06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 127/32027/21
провадження № 61-5878св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 листопада 2023 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2023 року в складі судді Антонюка В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 березня 2024 року в складі колегії суддів Панасюка О. С., Сопруна В. В., Шемети Т. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» про стягнення коштів,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (далі - ПАТ АТ «Укргазбанк», банк) про стягнення коштів.
На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що 17 грудня 2012 року між нею та ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Відділення № 220/01 м. Вінниця укладений депозитний договір № 132/12/12/0220, згідно з умовами якого вона розмістила на депозитному рахунку ПАТ АБ «Укргазбанк» грошові кошти в розмірі 33 024,00 дол. США з можливістю поповнення. На депозитний рахунок додатково через касу ПАТ АБ «Укргазбанк» було внесено кошти в розмірі 8 100,00 дол. США, 10 200,00 дол. США, 3 645,00 дол. США, 3 000,00 дол. США. Всього було внесено 57 969,00 дол. США.
12 серпня 2014 року між сторонами укладено депозитний договір № 025/08/14/0220, згідно з умовами якого вона розмістила на депозитному рахунку ПАТ АБ «Укргазбанк» грошові кошти в розмірі 7 670,00 дол. США з можливістю поповнення. Цей рахунок поповнювався на суми 283,00 і 323,00 дол. США. Всього на депозитному рахунку було розміщено 8 276,00 дол. США.
Зазначала, що за вказаними договорами кошти їй не повертались та готівкою у касі банку вона не отримувала. Після виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2021 року у справі № 127/20988/21 про витребування доказів до подання позовної заяви їй стало відомо, що кошти у розмірі 66 245,00 дол. США та нараховані відсотки ПАТ АБ «Укргазбанк» самостійно були перераховані на її поточний рахунок № НОМЕР_1 та в подальшому неодноразово розміщувались на різних депозитних рахунках, на яких також нараховувались відсотки. Відповідно до банківської виписки ПАТ АБ «Укргазбанк» впродовж 2012-2020 років вклади та відсотки за ними були отримані готівкою через касу ПАТ АБ «Укргазбанк», однак цих коштів вона не отримувала.
У зв'язку із зазначеним ОСОБА_1 просила суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з ПАТ АБ «Укргазбанк» на її користь 80 489,85 дол. США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 27 листопада 2023 року Вінницький міський суд Вінницької області позов ОСОБА_1 задовольнив.
Стягнув з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 80 489,85 дол. США та 11 350,00 грн на відшкодування судового збору.
Додатковим рішенням від 11 грудня 2023 року Вінницький міський суд Вінницької області стягнув з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 18 500,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та 47 192,50 грн на відшкодування витрат на проведення експертизи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 виконала умови договорів депозиту та внесла на депозитні рахунки кошти, тоді як банк не забезпечив повернення вкладнику депозитів та нарахованих процентів.Суд, врахувавши висновки експерта, не взяв до уваги доводи відповідача щодо виконання ним своїх зобов'язань з повернення вкладів за депозитними договорами шляхом перерахування на поточний банківський рахунок позивача у цьому ж банку, відповідно до умов депозитних договорів, з огляду на те, що волевиявлення позивача про повернення депозитів відсутнє, кошти за даними депозитними вкладами на рахунку позивача також відсутні, оскільки зняті іншою особою.
Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правову допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18 500,00 грн є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Також суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача понесені нею витрати на проведення судово-почеркознавчої та судово-економічної експертиз у сумі 47 192,50 грн.
Постановою від 28 березня 2024 року Вінницький апеляційний суд апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» залишив без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 листопада 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 11 грудня 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Суд не взяв до уваги доводи апеляційної скарги про те, що, перерахувавши після закінчення строку договорів депозиту кошти на відповідний поточний рахунок позивача, банк виконав свої зобов'язання за договорами депозиту, тому що за умовами цих договорів банк зобов'язувався продовжити строк зберігання грошових коштів у випадку не отримання від вкладника повідомлення про намір повернення депозиту та продовжувати нараховувати проценти на депозит згідно з умовами договорів. Доказів отримання такого повідомлення від ОСОБА_1 ні за договором від 17 грудня 2012 року, ні за договором від 12 серпня 2014 року відповідач не надав, а установлений висновком експерта факт виконання підписів на платіжних дорученнях, заявах на переказ та видачу готівки не ОСОБА_1 , а іншою особою, беззаперечно вказує, що коштів за цими договорами вона не отримувала.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
22 квітня 2024 року ПАТ АБ «Укргазбанк», через систему «Електронний суд», звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 листопада 2023 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 березня 2024 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права, а також не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2022 року в справі № 409/2756/18, від 10 серпня 2021 року в справі № 670/1087/18, від 07 вересня в справі № 910/4201/19, від 25 серпня 2021 року в справі № 920/639/17, від 16 травня 2019 року в справі № 750/9880/17. Також заявник вважає, що наявні підстави для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07 липня 2021 року в справі № 420/370/19, на які посилався суд апеляційної інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, щобанк виконав свої зобов'язання з повернення вкладів ОСОБА_1 за депозитними договорами від 17 грудня 2012 року № 132/12/12/0220 та від 12 серпня 2014 року № 025/08/14/0220 шляхом безготівкового перерахування на поточний (картковий) рахунок вкладника, що відповідає умовам депозитних договорів.
Суди під час ухвалення рішень не взяли до уваги обставину повернення вкладу, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а відхилили її, оскільки вважали, що було відсутнє волевиявлення вкладника про повернення депозиту, при цьому не надали оцінки умовам депозитних договорів, а саме: пункту 2.3 депозитного договору від 17 грудня 2012 року, відповідно до якого вкладник зобов'язався повідомити банк про намір повернення депозиту (його частини) не пізніше ніж за два банківських дні до дня закінчення строку зберігання коштів або до дня закінчення продовженого строку зберігання коштів, визначених в пунктах 1.1 або 1.3 договору за телефоном контакт-центру 0-800-309-000 або письмово у відділенні банку.
Також банк звертає увагу на те, що експертиза, проведена під час розгляду цієї справи, чіткого висновку про належність підпису ОСОБА_1 на частині спірних документів не містить. Висновок експерта про «ймовірність» не може бути підставою для висновку про те, що підпис вчинений не стороною, що підписала вказані документи. У зв'язку з чим заявник вважає, що суди безпідставно взяли до уваги вказаний висновок експерта та безпідставно відмовили банку у призначенні додаткової судово-почеркознавчої експертизи.
Також заявник не погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, оскільки їх розмір не підтверджений належними доказами. Зазначає, що у наданому описі виконаних робіт зазначений загальний перелік виконаних робіт та кількість витрачених годин (орієнтовний). Однак опис виконаних робіт не містить вартості таких робіт, детального переліку виконаних робіт та витраченого на них часу.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 25 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області.
Справу передано до Верховного Суду у травні 2024 року.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
17 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Відділення № 220/01 м. Вінниця укладено депозитний договір № 132/12/12/0220, згідно з умовами якого ОСОБА_1 розмістила на депозитному рахунку ПАТ АБ «Укргазбанк» грошові кошти у розмірі 33 024,00 дол. США з можливістю поповнення на строк з 17 грудня 2012 року до 20 березня 2013 року. На депозитний рахунок додатково через касу ПАТ АБ «Укргазбанк» було внесено кошти в розмірі 8 100,00 дол. США, 10 200,00 дол. США, 3 645,00 дол. США, 3 000,00 дол. США. Всього було внесено 57 969,00 дол. США (т. 1, а. с. 25-31).
12 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ АБ «Укргазбанк» укладено депозитний договір № 025/08/14/0220, згідно з умовами якого ОСОБА_1 розмістила на депозитному рахунку ПАТ АБ «Укргазбанк» грошові кошти у розмірі 7 670,00 дол. США з можливістю поповнення. На депозитний рахунок додатково через касу ПАТ АБ «Укргазбанк» було внесено кошти в розмірі 323,00 дол. США та 283,00 дол. США. Всього було внесено 8 276,00 дол. США (т. 1, а. с. 32-35).
Суди встановили, що і не заперечував представник відповідача, кошти на рахунках ОСОБА_1 відсутні, так як зняті готівкою у різні періоди часу.
У зв'язку з цим, судом ухвалою від 19 квітня 2022 року суд призначив у справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставив питання: «Ким, ОСОБА_1 чи іншою особою, підписувались первинні бухгалтерські документи про переказ грошових коштів та видачу готівки, які надані на дослідження?» (т. 2, а. с. 103-105).
Згідно з висновком судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 07 лютого 2023 року № 5523/5524/22-21 підписи у наданих на дослідження документах виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, крім таких документів: платіжне доручення від 25 липня 2016 року № 1; платіжне доручення від 25 липня 2016 року № 6; заява на переказ готівки від 27 грудня 2016 року № 2427547.6310.5749; заява на переказ готівки від 16 грудня 2016 року № 2614249.6527.5749; заява на переказ готівки від 05 травня 2017 року № 3019446.62960.5749; заява на видачу готівки від 23 грудня 2016 року № 5749_27; заява на видачу готівки від 28 листопада 2016 року № 5749_56; заява на видачу готівки від 10 листопада 2016 року № 5749_16; заява на видачу готівки від 29 серпня 2016 року № 5749_23; заява на видачу готівки від 23 серпня 2016 року № 5749_28; заява на видачу готівки від 27 липня 2016 року № 5749_17; заява на видачу готівки від 26 липня 2016 року № 5749_6; заява на видачу готівки від 25 липня 2016 року № 5749_25; заява на видачу готівки від 20 липня 2016 року № 5749_7; заява на видачу готівки від 07 червня 2016 року № 5749_122; заява на видачу готівки від 18 квітня 2016 року № 5749_34; заява на видачу готівки від 19 травня 2017 року № TR.2314804.7886.5787; заява на видачу готівки від 05 травня 2017 року № TR.2314804.62957.5749; заява на видачу готівки від 28 квітня 2017 року № TR.2314804.12757.5749; заява на видачу готівки від 17 березня 2017 року № 5749_15. Підписи у цих документах ймовірно виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 2, а. с. 171-185).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово- економічної експертизи від 31 серпня 2023 року № 01/03/2023-02 загалом на депозитному рахунку ОСОБА_1 за договором від 17 грудня 2012 року № 132/12/12/0220 було розміщено 67 075,00 дол. США. Також відповідно до відомостей, наданих ПАТ АБ «Укргазбанк», рух коштів по цьому депозиту становив 71 021,38 дол. США, тобто нараховано 3 946,38 дол. США як відсотки за депозитом на суму 67 075,00 дол. США, які в подальшому були перераховані ПАТ АБ «Укргазбанк» на поточний рахунок ОСОБА_1 , що не заперечувалося відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи № 01/03/2023-02 від 31 серпня 2023 року встановлено, що загалом на депозитному рахунку ОСОБА_1 за договором від 12 серпня 2014 року № 025/08/14/0220 було розміщено 8 276,00 дол. США. Також відповідно до відомостей, наданих ПАТ АБ «Укргазбанк», по цьому депозиту нараховано 1 192,47 дол. США як відсотки за депозитом, які в подальшому були перераховані ПАТ АБ «Укргазбанк» на поточний рахунок ОСОБА_1 , що також не заперечувалося відповідачем (т. 3, а. с. 150-188).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України).
Предметом розгляду касаційного суду є вимоги вкладника про стягнення коштів з банку.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Згідно з частинами першою-третьою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.
Відповідно до частини четвертої статті 1060 ЦК України, якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.
Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, між сторонами існували зобов'язальні правовідносини з депозитних договорів від 17 грудня 2012 року № 132/12/12/0220 та від 12 серпня 2014 року № 025/08/14/0220.
Установивши, що ОСОБА_1 виконала умови договорів депозиту та внесла на депозитні рахунки кошти, однак банк не забезпечив повернення вкладниці депозитів та нарахованих процентів, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що банк виконав свої зобов'язання за депозитними договорами шляхом перерахування коштів на відповідний поточний рахунок позивача після закінчення строку договорів депозиту, оскільки відповідно до умов депозитних договорів банк зобов'язувався продовжити строк зберігання грошових коштів у випадку не отримання від вкладника повідомлення про намір повернення депозиту та продовжувати нараховувати проценти на депозит згідно з умовами договорів.
Доказів того, що позивач зверталася до відповідача з заявою чи повідомленням про повернення депозитних коштів за договорами від 17 грудня 2012 року № 132/12/12/0220 та від 12 серпня 2014 року № 025/08/14/0220 матеріали справи не містять. Крім того, суди правильно врахували висновок судово-почеркознавчої експертизи від 07 лютого 2023 року № 5523/5524/22-21, відповідно до якого підписи на платіжних дорученнях, заявах на переказ та видачу готівки виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, що беззаперечно вказує на те, що коштів за цими договорами вона не отримувала.
У спорах вкладника з банком про повернення суми вкладу саме банк повинен довести, що належним чином виконав умови договору та забезпечив повернення коштів саме вкладникові, а не іншим особам, які не є учасниками цих договірних правовідносин.
Оскільки належні позивачу грошові кошти за депозитними договорами відповідач видав невстановленій особі, доводи касаційної скарги про доведеність виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем та правомірність дій банку щодо видачі суми депозитного вкладу є такими, що суперечать положенням частини першої статті 509, частини першої статті 1058 ЦК України.
Саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право видавати кошти за вимогою клієнта, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, а тому недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності не може покладати тягар відповідальності на сумлінного споживача.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо оцінки висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи від 07 лютого 2023 року № 5523/5524/22-21 у частині ймовірного виконання не ОСОБА_1 , а іншою особою підписів на таких документах як: платіжне доручення від 25 липня 2016 року № 1; платіжне доручення від 25 липня 2016 року № 6; заява на переказ готівки від 27 грудня 2016 року № 2427547.6310.5749; заява на переказ готівки від 16 грудня 2016 року № 2614249.6527.5749; заява на переказ готівки від 05 травня 2017 року № 3019446.62960.5749; заява на видачу готівки від 23 грудня 2016 року № 5749_27; заява на видачу готівки від 28 листопада 2016 року № 5749_56; заява на видачу готівки від 10 листопада 2016 року № 5749_16; заява на видачу готівки від 29 серпня 2016 року № 5749_23; заява на видачу готівки від 23 серпня 2016 року № 5749_28; заява на видачу готівки від 27 липня 2016 року № 5749_17; заява на видачу готівки від 26 липня 2016 року № 5749_6; заява на видачу готівки від 25 липня 2016 року № 5749_25; заява на видачу готівки від 20 липня 2016 року № 5749_7; заява на видачу готівки від 07 червня 2016 року № 5749_122; заява на видачу готівки від 18 квітня 2016 року № 5749_34; заява на видачу готівки від 19 травня 2017 року № TR.2314804.7886.5787; заява на видачу готівки від 05 травня 2017 року № TR.2314804.62957.5749; заява на видачу готівки від 28 квітня 2017 року № TR.2314804.12757.5749; заява на видачу готівки від 17 березня 2017 року № 5749_15.
Згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Оцінивши висновок експерта разом з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що іншими матеріалами справи, зокрема, виписками за банківськими рахунками та заявами на переказ готівки підтверджується, що дані кошти в подальшому неодноразово вносились на рахунки та переказувались за заявами, підписи на яких категорично виконані не ОСОБА_1 , що в сукупності дає підстави вважати, що дані платіжні документи також підписані не позивачем.
Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню. Встановивши факт укладення депозитних договорів та внесення ОСОБА_1 коштів на депозитний рахунок відповідно до договорів від 17 грудня 2012 року № 132/12/12/0220 та від 12 серпня 2014 року № 025/08/14/0220, їх подальше поповнення, ураховуючи, що вклад позивачу не повернено, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 80 489,85 дол. США.
Посилання в касаційній скарзі на неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2022 року в справі № 409/2756/18, від 10 серпня 2021 року в справі № 670/1087/18, від 07 вересня в справі № 910/4201/19, від 25 серпня 2021 року в справі № 920/639/17, від 16 травня 2019 року в справі № 750/9880/17 є безпідставним, оскільки у зазначених справах інші правовідносини та встановлені фактичні обставини справи, ніж у справі, яка переглядається касаційним судом.
Водночас, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 420/370/19, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними.
Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення додаткової судово-почеркознавчої експертизи, оскільки згідно з частинами першою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Клопотання про призначення у справі додаткової почеркознавчої експертизи ПАТ АБ «Укргазбанк» під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляло, жодних доводів неможливості його заявити представник ПАТ АБ «Укргазбанк» не навів. Крім того, таке клопотання відповідач подав лише 28 березня 2024 року, тобто в день судового засідання, в апеляційній скарзі та на стадії підготовки справи до апеляційного розгляду не заявляв.
Тому в апеляційного суду були відсутні підстави для його задоволення.
Щодо доводів касаційної скарги про безпідставне стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 18 500,00 грн колегія суддів керується таким
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Згідно з частиною третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено .
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19).
Встановлено, що інтереси ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляв адвокат Огородник В. В. на підставі укладеної угоди від 04 червня 2021 року про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого сторони домовились, що адвокату буде сплачено за юридичні послуги загальну суму гонорару за домовленістю сторін. Відповідно до опису виконаних робіт у цій справі адвокат Огороднік В. В. витратив 3 год. на вивчення документів для подання позову; 5 год. на витребування доказів для подання позову до суду, включаючи судові засідання з розгляду заяви та апеляційне оскарження ухвали; 4 год. підготовка та подання позову; 10 год. (орієнтовно) участь у судових засіданнях. Відповідно до квитанції від 30 листопада 2023 року ОСОБА_1 сплатила адвокату Огороднику В. В. 18 500,00 грн.
Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та об'єм виконаних адвокатом робіт, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, урахувавши те, що відповідач не звертався до суду з заявою про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, не наводив доводів щодо їх неспівмірності, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18 500,00 грн є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).
Щодо клопотання про розгляд справи за участі сторін
У касаційній скарзі ПАТ АБ «Укргазбанк» просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю сторін.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Сторона позивача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю сторін не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати заявник лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.
Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання банку.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому їх, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» про розгляд справи у судовому засіданні за участі сторін відмовити.
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 листопада 2023 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко