11 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 165/3377/19
провадження № 61-12049св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Терещука Юрія Олександровича на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 29 квітня 2024 року в складі судді Федечко М. О. та постанову Волинського апеляційного суду від 18 липня 2024 року в складі колегії суддів Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Павлівська сільська рада Володимирського району Волинської області, про визнання заповіту недійсним та
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування позову послалася на те, що 10 червня 2015 року ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори Бобак О. І., зареєстрований в реєстрі за № 3-716, відповідно до якого на випадок своєї смерті усе своє рухоме та нерухоме майно, яке на день смерті буде їй належати заповіла їй.
Позивач дізналася про наявність іншого заповіту, складеного ОСОБА_3 в 2016 році на користь ОСОБА_2 , в межах розгляду судової справи № 165/1477/18 за позовом ОСОБА_3 до неї про усунення перешкод у здійсненні прав власника житла шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, у зв'язку з чим відкрилась спадщина на належне їй майно. Вона прийняла спадщину у зв'язку з тим, що була зареєстрована і проживала до дня смерті в будинку, належному ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 вважала, що підпис у заповіті 08 лютого 2016 року виконаний не заповідачем, а іншою особою. ОСОБА_3 постійно перебувала в хворобливому стані, що був пов'язаний із перенесенням інсульту в 2011 році. На фоні зазначених хвороб були постійні перепади артеріального тиску та погіршувався зір. Це позбавляло заповідача ОСОБА_3 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 та посвідчений Павлівською сільською радою Іваничівського району 08 лютого 2016 року за реєстровим номером 41.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
29 квітня 2024 року рішенням Іваничівського районного суду Волинської області в задоволенні позову відмовлено.
18 липня 2024 року постановою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 29 квітня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що жодних інших доказів, які б стверджували, що ОСОБА_3 мала проблеми з психічним здоров'ям або ж приймала ліки, які впливали на її можливість адекватно сприймати події та вчинки, розуміти значення свої дій так керувати ними, матеріали справи не містять.Є недоведеним твердження позивачки про наявність правових підстав для визнання недійсним заповіту з підстав того, що ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати станом на 08 лютого 2016 року. Твердження позивачки щодо непідписання ОСОБА_3 оспорюваного заповіту є недоведеним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
26 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Терещук Ю. О. засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 29 квітня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 18 липня 2024 року, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, підпис у заповіті не належить ОСОБА_3 та за наслідками перенесеного інсульту не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Висновки експертів викликають сумніви, а клопотання про призначення повторної експертизи суди відхилили без належної оцінки.
Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14-ц, від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 05 вересня 2019 року в справі № 234/16272/15-ц, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 08 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 11 грудня 2019 року в справі № 320/4938/15-ц, від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17, від 25 березня 2021 року в справі № 752/21411/17, від 14 вересня 2021 року в справі № 910/14452/20, від 10 листопада 2021 року в справі № 520/14775/15-ц, від 12 квітня 2022 року в справі № 757/27567/21-ц, від 21 вересня 2022 року в справі № 645/5557/16-ц.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 26 грудня 2023 року № 310/23 ОСОБА_3 за життя не страждала на тимчасовий психічний розгляд, нервове потрясіння або інше психічне захворювання. Заповіт підписаний заповідачем власноручно та в присутності свідків.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в заповіті від 10 червня 2015 року зробила розпорядження, відповідно до якого все своє майно, рухоме та нерухоме, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 7). Заповіт було посвідчено Бобак О. І. - державним нотаріусом Нововолинської державної нотаріальної контори. Заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_3 . Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний нею в її присутності удома.
У подальшому ОСОБА_3 в заповіті від 08 лютого 2016 року зробила розпорядження, згідно якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, все те, що буде належати їй на день смерті і на яке матиме право за законом, заповіла онуці - ОСОБА_2 , що підтверджується заповітом, посвідченим секретарем Павлівської сільської ради ОСОБА_4
ОСОБА_3 текст заповіту прочитано вголос і власноручно підписано. Особу встановлено, дієздатність перевірено (а. с. 6).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складення заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Такі висновки сформулював Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року в справі № 161/17119/16- ц, від 12 вересня 2018 року в справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року в справі № 311/3823/15, від 23 листопада2022 року в справі № 368/953/19.
Верховний Суд в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2024 року в справі № 344/4122/22).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 26 грудня 2023 року № 310/23 ОСОБА_3 за життя на тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння або психічне захворювання не страждала. Соматичні розлади, на які за життя страждала ОСОБА_3 , та її похилий вік не супроводжувались психічними розладами, які б позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення заповіту 08 лютого 2016 року.
Доводи позивачки про те, що ОСОБА_3 за наслідками перенесеного інсульту не могла усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, самі собою не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним, адже не підтверджені належними доказами.
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 06 квітня 2021 року № СЕ-19/103-21/322-ПЧ підпис від імені заповідача ОСОБА_3 в графі «ПІДПИС» в заповіті від 08.02.2016 року - ймовірно виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Експерт зазначив, що під час оцінки результатів порівняльного дослідження встановлено, що розбіжні ознаки суттєві, однак недостатня кількість наданих порівняльних зразків не дозволяє перевірити їх стійкість та вирішити питання у категоричній формі.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Допитані в судовому засіданні під присягою свідки зокрема: ОСОБА_4 , яка посвідчувала як секретар Павлівської сільської ради, оспорюваний заповіт, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , надали пояснення щодо обставин, за яких посвідчувався заповіт, та засвідчили волю ОСОБА_3 на його укладення.
Суди оцінили всі наявні у справі докази в сукупності, за наявності проведених судових експертиз, допитаних свідків щодо обставин посвідчення заповіту та передумов, які цьому сприяли, зокрема, тривале проживання спадкодавця з ОСОБА_2 в помешканні останньої, бажання померлої виселити позивачку з житла, обґрунтовано вказали про відсутність доказів, які б заперечили волю ОСОБА_3 на укладення заповіту саме в інтересах відповідачки ОСОБА_2 .
Суди встановили, що позивачка не надала доказів на підтвердження наявності підстав недійсності оспорюваного заповіту, зокрема обставин його непідписання заповідачем та нездатності ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїй дій і керувати ними на момент посвідчення заповіту.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним заповіту за недоведеністю заявлених позовних вимог, правильно застосувавши до спірних правовідносин положення статті 1257 ЦК України.
Безпідставності у відмові в задоволенні клопотання позивачки про призначення комплексної судово-почеркознавчої експертизи в справі не встановлено, адже для проведення судової почеркознавчої експертизи, закінченої 06 квітня 2021 року, ОСОБА_1 не надала необхідної кількості документів із вільними зразками підписів спадкодавця, хоч такий обов'язок покладався на неї. Не надала позивачка необхідного обсягу почеркового матеріалу й заявивши щодо проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи, тому суд обґрунтовано відмовив у такому клопотанні ухвалою від 15 квітня 2024 року (т. 1, а. с. 216-218). Доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.
Заявниця в касаційній скарзі посилається на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14-ц, від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року в справі № 910/18036/17, від 05 вересня 2019 року в справі № 234/16272/15-ц, від 23 жовтня 2019 року в справі № 917/1307/18, від 08 листопада 2019 року в справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/2101/17, від 11 грудня 2019 року в справі № 320/4938/15-ц, від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17, від 25 березня 2021 року в справі № 752/21411/17, від 14 вересня 2021 року в справі № 910/14452/20, від 10 листопада 2021 року в справі № 520/14775/15-ц, від 12 квітня 2022 року в справі № 757/27567/21-ц, від 21 вересня 2022 року в справі № 645/5557/16-ц.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Заявниця посилається на наведені вище постанови Верховного Суду, однак не вказує, які саме норми права неправильно застосовані судами в цій справі з урахуванням висновків Верховного Суду.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Терещука Юрія Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 29 квітня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 18 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська