11 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 751/2484/22
провадження № 61-9282св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 червня 2023 року в складі судді Деркача О. Г. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 травня 2024 року в складі колегії суддів Скрипки А. А.,Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.
у справі за позовом ОСОБА_2 до Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Красногор Олександр Володимирович, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Чернігівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, у якому просив визнати право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування вимог зазначав, що постановою від 08 липня 2022 року № 141/02-31 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О. В. відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документа на спадкову квартиру. За життя спадкодавець належним чином не оформила своє право власності на квартиру, придбану нею на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 01 грудня 1995 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шмуневською Л. А., та зареєстрованого за № 2202. За заповітом від 17 липня 2017 року ОСОБА_4 заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, йому. Проте у зв'язку із відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на квартиру він не зміг отримати відповідне свідоцтво про право на спадщину. Інших родичів чи спадкоємців у ОСОБА_4 немає, відомості про інших потенційних спадкоємців, які могли заявити свої права на спадщину, матеріали спадкової справи не містять.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
05 червня 2023 року рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
19 червня 2023 року додатковим рішенням Новозаводського районного суду
м. Чернігова заяву ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
08 грудня 2023 року додатковим рішенням Новозаводського районного суду
м. Чернігова відмовлено в позові ОСОБА_2 до Чернігівської міської ради з підстав, що Чернігівська міська рада є неналежним відповідачем у справі.
09 травня 2024 року постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 червня 2023 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 000,00 грн з кожного в рахунок відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.
По суті спору судові рішення мотивовані тим, що оскільки в ОСОБА_2 відсутній оригінал правовстановлюючого документа на спадкове майно, що створює перешкоди для оформлення права власності на спадкове майно в нотаріальному порядку, винятковим способом захисту, який має застосовуватися в такому випадку, є визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку. Зважаючи на те, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що порушує права спадкоємця ОСОБА_2 , Чернігівська міська рада є неналежним відповідачем у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 червня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся з касаційною скаргою на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова
від 05 червня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду
від 09 травня 2024 року, в якій просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені:
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц та в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19, про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в задоволенні вимог;
- у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року в справі № 161/6126/16-ц, 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц, від 22 травня 2020 року в справі № 638/17618/17, від 25 березня 2020 року в справі
№ 140/871/16-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 2-112/2008,
від 15 січня 2020 року в справі № 200/9984/16-ц, від 03 жовтня 2018 року в справі № 2516/1356/12-ц, від 30 квітня 2020 року в справі № 352/382/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 641/2646/17, про те, що в спорах про визнання права власності в порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець, який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності - відповідний орган місцевого самоврядування;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року в справі № 990/150/23, в постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року в справі
№ 912/1856/16, від 14 травня 2019 року в справі № 910/11511/18, стосовно ефективності способу захисту порушеного права.
Суди не встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спадкоємцями майна ОСОБА_4 чи претендують на нього, а тому вони не є належними відповідачами.
Позивач обрав неналежним спосіб захисту, адже визнання права власності на спадкове майно не є підставою скасування записів про реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з договором купівлі-продажу від 01 грудня 1995 року, посвідченим приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шмуневською Л. А. та зареєстрованим в реєстрі за № 2202, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 продали ОСОБА_4 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 7-8, том 1), проте у встановленому порядку державну реєстрацію права власності за покупцем не було здійснено.
За життя 17 липня 2017 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_2 (а. с. 5, том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
08 липня 2022 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О. В. постановою № 141/02-31 відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документа на квартиру.
Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано за ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини та за ОСОБА_1 у розмірі 1/2 частини (а. с. 51-54, том 1).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на зазначені норми матеріального права в справі, яка переглядається, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР (далі - ЦК УРСР).
Згідно із статтею 41 ЦК УРСР (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Відповідно до статті 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).
Положеннями статті 47 ЦК УРСР передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.
Згідно із статтею 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Суди встановили, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 грудня 1995 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (продавці) та ОСОБА_4 , посвідчений нотарільно, проте не зареєстрвоаний у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно до пунктів 1, 2, 7 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР від 31 січня 1966 року за погодженням з Верховним Судом УРСР від 15 січня 1966 року, реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих. Об'єктами реєстрації є будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером по вулиці, провулку, площі.
Реєстрація провадиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком № 1, зокрема на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, дарування, міни будинків (домоволодінь), договорів про відчуження будинків (домоволодінь) на умовах довічного утримання продавця покупцем.
Аналіз цього нормативно-правового акта не пов'язує момент виникнення права власності на нерухоме майно із державною реєстрацією такого майна, а лише вказує на необхідність реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації.
У постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21) та від 27 листопада 2024 року в справі № 759/2572/23 (провадження № 61-9143св24) зроблено висновок про те, що за статтею 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов'язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. Тому законодавство, чинне на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, не передбачало обов'язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, зокрема у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа, крім жилих будинків (стаття 227 ЦК УРСР).
Аналогічну правову позицію наведено в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16 та від 04 вересня 2019 року в справі № 903/729/16.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.
За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
З державною реєстрацією не пов'язаний момент виникнення в особи права власності.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Під час дослідження судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама собою державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), та Верховного Суду, викладеними в постановах від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18, від 17 січня 2024 року в справі № 522/3999/23.
Отже, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 грудня 1995 року в спадкодавця позивача - ОСОБА_4 виникло право власності на квартиру АДРЕСА_1 , і та обставина, що таке право не було зареєстроване у бюро технічної інвентаризації, не виключає факту його виникнення. Тому до спадкової маси після смерті ОСОБА_4 увійшло належне спадкодавцю нерухоме майно.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (стаття 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Суди встановили, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , однак не отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом через відсутність правовстановлюючого документа на спадкову квартиру.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (частина перша статті 386 ЦК України).
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Ефективним способом захисту прав спадкоємця, що прийняв спадщину, є вимога про визнання права власності на спадкове майно за відсутності правовстановлюючих документів на нього.
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23 липня 2024 року в справі № 204/8935/22 (провадження № 61-7194св24), від 25 вересня 2024 року в справі № 707/2877/22 (провадження № 61-2621св24), від 03 січня 2025 року в справі № 754/7860/22 (провадження № 61-13339св24) та інших.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів про те, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання права власності на спадкове майно призведе в цій конкретній справі до відновлення порушеного та оспорюваного права спадкоємця за заповітом - ОСОБА_2 .
Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо неефективності обраного способу захисту порушеного права та неналежності відповідачів у справі, з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц та в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19, на які посилається заявник, зазначено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в задоволенні вимог.
У постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року в справі № 161/6126/16-ц, 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц, від 22 травня 2020 року в справі № 638/17618/17, від 25 березня 2020 року в справі
№ 140/871/16-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 2-112/2008,
від 15 січня 2020 року в справі № 200/9984/16-ц, від 03 жовтня 2018 року в справі № 2516/1356/12-ц, від 30 квітня 2020 року в справі № 352/382/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 641/2646/17, наведених у касаційній скарзі, зазначено, що в спорах про визнання права власності в порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець, який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності - відповідний орган місцевого самоврядування.
Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за відповідачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , тобто саме ці особи заперечують наявність у ОСОБА_2 спадкових прав на квартиру, яку вони відчужили спадкодавцеві позивача за договором від 01 грудня 1995 року.
Відповідач - це особа, яка порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Спірні правовідносини порівняно зі справами, на які посилається заявник, вирізняє та обставина, що на спірне майно претендують не інші спадкоємці, а попередні власники цього майна, заперечуючи підстави переходу права власності на квартиру до спадкодавця. За таких умов висновки в постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року в справі № 161/6126/16-ц, від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц, від 22 травня 2020 року в справі № 638/17618/17, від 25 березня 2020 року в справі № 140/871/16-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 2-112/2008, від 15 січня 2020 року в справі № 200/9984/16, від 03 жовтня 2018 року в справі № 2516/1356/12-ц, від 30 квітня 2020 року в справі № 352/382/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 641/2646/17, про те, що в спорах про визнання права власності в порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець, який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності - відповідний орган місцевого самоврядування, нерелевантні до спірних правовідносин.
Встановивши, що позивач не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину з незалежних від нього підстав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, законно та обґрунтовано виснував про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачами (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року в справі № 990/150/23, в постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року в справі
№ 912/1856/16, від 14 травня 2019 року в справі № 910/11511/18, які зазначає заявник, указано, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Верховний Суд не встановив невідповідності висновків судів у цій справі наведеним вище висновкам Верховного Суду, адже Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів судами не встановлено і така оцінка зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
Інші доводи касаційної скарги на правильність судових рішень не впливають та їх не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 червня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська