13 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 607/13355/24 пров. № А/857/1332/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2024 року, головуючий суддя - Дзюбич В.Л., ухвалене у м. Тернопіль, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУНП в Тернопільській області, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №2339759 від 07.06.2024 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень, та закрити провадження у справі.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що позивач жодних порушень, які передбачені п. 31.4.7 ПДР України не порушував, що не спростовується матеріалами справи, а тому вказане свідчить про відсутність факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено; постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2339759 від 07.06.2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень - скасовано, а провадження у справі закрито.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУНП в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що постанова у справі про адміністративне правопорушення не може бути скасована з формальних підстав. При цьому, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення доведений належними та допустимими доказами.
В судовому засіданні представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.06.2024 поліцейським відділення поліції №1 (м.Тернопіль) Тернопільського районного Управління поліції ГУНП Тернопільської області Гнатів І.В. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2339759, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Із змісту оскарженої постанови видно, що 07.06.2024 року о 22 год. 26 хв. в м.Тернополі по вул. Максима Кривоноса, 26, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки засобом Chevrolet Aveo, номерний знак НОМЕР_1 , в темну пору доби у якого не горіли задні габаритні вогні, чим порушив вимоги пункту 31.4.7 (ї) ПДР.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що доказів порушень, які передбачені пунктом 31.4.7 (ї) ПДР України матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Як встановлено ч. 1 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно із п. 1.3 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до пункту 31.4.7 (ї) ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: відсутні або несправні фари і задні габаритні ліхтарі транспортного засобу, що перевозить великогабаритний, великоваговий чи небезпечний вантаж, а також проблискові маячки, світлоповертальні елементи, розпізнавальні знаки, передбачені пунктом 30.3 цих Правил.
Також, пунктом 31.6 (б) ПДР України передбачено, що забороняється подальший рух транспортних засобів, у яких у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості не горять лампи фар чи задніх габаритних ліхтарів.
З матеріалів справи слідує, що підставою для прийняття постанови серії ЕНА №2339759, як зазначено у мотивувальній частині такої, стало те, що ОСОБА_1 07.06.2024 року о 22:26 год. в м.Тернополі по вул.М.Кривоноса, 26, здійснював рух автомобілем в темну пору у якого не горіли задні габаритні вогні, чим порушив вимоги пункту 31.4.7 (ї) ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.121 КУпАП.
На підтвердження вказаних обставин, відповідачем надано матеріали відеофіксації адміністративного правопорушення, якими підтверджується вказаний факт.
Суть даного спору фактично зводиться до того, що відповідачем допущено помилку в зазначенні пункту ПДР України, який порушено позивачем, а саме зазначено п. 31.4.7 (ї) ПДР, тоді як заборона подальшого руху транспортних засобів, у яких у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості не горять лампи фар чи задніх габаритних ліхтарів передбачено п. 31.6 (б) ПДР України.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
На думку апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
Таким чином, помилкове зазначення пункту ПДР України, який було порушено позивачем, не свідчить про те, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем правильно кваліфіковано склад адміністративного правопорушення, та застосовано відповідну норму КУпАП України.
Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури , які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
З урахуванням наведеного, позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, відтак колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржена постанова по справі про адміністративне правопорушення є правомірною, підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного відмовити.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області задовольнити, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2024 року у справі №607/13355/24 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич
Повний текст постанови складено 13.02.2025 року.