14.02.2025м. СумиСправа № 920/1437/24
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справу № 920/1437/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» (03026, Київська область. м. Київ, Столичне шосе, буд. 103, корпус 1, поверх 9, код 31316718)
до відповідача: фізичної особи - підприємця Підвези Івана Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 54 874, 87 грн
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця Підвези Івана Сергійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Нова пошта» борг у розмірі 54 874,87 грн (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот сімдесят чотири гривні 87 копійок) та судовий збір у розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 02.12.2024 справу № 920/1437/24 розподілено для розгляду судді Джепі Ю.А.
Ухвалою суду від 05.12.2024 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №920/1437/24; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву б/н від 20.12.2024 (вх. 372886/24 від 23.12.2024), в якому заперечує проти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» та просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з позовом до суду.
Представником позивача подані до суду пояснення н від 07.01.2025 (№65 від 07.01.2025), в яких заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що строк позовної давності позивачем не пропущений, позовні вимоги є обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.
Відповідачем подано до суду заперечення на пояснення представника позивача б/н від 15.01.2025 (вх. №166 від 17.01.2025), в яких заперечує проти пояснень представника позивача щодо не пропущення ним строку позовної давності та просить відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» до фізичної особи - підприємця Підвези Івана Сергійовича про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з організації перевезення відправлень у розмірі 54 874, 87 грн, а також судового збору у розмірі 3028, 00 грн та застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» та фіізичною особою-підприємцем Підвезою Іваном Сергійовичем було укладено договір про надання послуг з організації перевезення відправлень шляхом підписання заяви № 684722 від 21.069.2020 (далі - Договір).
Відповідно до п. 2.1. Договору, цей Договір є договором приєднання в розумінні ст. 634 ЦК України і може бути укладений лише шляхом приєднання Замовника до всіх його умов в цілому шляхом надання Експедитору Заяви про приєднання (додаток №1 до цього Договору) в порядку, передбаченому цим Договором.
Експедитор (позивач) зобов'язується за плату та за рахунок Замовника (відповідача) організувати перевезення відправлення та надання комплексу інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення відправлення, а Замовник зобов'язується відправити й оплатити на умовах, визначених договором (п.2.2. Договору).
Згідно із п. 2.4. Договору, за надані Експедитором послуги Замовник сплачує експедитору винагороду згідно з чинними тарифами Експедитора, розміщеними на офіційному сайті Експедитора novaposhta.ua.
Правом Експедитора є отримання винагороди за надані послуги на умовах, що визначені договором (п. 3.2.1. Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору, загальна ціна цього договору складається із вартості послуг, наданих Експедитором протягом строку дії договору. Оплата вартості наданих Експедитором послуг відбувається за чинними тарифами Експедитора на підставі акту наданих послуг, шляхом перерахування Замовником на поточний рахунок Експедитора коштів у розмірі 100 % вартості послуг упродовж 2 (двох) банківських днів з моменту погодження актів наданих послуг Експедитора.
Позивач виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі та без зауважень зі сторони Відповідача.
Відповідач, свої зобов'язання за Договором не виконав належним чином - не повністю оплатив вартість наданих послуг згідно наступних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг):
1. НП-004724871 від 20.12.2020 на суму 6 382,98 грн;
2. НП-004770982 від 31.12.2020 на суму 15 323,74 грн;
3. НП-004808738 від 10.01.2021 на суму 7 276,84 грн;
4. НП-004857895 від 20.01.2021 на суму 6 328,00 грн;
5. НП-004915360 від 31.01.2021 на суму 17 889,00 грн;
6. НП-004961984 від 10.02.2021 на суму 695,78 грн;
7. НП-005109816 від 31.03.2021 на суму 41,00 грн;
8. НП-005212072 від 31.03.2021 на суму 937,53 грн.
Вищезазначені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) разом з рахунками-фактурами були направлені на адресу відповідача 14.04.2021 та отримані ним 17.04.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням.
Загальна сума заборгованості відповідача складає 54 874,87 грн.
Доказів того, що заборгованість відповідача перед позивачем погашена суду не надано.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ст.908 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 306 та частин 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Аналогічні приписи містяться в нормах статей 909, 919 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 930 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
У ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" наведено перелік істотних умов договору транспортного експедирування. Цією нормою передбачено, що за договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
Статтею 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено обов'язок клієнта по сплаті експедитору належної плати та відшкодуванню документально підтверджених витрат, понесених експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на вищезазначене та те, що відповідачем борг в сумі 54 874, 87 грн за договором про надання послуг з організації перевезення відправлень перед позивачем не сплачено, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими.
Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5.1 Договору, оплата вартості наданих Експедитором послуг відбувається за чинними тарифами Експедитора на підставі акту наданих послуг, шляхом перерахування Замовником на поточний рахунок Експедитора коштів у розмірі 100% вартості послуг упродовж 2 (двох) банківських днів з моменту погодження актів наданих послуг Експедитора. Згідно з вищезгаданим п. 5.4 Договору, Замовник упродовж 2 робочих днів з дати отримання актів наданих послуг від Експедитора підписує надані Експедитором 2 примірники актів наданих послуг та повертає Експедитору 1 примірник підписаного акту або в той самий строк надає Експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Не підписання Замовником актів упродовж 2 робочих днів з дати отримання актів від Експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання Замовником повного виконання Експедитором своїх зобов'язань за Договором.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення акти наданих послуг Експедитора були вручені Відповідачеві 17.04.2021.
Згідно з п. 5.4 Договору акти наданих послуг Експедитора у зв'язку з відсутністю їх підписання Відповідачем з 20.04.2021 вважаються такими, які визнані Замовником. Отже, порушення права позивача виникло 24.04.2021, що і вважається початком перебігу строку позовної давності.
Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтями 257 та 258 цього Кодексу визначено поняття загальної та спеціальної позовної давності.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно із ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Враховуючи, що вказаний позов у даній справі подано не перевізником, а експедитором (згідно з умовами укладеного сторонами договору про надання послуг з організації перевезення відправлень), суд застосовує положення не Господарського кодексу України, а виходить з вказаних вище положень Цивільного кодексу України щодо строків звернення до суду із позовом та враховує наступні його норми.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Строк карантину неодноразово продовжувався.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Крім того, 24.02.2022 указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» запроваджено воєнний стан на всій території України.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, суд вважає, що позивачем строк позовної давності не пропущений.
З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 129 ГПК України сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3 028, 00 грн підлягає стягненню на його користь з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Задовольнити позов.
2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Підвези Івана Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» (03026, Київська область. м. Київ, Столичне шосе, буд. 103, корпус 1, поверх 9, код 31316718) борг у розмірі 54874,87 грн (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот сімдесят чотири гривні 87 копійок) та судовий збір у розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.
Суддя Ю.А. Джепа