12 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 753/7572/23
провадження № 61-13255св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Київської міської прокуратури,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Київської міської прокуратури про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями та бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури.
Позов мотивовано тим, що 05 квітня 2013 року позивача було затримано працівниками СБУ та слідчими прокуратури м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 3А.
06 квітня 2013 року йому було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України (кримінальне провадження № 42013110000000228 від 06 березня 2013 року).
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2013 року до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб та визначено заставу в розмірі 344 100 грн.
Надалі позивача було доставлено до Київського слідчого ізолятору ДУПВП, де він перебував в період з 06 квітня 2013 року по 16 квітня 2013 року.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2013 року було зменшено розмір застави до 91 760 грн.
В подальшому за позивача було внесено визначений розмір застави та звільнено з-під варти.
У період з 05 вересня 2013 року по 25 січня 2022 року Дарницьким районним судом м. Києва розглядався обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням позивача у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК України.
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2022 року ОСОБА_1 було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК України, та виправдано у зв'язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2022 року було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2022 року.
Постановою Верховного суду від 20 жовтня 2022 року ухвалу Київського апеляційного суду від 26 травня 2022 року залишено без змін.
Позивач вважає, що він незаконно перебував під слідством та судом протягом дев'яти років, що спричинило йому тривалих тяжких душевних страждань, які він оцінює у загальному розмірі 3 960 600 грн, а саме: внаслідок незаконного затримання, обшуку та повідомлення про підозру - 1 000 000 грн, внаслідок незаконного тримання під вартою - в розмірі 1 500 000 грн, внаслідок тривалого досудового розслідування та судового розгляду - в розмірі 1 460 600 гривень (з розрахунку двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць перебування під слідством).
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 960 600 гривень, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури, грошові кошти у розмірі 1 400 000 грн.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3 535 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач перебував під слідством та судом у період часу з 05 квітня 2013 року по 26 травня 2022 року, що становить 109 місяців та 21 день, тому, відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», гарантований державою розмір відшкодування моральної шкоди за вказаний період становить 877 600 грн (109 місяців та 21 день х 8 000 грн).
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив з розміру мінімальної заробітної плати 8 000 грн, який визначений статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» з 01 квітня 2024 року.
Разом із цим, суд погодився з доводами позивача про те, що з урахуванням конкретних обставин цієї справи, глибини та тривалості душевних страждань, гарантований державою мінімум відшкодування моральної шкоди є недостатнім, у зв'язку із чим вважав, що внаслідок незаконного затримання, обшуку та повідомлення про підозру, завдану позивачу моральну шкоду можливо визначити у розмірі 200 000 грн, внаслідок незаконного тримання під вартою протягом 10 днів у Київському слідчому ізоляторі - у розмірі 300 000 грн, а внаслідок надзвичайно тривалого досудового розслідування та судового розгляду тривалістю 09 років 1 місяць та 21 день - у розмірі 900 000 грн.
Тому загальний розмір завданої моральної шкоди позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, суд визначив у сумі 1 400 000 грн та вважав, що такий розмір відповідатиме критеріям розумності та співмірності.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, Київська міська прокуратура звернулась до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року апеляційну скаргу Київської міської прокуратури задоволено.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 квітня 2024 року змінено та визначено суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 175 483,88 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, визначаючи гарантований державою розмір відшкодування моральної шкоди, правильно застосував норми Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», однак не врахував, що статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600 грн.
Тому розмір відшкодування моральної шкоди у цьому випадку має становити 175 483,88 грн (109 місяців та 21 день х 1 600 грн).
Також апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено, що характер і обсяг його душевних страждань з урахуванням обставин справи підлягає грошовій оцінці в розмірі більшому, ніж мінімальний встановлений законом.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року, сформовану в системі «Електронний суд».
В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
14 січня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що 05 липня 2013 року було затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 368 КК України та за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК України, внесеному до ЄРДР за № 42013110000000228 від 06 березня 2013 року.
З вказаного обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_1 14 квітня 2013 року було повідомлено про підозру за частиною третьою статті 368 КК України. 20 червня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про нову підозру у вчиненні злочину передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК України. Зі змісту розписок від 05 липня 2013 року вбачається, що ОСОБА_1 та його захиснику Кириленко Р. О. було вручено копію обвинувального акту.
Відповідно до протоколу обшуку особи від 05 квітня 2013 року було проведено обшук ОСОБА_1 , під час якого було вилучено грошові кошти в сумі 40 000 грн та 3 000 доларів США.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2013 року накладено арешт на грошові кошти в сумі 3 000 доларів США, які були вилучені у ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 06 квітня 2013 року, ОСОБА_1 було затримано на підставі частини першої статті 208 КК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України - одержання хабаря за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням хабаря.
Зі змісту ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 27 вересня 2013 року вбачається, що затримання ОСОБА_1 , який є адвокатом, у період з 16:10 год 05 квітня 2013 року по 04:32 год 06 квітня 2012 року слідчими прокуратури м. Києва та співробітниками СБУ у вказаному кримінальному провадженні було визнано незаконним.
Зі змісту ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2013 року вбачається, що до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб. Визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 344 100 грн, у разі внесення якої підозрюваний звільняється з-під варти з покладенням обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 КПК України.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2013 року до позивача було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб з можливістю внесення застави в розмірі 91 760 грн.
Згідно з довідкою про звільнення серії КИВ № 09021 ОСОБА_1 16 квітня 2013 року було звільнено з-під варти внаслідок внесення застави на підставі вказаної ухвали Апеляційного суду м. Києва.
05 липня 2013 року матеріали кримінального провадження №42013110000000228 стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 направлено до Дарницького районного суду м. Києва для розгляду по суті.
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2022 року ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні за частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК України (в редакції Закону від 17 січня 2012 року) визнано невинуватим та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю в діянні останнього складу кримінального правопорушення.
03 травня 2022 року заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся з апеляційною скаргою на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року, просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, у клопотанні заступника керівника Київської міської прокуратури про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2022 року відносно ОСОБА_1 відмовлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає не у повному обсязі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду(пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94 ВР).
Положеннями статті 3 Закону № 266/94 ВР передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону № 266/94 ВР).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Встановлено, що 05 квітня 2013 року було проведено обшук ОСОБА_1 , під час якого було вилучено грошові кошти в сумі 40 000 грн та 3 000 доларів США.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2013 року накладено арешт на грошові кошти в сумі 3 000 доларів США, які були вилучені у ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 06 квітня 2013 року, ОСОБА_1 було затримано на підставі частини першої статті 208 КК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України - одержання хабаря за попередньою змовою групою осіб, поєднане з вимаганням хабаря.
Зі змісту ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2013 року вбачається, що до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб. Визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 344 100 грн, у разі внесення якої підозрюваний звільняється з-під варти з покладенням обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 КПК України.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2013 року до позивача було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб з можливістю внесення застави в розмірі 91 760 грн.
16 квітня 2013 року ОСОБА_1 було звільнено з-під варти внаслідок внесення застави на підставі вказаної ухвали Апеляційного суду м. Києва.
Відповідно до супровідного листа від 05 липня 2013 року матеріали кримінального провадження № 42013110000000228 від 06 березня 2013 року стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 направлено до Дарницького районного суду м. Києва для розгляду по суті.
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2022 року ОСОБА_1 в пред'явленому обвинуваченні за частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 368 КК України (в редакції Закону від 17 січня 2012 року) визнано невинуватим та виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 373 КПК України за недоведеністю в діянні останнього складу кримінального правопорушення.
У відповідності до частин першої-третьої статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.
Апеляційна скарга на вирок або ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру може бути подана протягом тридцяти днів з дня їх проголошення (пункт 1 частини другої статті 395 КПК України).
Із матеріалів справи вбачається, що заступник керівника Київської міської прокуратури з апеляційною скаргою на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року звернувся лише 03 травня 2022 року, тобто поза межами строку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 395 КПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, у клопотанні заступника керівника Київської міської прокуратури про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Дарницького районного суду м. Києва від 26 січня 2022 року відносно ОСОБА_1 відмовлено.
Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством і судом протягом 106 місяців та 20 днів, а саме з 05 квітня 2013 року (проведення обшуку та затримання ОСОБА_1 ) до 25 лютого 2022 року (день набрання законної сили вироком Дарницького районного суду міста Києва від 26 січня 2022 року після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого пунктом 1 частини другої статті 395 КПК України).
Суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди, керувався тим, що з 01 січня 2024 року, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», змінилося правове регулювання визначення розміру мінімальної заробітної плати. Зокрема, у загальному випадку такий розмір встановлений у 7 100 грн (з 01 січня 2024 року) та 8 000 грн (з 01 квітня 2024 року), але окремо визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн.
Отже, змінюючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд апеляційної інстанції виходив з розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн, та визначив її у сумі175 483,88 грн.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату:
у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100,00 грн, з 01 квітня - 8 000,00 грн;
у погодинному розмірі: з 01 січня - 42,6 грн, з 01 квітня - 48,00 грн.
Визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн.
Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, можна дійти висновку, що Верховний Суд роз'яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, визначеноїна час розгляду справи.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24), від 22 січня 2025 року у справі № 524/6017/22 (провадження № 61-13387св24).
Таком чином, оскільки рішення Дарницького районного суду м. Києва у цій справі ухвалено 04 квітня 2024 року, мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», становив 8 000 грн.
Ураховуючи характер й глибину заподіяних ОСОБА_1 страждань, тривалість перебування його під слідством та судом, а семе з 05 квітня 2013 року по 25 лютого 2022 року, відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», гарантований Державою розмір відшкодування моральної шкоди за вказаний період становив 853 333 грн (106 місяців та 20 днів х 8 000грн).
Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення моральної шкоди у розмірі, який застосовується, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, тобто на рівні 1 600 грн.
Разом із цим, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем, в порушення вимог статті 81 ЦПК України, не доведено, що характер і обсяг його душевних страждань, з урахуванням обставин цієї конкретної справи, підлягає грошовій оцінці в розмірі більшому, ніж мінімальний встановлений законом.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувану постанову апеляційного суду змінити, визначивши суму стягнутого з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 853 333 грн.
Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року змінити, визначивши суму стягнутого з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в розмірі 853 333 (вісімсот п'ятдесят три тисячі триста тридцять три)гривні.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов