували конкретних обставин кримінального правопорушення, даних про особу засудженого, які свідчать, що його виправлення та перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, а тому звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням з установленням іспитового строку не відповідає меті покарання. Тож, на думку касатора, застосування ст. 75 КК України під час визначення засудженому покарання призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість.
Крім того, заперечує правильність вирішення цивільного позову зі зміненими позовними вимогами, які були зумовлені продовженням лікування потерпілого, оскільки судом першої інстанції безпідставно залишено без розгляду його заяву про збільшення позовних вимог, що суд апеляційної інстанції також залишив без уваги, та зазначає про невмотивованість судових рішень в цій частині.
Вважає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України не усунув усіх допущених судом першої інстанції порушень, належним чином не мотивував свогорішення про залишення апеляційноїскарги представника потерпілого
беззадоволення і дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в оскаржуваній його частині.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу представника потерпілого засуджений та його захисник просять залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні потерпілий, його представник та прокурор підтримали касаційну скаргу, а засуджений та його захисник заперечили щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК України визначено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Що стосується призначення покарання, то за правилами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Частиною 1 ст. 65 КК України регламентовано, що суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:
1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.
2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.
Нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Доводи касатора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м'якість, колегія суддів вважає необґрунтованими з таких підстав.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_9 та правова кваліфікація його дій в касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, а саме таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК України означає з'ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене в конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
З огляду на викладене справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком та покаранням.
Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено,
з урахуванням усіх обставин, що повинні бути враховані під час призначення покарання.
Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то з них видно, що суд першої інстанції, а надалі й апеляційний суд, призначаючи засудженому покарання у межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України та звільняючи його від відбування покарання з випробуванням із призначенням іспитового строку, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, фактичні обставини кримінального провадження, дані про особу засудженого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, за місцем роботи характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, висновок органу з питань пробації, згідно з яким можливе виправлення засудженого без ізоляції від суспільства. Також суд узяв до уваги конкретні обставини скоєння злочину, його характер і спосіб вчинення, наслідки скоєного, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Беручи до уваги зазначене, суди дійшли правильного висновку про призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, яке передбачено ч. 1
ст. 122 КК України, та про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з установленням іспитового строку тривалістю 1 рік, а свої рішення в цій частині належним чином мотивували.
З таким висновком судів попередніх інстанцій погоджується колегія суддів.
Ураховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_9 покарання із застосуванням ст. 75 КК України є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65, 75 КК України.
Переконливих доводів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через м'якість, з касаційної скарги представника потерпілого не убачається та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цього провадження в частині призначення покарання з подальшим звільненням засудженого від його відбування з випробуванням норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Що стосується доводів касатора про невирішення судами попередніх інстанцій цивільного позову зі зміненими позовними вимогами, які були зумовлені продовженням лікування потерпілого, та невмотивованість судових рішень в цій частині, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Так, за наслідками перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції проігнорував вимоги ст. 129 КПК України, згідно з якою суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. Залишення цивільного позову без розгляду можливе лише у випадках виправдання обвинуваченого (ч. 3 ст. 129 КПК України) або неприбуття в судове засідання цивільного позивача (ч. 1 ст. 326 КПК України).
Під час касаційного перегляду колегія суддів установила, що потерпілий ОСОБА_7 звернувся з цивільним позовом та заявою про збільшення позовних вимог щодо суми відшкодування заподіяної йому як матеріальної, так і моральної шкоди до початку судового розгляду, що узгоджується з положеннями ст. 128 КПК України відповідно до яких особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до обвинуваченого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, який у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами цього Кодексу.
Водночас колегія суддів акцентує на тому, що у кримінальному процесуальному законодавстві відсутні застереження стосовно внесення змін до цивільного позову в ході судового розгляду, у тому числі й щодо збільшення позовних вимог, що підтверджується усталеною практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Усупереч наведеному, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, розглянув заявлений потерпілим цивільний позов без урахування поданої заяви про збільшення позовних вимог і, як результат, залишив цю заяву без розгляду.
У свою чергу суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи представника потерпілого щодо неправильного вирішення цивільного позову зі зміненими позовними вимогами, не звернув уваги на те, що розмір заявленого позову в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди був збільшений шляхом подання відповідної заяви, яку місцевий суд не розглянув, чим допустив порушення закону, а суд апеляційної інстанції це порушення не усунув. Тож апеляційний суд дійшов передчасного висновку про правильність вирішення судом першої інстанції цивільного позову зі зміненими позовними вимогами, при цьому переконливих мотивів свого рішення не навів.
Зазначене свідчить про допущення судами істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час вирішення цивільного позову зі зміненими позовними вимогами.
Тому доводи касаційної скарги представника потерпілого в цій частині є слушними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанцій стосовно ОСОБА_9 в частині вирішення цивільного позову зі зміненими позовними вимогами потерпілого ОСОБА_7 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди не можна вважати законними, обґрунтованими та вмотивованими, а тому вони підлягають скасуванню з призначенням нового судового розгляду провадження в цій частині в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що призначене ОСОБА_9 покарання із застосуванням ст. 75 КК України за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення відповідає приписам статей 50, 65, 75 КК України.
Касаційна скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката
ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 лютого
2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_9 в частині вирішення цивільного позову зі зміненими позовними вимогами потерпілого ОСОБА_7 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди скасувати і призначити новий розгляд провадження в цій частині в порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції.
В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3