13 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 760/21007/23
провадження № 61-13238св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Заведієм Владиславом Ігоровичем, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року у складі судді Жовноватюк В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Євграфової Є. П., Писаної Т. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання припинити зловживання правом та вчинити дії.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 08 вересня 2021 року уклала з ОСОБА_2 нотаріально посвідчений договір позики, на умовах якого отримала в борг 4 806 359,66 грн, що еквівалентно 179 800,00 дол. США, зі строком повернення до 08 вересня 2022 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики між ними укладений договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка та житловий будинок.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф та погіршенням економічної ситуації в державі, вона втратила джерело доходу і тому прострочила виконання зобов'язання за договором позики. Єдиним варіантом повернення заборгованості вважає реалізацію предметів іпотеки, проте самостійно продати майно не має можливості через наявність заборони, а відповідач відмовляється від спілкування з нею.
Вважає такі дії іпотекодержателя зловживанням права на звернення стягнення на предмет іпотеки, який, відповідно до умов договору іпотеки, має право у випадку невиконання основного зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом його реалізації.
Відповідач обрав стратегію затягування процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки має на меті отримати додатковий дохід у вигляді відсотків за порушення строків погашення заборгованості.
Посилаючись на наведене, просила зобов'язати ОСОБА_2 припинити зловживання своїми правами іпотекодержателя за договором іпотеки та зобов'язати вчинити дії - ініціювати позасудове стягнення в межах суми боргу на момент стягнення на предмет іпотеки (частину квартири в житловому будинку АДРЕСА_1 ) протягом 90 днів із дня набрання чинності рішення суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони у договорі погодили обов'язок іпотекодавця (позивача) не відчужувати предмет іпотеки, позивач не довела факт затягування процедури звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем належними та допустимими доказами.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
01 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Заведій В. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
З метою належного виконання своїх зобов'язань, передбачених договорами позики та іпотеки, ОСОБА_1 , діючи добросовісно, неодноразово повідомляла ОСОБА_2 про неможливість погашення нею боргу та просила останнього реалізувати його право, передбачене договором іпотеки, а саме: ініціювати звернення стягнення на предмет іпотеки, що було ним проігноровано.
Зазначає, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Таким чином, маючи цивільне право на звернення стягнення на предмети іпотеки, ОСОБА_2 , як іпотекодержатель, знаючи про неможливість та складне матеріальне становище ОСОБА_1 , ігноруючи її неодноразові прохання ініціювати процедуру звернення стягнення на предмети іпотеки з метою виконання позивачем фінансових зобов'язань перед відповідачем, використовує дане «цивільне право на зло» ОСОБА_1 та третім особам, що суперечить одному із основоположних принципів цивільного права, закріпленому у статті З ЦК України - добросовісності.
Саме в затягуванні зі зверненням стягнення на предмети іпотеки, яке завдає та продовжує завдавати як матеріальну, так і моральну шкоду, проявляється перевищення меж суб'єктивного права ОСОБА_2 . Адже звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація в порядку, передбаченому статтями 37 або 38 Закону України «Про іпотеку» є єдиним можливим та ефективним варіантом задоволення прав та інтересів ОСОБА_2 , третіх осіб, які є кредиторами позивача, держави (щодо нарахування та сплати зобов'язань, передбачених Податковим кодексом України), та сім'ї ОСОБА_1 , оскільки дозволить не лише виконати зобов'язання позивача перед відповідачем за договором позики, а й забезпечить можливість виконання ОСОБА_1 зобов'язань перед третіми особами.
Доводи інших учасників справи
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року цивільну справу № 760/21007/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання припинити зловживання правом та вчинити дії.
У січні 2025 року справа № 760/21007/23 надійшла до Верховного Суду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що 08 вересня 2021 року ОСОБА_2 , від імені якого діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір позики, предметом якого є передання позикодавцем та прийняття позичальником у позику грошових коштів в сумі 4 806 359,66 грн, що на день укладення договору за офіційним курсом Національного банку України становило еквівалент 179 800,00 дол. США, які позичальник зобов'язалася повернути позикодавцю не пізніше 08 вересня 2022 року.
Предметом іпотеки є: земельна ділянка кадастровий номер: 800000000:72:516:0065, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0881; житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 463,5 кв. м, житловою площею 149,1 кв. м.
Відповідно до пункту 3.4. договору іпотеки іпотекодержатель має право: у випадку невиконання основного зобов'язання, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом його реалізації у спосіб, визначений цим договором та чинним законодавством України; задовольнити вимоги в тому обсязі, які є на момент фактичного задоволення, зокрема - суму боргу, неустойку. збитки, завдані простроченням виконання, витрати, пов'язані з утриманням та зверненням стягнення на предмет іпотеки тощо; звернути стягнення на предмет іпотеки достроково у випадках, передбачених основним зобов'язанням, цим договором та чинним законодавством України; вимагати від іпотекодавця вжиття заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки; здійснювати перевірки наявності, стану та умов зберігання предмета іпотеки, а також звертатися до іпотекодавця з вимогою надати йому необхідні документи, щодо підтвердження виконання іпотекодавцем умов цього договору; задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодавцем, якщо суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки, буде недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з пунктом 3.3 договору іпотеки іпотекодержатель зобов'язується: у разі реалізації предмета іпотеки, у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання, повернути іпотекодавцем суму, що перевищує розмір забезпечених іпотекою вимог.
У підпункті 3.1.6 договору іпотеки сторони погодили, що іпотекодавець зобов'язаний не відчужувати предмет іпотеки та не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в найм (оренду), в користування іншим особам, наступну іпотеку тощо).
29 липня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дзюба М. Ю. звернувся з листом до ОСОБА_2 , у якому просив реалізувати право іпотекодержателя та в рахунок погашення заборгованості за договором позики звернути стягнення на частину квартир (у межах суми боргу) у порядку, визначеному статтями 37 або 38 Закону України «Про іпотеку». Вказане звернення залишено без реагування з боку відповідача.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і не договірних зобов'язань.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на: 1) судовий (на підставі рішення суду); 2) позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації.
Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.
У справі, яка переглядається, як на підставу порушення своїх прав, позивачка посилалась на те, що самостійно продати майно не має можливості через наявність іпотеки та заборони в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а відповідач затягує процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.
Суди встановили, що у пункті 3.4 договору іпотеки сторони визначили, що іпотекодержатель має право: у випадку невиконання основного зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом його реалізації у спосіб визначений цим договором та чинним законодавством України; задовольнити вимоги в тому обсязі, які є на момент фактичного задоволення, зокрема - суму боргу, неустойку. збитки, завдані простроченням виконання, витрати, пов'язані з утриманням та зверненням стягнення на предмет іпотеки тощо; звернути стягнення на предмет іпотеки достроково у випадках, передбачених основним зобов'язанням, цим договором та чинним законодавством України; вимагати від іпотекодавця вжиття заходів, необхідних для збереження предмета іпотеки; здійснювати перевірки наявності, стану та умов зберігання предмета іпотеки, а також звертатися до іпотекодавця з вимогою надати йому необхідні документи, щодо підтвердження виконання іпотекодавцем умов цього договору; задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодавцем, якщо суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки, буде недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя.
Враховуючи, що умовами укладеного між сторонами договору позики визначено право іпотекодержателя самостійно визначати порядок задоволення своїх вимог, задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора є його правом, виходячи з того, що позивачка не довела обставини, на які посилалась як на підставу для задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, з урахуванням змісту заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне тлумачення наведених норм або застосували закон, який не підлягав застосуванню чи не застосували закон, який підлягав застосуванню.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19, від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.).
У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.
Тобто у цій справі судами досліджено докази та встановлені обставини, на підставі яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог, оскільки ці вимоги є недоведеними.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, зокрема, надання переваги поданим стороною позивача доказам та відхилення доказів, наданих відповідачем, які за доводами заявника є неналежними і недопустимими.
Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Заведієм Владиславом Ігоровичем, залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун