11 лютого 2025 року
м. Київ
Справа № 686/12471/24
Провадження № 61-14625св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2024 року в складі судді Чевилюк З. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року в складі колегії суддів Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування моральної шкоди та
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року в справі № 2270/14181/11 невиконана з вини посадових і службових осіб відповідача, що призвело до заподіяння йому моральної шкоди, яку оцінив у 6 000 000 000 000 000,00 грн. Просив стягнути вказану суму з держави України в особі Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
05 липня 2024 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в задоволенні позову відмовлено.
10 жовтня 2024 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних, достатніх і допустимих доказів про те, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди внаслідок невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року (справа № 2270/14181/11) в розмірі 6 000 000 000 000 000,00 грн.
ОСОБА_1 не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед ним за завдані збитки, тому позов є необґрунтованим.
Позивач не довів заявлений ним розмір моральної шкоди, а також наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправним діянням заподіювача шкоди та завданою шкодою. У позовній заяві не зазначено будь-яких чітких аргументів щодо фактичних підстав для відшкодування моральної шкоди, крім тверджень про її наявність. Позивач не обґрунтував вимогу про відшкодування державою моральної шкоди, не зазначив фактів (обставин), за яких можна було б стверджувати про порушення прав позивача та про порушення державою конкретних обов'язків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 жовтня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17, від 01 березня 2023 року в справі № 925/556/21, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц; у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі № 210/4031/17, від 20 січня 2021 року в справі № 619/652/18, від 19 лютого 2020 року в справі № 520/15025/16-а, від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц, від 16 червня 2022 року в справі № 569/20510/19, від 11 квітня 2018 року в справі № 804/401/17, від 09 листопада 2022 року в справі № 753/11909/21, від 12 січня 2023 року в справі № 939/1406/20, від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21, від 08 червня 2022 року в справі № 686/4032/21.
Вказує, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що рішення суду не виконано без будь-яких доказів зі сторони відповідача, без письмової заяви про зменшення розміру відшкодування моральної шкоди та безпідставно відмовив у позові, що прямо суперечить завданням цивільного судочинства.
На думку заявника, відповідач не спростував факту невиконання рішення суду та не спростував презумпції вини в настанні негативних наслідків для нього, а лише заперечив наявність шкоди.
Натомість єдиним належним, допустимим, достатнім та достовірним доказом виконання судового рішення і припинення триваючого правопорушення є вручення йому паспорта.
Доводи інших учасників справи
У січні 2025 року представник Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду - В. Добролюбов звернувся із відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Послався на те, що позивач не навів жодних фактичних обставин та не надав будь-яких належних доказів, які б свідчили про заподіяння йому Верховним Судом в складі Касаційного адміністративного суду як представником держави Україна моральної шкоди, не обґрунтував її розмір та не зазначив, у чому полягала незаконність дій / бездіяльності Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду, що не пов'язана зі здійсненням правосуддя.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 грудня 2011 року постановою Хмельницького окружного адміністративного суду в справі № 2270/14181/11 зобов'язано Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію в паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який видати йому на руки.
11 червня 2012 року на підставі цього рішення судом видано виконавчий лист № 2270/14181/11, що перебував у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області на виконанні (виконавче провадження № НОМЕР_3).
05 жовтня 2012 року ухвалою Хмельницький окружний адміністративний суд замінив у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 боржника Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області на Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області.
28 грудня 2018 року постановою державного виконавця виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2270/14181/11, виданого 11 червня 2012 року Хмельницьким окружним адміністративним судом, закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
05 жовтня 2020 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, що набрало законної сили 19 січня 2021, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 10 510,00 грн моральної шкоди, завданої бездіяльністю Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області з виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року в справі № 2270/14181/11.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц).
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (див. постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21, на які, зокрема посилається заявник в касаційній скарзі).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Вказані підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц Велика Палата Верховного Суду (на яку посилається заявник) наголосила, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Згідно зі статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом положень статті 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника.
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді.
Аналогічний за змістом висновок сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 761/35803/16-ц.
З урахуванням наведеного, в цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді орган, діями якого завдано шкоду.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 686/21800/21).
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року (справа № 686/8422/20) позов ОСОБА_1 частково задоволено та стягнуто на його користь за рахунок кошів державного бюджету 10 510,00 грн на відшкодування моральної шкоди в зв'язку із невиконанням постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року в справі №2270/14181/11.
Отже, ОСОБА_1 реалізував у провадженні № 686/8422/20 право на відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення.
Чинним законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за затримку виконання рішення суду про стягнення з державного бюджету відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (висновки у постановах Верховного Суду від 05 березня 2024 року в справі № 686/23937/23, від 13 листопада 2023 року в справі № 686/13017/22 та ін.).
Суди під час вирішення спору керувалися також тим, що позивачем не доведено і заявлений ним розмір моральної шкоди, а також наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправним діянням заподіювача шкоди та завданою шкодою. У позовній заяві не зазначено будь-яких чітких аргументів щодо фактичних підстав для відшкодування моральної шкоди, крім тверджень про її наявність. Позивач не обґрунтував вимогу про відшкодування державою моральної шкоди, не зазначив фактів (обставин), за яких можна було б стверджувати про порушення прав позивача та про порушення державою конкретних обов'язків.
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, від 21 серпня 2019 року в справі № 761/35803/16-ц).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що, обґрунтовуючи свої доводи, позивач не зазначив, якими саме діями / бездіяльністю Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду як органом державної влади йому завдано моральної шкоди.
20 листопада 2012 року Хмельницький міський відділ Державної міграційної служби України в Хмельницькій області оформив та видав на руки ОСОБА_1 паспорт серії НОМЕР_1 . Тобто саме 20 листопада 2012 року позивачем отримано паспорт та захищено його права, про порушення яких констатовано рішенням у справі № 2270/14181/11.
Отже, право ОСОБА_1 мати належним чином оформлений документ, що посвідчує його особу, поновлено шляхом видачі нового паспорта. ОСОБА_1 , отримуючи новий паспорт, своїми конклюдентними діями погодився на такий спосіб виконання судового рішення, бо його паспорт, у який за рішенням суду необхідно було вклеїти фотографію, був втрачений.
Встановлені в справі обставини свідчать, що органи державної влади вжили всіх можливих заходів для поновлення прав ОСОБА_1 , тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що невиконання рішення суду свідчить про неповноту виконавчих дій та є підставою відшкодування завданої таким невиконанням моральної шкоди; відповідач не спростував факт невиконання ним рішення суду та презумпцію вини у настанні негативних наслідків для стягувача; суди безпідставно поклали тягар доказування спричинення шкоди на нього; єдиним належним доказом виконання рішення суду та припинення триваючого правопорушення є вручення йому паспорта серії НОМЕР_2 , є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України»).
Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Доводи заявника про те, що рішення в справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21 та від 08 червня 2022 року в справі № 686/4032/21, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним та об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У справі № 686/8422/20 розглядався позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відшкодування шкоди, завданої умисним невиконанням рішення суду посадовими та службовими особами відповідача в справі № 2270/14181/11 у розмірі 11 000 000 000,00 грн.
У справі № 686/13784/21 розглядався позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої умисним невиконанням рішення суду посадовими та службовими особами відповідача у справі № 2270/14181/11 у розмірі 30 000 000 000,00 грн за період з 05 по 07 червня 2021 року.
У справі № 686/4032/21 розглядався позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої умисним невиконанням рішення суду посадовими та службовими особами відповідача в справі № 2270/14181/11 у розмірі 21 000 000 000,00 грн за період з 09 по 15 лютого 2021 року.
Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і в подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.
У цій справі заявником не доведено та судами попередніх інстанцій не встановлено наявності складових цивільно-правової відповідальності відповідача як представника держави України, на відміну від встановлення таких складових у справах № № 686/13784/21, 686/8422/20, 686/4032/21, правовідносини в зазначених справах не є подібними до справи № 686/12471/24.
Обставини інших справ, на які посилається заявник в касаційній скарзі, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (про визнання договорів припиненими), від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду), від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним), від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (про поділ спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ), від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 (про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов'язання вчинити дії), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (про зобов'язання вчинити дії), від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17 (про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу), від 01 березня 2023 року в справі № 925/556/21 (про стягнення збитків), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (про зобов'язання вчинити дії та стягнення компенсації), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними), від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (щодо застосування ефективного способу захисту прав), від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії), від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц (про стягнення заборгованості з виплати пенсії, відшкодування майнової та моральної шкоди); у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі № 210/4031/17 (кримінальне провадження) від 20 січня 2021 року в справі № 619/562/18 (скарга на дії державного виконавця), від 19 лютого 2020 року в справі № 520/15025/16-а (про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії), від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (позов про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу), від 16 червня 2022 року в справі № 569/20510/19 (позов про захист прав споживачів), від 11 квітня 2018 року в справі № 804/401/17 (про стягнення пені), від 09 листопада 2022 року в справі № 753/11909/21 (про визнання протиправною бездіяльність державного виконавця), від 12 січня 2023 року в справі № 939/1406/20 (про усунення перешкод у праві розпорядження держави земельними ділянками), також не є подібними обставинам справи, що переглядається.
Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська