12 лютого 2025 року
м. Київ
справа №160/9283/24
адміністративне провадження № К/990/51038/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року
у справі №160/9283/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро»
до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області
про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» (далі - ТОВ «АБК Дніпро») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області (далі - Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови від 06 вересня 2023 року № 005315 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із цим судовим рішенням, скаржник повторно звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року визнано неповажними зазначені Державною службою України з безпеки на транспорті підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу залишено без руху, скаржнику надано строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
До суду надійшло клопотання поновлення строку на касаційне оскарження, в обґрунтування якого зазначає, що вже звертався з касаційною скаргою при цьому вказує, що з первісною касаційною скаргою звернувся у межах процесуальних строків. Проте, ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року Суд залишив без руху касаційну скаргу відповідача, а в подальшому ухвалою від 16 грудня 2024 року касаційну скаргу було повернуту скаржнику, що не перешкоджає повторному зверненню. Скаржник зазначає, що ухвала Верховного Суд зареєстрована через систему документообігу Державної служби України з безпеки на транспорті 20 грудня 2024 року. Касаційна скарга подана до Електронного суду в найкоротші строки після її повернення, а саме 30 грудня 2024 року, враховуючи завантаженість представника скаржника в зв'язку з підготовкою щорічного звіту для перевірки по стану судово-претензійної роботи, недоступність державних реєстрів Мін'юсту та ракетні обстріли.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів зазначає наступне.
За змістом частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 10 жовтня 2024 року Третім апеляційним адміністративним судом розглянуто справу та ухвалено постанову. Повний текст судового рішення складено того ж дня, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 11 листопада 2024 року (з врахуванням вихідних днів), а скаргу подано вдруге 30 грудня 2024 року.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об?єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов?язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об?єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов?язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов?язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Як встановлено судом з відомостей «КП Діловодство спеціалізованого суду» вперше з касаційною скаргою заявник звернувся 12 листопада 2024 року.
Так, Верховний Суд ухвалою від 25 листопада 2024 року залишив без руху касаційну скаргу скаржника надавши строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення її недоліків шляхом надання до суду: 1) уточненої касаційної скарги, в якій навести підстави касаційного оскарження із врахуванням зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали вимог; 2) заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.
Залишаючи касаційну скаргу без руху, Верховний Суд встановив, що підставою перегляду оскаржуваних судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України вказуючи, що суди попередніх інстанцій не врахували позицію викладену Верховним Судом у постанові від 19 березня 2020 року у справі №823/1199/17.
Крім того, підставою касаційного оскарження визначає пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України вказуючи про відсутність висновку Верховного Суду.
Верховний Суд наголосив, що скаржник посилаючись на пункт 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України, не розмежовує, яку норму права, на його думку, застосовано всупереч висновкам Верховного Суду та щодо, якої відсутній висновок Верховного Суду, хоча такі підстави відносно застосування одних і тих самих норм права є взаємовиключними.
Судом вказано на необхідність зазначення конкретної норми права, як у разі посилання на пункт 1 так і на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Тобто, Суд надав можливість скаржнику усунути недоліки касаційної скарги та належним чином обґрунтувати наявність підстав касаційного оскарження.
До Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від скаржника надійшла заява про уточнення касаційної скарги, в якій серед іншого завлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Верховний Суд ухвалою від 16 грудня 2024 року касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №160/9283/24 повернув особі, яка її подала. Підставою повернення касаційної скарги слугували те, що в уточненій касаційній скарзі відповідач підставою касаційного оскарження вказав пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України проте, знову ж таки не вказав норму права щодо застосування яких відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах. При цьому, Суд вказав, що в ухвалі Верховного Суду від 25 листопада 2024 року залишаючи касаційну скаргу без руху, Суд надав роз'яснення щодо необхідності вказати конкретну норму права, яку було застосовано судами попередніх інстанцій неправильно, яка регулює спірні правовідносини та щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду. Суд виснував, що наведене свідчить виключно про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом.
З відомостей «КП Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що копію ухвали Верховного Суду від 16 грудня 2024 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету 16 грудня 2024 року о 23:11 та відповідно до абзацу другого частини шостої статті 251 КАС України вважається врученим 17 грудня 2024 року.
При цьому, з цією касаційною скаргою відповідач звернувся лише 30 грудня 2024 року.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до частини 11 статті 251 КАС України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Суд звертає увагу, що метою обов'язкової реєстрації електронного кабінету в ЄСІСТ є можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу.
З урахуванням викладеного, Суд надає оцінку проміжку часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги в електронному кабінеті в підсистемі «Електронний суд», а не з моменту реєстрації ухвали в системі документообігу скаржника та повторного звернення.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним. Зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження не може вважатися обґрунтованим.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Слід зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі N 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Висновок Верховного Суду у справі № 200/3692/21 є актуальним і щодо вирішення питання поновлення строків на касаційне оскарження.
Так, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05год 30хв 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який у подальшому був продовжений відповідними Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України, який триває й до сьогодні.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною та підтверджений відповідними доказами.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII "Про воєнний стан" в умовах воєнного стану Президент України та Верховна Рада України діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Окрім того, Суд, надаючи оцінку доводам скаржника, вважає за необхідне зауважити, що Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 та всі подальші, стосується лише введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний Указ не містить, зміни в частині процесуальних строків до КАС України не вносились.
Органи державної влади продовжують здійснювати свої повноваження після введення воєнного стану.
Отже, лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу цього державного органу.
Проте, скаржником не надано належного доказу, який би підтверджував наведені скаржником доводи щодо поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Доводи скаржник стосовно завантаженості представника відповідача, є суто суб'єктивною причиною та не є обставиною, яка є об'єктивно непереборною та не залежить від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов'язаною з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб'єкта владних повноважень для своєчасного подання касаційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання касаційної скарги
Разом з тим, повітряні тривоги та ракетні обстріли не можуть бути основною причиною для поновлення строку на подання касаційної скарги, такі не мають постійного та довготривалого характеру. Більш того, тривоги оголошуються у різних регіонах України, та не носять постійного, безперервного характеру.
Крім того, скаржником не наведено жодних доводів, як саме недоступність державних реєстрів Мін'юсту вплинула на підготовку касаційної скарги.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 06.10.2015 Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним о основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є обмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Вказані відповідачем причини пропуску строку оскарження не виправдовують втручання у принцип res judicata, що також виключає підстави для визнання причин пропуску строку касаційного оскарження поважними та відкриття касаційного провадження.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що скаржником не вказано поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, не надано доказів щодо вжиття заходів для вчасного подання касаційної скарги , не обґрунтовано зволікання з поданням цієї касаційної скарги.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини 1 статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Відмовити в задоволені клопотання Державної служби України з безпеки на транспорті про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року у справі №160/9283/24.
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко