13 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 200/4573/24
адміністративне провадження № К/990/4073/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Розумовського Олександра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №200/4573/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ від 22 травня 2024 року № 870 про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, визнати протиправним та скасувати наказ від 30 травня 2024 року № 252 о/с про звільнення з поліції, поновлення на посаді майора поліції, начальника відділу організації діяльності груп реагування УПД ГУНП в Донецькій області, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 червня 2024 року по день фактичного поновлення на службі, допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді майора поліції, начальника відділу організації діяльності груп реагування УПД ГУНП в Донецькій області на службі та стягнення середнього грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць, стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, представник позивача звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 09 січня 2025 року, від 28 січня 2025 року касаційні скарги Розумовського О. С., який діє в інтересах ОСОБА_1 повернуто скаржнику.
Скаржник втретє звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано до позивача найсуворіший вид дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за недотримання вимог пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про національну поліцію», пункт 1 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, абзац 21 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських без урахування висновків Верховного Суду, які викладено у постановах від 09 жовтня 2019 року у справі №812/1706/15, від 28 листопада 2019 року у справі №802/1969/17-а, від 30 вересня 2021 року у справі №814/334/17, від 30 липня 2020 року у справі №802/1767/17-а, від 08 травня 2019 року у справі №807/196/17, від 07 лютого 2020 року у справі №260/1118/18, від 28 лютого 2020 року у справі №825/1398/17, від 06 березня 2020 року у справі №804/1758/18, від 20 жовтня 2020 року у справі №340/1502/19.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Аналізуючи доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28 листопада 2019 року у справі №802/1969/17-а, від 30 вересня 2021 року у справі №814/334/17, від 30 липня 2020 року у справі №802/1767/17-а, від 08 травня 2019 року у справі №807/196/17, необхідно врахувати, що у цій категорії справ при вирішенні спору суди повинні виходити із сукупності конкретних обставин справи у взаємозв'язку із нормами права, які регулюють спірні правовідносини та підлягають застосуванню. Так, у наведених скаржником справах, суди надавали оцінку матеріалам службового розслідування та недоведеності відповідачем факту порушення службової дисципліни. При цьому, варто зауважити, що різниця у фактичних обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм. Тому, сам факт наявності судових рішень, якими визнано неправомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" не свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а його висновки не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у вищевказаних постановах.
Наведена скаржником постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №812/1706/15 ухвалені за інших фактичних обставин, оскільки спір стосувався звільнення прокурора.
Крім того, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справах №260/1118/18, №825/1398/17, №804/1758/18, №340/1502/19, скаржник наводить рішення Верховного Суду, які вирішені не на користь позивачів, що є в даному випадку суперечливим та взаємовиключним.
З огляду на це Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Розумовського Олександра Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №200/4573/24 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Соколов