12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 761/36779/20
провадження № 61-6072св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буглак Олеся Гурамівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гайдак Олександр Володимирович, на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., від 14 березня 2024 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буглак О. Г., про визнання договору міни удаваним та переведення прав та обов'язків покупця.
Позов мотивовано тим, що вона, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 були співвласниками квартири АДРЕСА_1 , в якій кожному з них належало по 1/3 частини.
Наприкінці вересня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до неї ( ОСОБА_1 ) та її чоловіка з пропозицією викупити у неї належну їй частку цієї квартири, на що вона (позивачка) запропонувала надати їм з чоловіком письмові пропозиції щодо цінової вартості та умов придбання зазначеної частки відповідно до законодавства. Однак пізніше їй стало відомо, що ОСОБА_2 продала свою 1/3 частки спірної квартири, вартістю 637 572 грн, ОСОБА_3 , оформивши 20 жовтня 2020 року договір міни. За умовами договору міни ОСОБА_2 обміняла свою частку у спірній квартирі на належний йому ноутбук ASUS ROG Strix Gl 5 G512LI-HN, вартістю 27 544 грн, з доплатою 610 028 грн.
Вважає, що укладений між відповідачами договір міни не спрямований на реальне настання правових наслідків, укладений з метою приховати інший правочин, отже, є удаваним правочином, а саме вчинений для приховання договору купівлі-продажу, тому права покупця за цим договором повинні перейти до позивача. ОСОБА_2 не направляла жодному співвласнику письмових заяв про наміри обміняти чи продати свою частку квартири.
ОСОБА_1 просила визнати договір міни, укладений 20 жовтня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О. Г., зареєстрований в реєстрі за № 6244, удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу; перевести на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за вказаним договором купівлі-продажу.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва в складі судді Фролової І. В. від 19 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених вимог щодо удаваності договору міни. Спірний договір не суперечить положенням ЦК України, інших актів законодавства і є результатом волевиявлення сторін, а сам правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, які ним обумовлені, з огляду на що підстави для визнання його удаваним відсутні.
Рішенням Шевченківськогорайонного суду міста Києва від 26 серпня 2022 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 000 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для стягнення витрат на правову допомогу, які поніс відповідач.
Постановою Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П., від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу адвоката Токовенка О. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Додатковою постановою Київського апеляційного від 09 травня 2023 року заяву адвоката Гайдака О. В. в інтересах ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в сумі 5 000 грн. У задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, вони не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. З урахуванням зазначених обставин, а також складності справи та фактично виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням поданого позивачем заперечення щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та його доводів щодо їх неспівмірності апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
Постановою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Суди не врахували, що спірний договір за своїм змістом схожий на договір міни, однак за своєю правовою природою та виходячи з прихованого наміру сторін, які останні мали при його укладенні, таким не є.
Особливість договору міни полягає в характері зустрічного задоволення. Якщо у договорі купівлі-продажу покупець зобов'язаний сплатити за передане йому у власність майно певну грошову суму, то у договорі міни оплата за переданий у власність товар здійснюється у вигляді передання іншого товару, виконання робіт чи надання послуг з можливою доплатою. Крім цього, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю, проте такого права він не має при укладенні договору міни.
Матеріали справи не містять доказів надсилання ОСОБА_2 письмової пропозиції ОСОБА_1 на купівлю частки квартири за встановленою ціною.
Проте суд першої інстанції, встановивши, що договір міни укладений із значною доплатою, що дорівнює 96 % вартості обмінюваної частки квартири, тобто майже повну суму, не дослідив питання дійсної спрямованості волі сторін при укладенні договору міни, мотиви вчинення ними правочину та можливе ухилення власника частки від надання переважного права на купівлю її частки іншим співвласником; не спростував доводів і доказів, наданих позивачем, та не пояснив причин їх відхилення. Водночас відповідачі не надали жодних доказів, які пояснювали би мотиви вчинення правочину міни із такою значною доплатою.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на наведене уваги не звернув, доводів апеляційної скарги не спростував та дійшов передчасних висновків про законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано договір міни, укладений 20 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 6244, удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу.
Переведено на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 6244.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що предметом договору міни є звичайний ноутбук без будь-яких унікальних характеристик, які б обумовлювали зацікавленість відповідача у отриманні саме такого ноутбуку.
Суд першої інстанції, встановивши, що договір міни укладений із значною доплатою, що дорівнює 96 % вартості обмінюваної частки квартири, не дослідив питання дійсної спрямованості волі сторін при укладенні договору міни, мотиви вчинення ними правочину та можливе ухилення власника частки від надання переважного права на купівлю її частки іншим співвласником. Відповідачі не пояснили мотиви вчинення правочину міни із такою значною доплатою.
Спірний договір за своїм змістом лише схожий на договір міни, однак за своєю правовою природою та виходячи з прихованого наміру сторін, які останні мали при його укладенні, є договором купівлі-продажу.
Таким чином, договір міни є удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу, а тому до спірних правовідносин підлягає застосовуванню правило переважного права співвласника майна на придбання частки у такому майні відповідно до статті 362 ЦК України.
Матеріали справи не містять доказів надсилання ОСОБА_2 письмової пропозиції ОСОБА_1 на купівлю частки квартири за встановленою в договорі ціною такого майна, що вказує на порушення права позивачки як співвласника квартири на переважне право перед іншими особами купівлі частки такої квартири.
Переводячи на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу, суд врахував, що вона внесла на депозитний рахунок суду першої інстанції грошові кошти, які за договором фактично повинен сплатити покупець.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та аргументи учасників справи
24 квітня 2024 року ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд», а ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гайдак О. В., через засоби поштового зв'язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просили її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зазначають застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 520/2224/19-ц, від 22 лютого 2023 року у справі № 755/912/21, від 01 лютого 2023 року у справі № 755/17313/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційні скарги ідентичні за змістом та мотивовані наступним.
Аналіз частини четвертої статті 362 ЦК України свідчить про те, що передбачені положеннями статті 362 ЦК України обмеження щодо розпорядження своєю часткою стосуються лише продажу частки співвласником.
Переважне право інших співвласників на придбання частки не існує у випадках її відчуження іншим чином: шляхом укладення договорів міни, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно - стаття 734 ЦК України), довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту.
Положення частини четвертої статті 362 ЦК України регулюють відносини виключно з переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним з порушенням переважного права, а у випадку відчуження частки спільної часткової власності шляхом укладення договору міни, дарування, ренти, довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту, а також у випадку внесення вкладу до статутного капіталу переважне право інших співвласників на придбання такої частки не існує, тому на встановлені у справі правовідносини положення цієї статті не розповсюджуються.
За приписами вказаної статті обмеження щодо розпорядження своєю часткою стосуються лише продажу частки співвласником.
Також на виконання вказаної норми позивачка не внесла на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Крім того, тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто, сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі, норм, що регулюють цей правочин.
Статтею 716 ЦК України встановлено, що до договору міни застосовуються загальні положення, зокрема, про купівлю-продаж або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Однак ключовим моментом, що відрізняє договір міни від інших правочинів, є саме обмін одного товару (майна) на інший товар (майно).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги
У відзиві на касаційні скарги, поданому до Верховного Суду у червні 2024 року, ОСОБА_1 заперечує проти доводів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , просить касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Позивачка звертає увагу на явну неспівмірність при обміні частки у праві спільної часткової власності, яка належала ОСОБА_2 , з ноутбуком, який належав ОСОБА_3 .
Оскільки об'єкти обміну є нерівнозначними, вважає, що відповідачами укладений прихований договір купівлі-продажу.
Матеріали справи не містять доказів надсилання ОСОБА_2 письмової пропозиції ОСОБА_1 на купівлю частки квартири за встановленою в договорі ціною такого майна.
З огляду на це суд апеляційної інстанції правильно задовольнив позов та перевів на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за вказаним договором купівлі-продажу відповідно до статті 362 ЦК України.
Вимоги частини четвертої статті 362 ЦК України щодо внесення на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець, позивачка виконала.
Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 761/36779/20.
У серпні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власницею 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 13 грудня 2002 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Є. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 12579.
Друга частина 1/3 зазначеної квартири належить чоловіку ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 06 січня 1994 року за № 3815.
Інша 1/3 частина вказаної квартири належала ОСОБА_2 згідно з договором дарування, посвідченого 27 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткачуком С. В., зареєстрованого за № 2876.
20 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 6244, за умовами якого ОСОБА_2 міняє належну їй на праві власності 1/3 частину спірної квартири, вартістю 637 572 грн, на належний ОСОБА_3 ноутбук ASUS ROG Strix Gl 5 G512LI-HN, вартістю 24 544 грн, з доплатою 610 028 грн.
За змістом договору міни вартість ноутбука ASUS ROG Strix Gl5 G512LI-HN становить 27 544 грн, вартість частки - 610 028 грн.
Згідно зі звітом про оцінку майна від 18 жовтня 2020 року, зробленого ТОВ «СТОЛИЦЯ-ГРУП», вартість частки квартири - 637 572 грн.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості спірної квартири, складеного ФОП ОСОБА_6 , станом на 29 жовтня 2020 ринкова вартість 1/3 частини квартири становить 693 980 грн.
Згідно з квитанцією від 05 липня 2022 року № 17 ОСОБА_1 сплатила на користь державної казначейської служби України у м. Києві на рахунок НОМЕР_1 300 000 грн, призначення платежу: внесення на депозитний рахунок ТУ ДСАУ у м. Києві грошових коштів для забезпечення можливого присудження грошової компенсації у зв'язку із розглядом цивільної справи № 761/36779/20 у Шевченківському районному суді міста Києва.
Згідно з квитанцією від 06 липня 2022 року № 3 ОСОБА_1 сплатила на користь державної казначейської служби України у м. Києві на рахунок НОМЕР_1 339 980 грн, призначення платежу: внесення на депозитний рахунок ТУ ДСАУ у м. Києві грошових коштів для забезпечення можливого присудження грошової компенсації у зв'язку із розглядом цивільної справи № 761/36779/20 у Шевченківському районному суді міста Києва.
Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Києві від 08 липня 2022 року № 2-218з/22 ОСОБА_1 внесла на рахунок НОМЕР_1 639 980 грн згідно з ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2022 року у справі № 761/36779/20.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, шляхом волевиявлення сторін на набуття певних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18).
Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).
Предметом позову є визнання договору міни, укладеного 20 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу, та переведення на ОСОБА_1 прав та обов'язків покупця за цим договором.
Відповідно до вказаного договору міни ОСОБА_2 міняє належну їй на праві власності 1/3 частину спірної квартири, вартістю 637 572,00 грн, на належний ОСОБА_3 ноутбук ASUS ROG Strix Gl 5 G512LI-HN, вартістю 24 544 грн, з доплатою 610 028 грн.
Відповідно до частини першої статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів (частина перша статті 362 ЦК України).
Частиною четвертою статті 362 ЦК України передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що передбачені положеннями статті 362 ЦК України обмеження щодо розпорядження своєю часткою стосуються лише продажу частки співвласником.
Переважне право інших співвласників на придбання частки не існує у випадках її відчуження іншим чином: шляхом укладення договорів міни, дарування, ренти (якщо майно передається безоплатно - стаття 734 ЦК України), довічного утримання, спадкового договору або складання заповіту. Крім того, інші співвласники позбавлені переважного права на купівлю частки у праві спільної часткової власності у випадку її продажу з публічних торгів.
Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 520/2224/19-ц (провадження № 61-4067св21), на яку є посилання у касаційній скарзі.
Статтею 716 ЦК України встановлено, що до договору міни застосовуються загальні положення, зокрема, про купівлю-продаж або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Договір купівлі-продажу є оплатним, двостороннім та консенсуальним.
При цьому, вартість відчужуваного майна сплачується продавцеві лише у грошовому вираженні, тому істотною умовою договору є ціна, визначена сторонами шляхом обопільної згоди.
Договір міни, як і договір купівлі-продажу, є відплатним, оскільки передбачає надання зустрічного задоволення за переданий у власність товар.
Однак, особливість договору міни полягає в характері зустрічного задоволення. Якщо у договорі купівлі-продажу покупець зобов'язаний сплатити за передане йому у власність майно певну грошову суму, то у договорі міни оплата за переданий у власність товар здійснюється у вигляді передачі іншого товару, виконання робіт чи надання послуг.
За договором міни у його сторін виникає взаємний двосторонній обов'язок, та відповідне йому право вимоги, передати саме майно, при цьому компенсація різниці вартості майна не є обов'язковою умовою такого договору і залежить виключно від волевиявлення сторін угоди.
Отже, характерною особливістю, що відрізняє договір міни від інших правочинів, є саме обмін одного товару (майна) на інший товар (майно).
Крім цього, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю, проте такого права він не має при укладенні договору міни.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 927/1099/22, від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц, від 15 червня 2018 року у справі № 916/933/17.
У постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі
№ 6-1026цс16, від 24 грудня 2014 року в справі № 6-32466св14, від 22 травня 2013 року в справі № 6-5673св13 зроблено висновок про те, що позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
У свою чергу суди повинні оцінити зазначені доводи, подані сторонами докази та здійснити правильну кваліфікацію правочину, виходячи із відносин, які реально склались між його сторонами.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженнінаявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В обмін на частку у спірному нерухомому майні за договором міни ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 ноутбук ASUS ROG Strix Gl 5 G512LI-HN та доплату як компенсацію різниці вартості майна.
Апеляційним судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що вартість 1/3 частини спірної квартири становить 637 572 грн, вартість вказаного ноутбука - 24 544 грн, а розмір доплати сторони визначили у розмірі 610 028 грн.
Таким чином, договір міни укладений із значною доплатою, що дорівнює 96 % вартості обмінюваної частки квартири.
При цьому відповідачі не заперечували, що предметом договору міни є звичайний ноутбук без будь-яких унікальних характеристик, які б обумовлювали зацікавленість відповідача ОСОБА_2 у отриманні саме такого ноутбуку; не пояснили суду мотиви вчинення правочину міни із такою значною доплатою, що майже дорівнює вартості спірної частини квартири.
Зважаючи на те, що у договорі міни наявна обов'язкова ознака договору купівлі-продажу, зокрема фактична оплата товару грошима як загальним еквівалентом вартості, а тому, в даному випадку, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний договір за своєю правовою природою та виходячи з прихованого наміру сторін, які останні мали при його укладенні, є договором купівлі-продажу.
За таких умов, відсутність доказів надсилання ОСОБА_2 письмової пропозиції ОСОБА_1 щодо купівлі частки квартири за встановленою в договорі ціною такого майна вказує на порушення права позивачки як співвласника квартири на переважне право перед іншими особами купівлі частки такої квартири.
Отже, встановивши, що договір міни є удаваним правочином, вчиненим з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції правильно застосував загальні положення про договір купівлі-продажу, зокрема щодо правила переважного права співвласника майна на придбання частки у такому майні та переведення прав та обов'язків покупця відповідно до статті 362 ЦК України.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи касаційних скарг правильності указаних висновків не спростовують.
Посилання заявників на те, що обмеження щодо розпорядження своєю часткою не стосуються укладення співвласником договору міни частки у майні, не суперечить обставинам цієї справи, оскільки встановлено, що спірний договір за своїм змістом схожий на договір міни, однак за своєю правовою природою та виходячи з прихованого наміру сторін, які останні мали при його укладенні, є договором купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення, зокрема, про купівлю-продаж або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Таким чином, апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 362 ЦК України.
Доводи касаційних скарг значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Доводи касаційних скарг про те, що судом не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 травня 2022 року у справі № 520/2224/19-ц, від 22 лютого 2023 року у справі № 755/912/21, від 01 лютого 2023 року у справі № 755/17313/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц, на правильність ухваленого у справі рішення не впливають.
Зміст указаних постанов свідчить про те, що передбачені положеннями статті 362 ЦК України обмеження щодо розпорядження своєю часткою стосуються лише продажу частки співвласником.
Висновки суду апеляційної інстанції зазначеному по суті спору не суперечать.
Посилання заявників на те, що задоволення позову порушуватиме їх право власності, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необґрунтовані.
За змістом приписів указаної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частини четвертої статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Механізм внесення відповідної суми грошових коштів на депозитний рахунок суду є гарантією захисту прав та інтересів первісного покупця частки, проданої з порушенням переважного права іншого співвласника майна. Адже у випадку задоволення позову, покупцю частки повертаються в повному обсязі сплачені ним грошові кошти на виконання умов договору. Таким чином, судовому захисту підлягає як право співвласника майна, переважне право якого було порушено, так і право первісного покупця частки, права якого будуть захищені внаслідок задоволення первісного позову.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20).
Суд апеляційної інстанції встановив та не спростовано відповідачами, що вимоги частини четвертої статті 362 ЦК України щодо внесення на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець, позивачка виконала.
Обставини продажу спірної частини квартири з порушенням переважного права іншого співвласника майна та можливість відповідача ОСОБА_3 захистити власні права та інтереси як первісного покупця частки за рахунок грошових коштів, розміщених на депозитний рахунку суду, спростовують посилання на порушення права власності в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Водночас посилання ОСОБА_2 як продавця щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції колегія суддів вважає необґрунтованими, тому що задоволення цього позову не впливає на обсяг її прав за наслідками відчуження майна, зокрема на отримання повної вартості предмета договору.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
В межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку про неправильне застосуванням судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гайдак Олександр Володимирович, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович