Справа № 466/6735/24 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І.
Провадження № 22-ц/811/3291/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
11 лютого 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.
з участю представника відповідача Маланій І.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврольвів» адвоката Маланій Ірини Ярославівни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 14 жовтня 2024 року в складі судді Баєвої О.І. в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄвроЛьвів» про визнання майнових прав на об'єкт,-
встановив:
У червні 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТзОВ «ЄвроЛьвів» про визнання майнових прав на об'єкт.
Ухвалою судді від 25.06.2024 позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
У вересні 2024 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на однокімнатну житлову квартиру в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:07004:0024), що знаходиться в першому під'їзді на п'ятому поверсі за будівельним номером АДРЕСА_2 , загальна проектна площа 41,01 кв.м.
Заява обґрунтована тим, що подано позов у якому просить визнати за нею майнові права на об'єкт незавершеного будівництва - незавершену будівництвом однокімнатну квартиру в першому під'їзді, п'ятому поверсі, за будівельним номером АДРЕСА_3 .
Вважає, що є обґрунтовані підстави вважати, що у разі невжиття заходу забезпечення позову, це може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав.
Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 14 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено.
В порядку забезпечення позову накладено арешт на однокімнатну житлову квартиру в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:07004:0024), що знаходиться в першому під'їзді на п'ятому поверсі за будівельним номером АДРЕСА_2 , загальна проектна площа 41,01 кв.м.
Ухвалу суду оскаржила представник ТзОВ «ЄвроЛьвів» адвокат Маланій І.Я., з ухвалою не погоджується та вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Звертає увагу, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами та не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Стверджує, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на однокімнатну житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не лише неспівмірні з предметом позову, але й взагалі не відповідають чинному законодавству, жодним чином не забезпечують можливе виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а також перешкоджають законній господарській діяльності юридичної особи.
Зокрема, суд наклав арешт на квартиру, якої не існує, оскільки багатоквартирний будинок не прийнятий в експлуатацію та право власності на квартири не зареєстроване у Державному реєстрі речових прав.
Неспівмірність вжитого заходу забезпечення позову полягає у тому, що позивач не просить визнати право власності на квартиру чи витребувати таку із чужого незаконного володіння, а просить визнати на неї майнові права.
Вважає, що зобов'язання із укладення основного договору купівлі-продажу квартири припинилося і в позивача виникло лише право на відшкодування збитків, завданих невиконанням попереднього договору (право грошової вимоги), а не право власності чи майнові права на квартиру, оскільки закон не містить такого правового наслідку невиконання попереднього договору.
Накладений арешт не відповідає правовій природі спірних правовідносин.
Покликаючись на судову практику, зазначає, що позивачем заявлено завідомо та очевидно безпідставну вимогу.
Звертає увагу на привласнення та неправильне використання коштів попередніми посадовими особами ТзОВ «ЄвроЛьвів», а також реалізацію частки у статутному капіталі ТзОВ «ЄвроЛьвів» на електронних торгах, відтак виникла необхідність залучення коштів та організаційних можливостей стороннього інвестора.
Таким чином, між ТзОВ «ЄвроЛьвів» та новим забудовником, девелоперською компанією ТзОВ «Сіті Львів Девелопмент» укладено договір № 01-26/03-24 від 26.03.2024, за умовами якого майнові права та функції забудовника передані девелоперу, який проводить добудову будинку та сплачує ТзОВ «ЄвроЛьвів» грошові кошти для їх повернення попереднім покупцям квартир.
Іншими словами, майнові права на об'єкт незавершеного будівництва ще 26.03.2024 були передані за договором новому девелоперу, а накладення арешту на квартиру перешкоджає його законній господарській діяльності, яка спрямована на добудову та захист майнових прав та інтересів усіх контрагентів, а не лише певних осіб.
Просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 14 жовтня 2024 року та у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.
02.01.2025 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника позивача ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на судову практику, а також те, що накладення арешту на квартиру є належним видом забезпечення позову, що унеможливлює відчуження прав на майно, яке буде добудоване у майбутньому, до моменту набрання законної сили рішенням по даній справі, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу залишити без змін.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала, в обгрунтування надала пояснення, аналогічні доводам скарги.
Позивачка мартини ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_2 в судове засідання не прибули, представник ОСОБА_2 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв2язку із зайнятістю в іншій справі.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, проводити розгляд справи за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до приписів частини першої завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Постановляючи оскаржувану ухвалу місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою, в якій просить визнати за нею майнові права на об'єкт незавершеного будівництва - незавершену будівництвом однокімнатну квартиру в першому під'їзді, п'ятому поверсі, за будівельним номером АДРЕСА_3 .
Судом відкрито провадження у справі, тому враховуючи суть та характер вимог, обґрунтування, що викладені в заяві про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, відтак необхідно вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на однокімнатну житлову квартиру в будинку (багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер 4610137500:07004:0024), що знаходиться в першому під'їзді на п'ятому поверсі за будівельним номером 21, загальна проектна площа 41,01 кв.м, оскільки невжиття таких заходів може у подальшому істотно ускладнити виконання рішення суду.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить із такого.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника).
З огляду на викладене, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Колегія суддів виходить з того, що забезпечення позову є процесуальним питанням, тому перевіряючи законність оскаржуваної ухвали не приймає до уваги доводи апеляційної скарги та відзиву на таку, які стосуються суті спірних правовідносин, а саме сплати відповідних коштів позивачкою чи виконання договірних зобов'язань відповідачем, оскільки таким може бути надана правова оцінка лише при розгляді справи по суті.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 1/an_8423/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8423" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004">ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вінзвернувся або має намір звернутися до суду.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Види забезпечення позову, які можуть застосовуватися судом визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України.
Пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм, колегія суддів констатує, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими заявник пов'язує застосування певного виду забезпечення позову.
Підставність заяви про забезпечення позову повинна бути доведена заявником з врахуванням вимог ст. 12 ЦПК України.
Разом з цим, цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи чи підставність позовних вимог, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Із встановлених апеляційним судом обставин вбачається, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Львова знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «ЄвроЛьвів» про визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва.
Зокрема, ОСОБА_5 просить визнати за нею майнові права на об'єкт незавершеного будівництва - незавершену будівництвом однокімнатну житлову квартиру в будинку багатоквартирний житловий комплекс, що складається з житлових приміщень за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється на земельній ділянці, що надана для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, кадастровий номер: 4610137500070040024), що знаходиться в 1 (першому) під'їзді на 5 (п'ятому) поверсі, за будівельним номером 21 (двадцять один), загальна проектна площа 41,01 (сорок одна ціла одна сота) кв.м.
Сторонами не заперечується, що 09.12.2021 між ТзОВ «ЄВРОЛЬВІВ» та ОСОБА_1 укладений попередній договір купівлі-продажу квартири, за яким сторони зобов'язалися укласти основний договір купівлі-продажу квартири площею 41,01 кв.м. на АДРЕСА_1 протягом четвертого кварталу 2022 року.
Таким чином, незважаючи на те, що вимога ОСОБА_1 має немайнових характер, така напряму стосується нерухомого майна, як об'єкту цивільних прав.
Разом з цим, сторонами визнається, а відтак не підлягає доказуванню те, що спірний об'єкт, тобто той на який позивачка просить накласти арешт, є об'єктом незавершеного будівництва.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно до ст. 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно із ч. 1 ст. 382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Особливістю правового режиму нерухомого майна є те, що у процесі створення воно може набувати статусу, як незавершеного будівництва нерухомого майна, так і завершеного нерухомого майна.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/6644/18 зазначено, що з аналізу чинного законодавства, вбачається, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - нерухома річ особливого роду: фізичне її створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав у випадках та в порядку визначених актами цивільного законодавства.
Згідно із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 657/1211/19 (провадження № 61-3353св20) умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Разом з цим, спірна квартира, як об'єкт новоствореного майна не набув статусу квартири чи об'єкта незавершеної житлової нерухомості в багатоквартирному житловому будинку, оскільки докази протилежного у матеріалах справи відсутні, а судом не встановлені, відтак, на час звернення ОСОБА_1 з позовом, а також на час постановлення оскаржуваної ухвали, квартира, на яку судом накладено арешт, не існувала як об'єкт цивільних прав, оскільки будинок не прийнятий в експлуатацію і право власності на квартири у цьому будинку не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав.
Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (стаття 3 Закону).
Враховуючи наведене та те, що предметом спору в даній справі є вимоги про майнові права, про які позивачка заявляє на підставі укладеного між сторонами договору, на майбутній об'єкт нерухомості, запроектовану однокімнатну квартиру у відповідному будинку, однак така ще не сформована як об'єкт нерухомого майна, заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивачка, є неспівмірними із заявленими нею позовними вимогами.
Не може залишитися поза увагою апеляційного суду і те, що 26 березня 2024 року між ТзОВ «ЄВРОЛЬВІВ» (замовник) та ТзОВ «СІТІ ЛЬВІВ ДЕВЕЛОПМЕНТ» (девелопер) укладено договір № 01-26/03-24, за умовами якого майнові права на багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на АДРЕСА_1 , що буде збудований на земельній ділянці, разом з усім функціонуючим інженерним обладнанням, які необхідні для забезпечення належної його експлуатації, який після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку та здійснення відповідної державної реєстрації права власності, стане самостійним об'єктом нерухомого майна, зокрема, - квартирою; а також функції забудовника передані ТзОВ «СІТІ ЛЬВІВ ДЕВЕЛОПМЕНТ».
Таким чином, право розпорядження спірним об'єктом на час постановлення оскаржуваної ухвали належало ТзОВ «СІТІ ЛЬВІВ ДЕВЕЛОПМЕНТ», яке не є стороною у даній справі, однак така стосується прав та інтересів товариства.
Враховуючи наведене, оскаржуваною ухвалою накладено арешт на квартиру, як на майно, яке не є об'єктом цивільних прав та не належить відповідачу, що не може свідчити про законність такої, що дає підстави для висновку про те, що доводи апеляційної скарги знайшли свої підтвердження.
Незважаючи на те, що між сторонами існує спір, колегія суддів не може погодитися із висновками місцевого суду про підставність заяви про забезпечення позову та обґрунтованість вимог позивачки, оскільки надаючи оцінку таким, суд першої інстанції не врахував зазначених вище обставин, надавши перевагу доводам позивачки, не врахував прав та інтересів ТзОВ «СІТІ ЛЬВІВ ДЕВЕЛОПМЕНТ», тому висновок місцевого суду про наявність підстав для вжиття заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, не є обгрунтованим.
Обставини, які склалися дають підстави для беззаперечного висновку про те, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі матиме наслідком порушення майнових прав та інтересів ТзОВ «СІТІ ЛЬВІВ ДЕВЕЛОПМЕНТ», як нового забудовника.
Колегія суддів виходить з того, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Таким чином, кожний наступний спір не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання своїх зобов'язань, виконання судового рішення, яке набрало законної сили чи унеможливлення вчинення відповідних дій учасником правовідносин за наявності підстав для цього.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про те, що з метою ефективності захисту прав учасників справи, заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, що свідчить про підставність доводів апеляційної скарги та незаконність оскаржуваної ухвали, яку необхідно скасувати, а у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2024 року у справі № 466/7004/24, якою задоволено заяву позивача про забезпечення позову та накладено арешт на однокімнатну житлову квартиру в будинку за цією ж адресою, кадастровий номер земельної ділянки: 4610137500070040024), була предметом касаційного перегляду.
Зокрема, Верховний Суд в ухвалі від 21 січня 2025 року про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року дійшов висновку про обґрунтованість висновку апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки право розпорядження спірним об'єктом на час прийняття оскаржуваної постанови належало ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», яке не є стороною у справі.
Крім цього, аргумент касаційної скарги про те, що договір від 26 березня 2024 року № 01-26/03-24, укладений між відповідачем та ТОВ «Сіті Львів Девелопмент», не створив жодних юридичних наслідків, Верховний Суд відхилив, оскільки спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). Підстав нікчемності, як і вказівки на наявність судового рішення про визнання недійсним такого правочину, касаційна скарга не містить.
Відповідно до п. 1, 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврольвів" - адвоката Маланій Ірини Ярославівни - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 14 жовтня 2024 року- скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 12 лютого 2025 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк