вул. В'ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,
тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,
e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua
10 лютого 2025 рокуСправа № 912/1031/16(912/3013/24)
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Коваленко Н.М.
при секретарі судового засідання Пастуховій А.Ю.,
розглянувши у справі №912/1031/16 від 31.03.2016
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрний науково-дослідний інститут "АНДІ", код ЄДР 30475140, вул. Тимірязєва, 84, офіс 507, м. Кіровоград, 25006,
у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №912/1031/16(912/3013/24) від 11.12.2024
за позовом: гр. ОСОБА_1 (далі - гр. ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрний науково-дослідний інститут "АНДІ" (далі - ТОВ "АНДІ"), код ЄДР 30475140, вул. Карпи (Тимірязєва), 84, офіс 507, м. Кропивницький, 25006
про визнання внесення змін до статуту недійсними (в порядку статті 162 ГПК України),
від позивача (в режимі відеоконференції) - адвокат Стріченко Д.А., ордер серія ВН №1410348 від 01.10.2024;
від відповідача - участі не брали.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Постановою від 12.07.2016 господарський суд визнав ТОВ "АНДІ" банкрутом. Відкрив ліквідаційну процедуру щодо банкрута - ТОВ "АНДІ". Ухвалою від 27.11.2018 господарський суд призначив ліквідатором ТОВ "АНДІ" арбітражного керуючого Артеменка О.О.
До господарського суду 03.12.2024 через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява №б/н від 03.12.2024 гр. ОСОБА_1 до ТОВ "АНДІ" про визнання внесення змін до статуту недійсними (в порядку статті 162 ГПК України) з вимогами:
1. Витребувати реєстраційну справу ТОВ "Аграрний науково-дослідний інститут "АНДІ".
2. Визнати недійсною редакцію статуту ТОВ "Аграрний науково-дослідний інститут "АНДІ", затверджену рішенням Загальних зборів учасників від "23" лютого 2016 року, зареєстровану державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та легалізації об'єднань громадян Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції за номером запису 11191050020001942 від 26.02.2016 року.
3. Стягнути сплачений судовий збір на користь Позивача з ТОВ "Аграрний науково-дослідний інститут "АНДІ".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішення про виключення позивача було прийнято з порушенням закріпленої законом процедури, оскільки збори загальних учасників товариства були не повноважні, голосування за прийняття рішення відбулось учасниками, що володіють у сукупності менше як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.
Ухвалою від 11.12.2024 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №912/1031/16(912/3013/24) в межах справи №912/1031/16 про банкрутство ТОВ "АНДІ", ухвалив справу №912/1031/16(912/3013/24) розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судовий розгляд призначив на 12:00 - 09.01.2025, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи. Витребував у гр. ОСОБА_1 оригінал Статуту ТОВ "АНДІ", затвердженого рішенням загальних зборів учасників від 23.02.2016 для дослідження. Залишив без задоволення клопотання позивача про витребування доказів, викладене у прохальній частині позовної заяви, та клопотання б/н від 03.12.2024 про витребування доказів (в порядку статті 81 ГПК України).
31.12.2024 до господарського суду від відповідача надійшов відзив №02-24/578 від 27.12.2024 на позовну заяву про визнання внесення змін до статуту недійсними з вимогою застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.
Протокольною ухвалою від 09.01.2025 на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) оголошено перерву в судовому засіданні до 28.01.2025 о 14:30 год.
Ухвалою від 10.01.2025 суддя позовну заяву №б/н від 03.12.2024 гр. ОСОБА_1 до ТОВ "АНДІ" про визнання внесення змін до статуту недійсними (в порядку статті 162 ГПК України) залишила без руху. Постановила у строк, який не перевищує п'яти днів з дня вручення позивачу копії даної ухвали, надати суду: відомості щодо особи, у якої наявний оригінал письмового доказу, копія якого додана до заяви, а саме: Статуту ТОВ "АНДІ", затвердженого рішенням Загальних зборів учасників від 23 лютого 2016 року; належним чином засвідчену копію Статуту ТОВ "АНДІ", затвердженого рішенням Загальних зборів учасників від 23 лютого 2016 року, позивачем при наявності у нього оригіналу або іншою особою у якої наявний такий оригінал; документи, які підтверджують направлення учасникам справи заяви на усунення недоліків і доданих до неї документів з урахуванням положень ст. 42 ГПК України.
15.01.2025 до господарського суду від позивача надійшла заява №б/н від 14.01.2025 про усунення недоліків, відповідно до якої усунуто недоліки позовної заяви у строк, встановлений в ухвалі від 10.01.2025.
Ухвалою від 16.01.2025 господарський суд постановив продовжити розгляд справи після усунення недоліків.
28.01.2025 до господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення №02-24/81 від 23.01.2025 на позовну заяву про визнання внесення змін до статуту недійсними, за змістом яких повідомлено про безпідставність застосування у даній справі ст. 75 ГПК України щодо преюдиційності фактів, встановлених рішенням Господарського суду Івано - Франківської області від 11.03.2015 у справі №909/13/15, враховуючи інший суб'єктивний склад та предмет спору.
Протокольною ухвалою від 28.01.2025 господарським судом оголошено перерву в судовому засіданні по розгляду справи №912/1031/16(912/3013/24) до 10.02.2025 - 14:30 год.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини сторін.
За твердженням позивача, відповідно до редакції статуту ТОВ "АНДІ", затвердженого загальними зборами учасників, протокол №1/15 від 19.03.2014 - гр. ОСОБА_1 є одним із засновників ТОВ "АНДІ" з часткою в статутному капіталі 51%, що відповідає сумі в 3 825,00 грн.
Позивач посилається на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.03.2015 у справі №909/13/15, відповідно до якого судом встановлено:
"Згідно даних, отриманих судом із Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 11.03.15 ТОВ "Аграрний Науково-дослідний інститут "АНДІ" (код 30475140) зареєстроване за адресою Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Степана Бандери, будинок 62. Керівником ТОВ "АНДІ" є ОСОБА_1 , а засновниками товариства
- ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) з розміром внеску до статутного фонду - 1875 грн;
- ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) з розміром внеску до статутного фонду - 1800 грн;
- ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) з розміром внеску до статутного фонду - 3825 грн.
Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "АНДІ" від 19.03.14, оформленого протоколом №1/15, вирішено включити до складу учасників товариства ОСОБА_1 на підставі поданої ним заяви; вивести зі складу учасників товариства ОСОБА_4 на підставі поданої ним заяви та передати належну йому частку, яка складає 51% статутного капіталу, що дорівнює 3825 грн, ОСОБА_1 ; розподілити внески та частки між учасниками товариства у статутному капіталі товариства наступним чином:
- ОСОБА_1 - грошові кошти у розмірі 3835 грн, що становить 51% статутного капіталу товариства;
- ОСОБА_2 - грошові кошти у розмірі 1875 грн, що становить 25% статутного капіталу товариства;
- ОСОБА_3 частка - грошові кошти у розмірі 1800 грн, що становить 24% статутного капіталу товариства; затвердити нову редакцію статуту товариства; звільнити з посади директора товариства ОСОБА_5 з 19.03.14 згідно поданої ним заяви; призначити на посаду директора товариства ОСОБА_1 з 20.03.14 та встановити йому обмеження щодо представництва від імені товариства згідно Статуту."
Позивач звертає увагу, що сторонами у справі №909/13/15 оскаржувалась виключно редакція статуту. Частка ОСОБА_1 у розмірі 3835 грн, що становить 51% статутного капіталу ТОВ "АНДІ" не оскаржувалась учасниками процесу.
Разом з цим, як вказує позивач, відповідно до редакції статуту, затвердженої протоколом загальних зборів №1715 від 23.02.2016 змінено місцезнаходження товариства та склад учасників, згідно якого, замість гр. ОСОБА_1 власником частки 51% став ОСОБА_4 .
Позивач зазначає, що в ході заміни складу учасників ТОВ "АНДІ" порушено норми діючого на час внесення змін, законодавства, виходячи з такого.
Гр. ОСОБА_1 не здійснювався продаж своєї частки статутного капіталу чи відступлення такої частки, йому не сплачено відповідної вартості майна товариства пропорційно до його частки у статутному капіталі.
Відповідно до пункту 12.2. редакції статуту ТОВ "АНДІ" від 03.04.2014 учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у Статутному капіталі. Голосування відбувається за принципом: один відсоток - один голос.
Позивач наголошує, що йому належало 51% частки статутного капіталу ТОВ "АНДІ".
Таким чином, позивач зазначає, що у випадку ініціювання процедури виключення гр. ОСОБА_1 , загальні збори учасників товариства були не повноважні, оскільки учасники (їх представники) не володіли в сукупності більше як 50% голосів.
В даному випадку, за твердженням позивача, процедура виключення учасника ТОВ "АНДІ" не могла бути ініційована, оскільки у разі прийняття такого рішення, голосування за нього відбувалося б учасниками, що володіють менше як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.
Тому, на думку позивача, рішення про виключення гр. ОСОБА_1 прийнято з порушенням закріпленої законом процедури.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" (тут і далі - Закон в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Згідно з ст. 50 Закону товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.
Статтею 53 Закону передбачено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.
За приписами ст. 54 Закону при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
У ст. 59 Закону визначено, що до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г - ж", "и - й" статті 41 цього Закону, належить, зокрема, виключення учасника з товариства. З питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 цього Закону, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.
В силу вимог ст. 60 Закону загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів. Установчими документами товариств, у статутному капіталі яких відсутня державна частка, може бути встановлений інший відсоток голосів учасників (представників учасників), за умови присутності яких загальні збори учасників вважаються повноважними. У випадках, передбачених установчими документами або затвердженими товариством правилами процедури, допускається прийняття рішення методом опитування. У цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку. Протягом 10 днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони повинні бути проінформовані головою про прийняте рішення.
За нормами ст. 64 Закону учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 цього Закону.
Позивач стверджує, що він не відчужував належну йому частку в розмірі 51% статутного капіталу ТОВ "АНДІ" шляхом її продажу чи відступлення, а рішення про виключення гр. ОСОБА_1 прийнято з порушенням закріпленої законом процедури, оскільки збори загальних учасників товариства були не повноважні, голосування за прийняття рішення відбулось учасниками, що володіють у сукупності менше як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.
На думку позивача, вказані обставини є підставою для визнання недійсною редакцію статуту ТОВ "АНДІ", затверджену рішенням загальних зборів учасників від 23.02.2016.
Як доказ в обґрунтування позовних вимог позивач подав до суду лише (виключно) копію статуту ТОВ "АНДІ" в редакції, яку він просить визнати недійсною.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18 необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.
Позивач зазначає, що в ході заміни складу учасників ТОВ "АНДІ" грубо порушено норми діючого на час внесення змін законодавства.
Однак, позивачем в установленому процесуальним законом порядку не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог; доводи, наведені у позові, не підтверджені відповідними доказами.
Зокрема, суду не надано рішення загальних зборів учасників від 23.02.2016, яким затверджено оспорювану редакцію статуту, а також будь-які докази на підтвердження того, що вказані збори були не повноважні, тощо.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ця норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З огляду на положення етапі 4 ГПК України, і статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 (справа про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням №18-рп/2004 від 01.12.2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що по заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
Водночас, у рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/ захисту в обраний спосіб.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Тому, господарський суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що обраний ним спосіб захисту не є належним та ефективним, з огляду на таке.
Позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п'ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мали врахувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства та надавати оцінку добросовісності відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16 (п. 60-62).
Вказані висновки враховано Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду при ухваленні постанови від 11.12.2023 у справі №907/922/21 та зазначено таке.
Учасник, якого незаконно виключили зі складу товариства, немає іншого ефективного способу судового захисту порушеного права, окрім як звернення до суду з вимогою про встановлення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства, у межах якого встановлює та перевіряє обставини, пов'язані з законністю виключенням учасника, та надає оцінку добросовісності поведінці відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.
Ухвалення судом рішення про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю не є втручанням у виключну компетенцію загальних зборів учасників товариства. Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За результатом розгляду такого спору суд може ухвалити рішення про припинення права на участь у товаристві шляхом задоволення позову про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників товариства, що узгоджується з такими способами захисту, як визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 16 ЦК України).
Відмова суду у вирішені спору по суті між позивачем - колишнім учасником, якого було виключення, та товариством і теперішніми учасниками щодо законності виключення, що для позивача мало наслідком позбавлення корпоративних прав, з мотивів відсутності у суду компетенції (повноважень) втручатися у такі правовідносини суперечить частині першій статті 8, частині четвертій статті 13, частинам першій, четвертій статті 41, частині другій статті 124 Конституції України і не узгоджується з пунктом 1 статті 6 Конвенції, яка гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
З огляду на викладене, підстави для задоволення позову відсутні.
Щодо вимоги відповідача про застосування позовної давності, то ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За положеннями ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Водночас, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
У зв'язку з відмовою в позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, позовна даність у даному випадку не підлягає застосуванню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 73-74, 76-77, 123, 129, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Копії рішення направити кредиторам (п. 1 ухвали від 31.05.2016), ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС у Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 20), банкруту засобами поштового зв'язку, ліквідатору - арбітражному керуючому Артеменку О.О., позивачу засобами поштового зв'язку, представнику позивача - адвокату Стріченко Д.А. через систему "Електронний суд".
Повне рішення складено 14.02.2025.
Суддя Н.М. Коваленко
Повідомити учасників справи про відсутність у суду технічної можливості надавати інформацію про вебадресу судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, одночасно з врученням (надсиланням/видачі) копії повного або скороченого такого рішення до затвердження Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його вебадресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://court.gov.ua/fair/sud5013.