12 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5090/24 пров. № А/857/27515/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року (головуючий суддя Маєцька Н.Д., м. Ужгород) у справі № 260/5090/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України в особі інспектора ІНФОРМАЦІЯ_1 майстра-сержанта ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної прикордонної служби України в особі інспектора ІНФОРМАЦІЯ_1 майстра-сержанта ОСОБА_2 , у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетинанні державного кордону України від 22 липня 2024 інспектора прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » прикордонного ІНФОРМАЦІЯ_4 майстра-сержанта ОСОБА_2 , яким було відмовлено ОСОБА_1 у перетині державного кордону.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі №260/5090/24 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану. При цьому позивачем при перетинанні державного кордону був наданий документ, який встановлює належність його власника до військового обов'язку, виданий у липні 2000 року ІНФОРМАЦІЯ_5 АДРЕСА_1 .
Вважає, що застосування до спірних правовідносин нормативно-правових актів, прийнятих після виключення позивача з військового обліку, з метою надання оцінки документу про таке виключення, є неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Вважає, що посилання суду на Постанову КМУ від 07 грудня 2016 року №921 в обґрунтування неналежності військово-облікового документу, є хибними, оскільки зазначена Постанова не діяла, коли позивача виключили з військового обліку та не була чинною на момент відмови йому у перетині кордону.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив щодо її задоволення та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач є громадянином України. 22 липня 2024 року він, з метою перетину державного кордону України, прибув до пункту пропуску через державний кордон «Солотвино».
Для проведення паспортного контролю посадовій особі Державної прикордонної служби України позивач надав: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 14 вересня 2015; довідку ІНФОРМАЦІЯ_6 № 4/1029 від 11 липня 2000, листи-запрошення, документи благодійного фонду «Жираф Ірпінь».
Рішенням інспектора прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » майстром-сержантом ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 22 липня 2024 громадянину ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону.
Як вбачається із вищевказаного рішення, позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995, у зв'язку з відсутністю військово-облікового документу (військово-облікового документу в електронній формі) або у зв'язку з неоновленням даних в ТЦК та СП .
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до суду.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 22 липня 2024 року прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є правомірним.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, апеляційний суд зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України та триває дотепер.
Крім того, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII).
Статтею 1 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 № 57 (далі - Правила, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначений порядок перетинання громадянами України державного кордону.
За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі - Порядок №1487).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави.
Відповідно до пункту 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного; для резервістів - військовий квиток.
Вказане кореспондується також з нормами «Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу», затвердженого указом Президента України від 30 грудня 2016 №582/2016 ( далі - Положення ).
Так, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу в розумінні зазначеного вище Положення є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно з нормами Положення у військовому квитку, серед іншого, проставляється відмітка про зняття військовослужбовця з військового обліку.
Таким чином, належним документом, що дає право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є військовий квиток з відміткою про зняття з обліку.
Позивач визнає, що пред'явив при перетині державного кордону Довідку №4/1024. Разом з тим, вказана довідка не передбачена чинним законодавством як військово-обліковий документ, а тому вона не встановлює обставин відношення позивача до військового обов'язку і не є підтвердженням, що він виключений з військового обліку.
Згідно з Положенням військовий квиток видається районними (об'єднаними районними), міськими (районними у містах, об'єднаними міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) у таких випадках: призову або прийняття на військову службу; зарахування до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти; прийняття на службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань; припинення альтернативної (невійськової) служби у разі закінчення строку її проходження; зняття з військового обліку за станом здоров'я у випадках, визначених Міністерством оборони України (якщо раніше військовий квиток не видавався); виключення з військового обліку за станом здоров'я (якщо раніше військовий квиток не видавався); позбавлення військового звання офіцерського складу.
Системний аналіз норм законодавства, що регламентують порядок здійснення військового обліку, свідчить, що документами, які посвідчують факт зняття особи з військового обліку, є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відповідною відміткою.
Щодо покликань позивача в обґрунтування протиправності рішення про відмову в перетинанні кордону на надану ним довідку ІНФОРМАЦІЯ_6 № 4/1029 від 11 липня 2000, відповідно до якої ОСОБА_1 не придатний до військової служби з виключенням з військового обліку, колегія суддів зазначає, що позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов'язує наявність права на перетин кордону з виключенням з військового обліку.
Законодавством визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку, однак будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав. Разом з тим, такої категорії осіб, які мають право перетину кордону України, як громадяни України, зняті з військового обліку або особи, визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, не передбачено ні п. 2-6 Правил, ні статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не мав правових підстав для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану, а оскаржуване рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, прийняте відповідачем в межах та на підставі наданих йому повноважень.
Аналогічні висновки щодо застосування вищенаведених правових норм викладено у постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 у справі № 600/2520/22-а.
Також суд критично оцінює твердження позивача про те, що законодавець не покладає на громадянина обов'язку вчинити додаткові дії після його виключення з військового обліку,
оскільки приписи частини третьої цієї статті передбачають, що призовники, військовозобов'язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов'язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше, ніж за три дні до вибуття з місця проживання, знятися із зазначеного обліку.
Водночас суд зазначає, що за наявності у позивача документів, які б беззаперечно підтверджували підставу для виїзду за кордон, позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право виїзду за межі України.
Також колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення про відмову у перетині кордону є актом індивідуальної дії, не має нормативного характеру і фактично вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому при пред'явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України за наявності на це законних підстав.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 260/5090/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар