12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 943/854/23
провадження № 61-16806св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - виконавчий комітет Буської міської ради Золочівського району Львівської області,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кінаш Дмитро Вадимович, на рішення Буського районного суду Львівської області від 04 червня 2024 року у складі судді Журибіди Б. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Буської міської ради Золочівського району Львівської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними та скасування рішень.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з 07 вересня 1939 року (з часу народження) він був зареєстрований та проживав у будинку АДРЕСА_1 .
За цією адресою також були зареєстровані його батьки: ОСОБА_3 - голова колгоспного двору (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ); ОСОБА_4 , (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ); а також його сестри: ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ); ОСОБА_6 (померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ); ОСОБА_7 (померла у 2008 році), які були членами колгоспного двору.
У зв'язку із введенням 15 квітня 1991 року в дію Закону України «Про власність» нерухоме майно колгоспного двору перейшло у спільну сумісну власність ОСОБА_5 , яка була членом колгоспного двору, згідно з погосподарською книгою, та його як такого, що не втратив зв'язок з колгоспним двором.
Йому та ОСОБА_5 як власникам майна на праві спільної сумісної власності, станом на 1991 рік належало по 1/2 частці майна.
До 1958 року він проживав у спірному будинку, у подальшому був призваний на службу в армію. Сестри, на відміну від нього, не допомагали батькам. Ним за власні кошти було збудовано криницю, обмуровано будинок цеглою, а також зроблено багато інших будівельних робіт по облаштуванню будинку.
У 2008 році його сестра ОСОБА_5 захворіла, а він після оперативного втручання став прикутим до інвалідного візка. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла.
У 2020 році він звернувся до Новосілківської сільської ради Буського району Львівської області (далі - Новосілківська сільська рада) із заявою про оформлення права власності на належне йому майно, однак йому було відмовлено у наданні дозволу на приватизацію землі через перебування її у власності ОСОБА_5 , яка після смерті матері звернулася до Новосілківської сільської ради із заявою про винесення рішення щодо оформлення власності на спірний житловий будинок.
Рішенням виконавчого комітету Новосілківської сільської ради № 22 від 23 травня 2011 року вирішено оформити право власності та провести державну реєстрацію спірного житлового будинку за ОСОБА_5 та видано їй свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Рішенням № 232 Новосілківської сільської ради від 16 жовтня 2012 року «Про затвердження уточненої площі, технічної документації та передачу у власність земельних ділянок» ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у селі Новосілки та для ведення особистого селянського господарства площею 0,1812 га в урочищі «Присадиба», а площею 0,3582 га - в урочищі «Кудирявці».
Вважає, що при прийнятті зазначених рішень не було враховано, що спірний житловий будинок відносився до колгоспного двору, у будівництві та обслуговуванні якого він брав участь та мав 1/2 частку.
Оспорюваними рішеннями порушено його право власності, оскільки він брав участь у веденні спільного господарства та зв'язку із двором не втрачав.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:
- визнати недійсним та скасувати з моменту прийняття рішення виконавчого комітету Новосілківської сільської ради № 22 від 23 травня 2011 року «Про оформлення права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 »;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 09 лютого 2011 року Новосілківською сільською радою на ім'я ОСОБА_5 ;
- визнати недійсним з моменту прийняття рішення Новосілківської сільської ради № 232 від 16 жовтня 2012 року «Про затвердження уточненої площі, технічної документації та передачу у власність земельних ділянок»;
- визнати недійсним та скасувати державний акт від 24 грудня 2012 року серії ЯН № 549882 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер земельної ділянки 4620684000:15:006:0072) на ім'я ОСОБА_5 ;
- визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯН № 549883 від 24 грудня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1812 га (кадастровий номер земельної ділянки 4620684000:15:006:0073) на ім'я ОСОБА_8 ;
- визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯН № 549884 від 24 грудня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,3582 га (кадастровий номер земельної ділянки 4620684000:17:005:0045) на ім'я ОСОБА_5 ;
- визнати за ним право власності на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку загальною площею 0,25 га (кадастровий номер земельної ділянки 4620684000:15:006:0072), земельну ділянку загальною площею 0,1812 га (кадастровий номер земельної ділянки 4620684000:15:006:0073) та земельну ділянку площею 0,3582 га (кадастровий номер земельної ділянки 4620684000:17:005:0045).
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Буського районного суду Львівської області від 04 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у позові, місцевий суд зазначав, що позивач не є співвласником нерухомого майна разом із ОСОБА_5 , був членом колгоспного двору до 1964 року, далі вибув і свою частку там не зберігав згідно із вимогами статті 126 ЦК УРСР.
Останніми членами колгоспного двору після смерті у 1980 році голови колгоспного двору ОСОБА_3 залишились його дружина - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочка - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Оскаржувані рішення виконавчого комітету, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, державні акти на право власності на земельні ділянки є такими, що відповідають цивільному та земельному законодавству УРСР, прийняті на підставі заяви ОСОБА_5 , оскільки згідно з статтею 4 постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» з 01 липня 1990 року почали діяти загальні правила спадкування і єдиним спадкоємцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишилась ОСОБА_5 , яка фактично прийняла спадщину. Водночас позивач не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 .
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Буського районного суду Львівської області від 04 червня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки відсутні порушення прав та законних інтересів позивача. Висновки суду першої інстанції не спростовані доводами апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кінаш Д. В. просить скасувати рішення Буського районного суду Львівської області від 04 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року та ухвалити нове про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 448/754/18, від 20 вересня 2024 року у справі № 303/8549/21, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні справи суди не врахували, що саме позивач був останнім членом колгоспного двору, працював у ньому, вкладав гроші та зусилля у його розбудову і ніколи не вибував із нього, що під час розгляду справи в суді першої інстанції було підтверджено показаннями свідків. Водночас суд першої інстанції надав неправильну оцінку таким показанням. Обставини вибуття позивача з колгоспного двору жодним чином не підтверджені, а докази протилежного неналежно оформлені. Суди неправильно застосували статтю 126 ЦК УРСР, яка не пов'язує участь члену колгоспу своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору з його вибуттям або зміною місця проживання.
У січні 2025 року до суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що позивач перешкоджає їй у правомірному узаконенні своїх прав на успадковане після смерті матері майно.
Позивач звертався до суду з позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, проте рішенням суду, яке набрало законної сили, в задоволенні позову відмовлено. Під час розгляду зазначеної справи досліджувалось питання законності набуття ОСОБА_5 права власності на це майно. Предмет спору стосувався поновлення строку на спадкування після смерті ОСОБА_5 майна, що їй належало, законність набуття якого ніхто не оспорював і під сумнів не ставив правовстановлюючі документи на спадкове майно.
Позивач не надав належних та допустимих письмових доказів його членства у колгоспному дворі та належності йому паїв.
Свідки, які надавали показання, не проживали і не проживають у селі Новосілки, не були близькими друзями родини ОСОБА_1 та сусідами.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Господарство, головою якого був ОСОБА_3 , належало до суспільної групи - колгоспного двору (дата вступу - ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Із записів у погосподарській книзі судами попередніх інстанцій встановлено, що початково членами колгоспного двору на АДРЕСА_1 були: ОСОБА_3 ,1910 року народження, (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ); ОСОБА_4 , 1912 року народження, (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ); ОСОБА_5 , 1934 року народження, (померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ); ОСОБА_1 , 1939 року народження; ОСОБА_6 , 1942 року народження, (померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та ОСОБА_7 , 1944 року народження, (померла у 2008 році).
Записами у погосподарській книзі підтверджується, що колгоспниками були ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а ОСОБА_1 з 1958 року проходив службу в армії.
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 станом на 1962 рік вибули із господарства у місто Львів.
Комісією в складі Новосілківського сільського голови ОСОБА_13, секретаря сільської ради ОСОБА_10 , депутата сільської ради ОСОБА_14. в квітні 2013 року проведено обстеження умов проживання ОСОБА_5 , про що складено акт про її матеріально-побутові умови. Встановлено, що ОСОБА_5 зареєстрована в селі Новосілки Буського району Львівської області; хворіє, потребує постійного догляду. Такий догляд за ОСОБА_5 здійснювала її сестра - ОСОБА_11 , яка проживала в будинку без реєстрації.
З відповіді Буської міської ради Золочівського району Львівської області № 70 від 26 січня 2021 року судами також встановлено, що ОСОБА_5 була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). ОСОБА_11 здійснювала постійний догляд за хворою ОСОБА_5 та разом з дочкою ОСОБА_2 здійснила її поховання.
Рішенням виконавчого комітету Новосілківської сільської ради № 22 від 23 травня 2011 року «Про оформлення права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 » вирішено оформити право власності ОСОБА_5 на вказаний будинок.
Рішенням Новосілківської сільської ради № 232 від 16 жовтня 2012 року спірні земельні ділянки площею 0,25 га (для обслуговування житлового будинку), площами 0,1812 га та 0,3582 га (для ведення особистого селянського господарства) передано у власність ОСОБА_5 , якій видано державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯН № 549882 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер 4620684000:15:006:0072), серії ЯН № 549883 на право власності на земельну ділянку площею 0,1812 га (кадастровий номер земельної ділянки 4620684000:15:006:0073); серії ЯН № 549884 на право власності на земельну ділянку площею 0,3582 га (кадастровий номер земельної ділянки 4620684000:17:005:0045) від 24 грудня 2012 року.
24 вересня 2019 року ОСОБА_11 подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті її сестри - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_11 померла.
08 липня 2020 року ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11
10 липня 2020 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ганич Н. І. видано ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом №№ 324, 326, 328, 330. До складу спадщини увійшли: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,3582 га, кадастровий номер 4620684000:17:005:0045; земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 4620684000:15:006:0071; земельна ділянка площею 0,1812 га, кадастровий номер 4620684000:15:006:0073; які розташовані у селі Новосілки Буського району Львівської області, що належали на підставі зареєстрованих державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем якої була її рідна сестра - ОСОБА_11
ОСОБА_1 звертався до Буського районного суду Львівської області з позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини після смерті сестри ОСОБА_5 , рішенням якого від 28 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 16 травня 2022 року, відмовлено у задоволенні позову (справа № 943/993/21).
Вказане рішення суду мотивовано тим, що у будинку АДРЕСА_1 проживали ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) і ОСОБА_5 . Після смерті батьків у будинку залишилася проживати ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно із відомостями з погосподарської книги встановлено, що ОСОБА_1 у 1964 році вибув з колгоспного двору, а згідно з паспортними даними - з 1975 року зареєстрований у АДРЕСА_2 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на загальних підставах і єдиним її спадкоємцем була ОСОБА_5 , яка постійно з нею проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ніхто з дітей ОСОБА_4 , в тому числі позивач, не звертались у встановленому законом порядку для прийняття спадщини.
Спадкоємцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , була її сестра ОСОБА_11 , яка звернулася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Шоробури-Гірки Н. С. із заявою про прийняття спадщини.
На підставі цієї заяви заведено спадкову справу № 59/2019 року.
ОСОБА_11 прийняла спадщину після смерті сестри ОСОБА_5 , однак не оформила своїх спадкових прав за життя, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_11 є її дочка ОСОБА_2 , яка фактично прийняла спадщину, звернулася з відповідною заявою до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ганич Н. І. (спадкова справа № 02-2020), отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті матері за законом від 10 липня 2020 року.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.
Колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.
Його створення і діяльність врегульовувалось положеннями статей 120-127 ЦК УРСР, спадкування майна колгоспного двору регулювалося статтею 563 ЦК УРСР.
Так, згідно з частиною першою статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.
Частиною другою статті 123 ЦК УРСР передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв'язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», судам роз'яснено, що положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).
Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, вирішуються за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке зберіглося.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - вказівки № 69).
Згідно зі змістом вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.
Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша статті 529 ЦК УРСР).
Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Статтею 563 ЦК УРСР передбачено, що в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах.
Правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні колгоспного двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що зберіглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
Статтею 126 ЦК УРСР передбачено, що працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв'язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.
У справі, що переглядається, суди на основі доказів, що належним чином оцінені, дійшли висновку, що ОСОБА_1 у 1964 році вибув з колгоспного двору.
Колегія суддів погоджується із такими висновками судів, оскільки вони відповідають обставинам та матеріалам справи.
Так, відповідно до відомостей з погосподарської книги ОСОБА_1 у 1964 році вибув з колгоспного двору (т. 1, а. с. 167, зворот). Згідно із відомостями з трудової книжки ОСОБА_1 з 1978 року він працював на підприємстві у місті Львові. Записи у паспорті позивача свідчать про те, що з 22 вересня 1975 року до часу розгляду справи він зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 .
Звертаючись до суд з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що нерухоме майно колгоспного двору перейшло у спільну власність ОСОБА_5 , яка була членом господарського двору згідно із погосподарською книгою, та його як такого, що не втратив зв'язок із колгоспним двором.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У цій справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не набув права власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, оскільки до 15 квітня 1991 року він втратив право на частку в майні двору.
Такий висновок суди підставно базували на тому, що ОСОБА_1 , будучи працездатним, більше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк він не перебував на дійсній строковій військовій службі, не навчався в учбовому закладі, та не підтвердив наявність хвороби, через яку залишив колгоспний двір).
Отже, станом на 23 травня 2011 року, коли виконавчий комітет Новосілківської сільської ради прийняв рішення № 22 від 23 травня 2011 року про оформлення за ОСОБА_5 права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 , який раніше належав до колгоспного двору, права ОСОБА_1 порушені не були, оскільки він втратив право на частку в майні цього двору.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку показанням свідків стосовно обставин вибуття позивача із колгоспного двору та втрату зв'язку із ним зводяться до переоцінки наданих сторонами доказів. Натомість суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 також зазначав, що він не відмовлявся від спадщини після смерті матері та є її спадкоємцем.
При вирішенні спору в цій справі суди виснували, що останніми членами колгоспного двору після смерті у 1980 році голови колгоспного двору ОСОБА_3 залишились його дружина - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочка - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (статті 1261-1265 ЦК України).
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій на підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, дійшли правильного висновку, що із спадкоємців першої черги, які пережили спадкодавицю ОСОБА_4 , ніхто не звертався із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Спадщину фактично прийняла ОСОБА_5 , яка проживала разом із спадкодавцем на час смерті останньої, а після відкриття спадщини опікувалася спадковим майном, підтримувала його у належному стані.
З огляду на ці обставини суди дійшли правильного висновку щодо неприйняття ОСОБА_1 спадщини після смерті своєї матері та своєї сестри ОСОБА_5 (справа № 943/993/21) і як наслідок відсутність порушених прав та законність інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 448/754/18, від 20 вересня 2024 року у справі № 303/8549/21, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), не заслуговують на увагу з таких підстав.
У постанові від 28 грудня 2022 року у справі № 448/754/18 Верховний Суд виклав висновок про те, що позивач за первісним позовом фактично вступив в управління та володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто вчинив дії щодо виконання вимог статті 549 ЦК УРСР, а отже, прийняв спадщину після померлого батька, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про його право на 1/2 частину спадкового майна, яке є предметом спору у цій справі.
Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 303/8549/21 виклав правовий висновок про те, що втручання у право відповідача за первісним позовом на користування житлом, яким вона користується з 1978 року, за відсутності іншого житла, з метою захисту права власності позивача за первісним позовом, набутого у 2013 році, шляхом виселення відповідачки з житлового будинку не відповідає критерію пропорційності.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення не суперечать постановам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
В цілому, доводи касаційної скарги висновків судів щодо вирішення справи по суті не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У справі, що розглядається, суди вичерпно надано оцінку наданим сторонам доказам. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених у справі рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кінаш Дмитро Вадимович, залишити без задоволення.
Рішення Буського районного суду Львівської області від 04 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович