23 січня 2025 року Справа № 160/29917/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
11.11.2024 року через систему «Електронний суд» Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 046450013890 від 06 травня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди його роботи: - з 09.08.1991 року по 20.05.1997 року на посаді електромонтажника 3 розряду у Малому підприємстві «Аргон»; - період роботи з 01.07.2000 року по 01.09.2000 року, з 03.08.2001 року по 30.09.2003 року; - період навчання у Донецькому технікумі громадського харчування МТ УРСР з 01.09.1980 року по 11.10.1981 року (з початку навчання до призову на строкову військову службу) та з 14.10.1983 року по 27.02.1985 року (після демобілізації з військової служби);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 25 липня 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, при цьому відповідачем було відмовлено у такому призначенні, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та за результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано період роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, закладах і організаціях від 20.07.1974 №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58: з 09.08.1991 року по 20.05.1997 року, оскільки наявне виправлення дати про звільнення, яке не завірене належним чином та відсутній наказ про звільнення. До загального страхового стажу частково зараховано період з 01.08.1999 року по 01.09.2000 року (01.08.1999 року по 30.06.2000 року, не зараховано 03.08.2001 року по 30.09.2003 року згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків. Не зараховано період навчання згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки зазначений період перетинається з періодом військової служби. Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем надано всі наявні та достатні документи, що підтверджують наявність необхідного страхового стажу позивача та позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку Інструкції заповнення трудової книжки, зокрема щодо недоліку оформлення трудової книжки. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
15.11.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Копія ухвали від 15.11.2024 року разом з позовними матеріалами були направлені відповідачу через систему «Електронний суд» та доставлено до його електронного кабінету - 18.11.2024 року та 19.11.2024 року, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Станом на дату винесення рішення по справі відповідачем відзив на позовну заяву до суду не надано про причини такого неподання суд не повідомлено.
Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 29.04.2024 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 046450013890 від 06 травня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та за результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано період роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, закладах і організаціях від 20.07.1974 №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58: з 09.08.1991 року по 20.05.1997 року, оскільки наявне виправлення дати про звільнення, яке не завірене належним чином та відсутній наказ про звільнення. До загального страхового стажу частково зараховано період з 01.08.1999 року по 01.09.2000 року (01.08.1999 року по 30.06.2000 року, не зараховано 03.08.2001 року по 30.09.2003 року згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків.
Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-ІV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XIІ (далі - Закон №1788-ХІІ), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 7 Закону № 1788-ХІІ, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Так, позивачем, при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для підтвердження страхового стажу була надана трудова книжка серії НОМЕР_2 від 25.03.1985 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з зазначеними усіма періодами його трудової діяльності, та, окрім, трудової книжки було надано військовий квиток серії НОМЕР_3 від 12.10.1981 року.
Підставою не врахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 09.08.1991 року по 20.05.1997 року, оскільки запис внесено до трудової книжки серії НОМЕР_2 з порушеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, закладах і організаціях від 20.07.1974 №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, а саме - наявне виправлення дати про звільнення, яке не завірено належним чином та відсутній наказ про звільнення.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначена правова норма кореспондується з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).
Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується «1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; «05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162, виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1. Інструкції № 162).
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених випадках законом іншу відповідальність.
Так, відповідно до записів в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 , 09.08.1991 (запис №13) позивач був прийнятий на роботу на посаду електромонтажника 3 розряду до Малого підприємства «Аргон». Підстава прийняття на роботу - наказ № 2-к від 09.08.91. Дата звільнення - 20.05.1997 на підставі наказу № 28-к (запис №14).
У спірному рішенні відповідачем зазначено, підставу неврахування періоду трудової діяльності з 09.08.1991 року по 20.08.1997 року є виправлення в зазначеній даті звільнення, а відповідно на підставі не завіреного належним чином виправлення, як наслідок й відсутність наказу про звільнення.
Суд зазначає, що вказане виправлення, на яке посилається відповідач у рішенні про відмову у призначені пенсії виглядає як «наведення» цифри «9» в зазначені року звільнення (графа 2, запис №14) позивача з займаної ним посади на підприємстві. Запис №13 про прийняття на роботу не містить виправлень та відповідно запис №14 - не містить інших зауважень від відповідача, окрім «виправлення» (наведення) дати про звільнення та оформлений належним чином.
Так, зазначені записи в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 здійснені на підставі розпоряджень (наказів), що були прийняті на підприємстві, та відповідач не надав жодних зауважень щодо змісту записів в трудовій книжці - вони є чіткими та зрозумілими до сприйняття.
Тобто, вказані записи були внесені до трудової книжки у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та №58, які діяли на момент її заповнення.
Наявні в трудовій книжці серії НОМЕР_2 недоліки свідчать лише про неналежне заповнення трудової книжки роботодавцем та жодним чином не мають впливати на факт перебування позивача із вказаним підприємством у трудових відносинах.
Так, у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 (провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 р. у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Також, під час прийняття відповідачем рішенням за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії до загального страхового стажу згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_2 : частково зараховано період роботи з 01.08.1999 по 01.09.2000 (з 01.08.1999 по 30.06.2000 - зараховано, з 01.07.2000 по 01.09.2000 - не зараховано), та з 03.08.2001 по 30.09.2003 - не зараховано, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до положень статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
З вищенаведених норм права вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Крім цього, неодноразовим предметом розгляду Верховного Суду були справи про оскарження рішень територіальних підрозділів Пенсійного фонду України, в яких останні відмовляли позивачам у призначенні пенсії у зв'язку з несплатою роботодавцями-страхувальниками страхових внесків.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу №144/669/17 в постанові від 17.07.2019 зазначив, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 01.11.2018 у справі №199/1852/15-а.
Також, у справах №490/12392/16-а, №638/5795/17, №683/1814/16-а Верховним Судом зроблено висновки, що внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві. При цьому, Верховний Суд не досліджував питання чи нараховувались позивачам у цих справах, але не сплачувались страхувальниками страхові внески. Сплата страхувальником страхових внесків до Пенсійного фонду України є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску. Зважаючи на те, що обов'язок щодо сплати страхового внеску так і обов'язок по його нарахуванню покладено саме на страхувальника (роботодавця), а отже і відповідальність за ненарахування страхового внеску покладено також на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Отже, в силу наявності обов'язку враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та приймаючи спірне рішення, очевидно діяв необґрунтовано, недобросовісно та нерозсудливо, а також без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів Позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване його спірне рішення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
У відповідності до пункту 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Так, трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 від 25.03.1985 року, яка надавалася відповідачу та яка містить записи (стосовно вказаних періодів роботи незарахованих до загального страхового стажу, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату внесків), які зроблено чітко, зрозуміло, без будь-яких виправлень та неточностей з посиланням на дати та номери відповідних наказів, відсутні ознаки підчисток, підробок та виправлень.
Таким чином, незарахування до страхового стажу періодів роботи у зв'язку з відсутністю в Реєстрі інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України є безпідставне та протиправне.
Крім того, відповідачем, до загального страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період навчання згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_2 , оскільки зазначений період перетинається з періодом військової служби та рекомендовано надати уточнюючу довідку.
Так, позивач має диплом серії НОМЕР_4 , виданий 01.03.1985 Донецьким технікумом громадського харчування МТ УРСР, що підтверджує здобуття освіти у вказаному навчальному закладі за спеціальністю «технологія приготування їжі», з присвоєнням кваліфікації «техніка-технолога» у період з 01.09.1980 року по 27.02.1985 року.
Вказаний період навчання перетинається з періодом проходження строкової військової служби в лавах радянської армії, відповідно до зазначеної інформації у військовому квитку серії НОМЕР_3 , виданого 12.10.1981 року, а саме - з 12.10.1981 року по 13.10.1983 року.
Для уточнення даних та підтвердження навчання в зазначеному закладі, було направлено адвокатський запит від 16.10.2024 до Міністерства освіти і науки України.
У відповіді Міністерства № 1/19455-24 від 21.10.2024 на вказаний запит було зазначено про те, що згідно з інформацією в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (далі - ЄДЕБО) Державний вищий навчальний заклад «Донецький державний коледж харчових технологій і торгівлі», що є правонаступником Донецького технікуму громадського харчування МТ УРСР, розташований на тимчасово окупованій території непідконтрольній українській владі з 2014 року та не був переміщений. Та, в Міністерстві не зберігаються документи (копії документів) особових справ здобувачів освіти, дипломи про освіту та додатки до них. Особові справи (архівні документи) здобувачів освіти знаходяться у закладі освіти, в якому здобувалася освіта. Підтвердити інформацію про освіту, здобуту особою до 2000 року, може тільки заклад освіти, в якому особа навчалася та отримала диплом.
Неможливість отримання уточнюючої довідки, з незалежних від позивача причин, не повинно впливати на його право щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1980 року по 27.02.1985 рік у Донецькому технікумі громадського харчування МТ УРСР.
Також, підтвердженням періоду навчання з 01.09.1980 року по 27.02.1985 року у Донецькому технікумі громадського харчування МТ УРСР є також відповідний запис в трудовій книжці позивача (запис № 1) і не потребує підтвердження довідкою.
Оскільки, Законом №1788-ХІІ чітко визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (Порядок № 637).
Згідно пункту 8 Порядку № 637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутністю трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.
На підставі документів, які має в наявності позивач (трудова книжка, військовий квиток, диплом) є можливість встановити, що ОСОБА_1 розпочав навчання у Донецькому технікумі громадського харчування МТ УРСР з 01.09.1980 року та закінчив навчання 27.02.1985 року, що підтверджується записами у трудовій книжці та дипломом про закінчення вказаного закладу.
12.10.1981 року позивач був призваний на строкову військову службу та проходив службу по 13.10.1983, що також підтверджується військовим квитком та не потребує додаткових уточнень.
Враховуючи викладене, період навчання ОСОБА_1 у Донецькому технікумі громадського харчування МТ УРСР з 01.09.1980 рік по 11.10.1981 року (з початку навчання до призову на строкову військову службу) та з 14.10.1983 року по 27.02.1985 рік (після демобілізації з військової служби), підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Таким чином, період навчання позивача у зв'язку з перетинанням з періодом проходження строкової військової служби, не є підставою для неврахування ОСОБА_1 періоду навчання до загального страхового стажу, та висновки відповідача про неможливість зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його навчання - є протиправними.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача № 046450013890 від 06 травня 2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди його роботи: - з 09.08.1991 року по 20.05.1997 року на посаді електромонтажника 3 розряду у Малому підприємстві «Аргон»; - період роботи з 01.07.2000 року по 01.09.2000 року, з 03.08.2001 року по 30.09.2003 року; - період навчання у Донецькому технікумі громадського харчування МТ УРСР з 01.09.1980 року по 11.10.1981 року (з початку навчання до призову на строкову військову службу) та з 14.10.1983 року по 27.02.1985 року (після демобілізації з військової служби), суд зазначає наступне.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
Таким чином, враховуючи, що оскаржуване рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаного періоду та враховуючи наявність підстав для зарахування такого періоду, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди його роботи: - з 09.08.1991 року по 20.05.1997 року на посаді електромонтажника 3 розряду у Малому підприємстві «Аргон»; - період роботи з 01.07.2000 року по 01.09.2000 року, з 03.08.2001 року по 30.09.2003 року; - період навчання у Донецькому технікумі громадського харчування МТ УРСР з 01.09.1980 року по 11.10.1981 року (з початку навчання до призову на строкову військову службу) та з 14.10.1983 року по 27.02.1985 року (після демобілізації з військової служби).
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 25 липня 2023 року, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.
При цьому, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви про призначення позивачу пенсії за віком.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 29.04.2024 року про призначення пенсії за віком.
Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №1211-3855-4472-1852 від 08.11.2024 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов'язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 605,60 грн., що становить 50 відсотків від суми сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344)) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 046450013890 від 06 травня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди його роботи: - з 09.08.1991 року по 20.05.1997 року на посаді електромонтажника 3 розряду у Малому підприємстві «Аргон»; - період роботи з 01.07.2000 року по 01.09.2000 року, з 03.08.2001 року по 30.09.2003 року; - період навчання у Донецькому технікумі громадського харчування МТ УРСР з 01.09.1980 року по 11.10.1981 року (з початку навчання до призову на строкову військову службу) та з 14.10.1983 року по 27.02.1985 року (після демобілізації з військової служби).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.04.2024 року (дати звернення) про призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв