Справа № 464/8683/21 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.
Провадження № 22-ц/811/3345/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
11 лютого 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.
з участю правонаступника позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , відповідача ОСОБА_5 , його представника ОСОБА_6 , представника відповідача приватного нотаріуса Государської Н.В. - Мотринця Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Семченко Галини Сергіївни на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 року в складі судді Чорної С.З. в справі за позовом ОСОБА_1 , як правонаступника позивача ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Государська Наталія Валентинівна про витребування майна із чужого незаконного володіння, відшкодування немайнової шкоди,-
встановив:
У грудні 2021 року позивач ОСОБА_7 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Государська Н.В. про витребування майна із чужого незаконного володіння, відшкодування немайнової шкоди, просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_8 у власність позивача квартиру АДРЕСА_1 , номер об"єкта нерухомого майна згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 469471246101 та стягнути з відповідачів солідарно на його користь моральну шкоду в розмірі 90000 грн.
Вимоги обґрунтовані тим, що йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . На момент подачі позову позивачем виявлено, що право власності на вказану квартиру оформлено на ОСОБА_8 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.03.2015, серія та номер:135, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Государською Н.В. Зазначає, що договору не вчиняв, квартиру у власність не передавав, жодного договору не підписував, грошових коштів за продаж квартири не отримував. Позивач вважає, що заволодіння ОСОБА_8 його квартирою відбулося завдяки діям приватного нотаріуса Гоcударської Н.В., яка без участі і волевиявлення позивача посвідчила договір купівлі-продажу квартири від 27.03.2015, серія та номер: 135. Стверджує, що ОСОБА_8 є недобросовісним набувачем, однак, навіть якщо буде встановлено ознаки добросовісного набуття майна ОСОБА_8 , квартира підлягає витребуванню в неї, оскільки вибула з володіння позивача не з його волі. Також позивач вважає, що узгоджені дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9 завдали йому моральних страждань, оскільки у зв'язку з втратою права на житло, втратив душевний спокій, охопило почуття тривожності, виникли прояви безсоння. Просив позов задовольнити.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 09 березня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Государська Наталія Валентинівна про витребування майна із чужого незаконного володіння - зупинено до встановлення кола правонаступників після смерті ОСОБА_7 .
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 22 вересня 2023 року поновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Государська Наталія Валентинівна про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Залучено ОСОБА_1 , як правонаступника позивача ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , як правонаступника позивача ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Государська Наталія Валентинівна про витребування майна із чужого незаконного володіння, відшкодування немайнової шкоди - відмовлено.
Рішення суду оскаржила правнаступник позивача ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки під час ухвалення оскаржуваного рішення мали місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду встановленим обставинам та наявним доказам, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_7 був законним власником квартири АДРЕСА_1 , зокрема успадкував 1/2 такої після смерті своєї дружини ОСОБА_10 .
На момент звернення з позовом у даній справі, ОСОБА_7 був також зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується копією його паспорта.
28.12.2019 ОСОБА_7 виявлено, що право власності на квартиру оформила на себе ОСОБА_3 , про що йому повідомила знайома побачивши, що платіжки на оплату комунальних послуг були виписані не на нього.
Стверджує, що волі на продаж квартири ОСОБА_7 не виявляв, грошових коштів не отримував, а ОСОБА_3 скориставшись фізичною вадою втрати зору та діючи шляхом зловживання довірою, уклала без його волі договір купівлі-продажу від 27.03.2015.
За життя ОСОБА_7 зазначив, що договору купівлі-продажу квартири не вчиняв, тобто не передавав відповідачці у власність своє житло та не отримував за це від неї грошові кошти, не підписував договору, докази протилежного відсутні.
Таким чином, ОСОБА_3 незаконно заволоділа нерухомим майном та є недобросовісним набувачем. Посвідчення нотаріусом Государською Н.В. договору купівлі-продажу без участі ОСОБА_7 є порушенням ЗУ «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій.
Післі смерті ОСОБА_7 єдиним правонаступником є дружина покійного ОСОБА_1 .
Спадкова справа після смерті позивача заведена за заявою ОСОБА_1 від 21.02.2023 на підставі заповіту, інші спадкоємці відсутні.
В свою чергу, 29.03.2023 ОСОБА_3 продала спірну квартиру ОСОБА_5 , який є недобросовісним набувачем квартири, оскільки докази про те, що він міг придбати квартиру, перераховував кошти, відсутні.
Вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебувають у змові.
Звертає увагу, що судом не врахована позиція касаційного суду про те, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
На думку апелянта, помилковим є твердження суду про необхідність визнання договору купівлі-продажу недійсним у випадку незаконного вибуття майна з володіння власника.
Вважає, що ОСОБА_3 не надала суду доказів того, що вона мала можливість придбати квартиру за 881 975 грн. і передала ці кошти ОСОБА_11 .
Те ж саме стосується ОСОБА_5 .
Суд не врахував, що за майже п'ять років досудового розслідування слідчі не встановили невинуватість ОСОБА_3 щодо заволодіння шахрайським шляхом квартири.
Також, суд не визнав за потрібне отримати відповіді від самої ОСОБА_3 стосовно того, чому ОСОБА_7 продав їй квартиру, для чого йому були потрібні кошти, як такі були передані та на що потрачені, джерело отримання нею таких коштів, необхідність доглядати їй особу з фізичними вадами маючи такі кошти.
Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 рокута ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
02.12.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив приватного нотаріуса Государської Н.В. на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на хронологію спірних правовідносин, зазначає, що позовні вимоги є безпідставними, крім цього, стверджує, що позивач помилково залучив її як співвідповідача, оскільки вона не є володільцем спірного майна, тому могла б бути залученою до участі у справі, як третя особ, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
04.12.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на апеляційну скаргу, зазначає, що ОСОБА_7 здійснив ряд дій для вчинення відповідного правочину, крім цього, таким передбачалося право довічного користування спірною квартирою останнього, тому підстави для витребування квартири відсутні, наводить інші міркування та обґрунтування спірних правовідносин, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішеннь суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи з такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення по суті спору суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 є власником спірної квартири АДРЕСА_1 на підставі укладеного з ОСОБА_8 договору купівлі-продажу від 29.03.2023, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Синюк С.В., реєстраційний №958, який не був визнаний недійсним.
Вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 29.03.2023 року недійсним та повернення сторін в попередній стан позивачем не заявлялися, тому підстави для перегляду його правомірності у суду відсутні.
В свою чергу, 27.03.2015 ОСОБА_7 відчужив відповідачці ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 , до моменту підписання зазначеного договору купівлі-продажу квартири нотаріус повністю зачитав текст його уголос, а ОСОБА_7 схвалив зміст такого договору. Згідно із п.п. 2, 14 договору за домовленістю сторін встановлюється особистий сервітут, за яким ОСОБА_7 мав право довічного користування квартирою АДРЕСА_1 .
Для укладення цього договору ОСОБА_7 вчинено ряд підготовчих дій, зібрано необхідні документи, у тому числі довідку про місце проживання та склад сім'ї, Звіт про оцінку квартири, що свідчить про свободу волевиявлення ОСОБА_7 на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що на даний час скасовано постанову ВРЗЗС СВ ЛРУП№2 ГУНП у Львівській області про закриття кримінального провадження №12020240240000002 від 03.01.2022 суд не взяв до уваги, оскільки на час розгляду цивільної справи, у кримінальній справі будь-який вирок, що набрав законної сили та яким відповідача ОСОБА_8 чи відповідача ОСОБА_5 визнано винними у вчиненні злочину, пов'язаного із переходом права власності на квартиру - відсутній.
Враховуючи наведене, суд відмовив у задоволенні позовних вимог.
Пр цьому, щодо заяв відповідача ОСОБА_5 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначив, що такі наслідки застосовуються лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, якщо право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість вимог.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати залишено за позивачем.
Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
У частині першій статті 2 ЦПК України зазначено, що метою цивільного судочинства визначено ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі № 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).
З матеріалів справи беззаперечно вбачається, що згідно із свідоцтвом про право власності від 03.08.1999, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 належала на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 9, 116, 117).
Згідно із копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 , ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 72 роки, про що зроблено актовий запис № 307 (т. 1 а.с. 12).
ОСОБА_7 , як чоловік ОСОБА_10 та спадкоємець за законом, прийняв спадщину, яка складається, зокрема, із 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом (т. 1 а.с. 10).
Наведене дає підстави для висновку, що після смерті своєї дружини, прийнявши спадщину, ОСОБА_7 став одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 .
27.03.2015 ОСОБА_7 та відповідачка ОСОБА_8 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчили у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Государської Н.В., реєстровий номер: 135 (т. 1 а.с. 110-111).
Таким чином, на час укладення договору ОСОБА_7 був у віці 88 років.
За умовами договору, розрахунок між сторонами проведено до підписання даного договору купівлі-продажу квартири, а підписання договору позивачем ОСОБА_7 є підтвердженням факту отримання ним всієї суми коштів за продану квартиру (п. 4 договору).
Відповідно до п.19 договору купівлі-продажу у зв'язку з похилим віком та поганим зором ОСОБА_7 за його усним дорученням, у його та нотаріуса присутності, текст договору підписано ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно із п.п. 2, 14 договору за домовленістю сторін встановлюється особистий сервітут, за яким ОСОБА_7 мав право довічного користування квартирою АДРЕСА_1 . Сервітут припиняється у разі смерті позивача або у разі добровільної його відмови від сервітуту, при цьому зберігає чинність у разі переходу до іншої особи (осіб) права власності на квартиру.
Текст договору до підписання прочитано нотаріусом уголос та схвалено ОСОБА_7 .
Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.12.2021 власником квартири АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 14).
Звертаючись до суду із позовними вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, відшкодування немайнової шкоди, ОСОБА_7 свої вимоги зводив до того, що дізнався про те, що належна йому квартира АДРЕСА_1 оформлена на ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.03.2015, договору не вчиняв, квартиру у власність не передавав, жодного договору не підписував, грошових коштів за продаж квартири не отримував, заволодіння ОСОБА_8 його квартирою відбулося завдяки діям приватного нотаріуса Гоcударської Н.В., яка без участі і волевиявлення позивача посвідчила договір купівлі-продажу квартири від 27.03.2015, при цьому ОСОБА_8 є недобросовісним набувачем, квартира підлягає витребуванню в неї, оскільки вибула з володіння позивача не з його волі. Крім цього, узгоджені дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9 завдали йому моральних страждань, просив стягнути моральну шкоду.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
29.03.2023 між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Синюк С.В., реєстраційний № 958.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 22 вересня 2023 року залучено ОСОБА_1 , як правонаступника позивача ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зокрема, після смерті ОСОБА_7 заведено спадкову справу № 15/2023, згідно якої спадкоємницею до майна померлого є ОСОБА_1 , як його дружина, оскільки 15.02.2020 між ними був зареєстрований шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 211).
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти.
Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, а статтею 387 ЦК України передбачено такий спосіб захисту прав власника як витребування майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі №6-67цс15, від якої не відступив Верховний Суд, міститься правова позиція, за якою норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Враховуючи наведене, вимоги ОСОБА_7 , які у подальшому підтримані правонаступницею ОСОБА_1 , про витребування майна із чужого незаконного володіння, за відповідної концепції спірних правовідносин та обставин, можуть бути ефективним способом захисту порушеного суб'єктивного права.
Так, підстави витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) врегульовано положеннями статей 387- 390 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).
Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).
Витребування майна із чужого незаконного володіння - це передбачений законом спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Відповідні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28.11.2018 у справа №504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).
Предмет доказування у справах за віндикаційним позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача не з його волі, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Звертаючись з віндикаційним позовом до суду, позивач насамперед має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, покликаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт, довіреність на розпорядження майном, договір тощо). Зазначена правова позиції викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №522/2202/15-ц.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
Отже, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018року у справі № 183/1617/16 та постанові Верховного Суду від 17 січня 2024року у справі № 200/7407/19.
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022року у справі № 205/6645/19 викладено висновок, що, враховуючи те, що належним способом захисту порушеного права власності позивача в цій ситуації є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред'явлення віндикаційного позову, позовні вимоги про скасування записів про державну реєстрацію права власності не є ефективним способом захисту порушеного права, а тому задоволенню не підлягають.
Такі висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 07 листопада 2018року в справі № 488/5027/14-ц та від 09 листопада 2021року в справі № 466/8649/16-ц, згідно з якими пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 372/128/17, від 15 листопада 2023 року у справі № 363/848/17 зазначено, що реалізація права на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
Таким чином, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав.
Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 повідомила, що протягом тривалого часу знала покійного ОСОБА_7 , підтримувала з ним дружні відносини, допомагала йому у побуті, приблизно 12 років до часу смерті ОСОБА_7 став повністю сліпий. Знайшовши у квартирі квитанції про оплату житлово-комунальний послуг на прізвище ОСОБА_8 , їй стало відомо від ОСОБА_7 , що він був у нотаріуса і показав їй договір купівлі-продажу квартири.
Зі змісту пояснень приватного нотаріуса Государської Н.В. щодо позовних вимог слідує, що ОСОБА_7 та відповідачка ОСОБА_8 прийшли у березні 2015 року до неї, як приватного нотаріуса з метою укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , всі необхідні нотаріальні дії, передбачені законодавством для укладення договору, були вчинені, відтак, 27.03.2015 позивачем ОСОБА_7 та відповідачкою ОСОБА_8 підписано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . За умовами договору ОСОБА_7 мав право довічного користування квартирою АДРЕСА_1 , розрахунок за умовами договору між сторонами проведено до підписання договору, а підписання договору позивачем ОСОБА_7 є підтвердженням факту отримання ним всієї суми коштів за продану квартиру. У зв'язку з похилим віком та поганим зором позивача ОСОБА_7 за його усним дорученням у його та нотаріуса присутності текст договору підписано ОСОБА_12 .
У продовження зазначеного, з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_7 для укладення договору купівлі-продажу квартири було вчинено ряд підготовчих дій, а саме зібрано необхідні документи, зокрема, довідку про місце проживання та склад сім'ї вих.№1114 від 27.03.2015, яка видана квартирно-експлуатаційним відділом Будинкоуправління №4, Звіт про оцінку квартири АДРЕСА_1 .
Колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про те, що наведені обставини власне свідчать про свободу волевиявлення позивача ОСОБА_7 щодо укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Крім цього, дійсно відсутні підстави вважати належним і допустимим доказом відсутності волі позивача ОСОБА_7 на відчуження квартири АДРЕСА_1 відомості про виплату пенсій ОСОБА_7 , витребовані судом за клопотанням представника позивача від відділення АТ «Укрпошта» №58, що знаходиться по АДРЕСА_2 , з яких слідує, що ОСОБА_7 міг самостійно підписувати такі відомості за період з квітня 2019 по грудень 2019, однак такі не спростовують факт, що у зв'язку з похилим віком та поганим зором ОСОБА_7 за його усним дорученням, у його та нотаріуса присутності текст договору купівлі-продажу квартири від 27.03.2015 підписано ОСОБА_12 .
Враховуючи наведене та те, що відповідачка ОСОБА_3 придбала за відплатним договором квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_7 , який був власником такої, відповідно до вимог законодавства та з дотриманням належної правової процедури, у суду відсутні підстави для висновку про узгоджені дії ОСОБА_8 та приватного нотаріуса Государської Н.В. щодо позбавлення ОСОБА_7 власності, чи факту недобросовісності дій ОСОБА_3 , оскільки доказів вибуття квартири з володіння ОСОБА_7 без його волі, судом не встановлено.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.
Поряд з цим, судом не встановлено обставин, за яких правомірність договору купівлі-продажу квартири, на підставі якого відбувся перехід права власності на таку від ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , у передбаченому законом порядку спростована на підставі судового рішення.
Більше того, питання недійсності відповідних правочинів не є і предметом даного апеляційного провадження.
Доводи правонаступниці позивача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_7 не отримував грошових коштів за квартиру, жодним чином не доведені, при цьому, колегія суддів бере до уваги те, що продаж квартири був вчинений значно раніше, ніж укладено шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .
Набувши у власність квартиру, відповідачка ОСОБА_8 29.03.2023 відчужила таку на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири.
Колегія суддів виходить з того, що ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_5 не повинні доводити ОСОБА_1 свою сплатоспроможність та спростовувати твердження останньої про те, що вони діяли у змові.
Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України).
У матеріалах справи також відсутні дані про те, що за фактом незаконного заволодіння спірною квартирою відповідні особи притягнуті до відповідальності, відтак доводи скарги про те, що на даний час скасовано постанову ВРЗЗС СВ ЛРУП№2 ГУНП у Львівській області про закриття кримінального провадження №12020240240000002 від 03.01.2022, не мають правового значення.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження
№ 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном.
Враховуючи наведене, задоволення позовних вимог про витребування спірної квартири у ОСОБА_5 , який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на останнього буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, тому колегія суддів погоджується із висновком суду про безпідставність вимог про витребування майна з чужого володіння.
Подібні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16.
Разом з цим, позовні вимоги про витребування майна у даній справі заявлені і до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Государської Н.В.
Колегія суддів виходить з того, що визначення (зміна) предмета, підстав позову у спорі - це право, яке належить позивачу. Натомість установлення обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто суд не вправі відмовляти у відкритті провадження у справі з тих підстав, що по суті позов необґрунтований та має заявлятися з використанням іншого способу захисту в порядку іншого судочинства.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21.
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Якщо при визначенні предмета позову суд дійде висновку про наявність спору про право цивільне між позивачем та іншою особою (наприклад, другою стороною договору, який фактично оспорюється позивачем), то належним відповідачем у такій справі буде саме ця інша особа, а не нотаріус. Сам же нотаріус може бути залучений судом як третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Рішення у такій справі фактично жодним чином не впливає на нотаріуса, оскільки він не в змозі своїми діями або припиненням своїх дій вплинути на поновлення порушеного права позивача.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 367/2847/16-ц, провадження № 61-13640св18.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)».
Врахувуючи наведене, беззаперечним є те, що приватний нотаріус Государська Н.В. не може відповідати за вимогами про витребування майна та є неналежним відповідачем за такими, що є окремою підставою для відмови у позові у цій частині, однак залишилося поза увагою суду, тому є підставою для зміни оскаржуваного рішення.
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В свою чергу, позовні вимоги, як підтримує ОСОБА_1 , як правонаступник ОСОБА_7 , стосуються і стягнення моральної шкоди та пред'явлені також до приватного нотаріуса та фізичних осіб, одна з яких була власником оспорюваної квартири, а інший є таким на даний час.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року по справі №438/610/14-ц, провадження № 14-577 цс19 виклала висновок, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб.
Таким чином, приватний нотаріус може відповідати за вимогами про відшкодування моральної шкоди, тому суб'єктний склад відповідачів у цьому контексті є допустимим, при цьому суд зобов'язаний перевірити наявність підстав для цього.
Разом з тим, аналіз положень статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно (право володіння, користування).
Як зазначено вище, з матеріалів справ убачається, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7 .
Відповідно до частини першої статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Частиною третьою статті 1230 ЦК України визначено, що до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.
Верховний Суд вказав на притаманність праву на компенсацію моральної шкоди особистого характеру і пов'язаність із спадкодавцем: «До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (частина третя статті 1230 ЦК України). В цивілістичній доктрині під моральною шкодою розуміються фізичні та душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, якими порушуються її особисті немайнові блага або посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи. По своїй суті право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи. Саме тому у частині третій статті 1230 ЦК передбачено правило, що спадкується право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. У випадку якщо спадкодавець звернувся до суду з вимогою про компенсацію моральної шкоди й помер на стадії розгляду справи, не допускається процесуальне правонаступництво за вимогою про компенсацію моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).
Поновлючи провадження у даній справі після залучення ОСОБА_1 , як правонаступницю позивача ОСОБА_7 , суд першої інстанції не звернув увагу на зазначене.
Згідно із пунктом 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Пунктом 4 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Оскільки оскаржуване рішення за наведених вище обставин даної справи не може у повній мірі вважатися законним та обґрунтованим, при цьому спірні відносини у частині вимог про відшкодування моральної шкоди не допускають правонаступництва, таке необхідно скасувати у цій частині, а провадження у справі закрити, що свідчить про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, однак таке не матиме наслідком перерозподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семченко Галини Сергіївни - задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 року в частині вимог ОСОБА_1 , як правонаступника позивача ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Государська Наталія Валентинівна про відшкодування немайнової шкоди - скасувати, провадження у цій частині закрити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 року в іншій частині - змінити, виклавши мотиви такого у редакції цієї постанови.
У решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст постанови складений 12 лютого 2025 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк