Справа № 188/387/23
Провадження № 2/188/100/2024
13 червня 2024 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Бурди П.О.,
при секретарі судового засідання Бібіковій В.В.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому засіданні в смт Петропавлівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про визнання недійсним договору дарування.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що після смерті її чоловіка ОСОБА_5 вона залишилася проживати одна. У 2023 році позивачу виповниться 85 років, вона часто хворіє та потребує догляду. Внучка позивача -відповідач у справі запропонувала свою допомогу по догляду за нею та домоволодінням. Замість цього відповідач попросила відписати їй належний позивачу будинок, на що вона погодилася та 31 серпня 2022 року в Петропавлівській нотаріальній конторі, не читаючи тексту і вважаючи, що в ньому передбачені всі права і обов'язки, про які сторони домовлялися, сторони уклали договір.
Позивач стверджує, що перші три місяці після укладення договору відповідач сумлінно виконувала свої зобов'язання, але потім відношення погіршилося, вона припинила забезпечувати позивача харчуванням та доглядом, а потім взагалі вигнала її з рідної домівки, внаслідок чого ОСОБА_1 змушена була звернутись за допомогою до своєї подруги, яка проживає в с. Олефірівка Синельниківського району Дніпропетровської області, яка погодилась доглядати за позивачем за умови укладення договору довічного утримання, на що позивач погодилася.
Позивач повідомляє, що, звернувшись до ЦНАПу для отримання інформаційної довідки щодо об'єкту нерухомості, вона дізналася про те, що фактично між нею і відповідачем був укладений договір дарування, чого вона не бажала.
Позивач вважає, що договір дарування, укладений з метою приховати дійсний правочин про довічне утримання, є удаваним правочином і, посилаючись на ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, просить визнати недійсним договір дарування.
Ухвалою суду від 21 квітня 2023 року було прийнято до розгляду вказану позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче засідання.
Відповідач 26 червня 2023 року надала відзив, у якому позов не визнала і вказала, що позивач сама запропонувала їй укласти договір дарування, оскільки сім'я відповідача не мала власного житла, та поїхала разом із відповідачем до нотаріуса. Нотаріус роз'яснила сторонам зміст договору та наслідки його укладення, після прочитання позивач власноруч його підписала. Надалі позивач залишилася проживати в літній кухні спірного будинку, де відповідач за нею наглядала. Враховуючи, що будинок і літня кухня були у занедбаному стані, не мали водопроводу, ванни, каналізації, відповідач зробила ремонт всіх приміщень з обладнанням у будинку та літній кухні водопроводу та каналізації, встановленням ванн, заміною вікон. Однак позивачу не подобалося, як відповідач робила ремонт, вона весь час втручалася, перешкоджаючи благоустрою будинку під потреби відповідача та її сім'ї, на ґрунті чого між ними виникали сварки. У 2023 році після чергової побутової сварки позивач поїхала у село Олефірівка Синельниківського району Дніпропетровської області до своєї племінниці ОСОБА_6 , яка почала умовляти позивача укласти з нею договір довічного утримання в обмін на спірний житловий будинок, тому і був заявлений цей позов. Відповідач звертає увагу суду на відсутнсть посилання у позові на докази того, що на момент укладення договору дарування позивач помилялася стосовно правової природи цього правочину та відсутність фактичних обставин для визнання його недійсним.
Ухвалою суду від 04 грудня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.
В судовому засіданні позивач позов підтримала і наполягала на тому, що відповідач ввела її в оману стосовно правової природи правочину, який позивач вважала договором довічного утримання.
Відповідача позов не визнала з підстав, зазначених у відзиві, надала суду усні пояснення, в яких послалася на те, що позивач всім родичам та знайомим говорила про те, що вона хоче подарувати свій будинок внучці, яка не має власного житла, що можуть підтвердити свідки.
Вислухавши та вивчивши надані сторонами заяви по суті та надані ними письмові докази, наявні у матеріалах справи, допитавши наданих ними свідків, суд зазначає таке.
За змістом ст. 12 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 31.08.2022 в смт Петропавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області позивач і відповідач уклали договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, виконуючої обов'язки Петропавлівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, Гордієнко І.В. За цим договором позивач (бабуся) безоплатно передала у власність, а відповідач (внучка) прийняла від дарувальника належний їй на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1). Сторони ознайомлені зі змістом ст.ст. 182, 215-220, 225, 228-236, 717-728 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та ст.ст. 57, 59, 65 Сімейного кодексу (далі - СК) України (п. 14). Дарувальник та обдарований стверджували, що зміст цього договору, а також зміст зазначених в п. 14 цього договору статей ЦК та СК України їм зрозумілий, питань, які залишилися нез'ясованими для них, немає (п. 15).
В судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 показали, що позивач розповідала їм, що хоче подарувати відповідачу свій будинок, бо відповідач є її внучкою та у сім'ї відповідача немає власного житла. Потім вона повідомила, що уклала договір дарування у нотаріуса.
Суд критично ставиться до показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_11 про введення позивача в оману відповідачем щодо умов спірного договору, оскільки перший свідок є зацікавленою особою, бо позивач пообіцяла з нею укласти договір довічного утримання в обмін на будинок після визнання договору дарування недійсним, а другий свідок має неприязні стосунки з відповідачем, повязані з боргом останньої у магазині, де свідок працює продавцем.
Суд вважає, що до правовідносин між сторонами слід застосувати норми ЦК України.
Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2).
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).
За встановлених судом обставин відсутні підстави вважати, що при укладенні сторонами договору дарування від 31.08.2022 волевиявлення учасників правочину, в тому числі позивача, не було вільним і не відповідало його внутрішній волі , не вбачається інших порушень вимог ст. 203 ЦК України, тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позову.
Крім того, посилаючись в якості правової підстави позову на ст. 235 ЦК України, позивач просила визнати недійсним укладений правочин у той час, коли за змістом цієї норми права якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину ( удаваний правочин), який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, тобто ця норма передбачає інші правові наслідки, від яких (довічне утримання позивача відповідачем) позивач самостійно відмовилася, добровільно змінивши місце проживання, і таку позовну вимогу не заявила. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Враховуючи відмову у позові, судові витрати позивача слід залишити на ньому.
На підставі викладеного, ст.ст. 203, 215, 235 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 13, 76-81, 141, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд
У позові ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , до ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , про визнання недійсним договору дарування відмовити.
Судові витрати позивача залишити на ній.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя П. О. Бурда