про повернення позовної заяви
14.02.2025 Справа № 908/150/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Суддя Проскуряков К.В. розглянувши матеріали позовної заяви
За позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
До відповідача: Обслуговуючого гаражного кооперативу «АВТОМОБІЛІСТ-8» (вул.Волгоградська, буд. 24, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 33570372)
Про визнання незаконним та скасування рішень загальних зборів
16.01.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Обслуговуючого гаражного кооперативу «АВТОМОБІЛІСТ-8» про визнання незаконним та скасування рішень загальних зборів.
16.01.2025 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу №908/150/25 розподілено судді Проскурякову К.В.
Згідно з ч. 2 ст. 174 ГПК України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Ухвалою суду від 21.01.2025р. вказану позовну заяву на підставі п. 2 ч. 3 ст. 162, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст. 172, ст.ст. 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», залишено без руху та надано ОСОБА_1 строк для усунення вищевказаних недоліків у термін 10 днів з дня отримання вказаної ухвали шляхом надання письмової інформації щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України) ОСОБА_1 ; направлення на поштову адресу відповідача позовної заяви з доданими до неї документами, оригінали доказів направлення (фіскальний чек, опис вкладення у цінний лист, поштова накладна) надати суду у вказаний вище строк; сплати судового збору в розмірі 15 140,00 грн. на вказані в ухвалі реквізити, оригінал платіжного документа на підтвердження сплати судового збору надати до суду у вказаний вище строк; а також визначитись з належним відповідачем щодо другої позовної вимоги, подавши до суду відповідне клопотання. Також судом відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору від 16.01.2025 відмовити.
06.02.2025р. представник позивача адвокат Писаренко С.Ю. ознайомився з матеріалами справи за його заявою від 05.02.2025р.
Також 06.02.2025р. засобами електронної пошти з кваліфікованим електронним підписом надійшло звернення ОСОБА_1 про видачу йому ухвали про відкриття провадження у справі № 908/150/25, яку він просив надіслати на поштове відділення 69076.
На вказане звернення за підписом керівника апарату суду позивачу надано відповідь від 07.02.205р. за № 01/91/25 про відправлення ухвали від 21.01.2025р. за вказаною у позові адресою: АДРЕСА_2 , яка обслуговується поштовим відділенням 69093, що підтверджується рекомендованим листом з повідомленням про вручення, штрих-кодовий ідентифікатор 0610226441533. В додатках до вказаного листа позивачу серед іншого направлено і копію ухвали від 21.01.2025р.
13.02.2025р. ухвала від 21.01.2025р. повернулася до суду з відміткою поштового відділення 69093 про повернення за закінченням терміну зберігання.
Разом з тим, 10.02.2025р. до суду засобами електронної пошти з кваліфікованим електронним підписом надійшло звернення позивача від 09.02.2025р. щодо усунення недоліків позовної заяви, в якому він просить повторно розглянути питання звільнення його від сплати судового збору, а також вважати виправленими недоліки позовної заяви та відкрити у ній провадження.
Розглянувши вказане звернення суд не вбачає підстав для його задоволення з наступних підстав.
Ухвалою від 21.01.2025р. суд, зокрема, зобов'язав позивача надати письмову інформацію щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України) ОСОБА_1 , які не були зазначені у вступній частині позовної заяви.
Зі змісту звернення від 10.02.2025р. вбачається, що позивач не визнає себе громадянином України, оскільки станом на 1991р. він був громадянином СРСР і не подавав заяву та не проходив процедуру прийняття у громадянство України; він має правосуб'єктність ЛЮДИНА і не давав згоду на обробку його персональних даних.
Відносно вказаного суд зазначає, що відповідно до здійсненого судом запиту та згідно відповіді № 1043295 від 17.01.2025р. з Єдиного демографічного реєстру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , дата реєстрації 04.11.2003р., має ідентифікаційний код РНОКПП № НОМЕР_1 та паспорти: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , FJ НОМЕР_4 .
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 , не зазначивши у зверненні від 10.02.2025р., вказані вище відомості, не виконав в цій частині обов'язкові вимоги суду, які передбачені процесуальним законом, а саме п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України, яким встановлено, що позовна заява повинна містити: в тому числі реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України),
На підтвердження вимог ухвали суду від 21.01.2025р. щодо направлення на поштову адресу відповідача позовної заяви з доданими до неї документами, оригінали доказів направлення (фіскальний чек, опис вкладення у цінний лист, поштова накладна) позивачем надано суду Опис вкладення у цінний лист від 07.02.2025р. на ім'я керівника ОГК Автомобіліст-8 (69035, м. Запоріжжя, вул. Волгоградська, 24), щодо відправлення відповідачу позовної заяви з додатками та клопотання про витребування доказів
Щодо клопотання позивача про повторний розгляд питання звільнення його від сплати судового збору у розмірі 15 140,00 грн. суд зазначає наступне.
В ухвалі від 21.01.2025р. судом зазначалося, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно п. 2.2.2 п. 2.2 цієї ж статті за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру належить до сплати - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з нормами Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2025 становить 3 028,00 гривень.
З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено п'ять вимог немайнового характеру.
Відповідно до п. 2.11. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.
Також у абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Отже, при подачі цього позову до суду, враховуючи, що позивачем заявлено п'ять вимог немайнового характеру, то позивач повинен сплатити суму судового збору в розмірі 15 140,00 грн. за кожну вимогу немайнового характеру, однак до матеріалів позовної заяви, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати ним судового збору в порядку та розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір», що є порушенням вимог п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України.
Проте, до звернення від 10.02.2025р. позивач не додав доказів сплати судового збору в установленому порядку та розмірі, тобто не виконав обов'язкові вимоги ухвали суду від 21.01.2025р., що також є підставою для повернення позовної заяви позивачу.
Викладені у зверненні від 10.02.2025р. доводи позивача, покладені в обґрунтування підстав для повторного розгляду питання щодо звільнення його від сплати судового збору, суд відхиляє з огляду на наступне.
Питання можливості звільнення позивача-фізичної особи від сплати судового збору було неодноразово предметом розгляду та висновків Верховного Суду.
Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 зазначено:
30. Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною першою статті 133 КАС, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
31. Згідно з частиною другою статті 132 КАС розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
32. Таким законом є Закон України «Про судовий збір». З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
33. Відповідно до статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
34. Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
35. Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті):
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
36. Насамперед варто зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
37. З аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
38. Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
39. Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
40. Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.
41. Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.
42. Отже, положення частини першої статті 133 КАС як загальної норми, що регулює питання звільнення від сплати судового збору, деталізовані конкретизуючими нормами спеціального закону - статтями 5 та 8 Закону України «Про судовий збір», що свідчить про необхідність при застосуванні положень статті 133 КАС та вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору осіб, не зазначених у статті 5 Закону України «Про судовий збір», застосовувати критерії, визначені статтею 8 цього Закону.
44. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що частина перша статті 133 КАС визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору виходячи із майнового стану сторони, водночас стаття 8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.
Крім цього, у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала про таке:
Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
За практикою щодо застосування статті 6 Конвенції, наведеною, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» (Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania), «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансового положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави в цивільних спорах, і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження в цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, пункт 59).
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).
Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia) від 20.02.2014, пункт 111).
Ураховуючи наведене, відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом. Тобто за вказаних обставин з метою забезпечення права особи на судовий захист стаття 8 Закону України «Про судовий збір» може бути застосована за аналогією закону до іншої сторони спору (частина дев'ята статті 10 Цивільного процесуального кодексу України).
39. Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено таке:
« 1. Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
2. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті».
40. Аналізуючи можливість застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» до відповідачів - фізичних осіб, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
41. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
42. Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
43. Відповідно до пунктів 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
44. Стаття 6 Конвенції, зокрема, передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
47. У пунктах 59-61 рішення від 19.06.2001 у справі «Kreuz v. Poland» (заява № 28249/95) ЄСПЛ зазначив, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Більше того, Суд вважає, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Відповідно Суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Однак Суд наголошує, що сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин цієї справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала «розгляд судом».
Враховуючи ці чинники, далі Суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду.
48. Отже, судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, однак при цьому такий збір повинен встановлюватись з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено.
49. Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
53. Відповідно до частини першої статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
54. Аналізуючи положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», Велика Палата Верховного Суду зазначила, що умови, визначені у цих пунктах, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним (пункти 39, 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).
55. У цій справі ОСОБА_2 , заявляючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, стверджує, що судовий збір за подання такої скарги є надвеликим (перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік). У касаційній скарзі відповідач зазначає, що на підтвердження цієї обставини до апеляційної скарги ним було долучено докази (довідка від 26.05.2023 № 22 з Державного підприємства «ІНФОРМАЦІЯ_1»; довідка ОК-7 від 26.05.2023 з Пенсійного фонду України; відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми сплачених доходів та утриманих податків від 26.05.2023 № 0625-23-07083).
61. Отже, положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.
64. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21 дійшов такого правового висновку:
За практикою щодо застосування статті 6 Конвенції, наведеною, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» (Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania), «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансового положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави в цивільних спорах, і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження в цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, пункт 59).
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).
Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia) від 20.02.2014, пункт 111).
Аналізуючи підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору у справі № 908/150/25 суд враховує, що згідно вказаних висновків Верховного Суду надані позивачем Відомості з Державного реєстру фізичних-осіб платників податків від 14.01.2025р., згідно з якою у 2023-2024 у нього відсутні доходи, самі по собі не є підтвердженням реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану.
При цьому до поданого разом з позовною заявою клопотання про звільнення від сплати судового збору позивачем не було подано будь-яких інших доказів, які б дозволили суду оцінити його реальний дохід, а тому висновки суду в ухвалі від 21.01.2025р. щодо наявності у позивача іншого майна та можливості отримання ним інших доходів ґрунтувалися на опосередкованих даних, які містяться в ухвалах у судів цивільної юрисдикції в справах за участі позивача, в тому числі щодо поділу майна з його колишньою дружиною.
Позивач є особою працездатного віку, 1976 р.н., та не надав доказів зворотного, а отже має можливість офіційного працевлаштування та отримання доходу.
Він не надав суду і доказів того, що він відноситься до кола осіб, визначених ст. 5 або п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», а тому не є фізичною особою, що має певний соціальний статус, підтверджений державою, що надає безумовне право на звільнення від сплати судового збору.
Заявлений позов обґрунтований порушення корпоративних прав позивача як члена ОГК Автомобіліст-8, а отже не стосується захисту його соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав позивача як фізичної особи.
Також суд враховує, що посилання позивача на звільнення його від сплати судового збору в інших цивільних справах, є лише оцінкою відповідними судами певного факту - відсутності офіційних доходів позивача, які також підтверджувалися аналогічними Відомостями з Державного реєстру фізичних-осіб платників податків, а тому не є преюдиційною обставиною, яка є обов'язковою для господарського суду у цій справі, оскільки відповідно до ст. 75 ГПК України:
Відповідно до ч.ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Також, з доданих позивачем до звернення від 10.02.2025р. додаткових документах вбачається, що:
- Згідно витягу з Єдиного державного реєстру МВС станом на 09.10.2024р. за позивачем було зареєстровано транспортний засіб - FORD TRANSIT, 2005 року випуску, що також підтверджується Довідкою-рахунком сері ДПІ № 511418 від 15.03.2012р.;
- Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка № 399353326 від 15.10.2024р.) у нього відсутнє зареєстроване у вказаному реєстрі нерухоме майно.
Також стверджує, що він забезпечує своє фізичне існування виключно продукцією власного виробництва, яку він отримує з земельної ділянки, яку він отримав у спадок, гуманітарною допомогою та риболовлею, тощо. Оскільки в нього відсутнє нерухоме майно то він не сплачує комунальні послуг, а тому повторно просить розглянути питання звільнення його від сплати судового збору у цій справі та відкрити в ній провадження, оскільки він має незадовільне матеріальне становище, а отже розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік.
Оцінюючи вказані доводи суд враховує наявність у позивача транспортного засобу, а отже і необхідності мати грошові кошти на його утримання, пальне та ремонт. Ним не надано доказів та обґрунтування неможливості розпорядження ним без значного погіршення фінансового стану.
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відсутність інформації щодо зареєстрованої за позивачем нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно свідчить лише про відсутність такої реєстрації, оскільки реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна (крім земельних ділянок) проводили БТІ на паперових носіях. Підключення БТІ до Реєстру прав власності на нерухоме майно відбувалось поступово, починаючи з 2003 року, а деяких БТІ, зокрема на території міст Києва та Севастополя, з травня - червня 2010 року. Значна частина з накопичених відомостей так і залишилася на паперових носіях, а їх перенесення відбувається лише у разі звернення особи за державною реєстрацією, зокрема, права власності. Звертаємо увагу на те, що державна реєстрація прав проводиться з 01 січня 2013 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) за заявочним принципом, тобто за заявою особи, у якої виникає, змінюється чи припиняється право власності на відповідний об'єкт нерухомого майна. Отже, наповнення єдиної інформаційної бази даних Державного реєстру прав здійснюється по мірі звернення до органів державної реєстрації прав, суб'єктів державної реєстрації прав чи нотаріусів. Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек - є архівною складовою частиною Державного реєстру прав. (Згідно інформації порталу «Дія» https://guide.diia.gov.ua/view/nadannia-informatsii-z-derzhavnoho-reiestru-rechovykh-prav-na-nerukhome-maino-d95731d6-33a5-4c64-9ae9-2f1ce64fca9c)
Позивач не зазначив та не надав суду доказів відсутності у нього нерухомого майна, право на яке виникло до 01.01.2013р.
Крім цього суд враховує, що відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачені дискреційні повноваження суду, а саме - право, але не обов'язок суду, враховуючи майновий стан сторони звільнити позивача від сплати судового збору.
Отже, за вказаних обставин суд не вбачає підстав для звільнення позивача у справі № 908/150/25 від сплати судового збору.
Таким чином, станом на 14.02.2025 позивач у справі №908/150/25 не усунув у повному обсязі недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду від 21.01.2025р. про залишення позовної заяви без руху, у десятиденний строк передбачений ч. 2 ст. 174 ГПК України.
Суд зазначає, що повернення позовної заяви є не правом, а обов'язком суду та не свідчить про обмеження позивача у праві до доступу до правосуддя.
Відповідно до ч. ч. 4 та 6 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Крім цього, проаналізувавши матеріали позовної заяви суд дійшов висновку, що позивачем також порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, а саме: суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Згідно ч. 1 ст. 173 ГПК України, в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено п'ять вимог немайнового характеру:
1. Визнати недійсними рішення загальних зборів членів Обслуговуючого гаражного кооперативу Автомобіліст-8, оформлене 14 липня 2022 року протоколом №1/2022 загальних зборів обслуговуючого гаражного кооперативу ОГК «АВТОМОБІЛІСТ-8» (далі - ОГК «АВТОМОБІЛІСТ-8»), код ЄДРПОУ 33570372.
2. Визнати протиправним та скасувати запис державного реєстратора, щодо державної реєстрації змін до відомостей про Обслуговуючий гаражний кооператив Автомобіліст-8 (код ЄДРПОУ 33570372), які містяться в Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, щодо зміни керівника Обслуговуючого гаражного кооперативу Автомобіліст-8 Ляленко Андрія Олександровича в Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер запису № 1001031070012005445 від 19 липня 2022 року.
3. Визнати недійсними рішення загальних зборів членів Обслуговуючого гаражного кооперативу Автомобіліст-8 (код ЄДРПОУ 33570372), прийняте у період часу з 14.07.2022 по сьогоднішній день, з питань встановлення розміру внесків (платежів) членів ОГК Автомобіліст-8.
4. Визнати недійсними рішення загальних зборів членів Обслуговуючого гаражного кооперативу Автомобіліст-8 (код ЄДРПОУ 33570372), прийняте у період часу з 01.02.2022 по сьогоднішній день, з питань вибору членів правління ОГК Автомобіліст-8.
5. Визнати недійсними рішення загальних зборів членів Обслуговуючого гаражного кооперативу Автомобіліст-8 (код ЄДРПОУ 33570372), прийняте у період часу з 01.02.2022 по сьогоднішній день, з питань вибору уповноважених осіб Милого Олександра Вікторовича та інших діяти від імені ОГК Автомобіліст-8.
Вказані вимоги об'єднані лише особою Відповідача - ОГК Автомобіліст-8 та стосуються різних рішень загальних зборів. У пунктах 3-5 позивач просить визнати недійсними невідому йому самому кількість рішень загальних зборів, подавши до суду також клопотання про витребування у Відповідача відповідних доказів, що суттєво ускладнить одночасний розгляд вказаних позовних вимог в одному судовому провадженні, потребуватиме значного часу на їх витребування, дослідження та оцінку, оскільки потребуватиме з'ясування судом обставин пов'язаних із скликанням, проведенням та оформленням кожних з цих загальних зборів.
Отже, такі позовні вимоги не є пов'язаними підставою виникнення та поданими доказами, а тому суд не вбачає підстав для застосування вимог ст. 173 ГПК України.
Вказане є самостійною підставою для повернення позовної заяви позивачу.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку щодо необхідності повернення позовної заяви від 16.01.2025р. ОСОБА_1 до Обслуговуючого гаражного кооперативу «АВТОМОБІЛІСТ-8» про визнання незаконним та скасування рішень загальних зборів, з доданими до неї документами.
Відповідно до ч. 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Керуючись ст. 140, ч. 4 ст. 174, п. 2 ч. 5 ст. 174 , ч. 1 ст. 173, ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовну заяву від 16.01.2025р. ОСОБА_1 до Обслуговуючого гаражного кооперативу «АВТОМОБІЛІСТ-8» про визнання незаконним та скасування рішень загальних зборів, з доданими до неї документами - повернути позивачу.
2. Ухвалу суду направити позивачу на адресу для листування.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та відповідно до статті 255 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Додаток на поштову адресу позивача: оригінал позовної заяви від 16.01.2025 (на 12 арк.) з доданими до неї документами (на 42 арк.); оригінал клопотання про витребування доказів від 16.01.2025 (на 7 арк.); оригінал клопотання від 16.01.2025 про звільнення від сплати судового збору (на 3 арк.) з доданими до неї документами (на 9 арк.)
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.